29 грудня 2025 рокуСправа №160/20510/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії
14 липня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_2 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову шляхом його доповнення від 22 серпня 2025 року, просить:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування»;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 №182 від 19 вересня 2024 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні у відставку на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити звільненому у відставку військовослужбовцю ОСОБА_1 грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08 липня 2024 року по 15 червня 2025 року, що включає в тому числі, але не виключно: основне грошове забезпечення; грошове забезпечення за останніми займаними посадами за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах; одноразові виплати військовому під час лікування; компенсацію за основу відпустку за 2024, 2025 роки; грошову допомогу для оздоровлення; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені за період з 16 червня 2025 року по день винесення рішення суду, але не більше шести місяців, з розрахунку середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця у розмірі 567,79 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 05 серпня 2024 року отримав виклик від Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону у кримінальному провадженні № 42024041110000224 від 10 травня 2024 року з вимогою прибути 09 серпня 2024 року о 14:00 год. до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону. ОСОБА_1 08 серпня 2024 року вибув з військової частини НОМЕР_2 та 09 серпня 2024 року о 14:00 год. прибув до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, де був допитаний у якості свідка у кримінальному провадженні № 42024041110000224 від 10 травня 2024 року. У період з 09 серпня 2024 року по 19 серпня 2024 року позивач був задіяний у слідчих діях у кримінальному провадженні №42024041110000224 від 10 травня 2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 426-1 Кримінального кодексу України. У період з 19 серпня 2024 року по 08 липня 2025 року позивач проходив стаціонарне лакування у медичних закладах за направленнями військової частини НОМЕР_4 . Позивачем наголошено, що не зважаючи на поважність причин вибуття та факт перебування особи на стаціонарному лікуванні з 19 серпня 2024 року (включно і на момент винесення оскаржуваного наказу), командиром військової частини НОМЕР_2 було видано наказ №182 від 19 вересня 2024 року, відповідно до пп. 5.53 п. 5 якого, з 19 вересня 2024 року позивача виключено з усіх видів забезпечення та виведено у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_1 , водія-радіотелефоніста 2 піхотного відділення 1 піхотного взводу 1 піхотної роти НОМЕР_5 піхотного батальйону, який був відсутній на військовій службі з 08 серпня 2024 року по 19 вересня 2024 року, вважаючи його таким, що з 19 вересня 2024 року не з'явився на військову службу без поважних причин тривалістю понад десять діб. На думку позивача перебування військовослужбовця на стаціонарному лікуванні є поважною причиною не з'являтись на військову службу і зазначені обставини не є підставою для виключення його з усіх видів забезпечення. Позивач вказує, що він не був обізнаний про факт проведення відносно нього службового розслідування, йому не доводились підстави для проведення службового розслідування, у нього не запитувались пояснення. Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року, старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього водія - радіотелефоніста піхотного відділення піхотного взводу піхотної роти піхотного батальйону, який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі свідоцтва про хворобу №2025-0516-1014-5481-0 від 15 травня 2025 року та протоколу засідання штатної військово - лікарської комісії №2025-0523-1110-3292-3 від 23 травня 2025 року) №66-РС від 13 червня 2025 року та вирішено з 15 червня 2025 року виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Позивач наголошує, що в момент звільнення військовослужбовця у відставку з ним не було проведено остаточний розрахунок при звільненні, не виплачено: компенсацію за основу відпустку за 2024 рік; компенсацію за основу відпустку за 2025 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2024 рік; грошову допомогу на оздоровлення за 2025 рік; грошове забезпечення за час перебування на лікуванні; одноразові виплати військовому під час лікування, і тільки 11 липня 2025 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 надійшов платіж від Військової частини НОМЕР_2 у сумі 19 044,20 грн.
Відповідно до п.3 ч.6 ст.12 КАС України ця справа є справою незначної складності та згідно з ст. ст.257, 263 КАС України розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 21 липня 2025 року суд відкрив провадження в адміністративній справі № 160/20510/25 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Представник відповідача подав до суду відзив, відповідно до якого зазначено, що 08 серпня 2024 року командиром військової частин НОМЕР_2 видано наказ «Про призначення службового розслідування», відповідно до п. 1 якого, наказано командиру 3 мотопіхотної роти НОМЕР_6 мотопіхотного батальйону військової частин НОМЕР_2 старшому лейтенанту ОСОБА_2 провести службове розслідування за фактом самовільного залишення частини старшим солдатом ОСОБА_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) №256 від 22 серпня 2024 року службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_1 в якому вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України було завершене. Копії матеріалів службового розслідування з повідомленням про наявність в діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, були направлені до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові та Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для прийняття відповідного процесуального рішення. На підставі поданих матеріалів службового розслідування щодо самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_1 , відкрито кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024140160000587 від 16 жовтня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19 вересня 2024 року № 182 старшого солдата ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення та виведено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 . З моменту самовільного залишення військової частини до моменту звільнення з військової служби старший солдат ОСОБА_1 жодного разу не з'явився в розташуванні військової частини НОМЕР_2 , тому посилання позивача щодо скасування наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 19 вересня 2024 року №182 відповідач вважає безпідставними та необгрунтованими.
22 серпня 2025 року позивачем було подано до суду заяву про зміну предмету позову шляхом його доповнення.
11 грудня 2025 року позивачем було подано додаткові пояснення у справі з посиланням на закриття 01 грудня 2025 року кримінального провадження № 62024140160000587 за ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Представник відповідача подав до суду додаткові пояснення, у яких наголошував, що кримінальне провадження № 62024140160000587 було закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України, тобто за відсутності складу кримінального правопорушення. У поданих поясненнях зазначено, що закриття кримінального провадження аж ніяк не підтверджує факту самовільного залишення ОСОБА_1 військової частини, ухилення від виконання обов'язків військової служби.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 №99 від 05 липня 2024 року солдата ОСОБА_1 зараховано на військову службу за призовом у воєнний час, до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та на всі види забезпечення.
Відповідно до п. 1.15 наказу командира військової частини НОМЕР_2 №99 від 05 липня 2024 року, старшому солдату ОСОБА_1 встановлено посадовий оклад 2820 гривень на місяць та оклад за військовим званням 600 гривень на місяць, шпк «солдат», а також щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 534% посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 №178 від 07 липня 2024 року (з адміністративно - господарської діяльності), з 13 липня 2024 року по 16 серпня 2024 року старшого солдата ОСОБА_3 направлено для проходження базової загальновійськової підготовки на Мукачівську ділянку полігону військової частини НОМЕР_7 .
06 серпня 2024 року на адресу військової частини НОМЕР_2 надійшов лист від прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону з проханням забезпечити явку військовослужбовця ОСОБА_1 до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону на 09 серпня 2024 року на 14 год. 00 хв., для потреби в допиті військовослужбовця який мав статус свідка у кримінальному провадженні № 42024041110000224 від 10 травня 2024 року.
Суд встановив, що 08 серпня 2024 року ОСОБА_1 вибув з військової частини НОМЕР_2 до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, в той же час, помічником командира військової частини з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_2 майором юстиції ОСОБА_4 09 серпня 2024 року були складено лист за вих. № 2949, який адресований Дніпровській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону, про неможливість доставки старшого солдату ОСОБА_1 до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері Східного регіону. Доказів скерування, направлення, вручення Дніпровській спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Східного регіону листа від 09 серпня 2024 року за вих. № 2949 матеріали справи не містять, як і не містять доказів заборони військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_1 виконувати вимогу прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону та прибувати за викликом для участі у слідчих діях у кримінальному провадженні № 42024041110000224 від 10 травня 2024 року.
З огляду на викладене, суд критично відносить до посилань відповідача щодо надання 07 серпня 2024 року відповіді до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону про неможливість направлення військовослужбовця ОСОБА_1 до органу прокуратури, в тому числі по причині складання 09 серпня 2024 року листа за вих. № 2949, тобто вже після вибуття позивача з військової частини НОМЕР_2 до Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону.
Відповідно до ч. 2 ст. 133 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що слідчий, прокурор під час досудового розслідування мають право викликати особу, якщо є достатні підстави вважати, що вона може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або її участь у процесуальній дії є обов'язковою.
Частина 1 статті 135 Кримінального процесуального кодексу України встановлює, що особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 139 Кримінального процесуального кодексу України, якщо підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий, цивільний відповідач, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з'явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі: від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора; від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.
Суд погоджується з тим, що явка свідка за викликом прокурора є обов'язковою відповідно до вимог закону, у зв'язку з чим вибуття солдата за викликом до прокурора для участі у слідчих діях у кримінальному провадженні не може розцінюватись як факт самовільного залишення військової частини, оскільки це є належним виконанням процесуальних обов'язків, а не ухиленням від служби.
Суд встановив, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №135 від 08 серпня 2024 року вирішено вважати таким, що самовільно залишив частину 08 серпня 2024 року старшого солдата ОСОБА_1 , у зв'язку з чим наказано призупинити виплату грошового забезпечення з 08 серпня 2024 року у відповідності до пункту 15 розділу І наказу Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року, призупинити здійснення котлового, продовольчого та речового забезпечення.
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з адміністративно-господарської діяльності) №448 від 08 серпня 2024 року «Про призначення службового розслідування» призначено службове розслідування за фактом самовільного залишення військової частини старшим солдатом ОСОБА_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 22 серпня 2024 року № 256 було:
- притягнуто старшого солдата ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності після повернення до військової частини НОМЕР_2 за неналежне виконання службових обов'язків та порушення вимог статей 6, 11, 12, 16, 40 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (п. 2);
- наказано не виплачувати старшому солдату ОСОБА_1 премію за липень 2024 року, відповідно до пункту 31.6 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року №260 (п. 3);
- наказано призупинити виплату грошового забезпечення та зняти з усіх видів старшого солдата ОСОБА_1 відповідно до пункту 5 розділу XVI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року №260 (п. 4).
В обґрунтування наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 22 серпня 2024 року № 256 зазначено, що службовим розслідуванням встановлено, що старший солдат ОСОБА_5 водій - радіотелефоніст 3 піхотного відділення 3 піхотного взводу 3 піхотної роти НОМЕР_6 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 відсутній на службі без поважних причин з 08 серпня 2024 року по теперішній час, про що свідчать докази зазначені в акті службового розслідування.
Матеріали справи не містять доказів вручення, доведення до відома позивача наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) від 22 серпня 2024 року № 256.
У заяві про зміну предмету позову шляхом його доповнення ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску ним строку на оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» та поновити строк на оскарження даного рішення суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення. Оголошувати про дисциплінарні стягнення командирам у присутності підлеглих заборонено (стаття 97 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
Під час оголошення дисциплінарного стягнення до відома військовослужбовця доводять, в чому полягає порушення ним військової дисципліни чи громадського порядку (стаття 98 Дисциплінарного статуту ЗСУ).
З огляду на невручення та неповідомлення відповідачем позивача про призначення службового розслідування щодо останнього та результатів його проведення, суд вважає поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування».
Отже, оскільки позивач дізнався та ознайомився зі змістом оскаржуваного наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» після отримання відзиву на позовну заяву від 11 серпня 2025 року, а заяву про зміну предмету позову шляхом його доповнення вимогами щодо оскарження даного рішення суб'єкта владних повноважень було подано до суду 22 серпня 2025 року, тобто у місячний строк, суд вважає за необхідне поновити ОСОБА_1 строк на оскарження наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» було зобов'язано заступника командира НОМЕР_6 піхотного батальйону з психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_2 копії матеріалів службового розслідування з повідомленням направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові та Закарпатської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони для прийняття процесуальних рішень відносно, водія - радіотелефоніста 3 піхотного відділення 3 піхотного взводу 3 піхотної роти НОМЕР_6 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 старшого солдата ОСОБА_1 за фактом самовільного залишення військової частини або місця служби. Відомості про кримінальне провадження внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024140160000587 від 16 жовтня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.
Згідно із інформації від Офісу Генерального прокурора за вих. № 11/2/1-р від 05 грудня 2025 року, досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024140160000587 здійснювалось за ч. 5 ст. 407 КК України та 01 грудня 2025 року закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 19 вересня 2024 року № 182 старшого солдата ОСОБА_1 виключено з усіх видів забезпечення та виведено в розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 .
Суд встановив, що ОСОБА_1 , старший солдат, водій радіотелефоніст 2 піхотного відділення 3 піхотного взводу 3 піхотної роти НОМЕР_6 піхотного батальйону військової частини НОМЕР_2 , перебував на стаціонарному лікуванні за направленнями військової частини НОМЕР_4 у період: з 19 серпня 2024 року по 18 вересня 2024 року; з 19 вересня 2024 року по 14 жовтня 2024 року; з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року; з 18 листопада 2024 року по 17 грудня 2024 року; з 18 грудня 2024 року по 17 січня 2025 року; з 21 січня 2025 року по 14 лютого 2025 року; з 17 лютого 2025 року по 17 березня 2025 року; з 18 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року; з 17 квітня 2025 року по 28 травня 2025 року; з 10 червня 2025 року по 08 липня 2025 року. Відповідні рапорти старшого солдата ОСОБА_1 від 22 серпня 2024 року, 26 вересня 2024 року, 22 жовтня 2024 року, 26 листопада 2024 року, 17 січня 2025 року, 24 січня 2025 року, 24 лютого 2025 року, 27 березня 2025 року з оригіналами довідок з медичних установ направлялись до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_2 , для передання за належністю до військової частини НОМЕР_2 .
Відповідно до Свідоцтва про хворобу № 2025-0516-1014-5481-0 від 15 травня 2025 року, позаштатна ВЛК № 1 з правами госпітальної ВЛК постановила, що ОСОБА_1 на підставі статті 16а графи ІІ розладу хвороб «Непридатний до військової служби». Свідоцтво про хворобу № 2025-0516-1014-5481-0 від 15 травня 2025 року затверджено Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії № 2025-0523-1110-3292-3 від 23 травня 2025 року «20 Регіональна ВЛК ( АДРЕСА_3 )».
Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року, старшого солдата ОСОБА_1 , колишнього водія - радіотелефоніста піхотного відділення піхотного взводу піхотної роти піхотного батальйону, який знаходиться у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_2 , звільненого у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі свідоцтва про хворобу №2025-0516-1014-5481-0 від 15 травня 2025 року та протоколу засідання штатної військово - лікарської комісії №2025-0523-1110-3292-3 від 23 травня 2025 року) №66-РС від 13 червня 2025 року та вирішено з 15 червня 2025 року виключити його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .
11 липня 2025 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 надійшов платіж від військової частини НОМЕР_2 у сумі 19 044,20 грн.
Відповідно до наданої до відзиву довідки про середньоденне грошове забезпечення за вих. № 1955 від 31 липня 2025 року судом встановлено, що позивачу нараховано за липень 2024 року кошти у сумі 18 030,60 грн. і за серпень 2024 року - 1 274,21 грн., всього 19 304,81 грн.
Не погоджуючись з вищенаведеними наказами відповідача та розміром нарахувань позивачу грошового забезпечення за спірний період, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно з ч.2 ст.2 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Частиною 4 статті 2 Закону №2232-XII передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 14 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Так самовільне залишення військової частини або місця служби є активними діями особи, які спрямовані на залишення військовослужбовцем без належної правової підстави військової частини або місця служби. Такі дії військовослужбовця є кримінально караними.
Абзац 4 статті 6 розділу І Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, який затверджено Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут ЗСУ) визначає, що командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із, в тому числі, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, із негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи або вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
В той же час п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України визначає, що кримінальне провадження закривається в разі, якщо встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
З наявних матеріалів справи суд встановив відсутність складу кримінального правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 407 Кримінального кодексу України, а саме самовільного залишення військової частини або місця служби, у діях ОСОБА_1 по вибуттю 08 серпня 2024 року з військової частини НОМЕР_2 за викликом прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону відсутній склад кримінального правопорушення.
Стаття 4 розділу І Дисциплінарного статуту ЗСУ визначає, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів
Аналізуючи норми статті 4 розділу І Дисциплінарного статуту ЗСУ суд приходить до висновку, що військовослужбовець, зобов'язаний додержуватись вимог Кримінального процесуального кодексу України та прибувати за викликом до слідчого, прокурора, суду. За дії по додержанню Конституції та законів України на військовослужбовця не може накладавсь дисциплінарне стягнення, оскільки це суперечить засадам законності та добросовісності.
Відповідно до ст. 83 Дисциплінарного статуту ЗСУ на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Отже, виключно за порушення військової дисципліни або громадського порядку на військовослужбовця може бути накладено дисциплінарне стягнення.
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку проведення службового розслідування у Збройних силах України, затвердженого наказом МОУ №608 від 21.11.2017 (далі - Порядок №608), службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно з п. 1 розділу ІІ Порядку №608, службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи. Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до пункту 3 розділу III Порядку №608 службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Статтею 48 Дисциплінарного статуту ЗСУ передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
За позицією Верховного Суду, висловленою зокрема у постанові від 29 листопада 2019 року у справі № 818/154/16, принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед в активній ролі суду при розгляді справи; в адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення; принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.
Аналізуючи спірні правовідносини суд приходить до висновку про відсутність у діях позивача ознак дисциплінарного проступку у вигляді самовільного залишення військової частини або місця служби, а саме відсутності на службі без поважних причин з 08 серпня 2024 року по 22 серпня 2024 року. Сукупність наявних матеріалів свідчить, що ОСОБА_1 08 серпня 2024 року вибув з військової частини НОМЕР_2 за вимогою прокурора Дніпровської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону для участь 09 серпня 2024 року у слідчих діях, а з 19 серпня 2024 року позивач перебував на стаціонарному лікуванні за направленням військової частини НОМЕР_4 .
Відповідно до п. 5 Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 1999 р. № 1923, надання медичної допомоги у військово-медичних закладах інших військових формувань провадиться за наявності засвідченого відповідною печаткою направлення уповноваженої на його видачу посадової особи, в якому зазначається міністерство, інший центральний орган виконавчої влади, якому підпорядковане військове формування, або орган державної влади, місцезнаходження і банківські реквізити органу військового управління (військової частини), уповноважена посадова особа якого буде здійснювати оплату, та медичний висновок про необхідні види і обсяги медичної допомоги.
За такого правого регулювання та встановлених обставин, суд робить висновок, що перебування з 19 серпня 2024 року військовослужбовця на стаціонарному лікуванні за направленням військової частини НОМЕР_4 (госпіталь) виключає встановлення під час службового розслідування 22 серпня 2024 року обставин відсутності позивача на службі без поважних причин.
З огляду на викладене, суд визнає протиправним пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування», оскільки дане рішення суб'єкта владних повноважень винесене не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Частина 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначає, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У абз. 2 ч. 4 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з абзацами першим та другим п. 9 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв'язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв'язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).
Абзацом третім пункту 9 розділу І Порядку № 260, в редакції від 05 червня 2024 року, тобто чинній на момент винесення спірних рішень суб'єкта владних повноважень, визначено, що грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку лікарняного закладу (військово-лікарської комісії), рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства.
Абзац третій пункту 9 розділу І Порядку № 260, в редакції чинній на момент винесення рішення суду, має наступний зміст: «Грошове забезпечення після чотирьох місяців безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах виплачується на підставі висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах та відповідно до вимог чинного законодавства».
Відповідно до п. 2 розділу І Порядку № 260, грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Надіючи правову оцінку п.п. 3 та 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» суд звертає увагу, що відповідач у оскаржуваному рішенні застосував Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 07.06.2018 №260, в той же час Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, була затверджена Наказом Міністра оборони України 11 червня 2008 року за № 260 і вона втратила чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 260 від 07 червня 2018 року.
Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача у п. 3 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» на п. 31.6 розділу XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства Оборони України від 07 червня 2018 року №260, в контексті позбавлення позивача премії за липень 2024 року, оскільки розділ XXXI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, що була затверджена Наказом Міністра оборони України 11 червня 2008 року за № 260, втратив чинність на підставі Наказу Міністерства оборони № 260 від 07 червня 2018 року і не може застосовуватись до спірних правовідносин. В той же час розділ XXXI Порядку № 260, який був чинний на момент винесення оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, пункту 31.6 не містив.
Аналогічних висновків суд робить і щодо посилань відповідача у п. 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» на пункт 5 розділу XVI Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, в контексті призупинення виплати грошового забезпечення, оскільки пункт 5 розділу XVI Порядку № 260 визначає підстави для невиплати премії військовослужбовцям.
Відповідно до п. 5 розділу XVI Порядку № 260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються в таких випадках: за невихід на службу (навчання) без поважних причин - за місяць, у якому здійснено таке порушення; за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке порушення; у разі накладення дисциплінарного стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність, пониження в посаді, пониження у військовому званні на один ступінь, позбавлення військового звання - за місяць, у якому накладено дисциплінарне стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення за вчинення військового адміністративного правопорушення або адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, - за місяць, у якому така постанова надійшла до військової частини; у разі накладення на військовослужбовця в календарному місяці більше трьох дисциплінарних стягнень, крім дисциплінарного стягнення "зауваження", - за місяць, у якому накладено дисциплінарні стягнення, або за місяць, у якому до військової частини надійшло повідомлення про накладення дисциплінарного стягнення вищим командиром; у разі відрахування з ад'юнктури або докторантури вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти або науково-дослідної установи через невиконання індивідуального навчального плану (індивідуального плану наукової роботи) або недисциплінованість - за місяць, у якому було здійснено відрахування; у разі неуспішного закінчення ад'юнктури або докторантури вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу закладу вищої освіти або науково-дослідної установи - за місяць, у якому закінчилося навчання; у разі звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку, у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем - з місяця, у якому надійшов витяг з наказу про звільнення; у разі притягнення військовослужбовця наказом відповідного керівника до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, під час виконання ними службових обов'язків, яка призвела до матеріальних збитків на загальну суму, що перевищує п'ятнадцять прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб на день видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності,- за місяць, у якому видано наказ про притягнення до матеріальної відповідальності; у разі скоєння у військовій частині аварій, подій, пов'язаних із загибеллю людей з вини військовослужбовців під час виконання ними службових обов'язків, чи злочинів - за місяць, у якому сталася аварія, подія, пов'язана із загибеллю людей.
Згідно із п. 15 розділу І Порядку № 260 грошове забезпечення не виплачується: за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; якщо виплачуються академічні стипендії; за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки; за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату); за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом; за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.
Відповідно до змісту п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), в редакції 30 липня 2024 року, тобто чинній на момент винесення наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №182 від 19 вересня 2024 року, зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі: 1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців; 2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури призначення нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури призначення командира військової частини НОМЕР_8 ; 3) пониження у посаді в порядку виконання накладеного дисциплінарного стягнення або призначення на нижчу посаду на підставі висновку атестування, якщо неможливо відразу призначити військовослужбовця на нижчу посаду; 4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень; 5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних закладів освіти; 6) повернення військовослужбовців, які були направлені за кордон для проходження військової служби або навчання, - у разі неможливості призначення на посаду; 7) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних і наукових працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, науково-дослідних установ, керівників закладів культури, які належать до базової мережі закладів культури загальнодержавного рівня, та необрання їх на зазначені посади за результатами нового конкурсу; 8) скасування допуску до державної таємниці - до вирішення питання дальшого проходження військової служби; 9) відрахування слухача денної форми навчання з вищого навчального закладу; 10) визнання військовослужбовця військово-лікарською комісією непридатним чи обмежено придатним до військової служби - до звільнення з військової служби; 11) якщо в особливий період випускники вищих військових навчальних закладів або військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти після завершення навчання не можуть бути безпосередньо призначені на посади; 11-1) офіцери запасу, призвані на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, - до призначення на посади; 11-2) припинення повноважень Міністра оборони України, на посаду патронатної служби якого був призначений військовослужбовець, - у разі неможливості призначення на посаду; 11-3) перебування з близькими особами у прямому підпорядкуванні, якщо протягом місяця з моменту виникнення таких обставин неможливо призначити на посаду, що виключає пряме підпорядкування; 12) навчання військовослужбовців за денною формою у вищому навчальному закладі іншого військового формування - до закінчення навчання; 12-1) відсторонення військовослужбовця від посади під час досудового розслідування або судового провадження - до закінчення строку застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження або до його скасування в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України; 13) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання в дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання; 14) якщо військовослужбовці відсутні понад десять діб, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими, або до дня набрання законної сили вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі; 15) якщо військовослужбовці перебувають на тривалому лікуванні у зв'язку з отриманим пораненням або хворобою, отриманою в особливий період, чи у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення; 16) перебування військовослужбовця у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), у разі розформування військової частини та за відсутності можливості перемістити такого військовослужбовця на вакантну посаду - до закінчення відпустки по догляду за дитиною. Час перебування військовослужбовців на лікуванні, в основній або додатковій відпустці виключається із загального періоду перебування у розпорядженні відповідних командирів (начальників). Матеріальне та грошове забезпечення військовослужбовців, зарахованих у розпорядження відповідних командирів (начальників), здійснюється у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Оскільки обставини невиходу на службу позивача без поважних причин в суді не були підтверджені відповідачем, а висновки службового розслідування судом в частині самовільного залишення військової частини або місця служби, визнанні судом протиправними, суд приходить до висновку про протиправність п.п. 3, 4 наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування» та пп. 5.53 п. 5 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №182 від 19 вересня 2024 року, в частині виключення позивача з усіх видів забезпечення.
З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №182 від 19 вересня 2024 року не вбачається підстав для виведення позивача у розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 , судом також не було встановлено правових підставі, визначених у п. 116 Положення № 1153/2008 для підтвердження законності рішення суб'єкта владних повноважень у даній частині. З огляду на викладене, п. 5.53 наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №182 від 19 вересня 2024 року, в частині виведення позивача у розпорядження суд вважає протиправним.
З огляду на те, що суд не встановив факту саме безперервного перебування позивача більше чотирьох місяців на лікуванні (як встановлено судом, позивач направлявся на лікування у періоди: з 19 серпня 2024 року по 18 вересня 2024 року; з 19 вересня 2024 року по 14 жовтня 2024 року; з 17 жовтня 2024 року по 15 листопада 2024 року; з 18 листопада 2024 року по 17 грудня 2024 року; з 18 грудня 2024 року по 17 січня 2025 року; з 21 січня 2025 року по 14 лютого 2025 року; з 17 лютого 2025 року по 17 березня 2025 року; з 18 березня 2025 року по 15 квітня 2025 року; з 17 квітня 2025 року по 28 травня 2025 року; з 10 червня 2025 року по 08 липня 2025 року, тобто лікування не було безперервним), що є визначальним критерієм для реалізації абзацу 3 пункту 9 розділу І Порядку № 260 та виплати грошового забезпечення тільки за чотири місяці безперервного перебування на лікуванні в лікарняних закладах за відсутності висновку військово-лікарської комісії, рішення командира військової частини про продовження перебування в лікарняних закладах, суд приходить до висновку, що обмеження ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за весь період лікування та служби, не застосовні.
Відповідно до змісту п.п. 4, 5 розділу XXXII Порядку № 260 військовослужбовцям, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, при звільненні з військової служби виплачується одноразова грошова допомога в порядку та розмірах, визначених Порядком та умовами виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 року № 460. Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою.
У п. 1 Порядку та умов виплати деяким категоріям військовослужбовців одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2014 № 460, військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (далі - військовослужбовці) та звільняються із служби, виплачується одноразова грошова допомога (далі - допомога) в розмірі 4 відсотки місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний місяць служби, але не менш як 25 відсотків місячного грошового забезпечення.
Згідно із п.п. 1, 2 розділу XXIII Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Приписами пункту 242 розділу XII Положення № 1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
З наведеного слідує, що при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби - які звільняються з військової служби: за станом здоров'я.
З огляду на те, що суд встановив, що 15 червня 2025 року, тобто у день винесення наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року про звільнення позивача у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я) з ОСОБА_1 не було проведено остаточний розрахунок при звільненні, суд визнає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не проведення остаточного розрахунку з позивачем при звільненні у відставку на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року.
Оскільки суд встановив протиправність рішень суб'єкта владних повноважень в частині позбавлення позивача премії за липень 2024 року та призупинення з 08 серпня 2024 року, а в подальшому виключення з 19 вересня 2024 року позивача з усіх видів забезпечення, суд вважає за необхідне зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплатити звільненому у відставку військовослужбовцю ОСОБА_1 премію за липень 2024 року, а також грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08 серпня 2024 року по 15 червня 2025 року, що включає в тому числі, але не виключно: основне грошове забезпечення; грошове забезпечення за останніми займаними посадами за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах; одноразові виплати військовому під час лікування; компенсацію за основу відпустку за 2024, 2025 роки; грошову допомогу для оздоровлення; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.
Згідно з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Положеннями ст. 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом висловленої у постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №807/3664/14, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 правової позиції питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, тому щодо них слід застосувати положення КЗпП України, а саме статті 116, 117 цього Кодексу як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Отже, у цьому випадку з метою забезпечення рівності прав та дотримання принципу недискримінації у трудових відносинах підлягають застосуванню до спірних правовідносин приписи КЗпП України. Нерозповсюдження на військовослужбовців норм КЗпП України стосується лише врегулювання оплати праці (грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (як-от щодо розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).
Як встановив суд, позивача виключено зі списків особового складу та усіх видів грошового забезпечення 15 червня 2025 року.
Після звільнення з військової служби між сторонами існував спір щодо правильності правомірності дій відповідача по зупиненні наказуванню та виплати позиву грошового забезпечення.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21 березня 2017 року у справі №826/5111/15, установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Такого підходу дотримувався Верховний Суд й у інших постановах (від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20, від 18 листопада 2021 року в справі №600/1071/20-а, від 02 лютого 2023 року у справі №826/1575/17 та ін.
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Звідси правила статті 117 КЗпП України розповсюджується і на правовідносини, що виникають після винесення судового рішення про присудження виплат, що підлягають виплаті при звільненні з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17.
У постанові від 01 травня 2024 року у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Верховний Суд у постановах від 09 червня 2021 року у справі № 804/1769/18, від 27 вересня 2023 року у справі №400/4284/20, від 16 січня 2025 року у справі №460/6135/20 та ін. визначав, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Тобто, день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.
Відповідно до ч. 3 ст. 120 КАС України строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку.
У постанові від 29 березня 2023 року у справі №260/2583/21 Верховний Суд вказував, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.
Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Абзацом другим пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З матеріалів справи суд встановив, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 567,79 грн., а датою звільнення позивача з військової служби є 15 червня 2025 року і саме у цей день з ОСОБА_1 повинен був бути проведений остаточний розрахунок, чого зроблено не було.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2025 року по 15 грудня 2025 року, у сумі 104 473,30 грн., яку суд розрахував як добуток середньоденного грошового забезпечення позивача у розмірі 567,79 грн. та 184 днів.
Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні зменшується на суму податків і зборів. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №340/3023/18.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Виходячи з вищенаведеного, суд робить висновок, що вимоги позивача є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, належним чином не заперечені відповідачем, а тому підлягають частковому задоволенню.
Частиною 1статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частини 1 та 2 статті 16 КАС України визначає, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно із вимогами ч. 1 та ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, в тому числі належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Судом встановлено, що між адвокатом Пащенко Вікторією Ігорівною та ОСОБА_1 було укладено Договір № 1 про надання правової допомоги від 05 листопада 2024 року.
Відповідно до п. 3.3 Договору № 1 про надання правової допомоги від 05 листопада 2024 року визначено, що за надання правової допомоги, відповідно до даного договору, Клієнт авансовано сплачує Адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін. Крім цього, сторони можуть домовитися про додатковий гонорар (премію), якщо для Клієнта прийнято позитивне рішення. Позитивним результатом вважається також закінчення справи мировою угодою та залишення справи без розгляду за заявою іншої сторони у справі.
Відповідно до п. 3.8 Договору № 1 про надання правової допомоги від 05 листопада 2024 року, розмір гонорару Адвоката визначається після виконання ряду дій Адвокатом на підставі рахунку.
Адвокат Пащенко Вікторія Ігорівна 14 липня 2025 року виставила ОСОБА_1 рахунок № 1 щодо надання послуг з ведення в Дніпропетровському окружному адміністративному суді справи за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 щодо визнання наказу №182 від 19 вересня 2024 року протиправним, його скасування, зобов'язання нарахувати та провести остаточний розрахунок при звільненні, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні (складання та подання заяв по суті справи, процесуальних заяв/клопотань, додаткових пояснень, участь в судових засіданнях та виконання інших процесуальних дій, необхідних для захисту прав та інтересів Клієнта), на 12 000,00 грн. за 6 год. робіт по 2 000,00 грн. за годину роботи. Крім того, сторони погодили, що час витрачений адвокатом на ведення справи понаднормово (більше ніж визначено у даному рахунку), додатково не тарифікується і Клієнтом не оплачується.
ОСОБА_1 14 липня 2025 року оплатив на розрахунковий рахунок адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни кошти у сумі 12 000,00 грн. згідно рахунку № 1 від 14 липня 2025 року.
Відповідно до статті 134 КАС України вбачається, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження статусу адвоката Пащенко Вікторії Ігорівни до позову надано копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 25 листопада 2016 року серія ДП №3200.
Суд з'ясував, що детальний опис робіт, виконаних адвокатом в рамках надання позивачу професійної правничої допомоги у цій справі, викладено в рахунку на оплату №1 14 липня 2025 року, де є посилання на договір про надання правової допомоги №1 від 05 листопада 2024 року
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, разом з тим, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п'ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Згідно з ч. 5, 6 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог ч. 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування останніх. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 у справі № 826/1216/16, постанові Верховного Суду від 17 вересня 2019 у справі №810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі №726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява № 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) також вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно з вимогами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, до правової допомоги належать консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво в судах тощо.
Суд також ураховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалено рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб'єкта владних повноважень утримуватися від подачі безпідставних заяв, скарг і своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, яка міститься, зокрема, у додатковій постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та у постанові від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3098/20.
Згідно із частиною другою статті 17 КАС України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення позову.
Повна компенсація суб'єктом владних повноважень іншій стороні у справі витрат на адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, повинна виступати додатковим запобіжником подачі таким суб'єктом безпідставних, зокрема апеляційних та касаційних скарг.
Такий правовий висновок викладений у додатковій постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.
Отже, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, перевіривши їх обґрунтованість, розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам адвокатських послуг, визначеним статтями 19 та 20 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суті виконаних послуг, а також враховуючи конкретні обставини справи, яка розглядалася в спрощеному провадженні, обсяг та характер доказів у справі, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 8000,00 грн є обґрунтованою, співмірною, реальною та адекватною наданим у справі правничим послугам, та підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати пункти другий, третій та четверний наказу командира військової частини НОМЕР_2 (з основної діяльності) № 256 від 22 серпня 2024 року «Про результати службового розслідування».
Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.53 пункту п'ятого наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) №182 від 19 вересня 2024 року.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не нарахування та не проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні у відставку на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) за № 172 від 15 червня 2025 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплатити звільненому у відставку військовослужбовцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) премію за липень 2024 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити нарахування та виплатити звільненому у відставку військовослужбовцю ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошове забезпечення військовослужбовця за період з 08 серпня 2024 року по 15 червня 2025 року, що може включати в тому числі, але не виключно: основне грошове забезпечення; грошове забезпечення за останніми займаними посадами за період звільнення від виконання службових обов'язків у зв'язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах; одноразові виплати військовому під час лікування; компенсацію за основу відпустку за 2024, 2025 роки; грошову допомогу для оздоровлення; одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15 червня 2025 року по 15 грудня 2025 року, у розмірі 104 473,30 грн. (сто чотири тисячі чотириста сімдесят три гривні 30 копійок).
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн. (вісім тисяч гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук