26 грудня 2025 рокуСправа № 160/31115/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Калугіної Н.Є.,
при секретарі судового засідання - Корольової Г.В.,
за участю:
представника позивача - Вайленко Г.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду справу № 160/31115/25 за позовом ОСОБА_1 до Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області про визнання протиправною та скасування постанови,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.10.2022 у ВП №70076300 про арешт коштів боржника ОСОБА_1 ;
- визнати протиправною бездіяльність Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), яка полягала у не знятті арешту коштів боржника - ОСОБА_1 у ВП №70076300, накладеного постановою від 18.10.2022;
- зобов'язати Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт коштів боржника - ОСОБА_1 , накладений постановою від 18.10.2022 у ВП № 70076300.
В обґрунтування позовних вимог зазначається, що вироком Саксаганського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 14.12.2020 року у справі № 214/4311/20 позивача засуджено до 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, що є його власністю. Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2025 року у справі № 556/2248/25 звільнено позивача від подальшого відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі умовно-достроково строком на 9 років 10 місяців 6 днів, для проходження військової служби за контрактом. Відповідно до Довідки від 20.08.2025 № 22826, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій Частині НОМЕР_1 з 19.08.2025 року. У зв'язку із виконанням вироку в частині конфіскації майна позивача, державним виконавцем відкрито виконавче провадження та накладено арешт на кошти позивача. Згодом державним виконавцем повернуто виконавчий лист без виконання у зв'язку із відсутністю майна боржника, однак, арешт з рахунку позивача не знято. Позивач вважає, що державним виконавцем порушені вимоги Закону України «Про виконавче провадження», що і стадо підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.11.2025 відкрито спрощене провадження в даній адміністративній справі, у відповідно до статті 287 КАС України, надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, призначено справу до розгляду на 25.11.2025.
Відповідач правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, ухвалу про відкриття спрощеного позовного провадження в адміністративній справі було направлено йому через підсистему «Електронний суд» та вручено 06.11.2025 року, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа. У зв'язку із цим, суд, керуючись положеннями частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), вирішує справу за наявними матеріалами.
Водночас суд звертає увагу на положення частини 4 статті 159 КАС України, згідно змісту якої неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
У судовому засіданні представник позивача підтримала заявлені позовні вимог, з мотивів наведених у позовній заяві, просила суд позов задовольнити.
Будучи належним чином повідомленими про день, час та місце судового розгляду справи представник відповідача у судове засідання не з'явився.
Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.
Неприбуття відповідача у судове засідання не перешкоджає розгляду даної справи.
Дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, суд встановив наступне.
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого рогу Дніпропетровської області від 14.12.2020 року (справа № 214/4311/20) ОСОБА_1 визнано винним за ч.2 п.2 ст. 115, ч.4 ст. 187 КК України та призначено покарання за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК України у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, що є його власністю; за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 10 (десяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі, з конфіскацією всього майна, що є його власністю.
Ухвалою Володимирецького районного суду Рівненської області від 07.08.2025 року Справа № 556/2248/25 задоволено подання начальника ДУ «Полицька виправна колонія (№76)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання для проходження військової служби за контрактом та встановлення адміністративного нагляду стосовно засудженого ОСОБА_1 . Звільнено ОСОБА_1 , від подальшого відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі за вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області за ст.ст. 115 ч.2 п.6; 187 ч.4; 70 ч.1; 71 ч.1 КК України, умовно-достроково строком на 9 років 10 місяців 6 днів, для проходження військової служби за контрактом.
Згідно Довідки від 20.08.2025 № 22826, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі за контрактом у Військовій Частині НОМЕР_1 з 19.08.2025 року.
На примусовому виконанні Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі перебував виконавчий документ з примусового виконання виконавчого листа № 214/5311/20 від 14.12.2020 року про конфіскацію усього майна боржника ОСОБА_1 ВП №70036300.
18.10.2022 року державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника.
21.11.2022 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу з підстав передбачених п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з відсутню майна боржника.
Адвокат позивача Вайленко Г.О. 16.10.2025 звернулась до відповідача із заявою про зняття арешту з рахунку, оскільки останній має спеціальний режим використання, а саме отримання зарплатних виплат, до заяви надано Довідку АТ «ПриватБанк» від 10.10.2025 року.
Відповідач у відповіді від 22.10.2025 року відмовив у скасуванні арешту, мотивуючи відсутністю визнання банком рахунку зі спеціальним режимом використання.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VІІІ (далі - Закон №1404-VІІІ, в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
За приписами статті 1 Закону №1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною 1 статті 5 Закону №1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів п. 1 ч. 2 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом.
Пунктом 1 ч. 4 ст. 26 Закону №1404-VІІІ визначено, що під час пред'явлення виконавчого документа до виконання подаються: у разі виконання рішення про конфіскацію майна у кримінальному провадженні - копії опису майна і відповідного судового рішення. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опис майна не проводився.
За змістом приписів абз. 1 ч. 5 ст. 26 Закону №1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
При цьому, ч. 7 ст. 26 Закону №1404-VІІІ передбачено, що у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника. У разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному статтею 56 цього Закону.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 56 Закону №1404-VІІІ арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.
Частиною 5 статті 56 Закону №1404-VІІІ встановлено, що про проведення опису майна (коштів) боржника виконавець виносить постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника. У разі прийняття виконавцем рішення про обмеження права користування майном, здійснення опечатування або вилучення його у боржника та передачі на зберігання іншим особам проведення опису є обов'язковим. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника обов'язково зазначаються: 1) якщо опису підлягає земельна ділянка - її розмір, цільове призначення, наявність комунікацій тощо; 2) якщо опису підлягає будівля, споруда, приміщення, квартира - загальна площа, кількість кімнат (приміщень), їх площа та призначення, матеріали стін, кількість поверхів, поверх або поверхи, на яких розташоване приміщення (квартира), інформація про підсобні приміщення та споруди; 3) якщо опису підлягає транспортний засіб - марка, модель, рік випуску, об'єм двигуна, вид пального, пробіг, комплектація, потреба у ремонті, колір тощо. Копія постанови про опис та арешт майна (коштів) надається сторонам виконавчого провадження.
Пунктом 10 Розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 02.04.2012 за №489/20802 (далі - Інструкція №512/5), встановлено, що після виявлення майна (коштів) боржника виконавець проводить опис та арешт цього майна (коштів), про що виносить постанову. У постанові про опис та арешт майна (коштів) боржника повинні бути вказані:
назва кожного внесеного в постанову предмета і його відмінні ознаки (вага, метраж, розмір, форма, вид, колір, товарний знак, проби, виробнича марка, дата випуску, ступінь зносу тощо);
якщо вилучені предмети мають ознаки дорогоцінних металів, каменів органічного та неорганічного утворення, перлів тощо, то вони ретельно описуються з визначенням усіх особливих ознак, відповідним чином пакуються в конверт, прошиваються, підписуються виконавцем та іншими учасниками, які були присутніми під час опису;
якщо проводилось опечатування предмета, зазначається, які предмети, приміщення, сховища були опечатані, кількість накладених печаток та спосіб опечатування;
прізвище, ім'я та по батькові особи, якій передано майно на зберігання, а якщо майно передано на зберігання не боржнику, а іншій особі, - паспортні дані, її місце проживання (далі - зберігач);
відмітка про роз'яснення зберігачеві майна обов'язків із збереження майна, попередження про кримінальну та іншу відповідальність, встановлену законодавством, за його розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт;
якщо виконавець установив зберігачеві обмеження права користуватися майном, зазначаються вид, обсяги і строки обмеження;
відмітка про роз'яснення сторонам виконавчого провадження або заставодержателю про можливість у 10-денний строк з дня винесення постанови досягти згоди щодо вартості майна та необхідність письмово повідомити про це виконавця;
зауваження або заяви стягувача, боржника, осіб, що були присутні при описі.
Постанова про опис та арешт майна (коштів) підписується виконавцем, понятими, зберігачем майна, боржником та стягувачем, їх представниками, а також іншими особами, які були присутні при проведенні опису майна (коштів). У разі відмови від підпису осіб, що були присутні при виконанні, про це робиться відмітка в постанові.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що арешт майна боржника є заходом звернення стягнення на майно боржника, який застосовується для забезпечення реального виконання виконавчого документа, що відповідно до Закону №1404-VІІІ підлягає примусовому виконанню.
У розумінні приписів ч. 1 ст. 59 Кримінального кодексу України (далі - КК України) конфіскація майна - різновид додаткового кримінального покарання і полягає в примусовому безплатному вилученні майна, яке є власністю засудженого, у власність держави. Цей вид покарання застосовується тільки тоді, коли він передбачений санкцією статті закону, за якою підсудний визнаний винним.
Для забезпечення конфіскації майна і цивільного позову у порядку, визначеного кримінальним процесуальним законодавством, накладається арешт на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, на яких законом покладено матеріальні відповідальність за його дії, а також вилучається майно, на яке накладено арешт.
Статтею 48 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України) визначено порядок виконання покарання у виді конфіскації майна та встановлено, що суд, який постановив вирок, що передбачає як додаткове покарання конфіскацію майна, після набрання ним законної сили надсилає виконавчий лист, копію опису майна і копію вироку для виконання органу державної виконавчої служби, про що сповіщає відповідну фінансову установу. У разі відсутності у справі опису майна засудженого надсилається довідка про те, що опису майна не проводилося. Виконання покарання у виді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби за місцезнаходженням майна відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».
Наведеній нормі кореспондують приписи ч.ч. 1-2 ст. 62 Закону №1404-VІІІ, якими передбачено, що виконання рішень про конфіскацію майна здійснюється органами державної виконавчої служби в порядку, встановленому цим Законом. Реалізація конфіскованого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом.
Водночас ст. 49 КВК України визначено, що конфіскації підлягає майно, що є власністю засудженого, в тому числі його частка у спільній власності, статутному фонді суб'єктів господарської діяльності, гроші, цінні папери та інші цінності, включаючи ті, що знаходяться на рахунках і на вкладах чи на зберіганні у фінансових установах, а також майно, передане засудженим у довірче управління. Не підлягає конфіскації майно, що належить засудженому на правах приватної власності чи є його часткою у спільній власності, необхідне для засудженого та осіб, які перебувають на його утриманні. Перелік такого майна визначається законом України. Спори, пов'язані з конфіскацією майна, вирішуються в порядку, встановленому законом.
Таким чином, виконання покарання у вигляді конфіскації майна здійснюється органом державної виконавчої служби, зокрема, з такими особливостями. Державний виконавець отримує від суду, який постановив вирок наступні документи: 1) якщо опис майна проводився - виконавчий лист, копію вироку та копію опису майна; 2) якщо опис майна не проводився - виконавчий лист, копію вироку та довідку про те, що опис майна не проводився.
На підставі отриманих від суду документів державний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
У першому випадку, якщо опис майна вже проводився, державний виконавець перевіряє наявність зазначеного в описі майна і вживає заходи щодо виявлення іншого майна засудженого, яке підлягає конфіскації. У випадку виявлення такого майна, державний виконавець включає його до опису.
У другому випадку, якщо опис майна не проводився, державний виконавець здійснює виконавчі дії, спрямовані на виявлення майна засудженого, що підлягає конфіскації і після його виявлення здійснює опис майна, про що складає відповідну постанову.
Особливість справи, що розглядається, полягає у тому, що виконавче провадження здійснювалося з метою забезпечення виконання судового рішення, що передбачало конфіскацію майна, яке є власністю засудженого, як додаткового покарання, визначеного статтею 59 КК України.
При цьому суд зауважує, що оскільки конфіскація майна є додатковим видом покарання, то вона направлена саме на майно, яке було набуте винною особою до винесення відповідного вироку суду.
До того ж, як вбачається з матеріалів справи, виконавчий лист повернутий стягувачу з підстав передбачених п.2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з відсутню майна боржника.
Впродовж 2022-2025 років стягувачем виконавчий лист повторно до виконання не пред'явлено.
Відповідно до ч. 4 статті 59 Закону №1404-VІІІ, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Таким чином, з огляду на те, що починаючи з 2022 року виконавчий лист Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу на виконання повторно до органів державної виконавчої служби не пред'являвся та на виконанні не перебувають, а матеріали справи не містять доказів правомірності існування станом на час розгляду даної справи накладеного арешту на кошти позивача, то арешт на майно позивача, накладений у межах виконавчого провадження №70076300, станом на час розгляду даної справи втратив свою актуальність як засіб забезпечення конфіскації майна боржника.
Проаналізувавши обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, враховуючи вимоги ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, оскаржувана постанова про арешт коштів боржника підлягає скасуванню.
Разом з тим, суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з коштів боржника, оскільки її задоволення не призведе до відновлення порушених прав позивача, адже, належним та ефективним способом захисту права є скасування постанови про арешт коштів та зобов'язання відповідача зняти арешт з коштів боржника.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами у справі є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас суд звертає увагу на положення частини 4 статті 159 КАС України, згідно змісту якої неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову, які суд застосовує у цій справі, виходячи із повної процесуальної пасивності відповідача.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову частково, із зазначених у рішенні підстав.
На підставі наведеного та керуючись ст. 2, 5, 9, 14, 139, 241-246, 255, 287, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 18.10.2022 у ВП №70076300 про арешт коштів боржника ОСОБА_1 .
Зобов'язати Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт коштів боржника - ОСОБА_1 , накладений постановою від 18.10.2022 у ВП № 70076300.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 34545918) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 968,96 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строк, передбачений частиною 6 статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, згідно зі статтею 297 КАС України.
Повний текст рішення суду складено 30.12.2025.
Суддя Н.Є. Калугіна