30 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/2370/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Іванчулинця Д.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) в особі представника - Хмелюка Олександра Вікторовича (далі - представник позивача) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (далі - третя особа), в якому просить:
1) визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 ;
2) визнати протиправним та скасувати наказ про мобілізацію в частині, що стосується ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 ;
3) зобов'язати уповноважену службову/посадову особу Національної Академії Сухопутних Військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (командира, його заступника, тощо) видати наказ по стройовій частині, яким виключити ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 зі списків особового складу з дня набрання рішенням суду законної сили.
Разом з позовною заявою представник позивача подав клопотання про забезпечення позову, в якій просить суд вжити заходи забезпечення позову наступним шляхом: негайно зобов'язати Академію сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного ЄДРПОУ 08410370 видати відповідний наказ про призупинення проходження військової служби ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП НОМЕР_1 , до набрання рішенням суду законної сили.
Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2025 року відмовлено у вжитті заходів забезпечення позову.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що його було фактично позбавлено свободи без будь-яких законних підстав, без пред'явлення повістки, без роз'яснення правового статусу та причин затримання, із застосуванням примусу з боку невстановлених осіб у цивільному одязі до ІНФОРМАЦІЯ_3 а також була здійснена не у порядку виклику, визначеному законом, а шляхом фактичного незаконного утримання, що виключає можливість вважати такі дії правомірними. Крім того, наголошує, що жодної повістки він не отримував, а отже у нього не виникав обов'язок з'являтися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Позивач не проходив ВЛК, йому не проводилися лабораторні та інструментальні дослідження, не здійснювалося вивчення медичних документів, а будь-які висновки щодо стану його здоров'я ґрунтувалися не на фактичних даних, а виключно на формальному підході.
Таким чином, на думку Позивача, рішення про його мобілізацію було прийнято з істотним порушенням встановленої законом процедури, без дотримання вимог Наказу МОЗ №402 та Положення №154, без належного медичного огляду і без оформлення передбачених законом документів.
07 квітня 2025 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження в справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов та докази, які в нього є в термін протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання даної ухвали.
30 квітня 2025 року відповідач, через систему «Електронний суд», подав відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач заперечує позовні вимоги та наголошує, що не несе жодної відповідальності за події, пов'язані із затриманням позивача на залізничній станції та його доставкою до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 », оскільки ІНФОРМАЦІЯ_3 не є структурним підрозділом Державної прикордонної служби України, не підпорядковується їй і не має повноважень керувати її діями. Також відповідач ставить під сумнів твердження позивача про його нібито безперервне утримання у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 з 14.03.2025 по 24.03.2025, посилаючись на надану самим позивачем довідку медичного закладу від 20.03.2025 року, видану Комунальним некомерційним підприємством «Талалаївська центральна лікарня Талалаївської селищної ради» Чернігівської області, що, на думку відповідача, фактично спростовує можливість перебування позивача в ІНФОРМАЦІЯ_5 у зазначений період.
Крім того, відповідач зазначає, що позивач є військовозобов'язаним офіцером запасу, якому наказом Міністра оборони України від 13.10.2020 №519 було присвоєно первинне військове звання «молодший лейтенант запасу», а у його військово-облікових документах вже містився запис про придатність до військової служби. За твердженням відповідача, 14.03.2025 року позивач пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_5 , за результатами якої був визнаний придатним до військової служби без обмежень, при цьому жодних скарг на стан здоров'я не заявляв. Посилання позивача на Наказ МО України № 402 відповідач вважає необґрунтованими, оскільки положення Розділу 2 цього наказу, на його думку, стосуються виключно призовників та допризовників, тоді як позивач мав статус військовозобов'язаного офіцера запасу. Водночас вимогу про скасування наказу про призов відповідач вважає неналежним способом захисту, оскільки індивідуальний акт про призов уже виконано, а його скасування не може призвести до відновлення порушеного права.
12 травня 2025 року представником позивача подано до суду, через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якому пояснює, що відповідно до статті 19 Конституції України та положень статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» обов'язок з'явитися до територіального центру комплектування виникає виключно у разі належного оповіщення шляхом вручення (надсилання) повістки, оформленої та врученої у порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024, із дотриманням усіх встановлених реквізитів, фіксації вручення та належного підтвердження оповіщення (пп. 28-31, 40, 41 Порядку). При цьому відповідач не навів і не надав жодного доказу, який би підтверджував дату, час, місце, спосіб та уповноважену особу, що здійснювала оповіщення позивача, а також не підтвердив факт належного вручення повістки, водночас сам визнав, що 14.03.2025 року позивач перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 , що свідчить про відсутність належного попереднього оповіщення та підтверджує порушення встановленого законом порядку виклику і прибуття військовозобов'язаного.
Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, як третя особа, ознайомившись із позовною заявою, не погоджується з доводами позивача та вважає заявлені вимоги необґрунтованими, безпідставними й такими, що не відповідають фактичним обставинам справи та чинному законодавству. Академія зазначає, що спір у справі стосується факту призову позивача на військову службу під час мобілізації, однак відповідно до ч. 7, 8 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII та Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ №154 від 23.02.2022, повноваження щодо оповіщення, призову та мобілізації громадян покладені виключно на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки. Чинне законодавство не наділяє Національну академію повноваженнями щодо здійснення призову, надання відстрочок або прийняття рішень з питань мобілізації, у зв'язку з чим у цій частині вона підтримує правову позицію відповідача.
Також Національна академія вважає безпідставними вимоги про визнання протиправним і скасування наказу її начальника, оскільки зарахування позивача до списків особового складу здійснено відповідно до імперативних вимог п. 14 розділу ІІ Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом МОУ №280 від 15.09.2022. Наказ по стройовій частині від 24.03.2025 №93 видано на підставі іменного списку ІНФОРМАЦІЯ_3 , що є належною та достатньою правовою підставою. При цьому, згідно з п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону №2232-XII, початком проходження військової служби для мобілізованих осіб є день їх відправлення з ТЦК до військової частини, а видання окремого акту про «зарахування на військову службу по мобілізації» законом не передбачено, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у цій частині.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 14 березня 2025 року близько 08 год. 00 хв. на залізничній станції с. Кваси Рахівського району Закарпатської області громадянина ОСОБА_1 було незаконно затримано невстановленими особами в цивільному одязі та проти його волі доставлено до відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 », де відносно нього складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП. Після цього позивача без будь-яких законних підстав та належного процесуального оформлення було передано невідомим особам і доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де його фактично утримували до 24 березня 2025 року. У подальшому, 24 березня 2025 року вранці, позивача було доставлено до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, де йому повідомили про мобілізацію, незважаючи на його заяви про незаконне затримання та погіршений стан здоров'я.
Позивач зазначає, що протягом усього часу він не отримував жодної повістки та не проходив обов'язкового медичного огляду, передбаченого законодавством. Відповідно до вимог п. 2.5 Наказу Міністерства оборони України №402, перед проведенням медичного огляду мають бути здійснені обов'язкові лабораторні та інструментальні дослідження, зокрема загальні аналізи крові та сечі, серологічні дослідження, визначення групи крові, рентгенографія органів грудної клітки, ЕКГ та вивчення медичної документації. Однак жодних таких обстежень стосовно позивача проведено не було, відповідні направлення не надавались, а будь-які медичні документи чи висновки йому не вручались.
За таких обставин позивач вважає, що відповідачем грубо порушено встановлену законом процедуру призову та медичного огляду, а постанова ВЛК про придатність позивача до військової служби винесена формально, без належного дослідження стану його здоров'я та з порушенням вимог абз. 1 п. 2.8 Наказу №402.
Не погоджуючись з такими діями відповідача позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
За положеннями ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 за №64/2022 «Про введення воєнного стану» у зв'язку з військовою агресією російської федерації в Україні введений воєнний стан.
В подальшому воєнний стан було продовжено. На час розгляду справи воєнний стан триває.
Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.93 №3543-XII (далі - Закон №3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано;
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Загальна мобілізація, згідно з ч. 2 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до ч. 5 ст. 4 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Статтею 22 Закону №3543-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) закріплені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Громадяни зобов'язані, в тому числі:
- з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом Служби зовнішньої розвідки України) для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частин третьої, четвертої вищезазначеної статті (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Громадяни, які перебувають у запасі, завчасно приписуються до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов'язок» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) від 25.03.92 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-друга статті 1 Закону).
Виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки) (частина сьома статті 1 Закону №2232-XII).
Згідно з частиною 9 статті першої №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:
- допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;
- призовники - особи, приписані до призовних дільниць;
- військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
- військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
- резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Відповідно до частини десятої статті 1 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:
- прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень призовника, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України;
- проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Відповідно до частини десятої статті 2 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) з метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року №402 затверджено Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (далі - Положення №402).
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Згідно з пунктом 1.2 розділу І Положення №402 військово-лікарська експертиза - це, зокрема, медичний огляд допризовників, призовників; визначення ступеня придатності до військової служби.
Пунктом 2.1 розділу І Положення №402 передбачено, що для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).
Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця.
Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Так, п. 3.1 глави 3 Розділу II Положення №402 визначено, що Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням керівників ТЦК та СП на збірних пунктах районних (міських) ТЦК та СП або за місцем провадження медичної практики у закладах охорони здоров'я комунальної або державної форми власності лікарями, які включаються до складу ВЛК при ТЦК та СП.
Як було встановлено судом за наслідками проведеного ВЛК медичного огляду позивача складено висновок про його придатність до військової служби і призов на строкову військову службу.
При цьому, суд звертає увагу на те, що при розгляді цієї справи суд не досліджує медичний критерій (стосовно діагнозу та його достовірності чи то придатності до військової служби), а лише юридичну процедуру прийняття і відповідність постанови військово-лікарської комісії вимогам законодавства.
Згідно з підпунктом 2.3.4 пункту 2.3 розділу І Положення №402 Центральна військово-лікарська комісія має право, зокрема, розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України та перевіряти у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (далі - ТЦК та СП) і закладах охорони здоров'я (установах) організацію, стан та результати лікувально-оздоровчої роботи серед допризовників та призовників, медичного огляду призовників, кандидатів на навчання у ВВНЗ, осіб, які приймаються на військову службу за контрактом, військовозобов'язаних, резервістів.
Відповідно до пункту 2.4.10 Положення №402 постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у Центральну військово-лікарську комісію (ЦВЛК) або у судовому порядку.
Розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку, тому суд звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у цій категорії справ.
Так, Верховний Суд у постанові від 12.06.2020 у справі №810/5009/18 зазначив про те, що до повноважень суду не належить надання оцінки діагнозу на предмет того, чи підпадає він під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на пункт 3.13 глави 3 розділу II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за ЦВЛК. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
У будь-якому разі при наявності сумніву у позивача щодо правильності висновку стосовно ступеня його придатності до військової служби, він мав право звернутися до Центральної військово-лікарської комісії для перегляду відповідної постанови або до суду.
В межах розгляду цієї справи судом не встановлено, що позивачем вчинялися дії щодо оскарження висновку про придатність його до військової служби до Центральної ВЛК або ж до суду, тому підстав вважати, що таке рішення ВЛК є протиправним чи за суттю, чи за процедурою його прийняття наразі суд не вбачає.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 30.11.2021 у справі №826/17175/18.
Разом з тим, надаючи правову оцінку аргументам позивача про те, що його призвано на військову службу з порушеннями, суд зазначає наступне.
Поняття та види, порядок ведення військового обліку, постановка на військовий облік, а також зняття та виключення з нього визначені статтями 33 - 37 Закону №2232-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У відповідності до частини першої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Згідно частини третьої статті 33 Закону №2232-XII військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Відповідно до абзацу 2 пункту 2 частини першої статті 37 Закону №2232-XII взяттю на військовий облік військовозобов'язаних підлягають громадяни України: звільнені з військової служби в запас.
Відповідно до частини 10 статті першої Закону №2232-XII громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані, зокрема, виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Суд зауважує, що матеріали справи не містять встановлених фактів того, що позивача шляхом незаконного затримання та позбавлення волі примусово доставлено для проходження військово-лікарської комісії.
Разом з тим, доказів наявності у позивача права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації з підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» ні відповідачу, ні суду позивач не надав.
Вирішуючи даний спір, суд досліджує спірні правовідносини крізь призму прав та обов'язків учасників цих правовідносин, а також балансу публічних та приватних інтересів, та з огляду на це, враховує, крім зазначених вище, також наступні законодавчі норми.
Відповідно до п. 12.1 р. XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170, звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється наказами посадових осіб, визначених п. 225 Положення №1153/2008.
Згідно з абз. 2 п. 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч.6 ст. 26 Закону №2232-XII у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Пункт 233 Положення №1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Натомість, з моменту набуття особою статусу військовослужбовця, під час воєнного стану звільнення з військової служби військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, можливе лише за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII.
Частиною 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» визначено вичерпний перелік підстав, коли військовослужбовці, що проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби. Підстави, які б надавали позивачу можливість звільнення з військової служби в зазначеному переліку наразі відсутні.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися: військовозобов'язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях.
В свою чергу, мобілізаційне розпорядження може бути вручене військовозобов'язаному, який пройшов військово-лікарську комісію і визнаний придатним до військової служби.
З матеріалів справи видно, що позивач пройшов медичний огляд 14.03.2025 року та визнаний придатним до військової служби.
Вказане свідчить про правомірність дій відповідача щодо вручення позивачу мобілізаційного розпорядження.
Підсумовуючи вищевказане, суд вважає, що дії відповідача щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації в період воєнного часу є правомірними та такими, що вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.
Щодо позовної вимоги до Національної Академії Сухопутних Військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного (командира, його заступника, тощо) видати наказ по стройовій частині, яким виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу з дня набрання рішенням суду законної сили, суд зазначає, що така є похідною від позовних вимог щодо призову на військову службу, то, ураховуючи висновок суду про відсутність підстав для скасування наказу в частині щодо призову на військову службу під час мобілізації ОСОБА_1 , дії щодо зарахування до особового складу 3-ї особи також не підлягають скасуванню.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно із ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. (ч. 2 ст. 77 КАС України).
Надавши оцінку усім доказам в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Питання розподілу судових витрат вирішенню не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяД.В. Іванчулинець