Справа № 441/885/24 Головуючий у 1 інстанції: Постригач О.Б.
Провадження № 33/811/1893/25 Доповідач: Партика І. В.
26 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , прокурора Черневого В.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Залізничного районного суд м. Львова від 19 листопада 2025 року, щодо ОСОБА_1 ,
встановив:
цією постановою, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-3 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень.
Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 605,60 грн.
Згідно матеріалів справи, заступник начальника другого відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції та підтримання публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України Львівської обласної прокуратури ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про застосування до потерпілого ОСОБА_1 грошового стягнення.
Клопотання обґрунтовано тим, що у судовому засіданні 06 листопада 2025 року потерпілий ОСОБА_1 неодноразово звертався у бік суду висловлюваннями образливого та зневажливого характеру, допускав некоректну поведінку, чим виявив неповагу до суду та учасників судового провадження. Вказана поведінка потерпілого у судових засіданнях викликає цілком обґрунтоване занепокоєння, а також носить принизливий та зневажливий характер. Просив застосувати до потерпілого ОСОБА_1 захід процесуального примусу у вигляді накладення грошового стягнення.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , 06 листопада 2025 року в період часу з 14 год. 17 хв. до 15 год. 41 хв. перебуваючи в залі судового засідання № 3 Залізничного районного суду м. Львова під час розгляду кримінального провадження № 12014140000000662 від 24 жовтня 2014 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, який в судовому засіданні приймав участь як потерпілий, попри неодноразове роз'яснення головуючим суддею порядку заявлення клопотань у судовому засіданні, свідомо ігнорував законні вимоги суду та зауваження головуючого щодо необхідності дотримання встановленого порядку. Зокрема, ОСОБА_1 , не реагуючи на неодноразові попередження головуючого, будучи попередженим про відповідальність за неповагу до суду, потерпілий продовжував висловлюватися нецензурною лексикою, допускати висловлювання непристойного та дискримінаційного характеру на адресу учасників судового розгляду, перебивати інших учасників процесу, тим самим демонструючи явну неповагу до суду та учасників кримінального провадження. Окрім цього, ОСОБА_1 систематично порушував порядок розгляду заявлених клопотань, зокрема наполягав на негайному розгляді заяви про відвід судді з порушенням визначеної процедури, а після ухвалення судом рішення про залишення такої заяви без розгляду самовільно покинув зал судового засідання.
Незважаючи на зазначені попередження, ОСОБА_1 і надалі ухилявся від виконання розпоряджень головуючого та продовжував вчиняти дії, які свідчать про явну зневагу до суду та містять ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-3 КУпАП.
Не погоджуючись з даною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі за відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
В доводах своєї апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, оскільки в його діях не було неповаги до суду першої інстанції, так як він намагався реалізувати свої процесуальні права, як потерпілого у кримінальному провадженні (заявляючи клопотання, свої міркування та доводи, щодо обставин справи та досліджених доказів).
Наголошує, що він не вчиняв жодних дій, які б свідчили про зневагу до суду, не висловлювався нецензурною лексикою, не порушував прав учасників процесу, не допускав жодних висловлювань непристойного чи дискримінаційного характеру.
Звертає увагу, що його висловлювання зводилися до незгоди з позицією сторони обвинувачення та захисту, а його емоційна поведінка, виникла лише із його бажанням домогтися справедливого рішення суду.
Зазначає, що заявлене прокурором клопотання є помстою йому, оскільки він неодноразово повідомляв ДБР про вчинені прокурором кримінальних правопорушень та заявляв йому відвід.
Наголошує, що в судовому засіданні Залізничного районного суду м. Львова головуючим не забезпечено йому право на захист, не виконано вимоги ст. 276-285 КУпАП.
Заслухавши пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на підтримку доводів апеляційної скарги, виступ прокурора, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи із наступного.
Згідно з вимогами ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису та інше, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
При цьому, з урахуванням вимог ст. 252 КУпАП, докази повинні оцінюватися за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.
Відповідно до ч. 2 ст. 251 КУпАП обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади», у кожному випадку, коли буде встановлено, що особа вчинила умисні дії, які свідчать про неповагу до суду, необхідно вирішувати питання про притягнення винних до відповідальності за ст. 185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Частиною 1 ст. 185-3 КУпАП, передбаченого відповідальність за неповагу до суду, що виразилась у злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-ким дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил.
Об'єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері судоустрою.
Об'єктивна сторона правопорушення, передбаченого коментованою статтею, полягає у вчиненні таких дій: злісному ухиленні від явки в суд свідка, потерпілого, позивача, відповідача або в непідкоренні зазначених осіб та інших громадян розпорядженню головуючого чи в порушенні порядку під час судового засідання, а так само вчинення будь-яких дій, які свідчать про явну зневагу до суду або встановлених у суді правил. Правопорушення передбачене даною статтею може вчинюватися шляхом різноманітних дій: у вербальній формі, шляхом жестикуляції, шляхом бездіяльності під час непідкорення вимогам головуючого у судовому засіданні, неявки до суду осіб, які визнані у встановленому законодавством порядку свідками, потерпілими, позивачами або відповідачами, експертами, перекладачами тощо.
Суб'єктом вказаного адміністративного правопорушення може бути будь-яка особа, яка бере участь у судовому засіданні, зокрема, учасник кримінального провадження (крім обвинуваченого).
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, при розгляді даної справи, дотримався зазначених вимог закону, повно й всебічно з'ясував усі обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок суду першої інстанції про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185-3 КУпАП, є обґрунтованим і відповідає фактичним обставинам справи.
Такий висновок підтверджується сукупністю зібраних і перевірених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну правову оцінку і навів у постанові, а саме:
-клопотанням прокурора (а.с. 1-2), з якого встановлено, що прокурор просив застосувати до потерпілого ОСОБА_1 стягнення у зв'язку із порушенням порядку в судовому засіданні 6 листопада 2025 року Залізничного районного суду м. Львова;
-журналом судового засідання №5410347 від 6 листопада 2025 року (а.с. 3-6) з якого вбачається, що суд робив зауваження потерпілому, оскільки його поведінка свідчила про неповагу до суду;
-звукозаписом судового засідання від 6 листопада 2025 року, який було досліджено судом апеляційної інстанції, на якому зафіксовано, як ОСОБА_1 , не реагуючи на неодноразові попередження головуючого, будучи попередженим про відповідальність за неповагу до суду, продовжував висловлюватися нецензурною лексикою, допускати висловлювання непристойного та дискримінаційного характеру на адресу учасників судового розгляду, перебивати інших учасників процесу.
Доводи апелянта про відсутність у його діях неповаги до суду першої інстанції з посиланням на реалізацію процесуальних прав потерпілого у кримінальному провадженні є безпідставними, як убачається зі звукозапису судового засідання, форма та спосіб висловлювання заявлених ним клопотань, міркувань і доводів виходили за межі коректної процесуальної поведінки, супроводжувалися перебиванням головуючого, ігноруванням зауважень та використанням некоректних висловлювань на адресу суду. Такі дії не можуть розцінюватися як належна реалізація процесуальних прав, а свідчать про прояв неповаги до суду, що суперечить твердженням апелянта та підтверджується об'єктивними даними звукозапису судового засідання від 6 листопада 2025 року.
Твердження ОСОБА_1 про те, що його висловлювання зводилися виключно до незгоди з позицією сторони обвинувачення та захисту, а емоційна поведінка була зумовлена лише прагненням домогтися справедливого рішення суду, не впливають на правову кваліфікацію його дій. Як убачається з матеріалів справи та звукозапису судового засідання, характер і форма висловлювань, а також спосіб їх подання порушували встановлений порядок судового розгляду та вимоги процесуальної дисципліни. Наявність суб'єктивного мотиву, зокрема незгоди з позицією інших учасників процесу чи емоційного ставлення до результату розгляду справи, не звільняє особу від обов'язку дотримуватися правил поведінки в суді та не усуває складу правопорушення, а відтак не впливає на кваліфікацію вчинених дій.
Аргументи апелянта, що заявлене прокурором клопотання є проявом помсти у зв'язку з тим, що він неодноразово звертався до ДБР із повідомленнями про вчинені прокурором кримінальні правопорушення та заявляв йому відвід, свого підтвердження не знайшли. Матеріали справи не містять жодних об'єктивних даних, які б свідчили про наявність у діях прокурора особистої заінтересованості чи упередженого ставлення. Самі по собі подання заяв до ДБР або заявлення відводу не є достатніми доказами помсти та не спростовують законності й обґрунтованості поданого клопотання, яке було заявлене в межах повноважень прокурора та з підстав, передбачених законом.
В апеляційній скарзі не наведено доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
При апеляційному перегляді, не встановлено порушень судом першої інстанції положень ст. ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність, відповідно до вимог ст. 252 КУпАП, а усі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд першої інстанції, з наведенням відповідних мотивів, встановив та правильно кваліфікував дії ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 185-3 КУпАП.
Накладаючи адміністративне стягнення на ОСОБА_1 , суд першої інстанції дотримався вимог ст.ст. 30, 33 КУпАП і призначив таке в межах санкції ч. 1 ст. 185-3 КУпАП, з урахуванням даних про особу, й інших обставин справи.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.
Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , є необґрунтованими, у зв'язку з чим його апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, як безпідставну, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
постанову судді Залізничного районного суд м. Львова від 19 листопада 2025 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст.185-3Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін, а його апеляційну скаргу - без задоволення.
Постанова є остаточна й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.