м. Вінниця
30 грудня 2025 р. Справа № 120/5719/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та забов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача щодо відмови у встановленні статусу "Член сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни" відповідно до статті 10 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XІІ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", у зв'язку із чим позивач звернулася до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою суду від 05.05.2025 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
13.05.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.
Відповідач зазначає, що причиною смерті чоловіка позивачки стало захворювання, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Водночас чинним законодавством не передбачено встановлення членам сім'ї померлих ветеранів війни з числа учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни.
На думку відповідача, положення пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачають надання статусу члена сім'ї померлого (загиблого) ветерана війни у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, партизана, підпільника, учасника бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, лише внаслідок: поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті; захворювання, одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, одержаного в період проходження військової служби на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
На підтримку таких своїх доводів відповідач посилається на лист-роз'яснення Міністерства у справах ветеранів України, відповідно якого відсутні правові підстави для встановлення дружинам померлих учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) згідно із пунктом 1 статті 10 Закону, оскільки причина смерті таких ліквідаторів не пов'язана із захворюванням, одержаним під час перебування на фронті або в період проходження військової служби (в тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Відтак відповідач вважає, що діяв правомірно, надавши позивачці відмову у встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення.
Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи та аргументи, суд встановив, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію в разі втрати годувальника, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Не заперечується сторонами та підтверджується наданими позивачем доказами, що ОСОБА_2 (чоловік позивачки) виконував обов'язки військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у зв'язку чим, йому було видано посвідчення, як особі, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія I).
У зв'язку із захворюванням, пов'язаним з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_2 було встановлено другу групу інвалідності, а також присвоєно статус інваліда війни з наданням пільг та переваг, установлених для інвалідів Великої Вітчизняної війни згідно із Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (посвідчення серії НОМЕР_1 від 14.12.2006).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 11.06.2024).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії від 17.09.2024 № 120 захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов'язане з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
26.03.2025 позивачка звернулася Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради з заявою про встановлення їй статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни з видачею відповідного посвідчення. До заяви позивачка додала усі необхідні для вирішення цього питання документи.
За результатами розгляду вказаної заяви, відповідач листом від 08.04.2025 за № Д/08/21111 повідомив позивача, що рішенням комісії з розгляду питань, пов'язаних із встановленням статусу особи з інвалідністю внаслідок війни, учасника війни, члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та члена сім'ї загиблого (померлого) Захисника і Захисниці України відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" їй відмовлено у встановленні такого статусу згідно із пунктом 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та видачі посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни, оскільки причина смерті чоловіка позивачки, як ліквідатора наслідків аварії на ЧАЕС, не пов'язана із захворюванням, одержаним ним під час перебування на фронті або в період проходження військової служби (в тому числі й на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.
Вважаючи протиправним рішення органу соціального захисту населення про відмову у наданні статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
При вирішенні спору суд, оцінивши спірні правовідносини та встановлені обставини справи, керується такими мотивами.
Відповідно до преамбули до Закону України від 22 жовтня 1993 року № 2551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (надалі Закон № 3551-XII) цей Закон визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Згідно з частинами другою, четвертою статті 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України.
Місцеві ради, підприємства, установи та організації мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень встановлювати додаткові гарантії щодо соціального захисту ветеранів війни.
За змістом статті 4 Закону № 3551-XII ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.
Тобто закон прирівнює до ветеранів війни зазначені категорії осіб, в тому числі інвалідів війни.
У свою чергу стаття 7 Закону № 3551-XII визначає, які хто саме вважається особою з інвалідністю внаслідок війни.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Другої світової воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Крім того, згідно з пунктами 1 та 2 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа:
- військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами;
- осіб начальницького і рядового складу органів Міністерства внутрішніх справ і органів Комітету державної безпеки колишнього Союзу РСР, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України та інших військових формувань, які стали особами з інвалідністю внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час виконання службових обов'язків, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, інших уражень ядерними матеріалами.
Отже, в силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-XII особою з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Судом встановлено, що чоловік позивачки виконував обов'язки військової служби по ліквідації аварії на ЧАЕС, у зв'язку із чим отримав статус ліквідатора I категорії, а в подальшому був визнаний інвалідом другої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, набув статус особи з інвалідністю внаслідок війни, мав право на пільги, встановлені для ветеранів війни, і на нього поширювалася дія Закону № 3551-XII.
Крім того, безспірним є той факт, що причиною смерті чоловіка позивачки стало захворювання, пов'язане з виконанням ним, як військовослужбовцем, обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України.
Пунктом 1 статті 10 Закону № 3551-XII визначено, що до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів.
При цьому до членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, відносяться: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв'язку з цим виплачується пенсія.
Як зазначено у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.
Отже, чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" поширюється також і на членів сім'ї військовослужбовців, які померли внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та мали статус ветерана війни.
Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 року № 302, особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
Абзацом 2 пункту 7 цього Положення передбачено, що "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.
З огляду на викладене та враховуючи, що позивачка є дружиною померлого ОСОБА_2 , який був учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і мав статус ветерана війни-особи з інвалідністю внаслідок війни, суд доходить висновку, що на позивачку поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і що вона має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу та видачу такого посвідчення.
При цьому суд не погоджується із тлумачення відповідачем норм Закону № 3551-XII таким чином, що члени сім'ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім'ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім'ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов'язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.
Відповідне тлумачення суд вважає помилковим, дискримінаційним і таким, що ґрунтується на неправильному розумінні дійсного змісту положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
На думку суду, визначальним в контексті цієї справи є те, що дія пункту 1 статті 10 Закону № 3551-XII поширюється на членів сім'ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов'язана з виконанням обов'язків військової служби.
Посилання відповідача на лист-роз'яснення Міністерства у справах ветеранів України суд не враховує, оскільки листи міністерств, інших центральних органів виконавчої влади не є нормативно-правовим актами і не можуть встановлювати нові правові норми, носять лише інформаційний, рекомендаційний характер.
Водночас слід врахувати, що навіть якщо окремі положення чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, не можуть вважатися однозначними, то згідно з висновками ЄСПЛ, зробленими у справі "Сєрков проти України" (№ 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, п. 35), сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі "передбачуваності" у контексті Конвенції. Завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме у розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються враховуючи зміни у повсякденній практиці (див. рішення у справі "Горжелік та інші проти Польщі" (Gorzelik and Others v. Poland) [ВП], заява № 44158/98, п. 65, від 17 лютого 2004 року).
Отже, відмова Департамент соціальної політики Вінницької міської ради у встановленні позивачці статусу члена сім'ї померлого ветерана війни за критеріями ч. 2 ст. 2 КАС України є неправомірною, відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, без дотримання принципів належного врядування у реалізації головного завдання органу соціального захисту, яким є надання соціальної допомоги громадянам, які потребують підтримки з боку держави, необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без врахування необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Відтак позовні вимоги в частині визнання протиправною відмову відповідача у наданні позивачці статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення належить задовольнити.
Крім того, оскільки оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, зважаючи на те, що право позивачки на отримання статусу члена сім'ї померлого ветерана війни підтверджується матеріалами справи, суд доходить висновку, що з урахуванням статей 5, 245 КАС України також слід зобов'язати відповідача надати позивачці вищевказаний статус та видати відповідне посвідчення встановленого зразка (із написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого").
Відповідного висновку дійшов також Сьомий апеляційний адміністративний суд при аналогічних правовідносинах, зокрема в постанові від 26.09.2023 року по справі №120/3849/23 та від 11.10.2023 року по справі №120/3248/23.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
В силу положень ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до п. 29 рішення ЄСПЛ у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 року статтю 6 пункт 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Перевіривши основні доводи учасників справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до переконання, що заявлений позов належить задовольнити.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, у зв'язку з задоволенням позову, судові витрати позивачки на сплату судового збору в розмірі 1211,20 грн належить стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради.
Керуючись ст.ст. 73 - 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради у наданні ОСОБА_1 статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видачі відповідного посвідчення встановленого зразка.
Зобов'язати Департамент соціальної політики Вінницької міської ради надати ОСОБА_1 статус члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати посвідчення з написом "Посвідчення члена сім'ї загиблого".
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту соціальної політики Вінницької міської ради сплачений при зверненні до адміністративного суду судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 )
Відповідач: Департамент соціальної політики Вінницької міської ради (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, Вінницька область, 21100, код ЄДРПОУ: 38782790)
Суддя Чернюк Алла Юріївна