30 грудня 2025 року Справа № 280/10931/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Максименко Л.Я. розглянувши в письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовною заявою Запорізької обласної прокуратури
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
третя особа - Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владислав Андрійович
про визнання протиправними та скасування постанови та пункту постанови, -
Запорізька обласна прокуратура (далі - позивач) звернулась до Запорізького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), в якій позивач просить суд визнати протиправними та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05.12.2025 ВП № 79748093 про стягнення виконавчого збору та п. 3 постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України Яковенка В.А. від 05.12.2025 ВП № 79748093 про відкриття виконавчого провадження.
В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що фактично рішенням суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24 зобов'язано нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату у розмірі 215 413,82 грн, а тому наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер. Вказує, що до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Зазначає, що дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору як за виконання рішення немайнового характеру, є протиправними, оскільки вищевказане рішення є рішенням майнового характеру. Таким чином, дії державного виконавця щодо розрахунку виконавчого збору вважає протиправними, оскільки він повинен становити 21 541,3 грн (10 відсотків від 215 413,82 грн). Просить задовольнити позовні вимоги.
Відповідач позовну заяву не визнав. У відзиві вх. № 63930 від 22.12.2025 вказує, що суд не визначив остаточну грошову суму, яка підлягає стягненню на користь позивача, а поклав на боржника обов'язок самостійно здійснити розрахунки, провести нарахування та забезпечити виплату. Зазначає, що характер судового рішення визначається не лише його наслідками для сторін, а насамперед його змістом та формулюванням резолютивної частини. Стверджує, що якщо рішення містить вимогу про вчинення певних дій або утримання від їх вчинення, воно вважається рішенням немайнового характеру, навіть якщо кінцевим результатом таких дій може стати виплата коштів. Вказує, що у даному випадку рішення суду не встановлює конкретної грошової суми компенсації, воно покладає на боржника зобов'язання провести відповідні розрахунки та виплатити кошти у розмірі, який буде визначений саме внаслідок виконання цього рішення. Таким чином, вважає, що характер цього рішення є немайновим, адже воно спрямоване на забезпечення вчинення боржником певних дій, а не на безпосереднє стягнення грошових коштів. Просить відмовити у позові.
Пояснення від третьої особи до суду не надходили.
Ухвалою суду від 16.12.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено судове засідання на 26.12.2025.
У судовому засіданні 26.12.2025 представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення.
Протокольною ухвалою суду від 26.12.2025 у судовому засіданні оголошено перерву до 30.12.2025.
У судове засідання 30.12.2025 учасники справи не прибули.
За приписами частини 6 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 21.10.2025 зобов'язано Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України “Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України “Про прокуратуру» за період з 10 травня 2024 року по 11 березня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24 видано виконавчий лист 14.11.2025 про зобов'язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України «Про прокуратуру» за період з 10 травня 2024 року по 11 березня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 05.12.2025 відкрито виконавче провадження № 79748093 за вказаним виконавчим листом та надано боржнику строк для виконання рішення суду протягом 10 робочих днів.
05.12.2025 постановою державного виконавця ВП № 79748093 також стягнуто з боржника виконавчий збір у розмірі 32 000,00 грн.
Не погоджуючись із постановою про стягнення виконавчого збору та п. 3 постанови про відкриття виконавчого провадження в частині стягнення виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин.
Так, в розумінні статті 1 Закону №1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VІІІ).
Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною п'ятою статті 26 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За приписами статті 27 Закону №1404-VIII, виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.
Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.
За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.
Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Суд звертає увагу на те, що зміст вищенаведених правових норм свідчить про обов'язок виконавця одночасно із відкриттям виконавчого провадження вирішити питання про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
При цьому, ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII встановлює розмір виконавчого збору у розмірі 10 відсотків виходячи з суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом.
Тож, для обрахунку розміру виконавчого збору, згідно положень ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VIII у рішенні, яке підлягає примусовому виконанню, має бути визначена сума, що підлягає примусовому стягненню.
В свою чергу, резолютивна частина рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24 містить зобов'язання Запорізької обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 в повному обсязі заробітну плату розраховану відповідно до положень статті 81 Закону України “Про прокуратуру» з урахуванням окладу на посаді прокурора відділу прокуратури Запорізької області та щомісячної надбавки за вислугу років та інших виплат передбачених Розділом IX Закону України “Про прокуратуру» за період з 10 травня 2024 року по 11 березня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
Тобто, вказане рішення зобов'язує Запорізьку обласну прокуратуру вчинити дії щодо нарахування та виплати заробітної плати, однак таке рішення не визначає конкретних сум, які мають бути нараховані або стягнуті з боржника.
Таким чином, при відкритті виконавчого провадження у державного виконавця були відсутні відомості, для обрахунку виконавчого збору у розмірі 10 відсотків суми, що підлягала примусовому стягненню, так як виконавчий документ таких відомостей не містить. В свою чергу, інших документів з інформацією про такі суми державному виконавцю під час відкриття виконавчого провадження надано не було.
Суд також звертає увагу на те, що в контексті положень Закону №1404-VIII (зокрема, ст. 63) рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Тож, суд висновує, що оскільки рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24 зобов'язано відповідача (боржника) вчинити певні дії, а не стягнути кошти, таке рішення не є рішенням майнового характеру.
При цьому, суд не заперечує того факту, що сам спір між ОСОБА_1 та Запорізькою обласною прокуратурою має під собою майновий інтерес (захист права на отримання належної грошової винагороди за виконану роботу) і фактичне виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 11.03.2025 у справі № 280/11977/24 має закінчитися нарахуванням та виплатою сум. Проте, це не змінює того факту, що саме рішення носить зобов'язальний характер, відповідного до якого відповідач має вчинити певні дії, а не сплатити чи нарахувати конкретну суму.
Слід також зазначити, що правові позиції у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2019 у справі № 907/9/17 та від 25.08.2020 у справі № 910/13737/19, у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 280/9443/21, на які покликається позивач, не є релевантними у спірних правовідносинах, оскільки стосуються інших правовідносин (визначення розміру судового збору у цивільно-правових спорах).
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі “Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
У зв'язку із відмовою у позові, розподіл судових витрат в порядку ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволені позовної заяви Запорізької обласної прокуратури (69005, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Дмитра Апухтіна, будинок 29А, код ЄДРПОУ 02909973) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул.Городецького, буд. 13, код ЄДРПОУ 00015622), третя особа - Державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенко Владислав Андрійович (01001, м. Київ, вул. Городецького, буд. 13, РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправними та скасування постанови та пункту постанови, - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його (її) прийняття.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30.12.2025.
Суддя Л.Я. Максименко