про відмову у забезпеченні позову
30 грудня 2025 року ЛуцькСправа № 140/16703/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ксензюка А.Я.,
розглянувши заяву представника позивача адвоката Шевчука Віктора Васильовича про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимог, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасувати рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 17.01.2018 №0030151303 та вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5046-17 від 13.11.2018 та №Ф-5046-17-У від 13.11.2018; зобов'язання Головне управління ДПС у Волинській області здійснити коригування відомостей в інтегрованій картці платника податку ОСОБА_1 , шляхом виключення з неї відомостей про суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску на суму 25 801,85 грн, яка виникла внаслідок нарахування штрафних санкцій і пені, згідно рішення від 17.01.2018 №0030151303.
Одночасно з позовом подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі вимоги Головного управління ДПС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5046-17-У від 13.11.2018, яка перебуває на примусовому виконанні у Відділі державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, відповідно до відкритого виконавчого провадження №79778753, до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Заява обґрунтована тим, що постановою Відділу державної виконавчої служби у місті Луцьку Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 10.12.2025 року, було відкрито виконавче провадження №79778753 про стягнення з ОСОБА_1 на підставі вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-5046-17-У 25 801,85 грн. заборгованості з ЄСВ.
Заявник не погоджується із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) від 13.11.2018 №Ф-5046-17-У та звернувся із відповідним адміністративним позовом в суд.
На сьогоднішній день виконавчою службою здійснюється примусове стягнення з ОСОБА_1 коштів по податковій вимозі, що є предметом оскарження, накладено арешти на всі рахунки.
Проведення виконавчих дій з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5046-17-У від 13.11.2018 може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог за результатами розгляду даної адміністративної справи, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення примусово стягнутих коштів, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Також, за результатами примусового виконання вищевказаної вимоги на позивача може бути покладено додаткові витрати пов'язані з примусовим виконанням виконавчих документів, у вигляді виконавчого збору, витрат виконавчого провадження тощо.
Таким чином, належним способом забезпечення адміністративного позову є зупинення стягнення за виконавчим документом - вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-5946-17-У від 13.11.2018.
Відповідно до частини першої статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Відтак, розгляд заяви про забезпечення позову розглянуто судом без повідомлення учасників справи.
Заява про забезпечення позову не підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Згідно із частиною другою статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову (частина четверта статті 150 КАС України).
Відповідно до пунктів 1, 5 частин першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За приписами частини другої статті 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 154 КАС України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.
Необхідно зазначити, що за своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Водночас для застосування таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них з точки зору процесуального закону є необхідною передумовою для їх вжиття судом за клопотанням позивача.
При цьому сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення, яке на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення є очевидно протиправним і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
У постановах від 21.11.2018 (справа №826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа №826/10936/18) Верховний Суд вказав, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.
Суд з огляду на докази, надані позивачем (заявником), для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При вирішенні питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову враховується й специфіка правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у цьому конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.
Заходи забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову.
Як слідує із заяви про забезпечення позову, її вимоги фактично обґрунтовано тим, що проведення виконавчих дій може призвести до того, що в разі задоволення судом позовних вимог, позивачу доведеться докласти значних зусиль та витрат для відновлення порушеного права, у тому числі щодо повернення примусово стягнутих коштів, зокрема шляхом можливого ініціювання інших судових проваджень.
Однак, представник позивача наводячи загальні установлені юридичні конструкції не вказує в чому саме полягає ступінь складності поновлення порушеного права позивача або неможливість такого відновлення.
При цьому суд зазначає, що ініціювання судових проваджень щодо відновлення порушеного права не є саме по собі підставою для вжиття заходів для забезпечення позову.
Також не є достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення позову ймовірність понесення особою фінансових витрат пов'язаних з виконавчим провадженням.
Для набуття наведеними обставинами юридичної значимості в контексті інституту забезпечення позову, такі обставини повинні в своїй сукупності свідчити про існування об'єктивних конкретних труднощів, що обумовлюють ускладнення чи неможливість виконання рішення суду або поновлення порушеного права позивача, що підтверджуються належними доказами.
Представником позивача не наведеного наявності таких підстав та не додано жодних доказів, які б свідчили про їх існування.
Крім того, варто зазначити, що безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на суб'єктів господарювання. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які заявник оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є безумовними підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Забезпечення позову не може підміняти собою подання позову та має іншу мету, а все обґрунтування заяви зводиться до протиправності вказаних вище рішень суб'єкта владних повноважень. Протиправність оскаржуваних рішень (вимог) може бути встановлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті. Без такого дослідження доказів твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.
Суд вважає, що зазначені у заяві про забезпечення позову доводи не дають суду підстав для вжиття заходів забезпечення позову, що передбачені статтею 151 КАС України, оскільки заявником жодним чином не доведено та документально не підтверджено обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили їх захист без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення чи які б свідчили про реальну загрозу невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, як і не надано доказів можливості настання невідворотних наслідків для господарської діяльності позивача.
За таких підстав та враховуючи, що позивачем не доведено існування обставин, вказаних у частині другій статті 150 КАС, у суду відсутні підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 7, 169, 152, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні заяви представника позивача адвоката Шевчука Віктора Васильовича про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимог, зобов'язання вчинити дії, відмовити.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України, та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.Я. Ксензюк