29 грудня 2025 року Справа № 280/9341/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ»
до Тернопільської митниці
про визнання протиправним та скасування рішення,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» (далі - позивач) до Тернопільської митниці (далі - відповідач), в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товару №UA403070/2025/000280/2 від 12.09.2025.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.09.2025 відповідачем прийнято рішення про коригування митної вартості товару №UA403070/2025/000280/2, відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих товарів скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями статті 64 МК України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення. Просить позов задовольнити.
Ухвалою судді від 28.10.2025 відкрито провадження у справі та ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач проти адміністративного позову заперечив з підстав, викладених у письмових відзивах відповідно до якого зазначено, що другорядні методи не були застосовані через відсутність достатньої інформації про ціну угоди щодо ідентичних та подібних товарів. Метод на основі віднімання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про ціни ідентичних чи подібних (аналогічних) товарів, що продаються на території України, а також про складові компоненти, що можуть бути виділені із ціни. Метод на основі додавання вартості не може бути використаний оскільки відсутня інформація про вартість всіх витрат, що зараховуються до ціни товару. За результатом проведеної консультації з декларантом, відповідно до положень частини 4 статті 57 МК України, дійшли згоди про неможливість визначення митної вартості згідно з положеннями статей 59-63 МК України. Митна вартість товарів визначена за резервним методом визначення митної вартості згідно ст. 64 МК України. Просить відмовити у задоволені позовної заяви.
Ухвалою суду від 12.11.2025 відмовлено у задоволенні клопотання представника Тернопільської митниці про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та /або в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно з частини 4 статті 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
10.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» (Покупець) уклало з компанією YANGZHOU AILIDA ELEKTROMECHANICAL MANUFACTURING CO.,LTD (Продавець) зовнішньоекономічний контракт №AILIDA-2023-1 на поставку в Україну товарів в асортименті, кількості та за цінами, вказаними у специфікаціях (додатках), які є невід'ємною частиною даного контракту.
В подальшому продавцем відповідно до умов укладеного зовнішньоекономічного контракту, специфікацій №3 від 22.03.2024, додаткової угоди №2/2 від 03.02.2025, №4/4-1 від 05.05.2025, коносамента №ZM25050996 від 10.06.2025, залізничної накладної №2151593699 від 13.08.2025, рахунку-фактури №КЕ202401-2А від 29.05.2025 було здійснено поставку товарів (бетонозмішувачів з електричним приводом) на суму 26 136,00 дол.США.
З метою здійснення митного оформлення ввезених в режимі імпорту товарів позивачем було їх задекларовано до митного поста Тернопільської митниці за електронною митною декларацією (ЕМД), а саме: ЕМД №25UA403070007775U8 від 02.09.2025.
Товарна партія поставлялась на умовах FOB CN YANGZOU згідно міжнародних торговельних правил "ІНКОТЕРМС 2010".
Для підтвердження вартості товару, та транспортних витрат, які повинні бути сплачені продавцю, та Експедитору підприємством було надано митному органу документи, передбачені частинами 2 та 3 ст. 53 МКУ, перелік яких зазначений в гр. 44 ЕМД №25UA403070007775U8 від 02.09.2025 (а.с. 22-23).
Під час здійснення митницею контролю правильності визначення митної вартості товарів, митницею було направлено позивачу електронне повідомлення: «…За результатами опрацювання поданих до митного оформлення документів встановлено розбіжності, а саме: в договорі про транспортно-експедиторське обслуговування від 28.12.2022 № 28122022 експедитором зазначено «P&B Тerminal SIA», Рига, Латвія, а в залізничній накладній від 13.08.2025 № 2151593699 до виконання перевезення вантажу залізничним транспортом залучалась третя особа - «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa». Інформація, яка б підтверджувала причетність «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa» до перевезення вантажу залізничним транспортом окрім накладної відсутня, а саме відсутні рахунки про перевезення, банківські платіжні документи та договори між «P&B Тerminal SIA» та «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa». Пунктом 4.1 договору про транспортно-експедиторське обслуговування від 28.12.2022 № 28122022 передбачено, що рахунок має бути виставлений за десять робочих днів до моменту судозаходу, якщо інше не перебачено в узгодженій сторонами Заявці. До митного оформлення надано рахунок № 25-PBT-5940-2 від 28.08.2025. Водночас, до митного оформлення надано супровідний документ Т1 від 11.08.2025 № 25PL322080NSPKDRK4 та залізничну накладну від 13.08.2025 № 2151593699. Тобто, з наведеного вбачається, що товар прибув до порту призначення раніше, ніж це вбачається з рахунку-фактури про надання транспортно- експедиційних послуг № 25-PBT-5940-2 від 28.08.2025 і з моменту прибуття товару у орт призначення до завантаження товару на потяг, товар перебував на зберіганні. Проте, у наданих до митного оформлення рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг № № 25-PBT-5940-2 від 28.08.2025., Заявці № №5940-2 від 29.05.2025 відсутні відомості щодо оплати за зберігання контейнера у порту призначення до перевантаження їх на потяг. На підставі наданих до митного оформлення банківськівських платіжних документів № 985 від 30.08.2024, № 1282 від 24.02.2025 відсутня можливість ідентифікувати здійснену оплату за товар, оcкільки сума здійсненої передоплати не відповідає сумі, зазначеній у Специфікації №3 від 22.03.2024. Вказані вище банківські платіжні документи містять посилання на Специфікації до Контракту № AILIDA-2023-1 від 10.04.2023, які не надані до митного оформлення. Зазначене вище може свідчити про не повноту включення витрат пов'язаних з наданням транспортно-експедиційних послуг за межами митної території України. У зв'язку з тим, що виявлені розбіжності, прошу відповідно до ч. 2 ст 53 МКУ надати документи: - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; - за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару. - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару. У разі відсутності вище зазначених документів, відповідно до ч.3 ст. 53 МКУ прошу надати (за наявності) такі додаткові документи: - копію митної декларації країни відправлення; - висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією. - каталоги, специфікації, прайс-лист виробника товару. Відповідно до ч.6 ст,53 МКУ Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару. Декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати додаткові документи…».
Листом від 11.09.2025 позивачем було додатково надано митному органу комерційну пропозицію виробника від 14.03.2024 та прайс-лист виробника від 20.02.2024.
12.09.2025 відповідачем прийнято спірне рішення про коригування митної вартості товару №UA403070/2025/000280/2 (а.с.14), відповідно до якого, загальна митна вартість задекларованих товарів скоригована митницею за другорядним методом визначення митної вартості - 2-r - резервний метод, згідно з положеннями статті 64 МК України, а також відмовлено у прийнятті вказаної митної декларації шляхом оформлення картки відмови №UA403070/2025/000477 в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (зворотна сторона а.с. 16 -17).
Позивачем з урахуванням пункту 2 частини 3 статті 52 Митного кодексу України було задекларувано спірну партію товару, а митницею було випущено товар у вільний обіг за ЕМД №25UA403070008217U6 від 16.09.2025 (а.с.15), загальна різниця митних платежів (ПДВ) від митної вартості, визначеної позивачем та скоригованої митницею, склала 292 842,18 грн.
Вважаючи прийняте відповідачем рішення про коригування митної вартості товарів №UA403070/2025/000280/2 від 12.09.2025 протиправним, позивач звернувся до суду із позовом про його скасування.
Дослідивши спірні правовідносини та надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 1 статті 246 Митного кодексу України (далі - МК України), метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.
Відповідно до частини 1 статті 248 Митного кодексу України, митне оформлення розпочинається з моменту подання митному органу декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання митним органом від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.
Згідно з частиною 1 статті 257 Митного кодексу України, декларування здійснюється шляхом заявлення за встановленою формою (письмовою, усною, шляхом вчинення дій) точних відомостей про товари, мету їх переміщення через митний кордон України, а також відомостей, необхідних для здійснення їх митного контролю та митного оформлення. При застосуванні письмової форми декларування можуть використовуватися як електронні документи, так і документи на паперовому носії.
Відповідно до статті 49 Митного кодексу України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Згідно частини 1 статті 51 Митного кодексу України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Частиною 1 статті 52 Митного кодексу України визначено, що заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.
Відповідно до частини 2 статті 52 Митного кодексу України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані:
1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом;
2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню;
3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.
Згідно з частиною 1 статті 53 Митного кодексу України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Такими документами є:
1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;
2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;
3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);
4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;
5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;
6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;
7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;
8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (ч.2 ст.53 Митного кодексу України).
Відповідно до частини 3 статті 53 Митного кодексу України, у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:
1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;
2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);
3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);
4) виписку з бухгалтерської документації;
5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;
6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;
7) копію митної декларації країни відправлення;
8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Аналіз вказаних норм дозволяє дійти висновку, що до виключної компетенції митних органів відноситься вирішення питання перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, а також самостійного її визначення у встановлених Законом випадках. Даний висновок узгоджується з основним принципом оцінки товарів для митних цілей, закріпленим у ст.VII Генеральної асамблеї з тарифів і торгівлі «Оцінка товарів для митних цілей», згідно з яким оцінка імпортованого товару для митних цілей має базуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на якій розраховується мито, або аналогічного товару.
Суд зазначає, що відповідно до приписів статті 53 Митного кодексу України, митниця має право запитувати додаткові документи в разі виявлення під час митного оформлення розбіжностей в документах, перелік яких визначений частиною 2 даної статті.
При цьому, суд зазначає, що підставою для витребування додаткових документів не є наявність недоліків (описок, помилок, тощо), як таких, а наявність саме недоліків, які впливають на правильність визначення митної вартості товару.
Так, в спірному рішенні митним органом в якості розбіжності зазначено наступне: «…Митна вартість імпортованого товару не може бути визнана за основним методом визначення митної вартості товару, у зв'язку з тим, що у документах наявні розбіжності, а також документально не підтверджено числові значення складових митної вартості, які є обов'язковими при її обчисленні та на вимогу митного органу не подано документів, що підтверджують митну вартість товару: - транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару; - копію митної декларації країни відправлення; - висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією…»
З приводу вищевказаних розбіжностей суд зазначає наступне.
Для підтвердження транспортних витрат (фрахту) до кордону України позивачем було надано: договір №28122022 від 28.12.2022, заявку на перевезення №5940-2 від 29.05.2025, коносамент №ZM25050996 від 10.06.2025, рахунок №25-РВТ-5940-2 від 28.08.2025.
З наданих документів вбачається що загальна вартість транспортних витрат з перевезення контейнерів від порту відвантаження в Китаї до кінцевого пункту призначення в Україні (Тернопіль) склала 4450 дол.США. З яких 2500 дол.США - морське перевезення (фрахт) від порту YANGZHOU до порту Гданськ , 800 дол.США перевезення залізницею від порту Гданськ до кордону України (Пшемишль), 1100 дол.США перевезення залізницею по території України, 25 дол.США - ТЕ по території України, 25 дол.США- ТЕ за межами України.
Зазначена вартість та факт оплати додатково підтверджені банківською платіжною інструкцією №1773 від 01.10.2025. Таким чином, транспортні витрати , як складова митної вартості склала 3325 дол.США.
Надані для підтвердження транспортування документи не містять розбіжностей і у своїй сукупності дозволяли митному органу здійснити перевірку числових значень.
Твердження митниці про ненадання копії митної декларації країни відправлення є необґрунтованим, виходячи з того, що копія митної декларації країни відправлення є додатковим документом, який надається (за його наявності) на запит митниці, якщо надані документи, передбачені частиною 2 статті 53 МК України містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З зовнішньоекономічного контракту №AILIDA-2023-1 вбачається, шо згідно з п. 3.5. та п. 3.6 вказаного контракту сторонами узгоджені документи, які повинні надаватись для підтвердження поставки товару, серед яких митна декларація відсутня. Таким чином, позивач, відповідно до умов контракту №AILIDA-2023-1, не має права вимагати від іншої сторони документи, що не передбачені вказаним контрактом.
Верховний Суд, в постанові від 19.03.2019 по справі №810/4116/17 висловив наступну правову позицію щодо ненадання декларації країни відправлення : «Крім того, ненадання позивачем митної декларації країни відправлення також не може бути підставою для невизнання заявленої позивачем вартості товару, оскільки така (вартість) повністю підтверджувалася поданими позивачем при проходженні митних формальностей первинними документами, а надання такої митної декларації не є обов'язковим за вказаних обставин підтвердження митної вартості товару».
Отже, ненадання декларації країни відправлення не може бути самостійною підставою для невизнання заявленої митної вартості, якщо вона підтверджується іншими первинними документами.
Щодо тверджень митниці відносно ненадання висновку про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією, слід зазначити наступне.
Згідно з частиною 3 статті 53 МК України надання додаткових документів (висновку про вартісні характеристики товару, підготовленого спеціалізованою експертною організацією) на вимогу митниці не є безумовним обов'язком декларанта. Умовою виконання вимоги митниці є наявність додаткових документів у декларанта.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 53 МК України висновок про вартісні характеристики товару, підготовлений спеціалізованою експертною організацією не відноситься до документів, які повинні надаватись декларантом для підтвердження митної вартості товарів.
В спірному рішенні митний орган в якості підстави для коригування митної вартості зазначає, що до митного оформлення декларантом надано договори про транспортно-експедиційне обслуговування від 28.12.2022 № 28122022 де експедитором зазначено ««P&B Тerminal SIA», Рига, Латвія, а в залізничній накладній від 13.08.2025 № 2151593699 до виконання перевезення вантажу залізничним транспортом залучалась третя особа - «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa». Інформація, яка б підтверджувала причетність «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa» до перевезення вантажу залізничним транспортом окрім накладної відсутня, а саме відсутні рахунки про перевезення, банківські платіжні документи та договори між «P&B Тerminal SIA» та «PKP CARGO CONNET Sp.z.o.o. ul.Lezno 12, 01-192 Warszawa.
З цього приводу суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що міжнародне перевезення задекларованих товарів здійснювалось відповідно до укладеного договору ТЕО №28122022 від 28.12.2022 між позивачем, як Замовником та компанією «P&B Terminal SIA », як Експедитором.
Відповідно до положень договору предметом цього Договору є надання Експедитором Клієнту послуг з транспортної- експедиторського обслуговування (ТЕ) експортних, імпортних, транзитних та інших вантажів Клієнта, в тому числі організації перевезень різними видами транспорту, перевалки в портах та надання інших узгоджених Сторонами послуг (п.1.1).
Експедитор має право представляти інтереси Клієнта у взаємовідносинах з державними органами, юридичними і фізичними особами з питань транспортного експедирування вантажів (п.2.2.2), вибирати та змінювати вид транспорту та маршрут перевезення, вибирати та змінювати порядок виконання транспортно-експедиційних послуг, діючи в інтересах Клієнта ( п.2.1.1), укладати від свого імені чи від імені Клієнта договори з портами, перевізниками та іншими організаціями на перевезення, перевалку, зберігання вантажів та інші послуги, що пов'язані з виконанням цього договору (п.2.1.2).
Особливістю цього перевезення є те, що в даному випадку здійснювалось комбіноване (мультимодальне) перевезення вантажу декількома видами транспорту морське міжнародне перевезення контейнера до проміжного порту Рига, а далі перевантаження контейнерів залізницею і доставлення в Україну.
Відповідно до ст.128 Кодексу торговельного мореплавства України умови морського перевезення вантажів визначаються договором. Умови та порядок організації мультипольного перевезення за участю морського транспорту визначаються Законом України «Про мультимодальні перевезення».
Відповідно до ст.133 цього ж Кодексу за договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж з порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).
Відповідно до ст.10 Закону України від 17.11.2011 № 1887-IX «Про мультимодальні перевезення» (далі - Закон №1887-IX) за договором мультипольного перевезення одна сторона (оператор мультипольного перевезення) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (замовника послуги мультипольного перевезення) надати послугу мультипольного перевезення, у тому числі із залученням інших учасників мультипольного перевезення вантажів до надання послуги мультипольного перевезення, в установлений договором строк.
Відповідно до ст.12 Закону №1887-IX розрахунки за роботи та послуги, пов'язані з мультипольним перевезенням, щодо яких не здійснюється державне регулювання тарифів, провадяться за вільними цінами, визначеними за домовленістю сторін у порядку, що не суперечить законодавству про захист економічної конкуренції.
Згідно ст.13 Закону №1887-IX оператор мультипольного перевезення має право:
- обирати або змінювати вид транспорту та маршрут мультипольного перевезення, діючи в інтересах замовника послуги мультипольного перевезення, за умови внесення змін до договору мультипольного перевезення, за згодою сторін та дозволу митного органу, якщо товари та транспортні засоби, що перевозяться, перебувають під митним контролем під час здійснення міжнародних перевезень;
- здійснювати мультипольне перевезення вантажів за одним або більше документом мультипольного перевезення вантажів;
- відступати від вказівок замовника послуги мультипольного перевезення в порядку, передбаченому договором мультипольного перевезення;
- не приступати до виконання обов'язків за договором мультипольного перевезення до отримання від замовника послуги мультипольного перевезення вантажно-транспортних документів, документів, необхідних для контролю за дотриманням встановлених заборон та/або обмежень на переміщення товарів через митний кордон України, та інформації щодо властивостей вантажу, умов його перевезення, а також інформації, передбаченої договором мультипольного перевезення;
- залучати до надання послуги мультипольного перевезення інших учасників мультипольного перевезення вантажів на умовах укладення з ними договорів, відповідаючи перед замовником послуги мультипольного перевезення за результати їх роботи. У такому разі оператор мультипольного перевезення виступає перед іншими учасниками мультипольного перевезення вантажів, залученими до надання послуги мультипольного перевезення, як замовник.
Наведене доводить, що спеціальними правовими нормами та умовами Договору передбачена можливість для оператора мультипольного перевезення, яким в цьому випадку виступає компанія «P&B Terminal SIA», залучення інших учасників мультипольного перевезення вантажів до надання послуги мультипольного перевезення та виставлення єдиного рахунку за надані послуги з перевезення, тобто компанія «PKP CARGO CONNECT Sp.z.o.o» була залучена основним перевізником до виконання наземного (залізничного) перевезення.
На підставі зазначеного можна дійти висновку, що для декларанта транспортні витрати утворюються виключно згідно взаємодії з експедитором. В свою чергу залучення експедитором будь-яких суб'єктів (на виконання обов'язку "організувати перевезення") характеризує лише обраний експедитором спосіб виконання наявних у нього зобов'язань, який не змінює розмір відповідної складової митної вартості для позивача, який розрахунки здійснював виключно з експедитором.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 13.08.2020 по справі №804/4963/16.
Після виконання своїх обов'язків щодо перевезення вантажу, компанія Експедитор «P&B Terminal SIA», виставила єдиний рахунок №25-РВТ-5940-2 від 28.08.2025 на оплату послуг з морського перевезення товару та його наземного перевезення.
На момент митного оформлення спірної товарної партії, строк оплати послуг перевезення не настав, а отже декларантом не були надані платіжні документи.
Відповідно до Правил заповнення декларації митної вартості, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599 «Про затвердження Форми декларації митної вартості та Правил її заповнення», при заповненні графи 20 декларації митної вартості: для підтвердження витрат на транспортування декларантом, відповідно до частини 2 статті 53 МКУ, подаються транспортні (перевізні) документи, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів. До зазначених документів можуть належати: рахунок-фактура (акт виконаних робіт (наданих послуг)) від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг, що містить реквізити сторін, суму та умови платежу, інші відомості, відповідно до яких встановлюється належність послуг до товарів; банківські та платіжні документи, що підтверджують факт оплати транспортно-експедиційних послуг відповідно до виставленого рахунка-фактури; калькуляція транспортних витрат (якщо перевезення товарів здійснюється з використанням власного транспортного засобу), що містить відомості про маршрут перевезення, його протяжність у кілометрах до місця ввезення на митну територію України та по митній території України, розмір тарифної ставки на перевезення за одиницю виміру (вагу) товару за 1 кілометр маршруту.
Таким чином митне законодавство України прямо зазначає що документи, які підтверджують транспортні витрати повинні надаватись від виконавця договору (контракту) про надання транспортно-експедиційних послуг.
Для підтвердження транспортних витрат позивачем було надано договір №28122022; заявку №5940-1 від 29.05.2025, коносамент №ZM25050996 від 10.06.2025, залізничну накладну від 13.08.2025 №2151593699, рахунок від 28.08.2025 №25-РВТ-5940-2.
Як вбачається з відомостей рахунку, заявки на перевезення спірної товарної партії в даному випадку має ознаки мультипольного перевезення, тобто перевезення вантажу різними видами транспорту за одним договором. В зазначених документах зазначена інформація та витрати окремо за кожним етапом міжнародного перевезення - окремо витрати за перевезення морським транспортом, автомобільним транспортом за межами України та витрати за перевезення по території України, а також винагорода Експедитора. Надані документі не містять розбіжностей і підтверджують числові значення транспортних витрат як однієї з складових митної вартості.
Твердження митного органу щодо неповного включення витрат на транспортування спростовується наданими позивачем фінансовими документами, які чітко підтверджують загальну вартість послуг.
Також в спірному рішенні в якості підстави для коригування митної вартості товарів відповідач зазначає: «…Пунктом 4.1 договору про транспортно-експедиційне обслуговування від 28.12.2022 № 28122022 передбачено, що рахунок має бути виставлений за десять робочих днів до моменту агрозаходу, якщо інше не передбачено в узгодженій сторонами Заявці. До митного оформлення надано рахунок №25-PBT-5940-2 від 28.08.2025. Водночас, до митного оформлення надано супровідний документ Т1 від 11.08.2025 № 25PL322080NSPLJHK4 та залізничну накладну від 13.08.2025 №2151593699. Тобто, з наведеного вбачається, що товар прибув до порту призначення раніше, ніж це вбачається з рахунку-фактури №25-PBT-5940-2 від 28.08.2025 і з моменту прибуття товару у порт призначення до завантаження товару на потяг, товар перебував на зберіганні. Проте, у наданих до митного оформлення рахунку-фактурі про надання транспортно-експедиційних послуг № №25-PBT- 5940-2 від 28.08.2025., Заявці № №5940-2 від 29.05.2025 відсутні відомості щодо плати за зберігання контейнера у порту призначення до перевантаження їх на потяг…».
З приводу вищевказаних розбіжностей суд зазначає наступне.
Заявка на перевезення №5940-2 була оформлена сторонами 29.05.2025, тобто до моменту початку морського перевезення (10.06.2025).
Рахунок №25/РВЕ/5940-2 виставлено 28.08.2025 тобто після доставлення вантажу у кінцевий пункт призначення (м.Тернопіль), що підтверджується відповідними відмітками Тернопільської митниці на залізничній накладній та інволюті.
Вантаж з порту Гданськ був відправлений 13.08.2025, що підтверджується відповідною відміткою у залізничній накладній. Таким чином вантаж не міг зберігатись в порту Гданськ до 28.08.2025.
Терміни виставлення рахунку ніяким чином не впливають на числові значення визначеної митної вартості, також митним органом не доведено яким чином це впливає на вказані значення.
Також слід зазначити, що адміністрацією порту Гданськ для позивача встановлені нормативні (безоплатні) дні зберігання вантажів в порту протягом 15 днів. Зазначене підтверджується листом перевізника від 11.09.2025 №09-11/1-1.
Таким чином, перевізником не виставлялись декларанту рахунки за зберігання вантажу в порту призначення.
Також в спірному рішенні в якості підстави для коригування митної вартості товарів відповідач зазначає: «…На підставі наданих до митного оформлення банківських платіжних документів № 985 від 30.08.2024, № 1282 від 24.02.2025 відсутня можливість ідентифікувати здійснену оплату за товар, кільки сума здійсненої передоплати не відповідає сумі, зазначеній у Специфікації №3 від 22.03.2024. Вказані вище банківські платіжні містять посилання на Специфікації до Контракту № AILIDA-2023-1 від 10.04.2023, які не надані до митного оформлення. Зазначене вище може свідчити про не повноту включення витрат пов'язаних з наданням транспортно-експедиційних послуг за межами митної території України..…».
З приводу вищевказаних розбіжностей суд зазначає наступне.
У специфікації №3 від 22.03.2024, наявна додаткова угода №2/2 від 03.02.2025, якою сторони змінили умови оплати, передбачивши попередню оплату в сумі 221 810,01 дол.США та відстрочення оплати суми 34 509,99 дол.США на термін до 90 днів від моменту фактичного отримання товару.
Надана банківська платіжна інструкції №985 від 30.08.2024 містить інформацію щодо здійснення попередньої оплати 251 810,01 дол.СШАза товар, та відстрочення оплати суми 4509,99 дол.США на термін до 90 днів від моменту фактичного отримання товару.
Надані банківські платіжні інструкції №985 від 30.08.2024 та №1282 від 24.02.2025 містить інформацію щодо здійснення попередньої оплати 251 810,01 дол.США за товар, що поставляється за специфікацією № 3, що підтверджується як самою платіжною інструкцією так і Специфікацією, Додатковою угодою та виписками з особистого банківського рахунку за серпень 2024 та лютий 2025 року.
Позивач разом з ЕМД надав виписки з особистого банківського рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» за серпень 2024 та лютий 2025 року, які у сукупності з іншими наданими документами підтверджує факт часткової оплати вартості товару.
Надаючи оцінку умовами поставки та умовами оплати, слід виходити з того, що обставини здійснення платежу можуть свідчити про виконання (неналежне виконання) покупцем умов зовнішньоекономічного договору. Разом з цим, вони не повинні сприйматись як безумовне свідчення про наявність розбіжностей чи неповноти документів, доданих до митної декларації. Суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Умови і обставини оплати оцінюваного товару у взаємозв'язку з тими доказами, що надаються декларантом до митного контролю, не дають обґрунтованих підстав вважати, що декларантом заявлені неповні чи недостовірні відомості про фактурну вартість оцінюваного товару.
У постанові Верховного Суду від 20.03.2018 по справі № 815/4132/17 Верховний суд зробив наступний правовий висновок: «…У процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості товару. У свою чергу умови оплати безпосередньо ціни товару не стосуються. У зв'язку з цим відомості про умови оплати товару не повинні братися органом доходів і зборів до уваги при контролі за митною вартістю, а відтак суперечності між цими відомостями не можуть бути підставою для твердження про наявність розбіжностей у даних про митну вартість товару.
Суперечності у відомостях щодо умов оплати товару у документах, доданих до вантажної митної декларації на підтвердження митної вартості товарів, не можуть бути підставою для витребування органом доходів і зборів додаткових документів у декларанта».
Згідно зі статтею 54 Митного кодексу України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу. Відповідно до частини 3 цієї ж статті за результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 55 Митного кодексу України, рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Згідно з пунктом другим частини 6 статті 54 Митного кодексу України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 3 статті 53 Митного кодексу України, додаткові документи надаються декларантом за наявності, відтак, саме по собі подання таких документів не в повному обсязі не може бути підставою для коригування митної вартості товару.
Стаття 57 Митного кодексу України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, здійснюється шляхом застосування таких методів: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується послідовно кожний із перелічених у частині першій цієї статті методів. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи.
У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (ст. 64 МК України) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні.
Зі змісту оскаржуваного рішення №UA403070/2025/000280/2 від 12.09.2025 про коригування митної вартості вбачається, що джерелом для коригування митної вартості спірної партії товарів слугувала ЕМД 25UA209230053961U8 від 09.06.2025.
Суд зазначає, що покликання відповідача на відомості з інформаційних баз даних контролюючого органу не є належним доказом щодо неправильного визначення позивачем митної вартості товару, зазначеного у митній декларації, оскільки такі відомості мають лише допоміжний інформаційний характер при прийнятті митницею відповідних рішень та з об'єктивних причин не можуть містити усієї інформації, що стосується суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, товарів і умов їх продажу, тому такі дані не можуть мати перевагу над наданими декларантом первинними документами про товар. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, не є беззаперечним доказом для підтвердження висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості товару.
Верховний Суд з цього питання сформував правову позицію, яка викладена у постановах від 21.02.2018 у справі № 820/17417/14, від 04.09.2018 у справі № 818/1186/17, відповідно до якої рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності Митним кодексом України не передбачено. Також слід урахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню.
Верховний Суд у постанові від 29.09.2020 у справі № 520/7041/19 звернув увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 ч. 2 ст. 55 Митного кодексу України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервним методом.
Отже, суд відхиляє посилання митниці на відомості спеціалізованої бази даних Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби України щодо іншої вартості подібних товарів, оскільки самі по собі відомості даної системи не є достатньою підставою для коригування заявленої декларантом митної вартості за умови відсутності сумнівів у достовірності наданих декларантом документів та їх повноти.
Під час митного оформлення позивач подав усі визначені статтею 53 Митного кодексу України документи, перелік яких є вичерпним, що підтверджують заявлену ним митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Отже, митний орган не довів, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, та не надані достатні докази, які б підтверджували відсутність підстав для визначення митної вартості за ціною договору. Відтак наявність належних та беззаперечних підстав для коригування митної вартості відповідачем не доведена.
Тому суд доходить висновку, що позивач при подачі документів надав всі необхідні та достатні документи, що дають змогу визначити всі складові митної вартості товару, та містять всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару.
Разом з тим, відповідач, приймаючи рішення про коригування митної вартості, не вказав, яким чином митна вартість товару визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості, що свідчить про порушення відповідачем вимог частини другої статті 55 Митного кодексу України щодо обґрунтованості прийнятих рішень.
З наведеного вбачається, що позивачем надано усі необхідні документи, що стосуються числового значення митної вартості товару або методу її визначення, документи містили всі відомості, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, у зв'язку із чим дійшов висновку, що рішення відповідача про коригування митної вартості товарів №UA403070/2025/000280/2 від 12.09.2025 є протиправним та підлягає скасуванню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи з'ясовані обставини, досліджені матеріали справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню. Доводи відповідача не приймаються судом до уваги виходячи з вище зазначеного.
Згідно із частиною 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Суд звертає увагу позивача, що ним заявлено одну вимогу майнового характеру (ціна позову складає 292 842,18 грн), за яку сплачено судовий збір в розмірі 4392,63 грн.
Частиною першою, другою статті 4 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) передбачено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За подання адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У статті 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб у сумі 3028 грн.
Згідно з частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Тобто, при зверненні до суду позивачу належало сплатити судовий збір у сумі 3514,10 грн. За таких обставин, позивачем надміру сплачено судовий збір у сумі 878,83 грн.
За приписами статті 7 частини першої пункту 1 Закону № 3674-VI, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Таким чином, враховуючи вимоги статті 139 КАС України, судові витрати на оплату судового збору у розмірі 3514,10 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача. При цьому питання про повернення надмірно сплаченого судового збору у розмірі 878,83 грн. може бути вирішено за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду відповідно до статті 7 Закону № 3674-VI.
Керуючись статтями ст. ст. 2, 5, 9, 72, 77, 139,241, 243-246, 255 КАС України, суд,
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» (вул. Штабна, буд. 13, прим. 19, м. Запоріжжя, 69000; код ЄДРПОУ 44830259) до Тернопільської митниці (46400, Тернопільська область, м. Тернопіль, вул. Текстильна, буд. 38, код ЄДРПОУ 43985576) про визнання протиправним та скасування рішення, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Тернопільської митниці про коригування митної вартості товарів №UA403070/2025/000280/2 від 12.09.2025.
Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МОТОТЕХІМПОРТ» за рахунок бюджетних асигнувань Тернопільської митниці судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 3514,10 грн.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова