30 грудня 2025 року м. Ужгород№ 260/8150/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Плеханова З.Б. розглянувши у письмовому проваджені адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії
09 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду через систему Електронний суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) (далі - відповідач), яким просить суд:
1. Визнати протиправними дії начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 щодо відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України. Визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
2. Відшкодувати позивачу за рахунок держави моральну шкоду, завдану незаконними діями начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 щодо відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та незаконним рішенням начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024, яким відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України в розмірі 300 766 650 000,00 грн. та матеріальну шкоду в розмірі 3051,76 грн., заподіяну ОСОБА_1 незаконними діями та рішенням начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 .
3. Визнати протиправними дії інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 щодо відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
4. Визнати протиправним та скасувати рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 від 20.07.2024, яким відмовлено позивачу в перетинанні державного кордону України.
5. Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок держави моральну шкоду, заподіяну ОСОБА_1 незаконними діями інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 щодо відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та незаконним рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 від 20.07.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України - в розмірі 1805533300000 грн та матеріальну шкоду в розмірі 5572,15 грн. заподіяну ОСОБА_1 незаконними діями та незаконним рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 щодо відмови ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України та незаконним рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 від 20.07.2024, яким відмовлено ОСОБА_1 в перетинанні державного кордону України.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, рішенням начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип «А») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024., виданим на пункті пропуску «Дякове», йому було відмовлено в перетинанні державного кордону України з посиланням на те, що не встановлено факт здійснення догляду за особою відповідно до ПКМУ 1560 від 16.05.2024. Також рішенням інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстром-сержантом ОСОБА_4 від 20.07.2024., виданим на пункті пропуску «Солотвино», позивачу який здійснював супровід за кордон матері дружини - ОСОБА_5 , за якою він здійснює постійний догляд та яка мала намір відвідати могилу свого батька в м. Торонто, було відмовлено у перетинанні кордону з посиланням на те, що інспектор прикордонної служби не може в даний час перевірити висновок ЛКК.
Позивач зазначає, що відповідно до вимог абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. №57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724), які, за ст. 117 Конституція України, є обов'язковими до виконання, чітко і однозначно продекларовано, що: «На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, … виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі», тому припущення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип «А») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024., з приводу того, що не встановлено факт здійснення догляду за особою відповідно до ПКМУ 1560 від 16.05.2024, є таким, що суперечать імперативним вимогам ст. 117 Конституція України , абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724).
Також вказує, що оскаржуване рішення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024., не містить даних про відсутність у позивача документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках , як і не містить даних щодо наявності однієї з підстав для тимчасового обмеження позивача у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", тому встановлених законом підстав для відмови йому у перетинанні державного кордону, у начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 не було.
Вважаючи протиправними рішенням начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024 та рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстром-сержантом ОСОБА_4 від 20.07.2024, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року позовну заяву було повернуто у відповідності до п. 9 ч. 2 ст. 169 КАСУ.
Позивач оскаржив вказану ухвалу до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Восьмий апеляційний адміністративний суд 27 лютого 2025 року погодився з позицією першої інстанції і залишив апеляційний скаргу без задоволення , а ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду - без змін.
Позивач оскаржив постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду до Верховного Суду.
Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2025 року погодився з позицією Закарпатського окружного адміністративного суду і Восьмого апеляційного адміністративного суду щодо застосування в даних правовідносинах саме місячного строку звернення згідно із спеціальною нормою Закону № 1710-VI, зазначивши наступне:
31.Суд вважає помилковими такі доводи позивача, оскільки, як вже зазначено раніше, строк звернення до суду із позовом щодо відмови у перетинанні державного кордону визначений частиною третьою статті 14 Закону № 1710-VI та становить один місяць з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку.
32. З огляду на наведені обставини, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач пропустив строк звернення до суду із позовом та не навів об'єктивних перешкод щодо неможливості звернутися до суду у строк встановлений законом.
33. Разом з тим Суд наголошує, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
37.Суд зауважує, що передумовою такого повернення є обов'язок суду залишити без руху позовну заяву для надання можливості позивачу заявити клопотання про поновлення строку на звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку (або зазначення інших, відмінних від попередньо зазначених, причин для поновлення строку на звернення до суду з відповідним позовом).
03 листопада 2025 року справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов було залишено без руху.
18 листопада 2025 року на виконання вимог суду представником позивача надано заяву про усунення недоліків позовної заяви. Недоліки позовної заяви усунуто в строк.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року було відкрито спрощене позовне провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії.
28 листопада 2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що відповідно до ч.6 ст.22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов'язані мати при собі військово-обліковий документ та пред'являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України. Разом з тим, при перетині державного кордону позивач, в тому числі, не надав документи, що підтверджують факт його перебування на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , надання йому відстрочки чи звільнення від призову під час мобілізації, та документ, що підтверджував би право на виїзд позивача за кордон. Окремо зауважує, що як слідує з позовної заяви підставою позову, не є наявність права у позивача на виїзд і відповідно винесення незаконного рішення, а те, що рішення оформлено не так як хотів позивач. У зв'язку з тим, що фактично відсутність права на виїзд позивача за кордон не оспорюється ця обставина є окремою підставою для відмови позивачу у задоволенні позову.
Щодо доводів позову про те, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на конкретні документи, необхідні для подання позивачем, зазначає, що законодавство України не покладає на Державну прикордонну службу України обов'язку ведення вичерпного переліку документів, необхідних для перетину державного кордону. А тому надати перелік документів, які конкретно не надав позивач при перетині державного кордону не ж можливим у зв'язку з їх відсутністю, оскільки вибір документів та підтвердження права на перетин кордону є персональним правом останнього.
Відповідно до абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57: у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право: особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням.
Так, вказаний абзац надає право на виїзд 2 категоріям осіб: 1. особи, яка потребує постійного догляду; 2. супроводжуючого.
Вказані особи мають право виїжджати, за цією підставою тільки разом і таке право надається, в тому числі тим особам, які не мають права на самостійний виїзд у період дії воєнного стану. Перелічені документи у цій статті підтверджують наявність спеціальних статусів, тобто особи, яка потребує постійного догляду та супроводжуючого. Разом з тим, вказана норма не встановлює вичерпний перелік документів, який слід надати для перетинання кордону, а як уже сказано, вона встановлює тільки перелік, що підтверджує цей спеціальний статус. Підтвердженням цього є те, що вказана норма не передбачає надання документу для встановлення особи. Також, вказана норма не звільняє позивача від виконання вимог законодавства, що регулює воєнний стан та мобілізацію.
А тому, вказані особи зобов'язані підтвердити факт їхнього відношення до військового обов'язку (нормативно-правове обґрунтування вказане в попередніх розділах). Разом з тим, вказані документи надані не були. Також, цитована норма передбачає, що особа, що здійснює постійний догляд за зазначеними особами отримує вказаний спеціальний статус за наявності: 1. документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді; 2. акта встановлення факту здійснення догляду.
Разом з тим, акт встановлення факту здійснення догляду, не був наданий позивачем при перетині кордону. Додатково, звертає увагу суду, що акт встановлення факту здійснення догляду датований 22.07.2024, тобто уже після прийняття рішень про відмову, що додатково підтверджує факт неподання цього акту позивачем при перетинанні кордону, в тому числі оскільки його не існувало. А тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
У зв'язку з вищевикладеним, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
22 грудня 2025 року від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій вказує, що відповідно до вимог абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724), які, за ст. 117 Конституція України, є обов'язковими до виконання, чітко і однозначно продекларовано, що: «на підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, … виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення довільній формі», і ПКМУ 1560 від 16.05.2024 на яку послався начальник 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 не має відношення до спірних правовідносин, і не регулює спірні правовідносини, тому припущення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024., з приводу того, що не встановлено факт здійснення догляду за особою відповідно до ПКМУ 1560 від 16.05.2024, є таким, що суперечать імперативним вимогам ст. 117 Конституція України, абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724).
Водночас припущення інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра сержанта ОСОБА_4 з посиланням на те, що «інспектор прикордонної служби не може в даний час перевірити висновок ЛКК № 1435 та акт встановлення факту здійснення догляду № 38 від 15.07.2024», не грунтуються на законі, оскільки здійснення відповідачем таких дій згідно ст.ст. 2, 3 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", абзацу 9 пункту 2-1 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2010 р. № 724) не передбачено.
У зв'язку з вищевикладеним, просить суд задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
23 грудня 2025 року від позивача надійшла заява в частині описки , а саме: правильним є акт встановлення факту здійснення догляду № 38 від 15.07.2024...", а не .. від 19.07.24"
Обставина встановлені судом
ОСОБА_1 є громадянином України, ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 від 10 липня 2024 року вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , - 06 листопада 1993 року зареєстрували шлюб.
Актом про встановлення фактичного місця проживання/не проживання особи від 25.07.2025 року за №21/15-16 встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ОСОБА_7 ; 25.12.1936.
Висновком №1435 лікарсько-консультативної комісії від 19.04.2024 року, встановлено, що « ОСОБА_5 за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду як невиліковно хвора особа, яка через порушення функцій організму не може самостійно пересуватись та самообслуговуватись.».
Судом також досліджено акт встановлення факту здійснення догляду № 53/02-71 від 22.07.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_1 здійснює догляд за ОСОБА_5 . Місце проживання особи за якою здійснюють догляд: АДРЕСА_1 .
Судом встановлено, що з метою перетину державного кордону України позивач 16.07.2024 прибув до пункту попуску «Дякове» та надав посадовій особі відповідача пакет документів.
16.07.2024 року начальником 2-ї групи інспекторів прикордонного контрою відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України, зазначивши у рішенні, що « Громадянин не надав на прикордонний контроль документи, що надають право виїзду в умовах правового режиму воєнного тану: не встановлений факт здійснення догляду за особою відповідно до ПКМУ 1560 від 16 травня 2024 року.
В подальшому з метою перетину державного кордону України позивач 20.07.2024 прибув до пункту попуску «Солотвино» та надав посадовій особі відповідача пакет документів.
20.07.2024 року інспектором прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстром-сержантом ОСОБА_3 прийнято рішення про відмову ОСОБА_1 у перетинанні державного кордону на виїзд з України, зазначивши у рішенні, що на підставі « Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року №389-VIII, Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, Указу Президента України від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також пунктів 2, постанови Кабінету Міністрів України №57 від 27 січня 1995 року «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України громадянину України ОСОБА_8 12.11.1965 р.н. тимчасово обмежено у праві виїзду за кордон за відсутності підстав на право перетинання державного кордону згідно постанови Кабінету Міністрів України №57.».
Не погоджуючись із вказаними рішеннями від 16.07.2024 та 20.07.2024 від про відмову в перетині державного кордону України, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Мотиви та норми права застосовані судом.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Статтею 33 Конституції України закріплено право кожного, хто на законних підставах перебуває на території України, вільно залишати її територію, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Зазначеному кореспондує стаття 1 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" від 21.01.1994 № 3857-XII (Закон № 3857-XII), яка передбачає, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Згідно з статтею 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.12.2015 №389-VIII (Закон № 389-VIII) воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Відповідно до статті 2 Закону № 389-VIII правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ.
Пунктом 3 Указу № 64/2022 у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частина 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".
У подальшому, воєнний стан був продовжений Указами Президента України та триває до часу розгляду даної справи.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію.
Загальний порядок перетину державного кордону України визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 "Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України" (Правила № 57).
Відповідно до пункту 2 Правил № 57 у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів, повинні мати також підтверджуючі документи.
Відповідно до п.п. 2-6 Правил № 57, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
Відповідно до пункту 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (Порядок № 1455) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Згідно з статтею 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (Закон № 3543-ХІІ) у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) мобілізація комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону № 3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону № 3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані:
- заброньовані на період мобілізації та на воєнний час за органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, а також за підприємствами, установами і організаціями в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
- визнані в установленому порядку особами з інвалідністю або відповідно до висновку військово-лікарської комісії тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров'я на термін до шести місяців (з наступним проходженням військово-лікарської комісії);
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину з інвалідністю віком до 18 років;
- жінки та чоловіки, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, які виховують дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
- жінки та чоловіки, на утриманні яких перебуває повнолітня дитина, яка є особою з інвалідністю I чи II групи;
- усиновителі, опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, на утриманні яких перебувають діти-сироти або діти, позбавлені батьківського піклування, віком до 18 років;
- зайняті постійним доглядом за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребують постійного догляду;
- які мають дружину (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
- опікуни особи з інвалідністю, визнаної судом недієздатною; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю I групи; особи, зайняті постійним доглядом за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
- народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- працівники органів військового управління (органів управління), військових частин (підрозділів), підприємств, установ та організацій Міністерства оборони України, Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Національної поліції України, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро України, Державного бюро розслідувань, Державної виконавчої служби України, Управління державної охорони України;
- інші військовозобов'язані або окремі категорії громадян у передбачених законом випадках.
Особи з інвалідністю, а також особи, зазначені в абзацах четвертому - дванадцятому частини першої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою і тільки за місцем проживання.
Призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також:
- здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти;
- наукові і науково-педагогічні працівники закладів вищої та фахової передвищої освіти, наукових установ та організацій, які мають вчене звання та/або науковий ступінь, і педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти, закладів загальної середньої освіти, за умови що вони працюють відповідно у закладах вищої чи фахової передвищої освіти, наукових установах та організаціях, закладах професійної (професійно-технічної) чи загальної середньої освіти за основним місцем роботи не менш як на 0,75 ставки;
- жінки та чоловіки, чиї близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати, дід, баба або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час проведення антитерористичної операції з числа:
- військовослужбовців або працівників утворених відповідно до законів України військових формувань, що захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;
- працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися до забезпечення проведення антитерористичної операції та загинули або пропали безвісти під час забезпечення проведення антитерористичної операції безпосередньо в районах та у період її проведення;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, за умови що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів;
- осіб, які загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, але в подальшому такі добровольчі формування не були включені до складу утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів, і виконували завдання антитерористичної операції у взаємодії з утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.
Особи, зазначені в абзацах четвертому - восьмому частини другої цієї статті, у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їхньою згодою.
Не підлягають призову на військову службу під час часткової мобілізації протягом шести місяців з дня звільнення з військової служби військовозобов'язані з числа громадян, які проходили військову службу за призовом під час мобілізації та були звільнені зі служби у запас (крім військовослужбовців, зарахованих на службу у військовому оперативному резерві першої черги). Такі особи у зазначений період можуть бути призвані на військову службу за їх згодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 № 921 затверджений Порядок організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних (Порядок № 921).
Згідно з пунктом 2 Порядку № 921 військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави та полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, підприємств, установ та організацій щодо фіксації, накопичення та аналізу військово-облікових даних призовників і військовозобов'язаних із відображенням їх у військово-облікових документах, а також здійснення контролю за дотриманням призовниками і військовозобов'язаними, посадовими особами державних органів, підприємств, установ та організацій встановлених правил військового обліку.
Згідно з пункту 16 Порядку № 921 військовий облік ведеться на підставі паспорта громадянина України та таких військово-облікових документів: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військового квитка або тимчасового посвідчення військовозобов'язаного.
Пунктом 56 Порядку № 921 передбачено, що про взяття призовників і військовозобов'язаних на військовий облік, зняття та виключення з нього в їх військово-облікових документах проставляються відповідні відмітки.
Вказане кореспондується також з нормами Положення про військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу, затвердженого Указом Президента України від 30.12.2016 № 582/2016.
Так, військовий квиток осіб рядового, сержантського і старшинського складу або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного в розумінні зазначеного вище Положення є документами, що посвідчують особу військовослужбовця (військовозобов'язаного, резервіста) та визначають належність його власника до виконання військового обов'язку.
Отже, із аналізу наведених вище законодавчих норм, що регламентують порядок здійснення військового обліку, єдиними документами, що посвідчують факт зняття особи з військового обліку є військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного з відповідною відміткою.
Частинами 1, 3 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (Закон № 1710-VI) встановлено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України Про звернення громадян або до суду.
Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Щодо доводів позивача щодо протиправності рішення відповідача від 16.07.2024 року про відмову у перетині кордону ґрунтуються на тому, що він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, у зв'язку із тим, що здійснює догляд за матір'ю своєї дружини, що підтверджується актом встановлення факту здійснення догляду, а також тим, що йому оформлені документи на постійне місце проживання до Канади, суд зазначає наступне.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 1487 військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Військовообліковими документами є: для призовників - посвідчення про приписку до призовної дільниці; для військовозобов'язаних - військовий квиток або тимчасове посвідчення військовозобов'язаного; для резервістів - військовий квиток.
Пунктом 29 Порядку № 1487 у разі виключення призовників, військовозобов'язаних та резервістів з персонально-первинного військового обліку виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у картках первинного обліку ставляться відповідні відмітки. Призовники, військовозобов'язані та резервісти, які вибувають за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців, направляються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, органу СБУ, підрозділу Служби зовнішньої розвідки для зняття з військового обліку та вилучення військово-облікових документів.
Відповідно до пункту 53 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів" від 30.12.2022 за №1487, зняття з військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які виїжджають за кордон на строк більше трьох місяців, здійснюється тільки після особистого прибуття їх до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, з документами, що підтверджують виїзд за кордон.
Наказом Міністерства оборони України № 206 від 10.04.2017, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.05.2017 за № 582/30450, затверджено Порядок видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу (далі - Порядок №206).
Відповідно пункту 4 розділу ІІ Порядку №206 військові квитки військовослужбовців (військовозобов'язаних), які виїжджають за кордон на строк більш як три місяці, здаються до штабу військової частини (військового комісаріату за місцем військового обліку). Замість військових квитків, прийнятих на зберігання, видається довідка військовослужбовця (військовозобов'язаного), який виїжджає за кордон (додаток 4).
В той же час з аналізу норм Порядку №1487 та Порядку №206 слідує, що військові квитки військовозобов'язаних, які виїжджають за кордон на строк більш як три місяці, здаються до військового комісаріату за місцем військового обліку та замість військових квитків, прийнятих на зберігання, видається довідка військовозобов'язаного, який виїжджає за кордон.
Однак, позивач не надав суду доказів надання вище зазначеної довідки відповідачу, під час проходження прикордонного контролю.
Також позивачем не додано штампу про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, визначеного додатком 6 до Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371.
Таким чином, оскільки під час проходження прикордонного контролю позивач не надав документ (довідку), який підтверджує факт зняття його з військового обліку у зв'язку із вибуттям за межі України на постійне місце проживання або на строк більше трьох місяців та вилучення його військово-облікового документу в передбаченому законом порядку та штампу про оформлення виїзду за кордон на постійне місце проживання, визначений додатком 6 до Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371, тому відповідач мав законні підстави для відмови позивачу у перетинанні державного кордону на виїзд з України.
У зв'язку з чим, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення начальника 2-ї групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_2 від 16.07.2024, а також рішення інспектора прикордонної служби вищої категорії відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип «Б») відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_4 » майстра-сержанта ОСОБА_3 від 20.07.2024, задоволенню не підлягають.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом з тим, згідно з принципом змагальності позивач має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.
Натомість в даному випадку позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами доводи на обґрунтування підстав зазначених у позовній заяві.
Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про те, що рішення відповідача є правомірними, то вимога позивача про відшкодування моральної та матеріальної шкоди не підлягає задоволенню.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу своїх дій на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України та зважаючи на доводи адміністративного позову, суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог.
На підставі наведеного та керуючись статтями 9, 14, 90, 139, 242-246, 255 КАС України, суд -
1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його виготовлення в повному обсязі.
СуддяЗ.Б.Плеханова