29 грудня 2025 року Справа № 280/9641/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Соборна, буд. 7А, ЄДРПОУ 20632802), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
03 листопада 2025 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - відповідач 1) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої (в редакції уточненої позовної заяви) позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії 083850027598 від 30.10.2025;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до стажу ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 18 років 4 місяці; половину строку навчання за денною формою за денною формою в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (нині - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з урахуванням повних 23 років 8 місяців 29 днів стажу на посаді судді провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з моменту отримання права на його призначення, тобто з 08.10.2025, виходячи із розміру 56 (п'ятдесят шість) відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та проводити у такому розмірі відповідні нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням фактично виплачених сум на момент ухвалення рішення по суті спору).
Позовну заяву мотивовано тим, що рішенням Вищої Ради Правосуддя від 02.10.2025 № №2045/0/15-25 позивача звільнено у відставку з посади судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя. На звернення позивача від 08.10.2025 про призначення щомісячного грошового утримання виходячи з 56% відсотків від суддівської винагороди діючого судді, який працює на аналогічній посаді, рішенням 083850027598 від 30.10.2025 відповідачем призначено довічне грошове утримання виходячи з 50% відсотків від суддівської винагороди діючого судді, який працює на аналогічній посаді. При цьому, згідно оскаржуваного рішення для призначення мені довічного було враховано спеціальний стаж, що дає право на щомісячне грошове утримання суддям 18 років 2 місяці 19 днів. Позивач вважає рішенням 083850027598 від 30.10.2025 протиправним у зв'язку із чим звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у порядку письмового провадження).
24 листопада 2025 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області надано до суду відзив на позовну заяву. Так, відповідач 1 заперечує проти задоволення позовних вимог та звертає увагу суду на те, що зарахування до стажу роботи на посаді судді для обчислення (розрахунку) щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці половини строку навчання, періоду роботи на посаді помічника прокурора, прокурора, старшого прокурора, стажу роботи, який надавав право на призначення на посаду судді чинним законодавством не передбачено. На підставі зазначеного, відповідач вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області правомірно дійшло висновку у тому, що пiдстави для зарахування половину строку навчання за денною формою за денною формою в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (нині - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки відсутні. Отже, відповідно до частини 3 статті 142 Закону №1402 при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивачці має враховуватись стаж її роботи на посаді судді - 19 років 02 місяці 19 днів, а, відповідно, відсоткове значення суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, становить 50%. Відповідач звертає увагу суду, що рішенням Вищої ради Правосуддя від 02.10.2025 №2045/0/15-25 визначено загальний стаж роботи позивачки у кількості 23 роки 08 місяців 29 днів, який дає їй право на звільнення у відставку, а не на призначення їй щомісячного довічного грошового утримання. Згідно чинного законодавства функції по призначенню, перерахунку і виплаті пенсій покладені саме на Пенсійний Фонд України, який здійснює свої повноваження через створенні в установленому порядку територіальні управління. Відповідач 1 просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалами Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 задоволено клопотання сторін про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач 2) та прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.
Станом на час розгляду справи відповідач 2 правом на надання відзиву не скористався, жодних повідомлень щодо неможливості надання відзиву суду не надавав.
Згідно з довідкою про доставку електронного листа копію ухвали Запорізького окружного адміністративного суду від 27.11.2025 доставлено до електронного кабінету відповідача 2 в системі «Електронний суд» 27.11.2025 о 18:54 год.
Враховуючи наведене, наявні підстави вважати, що відповідач 2 повідомлений про судовий розгляд належним чином.
Відповідно до ч. 4 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, суд дійшов висновку про можливість розгляду даної справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів.
Згідно з положеннями статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч. 2 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України, визначено, що розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Микитівським РВ Горлівсього МУ ДМС України в Донецькій області 28.09.2005.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 02.10.2025 № №2045/0/15-25 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Олександрівського районного суду міста Запоріжжя у відставку. За результатами вивчення доданих до заяви належним чином завірених копій документів щодо визначення відповідного стажу для звільнення судді ОСОБА_1 у відставку, а саме: паспорта громадянина України, актів про призначення, обрання та переведення на посаду судді, трудової книжки, диплома та додатка до нього, Вищою Радою Правосуддя установлено, що до стажу роботи ОСОБА_1 на посаді судді, що дає право на відставку, підлягають зарахуванню: стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 18 років 4 місяці; половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки. Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 23 роки 8 місяців 29 днів.
Наказом Голови Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 03.10.2025 № 20-ос ОСОБА_1 відраховано зі штату Олександрівського районного суду міста Запоріжжя 07.10.2025.
08 жовтня 2025 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України за призначенням щомісячного довічного утримання судді у відставці.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області від 30.10.2025 №083850027598 позивачу призначено з 08.10.2025 виплату щомісячного довічного утримання судді у відставці у розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Згідно п.14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів», яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів.
Відповідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Спеціальним законом, який визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд є Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до положень ст. 4 Закону № 1402-VІІІ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Конституційний Суд України у Рішенні від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій - виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
В рішенні Конституційного Суду України від 03.06.2013 № 3-рп/2013 (y справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
За положеннями ч.1 ст.116 Закону № 1402-VIII суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку.
Як встановлено у ч. 3 ст.142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Згідно із ст. 137 Закону № 1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді:
1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України;
2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402 -VIII установлено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Обмежень щодо дії цього пункту в часі Законом не встановлено.
Таким чином, при обчисленні стажу роботи на посаді судді підлягають застосуванню норми законодавства, які були чинними на день призначення (обрання) відповідного судді.
До набрання чинності Законом № 1402-VIII дані правовідносини регулювались Законом України «Про статус суддів» від 15.12.1992 № 2862-ХІІ (далі - Закон № 2862-XII).
Відповідно до ч. 1 ст. 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто на звільнення його від виконання обов'язків за власним бажанням або у зв'язку з закінченням строку повноважень.
Згідно із частиною четвертою статті 43 Закону №2862-ХІІ до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов'язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.
Абзацом другим статті 1 Указу Президента України від 10.07.1995 № 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (у редакції, чинній на день призначення позивача на посаду судді) до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.
Відповідно до п. 3-1 Постанови Кабінету Міністрів України «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання судді» від 03.09.2005 № 865 до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, на юридичних факультетах вищих навчальних закладах та календарний період проходження строкової військової служби.
Верховний Суд у постановах від 19.06.2018 у справі № 243/4458/17, від 13.11.2019 у справі № 521/2593/17, від 05.12.2019 у справі №592/2737/17, від 13.02.2020 у справі № 592/5433/17, від 24.03.2020 у справі № 559/512/17, від 29.04.2020 у справі № 426/12415/16-а та від 15.11.2021 у справі № 580/6051/20 дійшов висновку, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів та календарного періоду проходження строкової військової служби. Невключення до відповідного стажу роботи на посаді судді, зокрема, половини строку навчання за денною формою у вищому юридичному навчальному закладі та періоду проходження строкової військової служби і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи на посаді судді є неправомірним.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.1997 до 29.06.2002 навчалася за денною формою в Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого, що підтверджується дипломом серії НОМЕР_3 , трудовою книжкою від 18.07.2002 серії НОМЕР_4 .
Отже, до стажу роботи судді, який дає їй право на звільнення у відставку та призначення довічного грошового утримання, підлягає зарахуванню половина строку навчання, що становить 2 роки 5 місяців.
Частиною другою статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.2018) встановлено, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Системний аналіз вказаної норми в її взаємозв'язку з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII дає підстави для висновку, що з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у зв'язку з прийняттям Закону України Про Вищий антикорупційний суд", яким внесено зміни до статті 137 Закону № 1402-VIII, суддям додатково до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, підлягає зарахуванню стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Саме такий правовий висновок викладено в рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.11.2018, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками колегії суддів Касаційного адміністративного суду та зазначила, що частину другу статті 137 Закону № 1402-VIII (у редакції, яка діє з 05.08.208) потрібно тлумачити таким - чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення, оскільки вказана норма закону призвела до покращення правового становища суддів, надавши можливість зараховувати до стажу роботи на посаді судді їхній стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) у сфері права тривалістю, яка вимагалася законом для призначення на посаду судді станом на дату призначення їх на посаду.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 2862-ХІІ, яка була чинною на день призначення мене на посаду судді, на посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.
Згідно із записами у трудовій книжці позивачки від 18.07.2002 серії НОМЕР_4 після здобуття вищої юридичної освіти та до призначення на посаду судді вона обіймала посади:
18.07.2002 по 14.10.2003 - консультанта Калінінського районного суду м. Горлівки;
15.10.2003 по 18.07.2007 - помічника судді Калінінського районного суду м. Горлівки.
Отже, на день призначення на посаду судді вона мала стаж роботи в галузі права понад 3 роки.
Наведене дає підстави до висновку про наявність у неї права на зарахування до стажу роботи на посаді судді, що дає право на відставку, додатково трьох років роботи у галузі права.
Рішенням Вищої Ради Правосуддя від 02.10.2025 № №2045/0/15-25 установлено, що до стажу роботи на посаді судді, що дає мені справо на відставку, підлягають зарахуванню:
стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 18 років 4 місяці;
половина строку навчання за денною формою - 2 роки 4 місяці 29 днів;
стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає їй право на звільнення у відставку, становить 23 роки 8 місяців 29 днів.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а, від 19.06.2018 у справі № 243/4448/17, від 11.09.2018 у справі № 428/4671/17, від 01.10.2018 у справі № 541/503/17, від 17.10.2018 у справі № 140/263/17, від 23.10.2018 у справі № 686/10100/15-а, від 30.01.2020 у справі № 592/3694/17, від 23.06.2022 у справі № 420/1987/21, від 08.09.2022 у справі № 380/10696/21), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
Наказом Голови Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 03.10.2025 № 20-ос ОСОБА_1 відраховано зі штату Олександрівського районного суду міста Запоріжжя 07.10.2025.
Відповідно довідки Олександрівського районного суду міста Запоріжжя від 07.10.2025 № 02-17/7/2025 стаж роботи ОСОБА_1 на посаді судді який складає 23 роки 2 місяців 18 днів.
Оскільки стаж роботи позивачки на посаді судді на час відставки становив більше 10 років, то до стажу роботи, який дає право на одержання довічного грошового утримання, підлягає зарахуванню половина строку навчання за денною формою навчання 2 роки 5 місяців, а також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді 3 роки.
Отже, Головне управлінням ПФУ в Кіровоградській області при проведенні розрахунку розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, порушило вимоги ст. 19 Конституції України та ст.ст. 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», п.34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та протиправно не зарахувало позивачці до стажу роботи на посаді судді половину строку навчання за денною формою навчання 2 роки 5 місяців, а також стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого, визначена законом та надавала право на призначення на посаду судді 3 роки.
Головне управління ПФУ в Кіровоградській області протиправно відмовило позивачці щодо визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до вимог чинного законодавства та не провело перерахунок розміру призначеного їй щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, чим порушило вимоги ст. 19 Конституції України та ст.ст. 137, 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» п.34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Зазначені протиправні дії Головного управління ПФУ в Кіровоградській області призвели до порушення прав позивачки на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці передбаченому Законом розмірі, а саме: 56% суддівської винагороди працюючого судді з розрахунку стажу роботи на посаді судді 23 роки 8 місяців 29 днів (20 років-50% + 3 роки по 2% за кожен рік - 6% = 56%).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано (п. 2); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); добросовісно (п. 5); розсудливо (п. 6); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8).
Зазначені критерії хоч і адресовані суду, одночасно є й вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення та вчиняє дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2023 у справі № 9901/459/21.
Суд наголошує на тому, що рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Однак, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачами зазначених вище принципів при прийнятті оскаржуваних рішень, дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації.
Встановлені судом обставини свідчать про невідповідність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії 083850027598 від 30.10.2025 критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень в контексті ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Європейський суд з прав людини у справі «Рисовський проти України» (пункти 70-71) зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії», заява № 33202/96, пункт 120; «Онер'їлдіз проти Туреччини», заява № 48939/99, пункт 128; «Megadat.com S.r.l. проти Молдови», заява № 21151/04, пункт 72; «Москаль проти Польщі», заява № 10373/05, пункт 51). У цій же справі також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов'язків.
Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58).
Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74)
Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», пункт 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії», заява № 32457/05, пункт 40, від 13.12.2007, та у справі «Трґо проти Хорватії», заява № 35298/04, пункт 67, від 11.06.2009).
Щодо обраного способу захисту прав позивача суд вважає за необхідне зазначити наступне.
У рішеннях по справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.
Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідачем у справах, в яких оспорюються, зокрема, рішення, ухвалені в результаті розгляду заяви про призначення пенсії, є суб'єкт владних повноважень, який прийняв відповідне рішення.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23.
Таким чином, оскільки позивачу було відмовлено у призначенні пенсії рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії 083850027598 від 30.10.2025 яке було прийнято за принципом екстериторіальності, тому і належним відповідачем за позовною вимогою зобов'язального характеру щодо призначення пенсії є саме Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2019 № 509/1350/17 сформовано висновок про те, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Враховуючи обставини справи, суд вважає належним та достатнім способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії 083850027598 від 30.10.2025, зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 18 років 4 місяці; половину строку навчання за денною формою за денною формою в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (нині - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з урахуванням повних 23 років 8 місяців 29 днів стажу на посаді судді провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з моменту отримання права на його призначення, тобто з 08.10.2025, виходячи із розміру 56 (п'ятдесят шість) відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та проводити у такому розмірі відповідні нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням фактично виплачених сум на момент ухвалення рішення по суті спору).
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, № 303-A, п.29).
Відповідно до статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті 143 КАС України).
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням положень статті 139 КАС України понесені позивачем судові витрати на оплату судового збору в розмірі 968,96 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, яким порушено права позивача у сумі 968,96 грн.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69057, Україна, Запорізька область, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 158б, ЄДРПОУ 20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (25009, Кіровоградська область, місто Кропивницький, вулиця Соборна, буд. 7А, ЄДРПОУ 20632802), про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про перерахунок пенсії 083850027598 від 30.10.2025.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати до стажу ОСОБА_1 на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання як судді у відставці стаж роботи безпосередньо на посаді судді - 18 років 4 місяці; половину строку навчання за денною формою за денною формою в Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого (нині - Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) - 2 роки 4 місяці 29 днів; стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого була визначена законом та надавала право для призначення на посаду судді, - 3 роки.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області з урахуванням повних 23 років 8 місяців 29 днів стажу на посаді судді провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 як судді у відставці з моменту отримання права на його призначення, тобто з 08.10.2025, виходячи із розміру 56 (п'ятдесят шість) відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, та проводити у такому розмірі відповідні нарахування і виплати щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці (з урахуванням фактично виплачених сум на момент ухвалення рішення по суті спору).
В задоволенні решти вимог - відмовити.
Сягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 29 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Артоуз