Справа № 461/8940/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В. В.
Провадження № 33/811/1946/25 Доповідач: Партика І. В.
23 грудня 2025 року Львівський апеляційний суд у складі: судді Партики І.В., за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ), представника Львівської митниці Зирянова Олега Юрійовича, перекладача Скримінського Миколи Йосиповича, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Богдана Ігоровича на постанову Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2025 року щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ),
встановив:
цією постановою, ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) звільнено від адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України обмежившись усним зауваженням.
Закрито провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України.
Судом першої інстанції встановлено, що 20 жовтня 2025 року 17 годині 38 хв. громадянин Республіки Польща ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) прямував у приватну поїздку з Польщі до України через пункт пропуску «Шегині - Медика» митного поста «Мостиська» Львівської митниці смугою руху митного контролю «Червоний коридор» транспортним засобом марки «FORD TRANSIT», р.н. НОМЕР_1 [UA] з причепом НОМЕР_2 , в якості водія.
Шляхом здійснення оперативного запиту до Єдиної автоматизованої інформаційної системи (ЄАІС) та на підставі аналізу переміщень за даними «Пасажирського пункту пропуску» та «Диспетчера зони митного контролю» АСМО «Інспектор», в процесі здійснення митних формальностей з'ясовано, що громадянин Республіки Польща ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) ввіз на митну територію України наступний транспортний засіб:
- 04 червня 2024 року 20:37:08 через митний пост «Краковець» Львівської митниці в митному режимі «Тимчасове ввезення до 1 року» транспортний засіб, реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 .
Станом на 20 жовтня 2025 року в АСМО «Інспектор» та Єдиній автоматизованій інформаційній системі (ЄАІС) Держмитслужби відсутня інформація щодо вивезення транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , за межі митної території України.
Відповідно до п. 1 ст. 380 Митного кодексу України, тимчасове ввезення громадянами-нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року.
На момент перетину кордону громадянин Республіки Польща ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) відповідних документів, що підтверджують факт аварії, дії обставин непереборної сили або протиправних дій третіх осіб, визначених ст. 460 МКУ, не надав та з повідомленням, у відповідності до ст.192 МКУ до найближчого митного органу про обставини події (аварії або дії обставин непереборної сили) не звертався.
Таким чином, громадянин Республіки Польща ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) перевищив строк тимчасового ввезення транспортного засобу, реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 на митну територію України більше ніж тридцять діб.
Зазначені дії мають ознаки порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 Митного кодексу України.
Не погоджуючись з даною постановою, представник Львівської митниці Лубоцький Б.І. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову, та прийняти нову постанову, якою визнати ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) винним у вчиненні порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України та накласти на нього стягнення передбачене санкцією даної статті в повному обсязі.
Вважає, що оскаржувана постанова є необ'єктивною, невмотивованою та безпідставною.
Наголошує, що судом першої інстанції встановлено факт перевищення строку тимчасового ввезення транспортного засобу більш ніж на тридцять діб, а також відсутність будь-яких доказів аварії, дії обставин непереборної сили чи інших підстав, передбачених ст. 460 МК України, які б виключали адміністративну відповідальність.
Зазначає, що особа, яка притягується до адміністративної відповідальності не зверталася до митного органу із заявою про продовження строку тимчасового ввезення та не вживала заходів для вивезення транспортного засобу або поміщення його в інший митний режим.
Апелянт наголошує, що застосування судом положень ст. 22 КУпАП є безпідставним, оскільки правопорушення має формальний склад, є триваючим та пов'язане з істотним перевищенням установлених законом строків митного режиму.
На думку представника митного органу, оголошення усного зауваження не відповідає меті адміністративного стягнення та не забезпечує превентивної функції адміністративної відповідальності.
Заслухавши виступ представника Львівської митниці на підтримку доводів апеляційної скарги, пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності на заперечення аргументів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суду вважає, що апеляційна скарга не підлягають до задоволення, виходячи із наступного.
Відповідно до положень ст. 486 МК України, завданнями провадження у справах про порушення митних правил є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її з дотриманням вимог закону.
За змістом ст. 489 МК України, при розгляді справи про порушення митних правил необхідно з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують та/або обтяжують відповідальність, чи є підстави для звільнення такої особи від адміністративної відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст. 16 КУпАП іноземці і особи без громадянства, які перебувають на території України, підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах з громадянами України.
Частиною 6 статті 481 МК України, передбачена відповідальність за перевищення строку тимчасового ввезення транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України більше ніж на тридцять діб, а так само втрата цих транспортних засобів, у тому числі їх розкомплектування.
Згідно зі ст. 103 МК України, тимчасове ввезення - це митний режим, відповідно до якого іноземні товари, транспортні засоби комерційного призначення ввозяться для конкретних цілей на митну територію України з умовним повним або частковим звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності і підлягають реекспорту до завершення встановленого строку без будь-яких змін, за винятком звичайного зносу в результаті їх використання.
Відповідно до ч. 1 ст. 380 МК України тимчасове ввезення громадянами - нерезидентами на митну територію України транспортних засобів особистого користування дозволяється на строк до одного року. Цей строк може бути продовжено органами доходів і зборів з урахуванням дії обставин непереборної сили та особистих обставин громадян, які ввезли такі транспортні засоби, за умови документального підтвердження цих обставин, але не більш як на 60 днів. Обов'язковою умовою допуску зазначених транспортних засобів до тимчасового ввезення на митну територію України є реєстрація цих транспортних засобів в уповноважених органах іноземних держав, що підтверджується відповідним документом.
За змістом ч. 5 ст. 380 МК України, тимчасово ввезені транспортні засоби особистого користування повинні бути вивезені за межі митної території України з дотриманням строків, установлених відповідно до вимог цього Кодексу, або поміщені у митні режими відмови на користь держави, знищення або руйнування чи можуть бути оформлені для вільного обігу на митній території України за умови сплати митних платежів, які відповідно до закону підлягають сплаті при імпорті таких транспортних засобів.
Отже, перевищення встановленого ст. 380 МК України строку доставки транспортних засобів особистого користування та транспортних засобів комерційного призначення більше ніж на тридцять діб визнається порушенням митних правил, за яке передбачена адміністративна відповідальність у виді штрафу або конфіскації транспортного засобу.
Висновок суду про наявність в діях ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджується сукупністю зібраних й перевірених судом доказів, зокрема протоколом про порушення митних правил №01530/UA209000/2025 від 20 жовтня 2025 року (а.с. 3-6), витягом з АСМО «Інспектор» (а.с.10-11), що ніким не оспорюється.
Аргументи апелянта, що митним органом не було встановлено будь-яких доказів аварії, дії обставин непереборної сили чи інших підстав, передбачених ст. 460 МК України, які б виключали адміністративну відповідальність,, апеляційний суд відхиляє, оскільки такі мають формальний характер та не впливають на кваліфікацію дій ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 )
Відповідно до вимог ст. 33-35 КУпАП, які визначають загальні засади накладення адміністративного стягнення, при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 6 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним; конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом; використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Визначені у положеннях частини шостої статті 41 Основного Закону України вимоги щодо конфіскації майна, яка має застосовуватися виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом, є конституційними гарантіями непорушності права приватної власності й спрямовані на захист кожної особи від протиправного позбавлення майна, що належить їй на законних підставах.
Вказані конституційні гарантії перебувають у взаємозв'язку з принципом верховенства права, оскільки «одним із проявів цього конституційного принципу є непорушність права приватної власності та недопустимість протиправного позбавлення такого права» (рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2008 року №24-рп/2008).
Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Встановлення обмежень прав і свобод людини і громадянина є допустимим виключно за умови, що таке обмеження є домірним (пропорційним) та суспільно необхідним.
Обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов'язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права (рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року №2-рп/2016).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у справі «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення щодо Брумареску (Brumaresku), параграф 78).
Таким чином, оцінюючи дотримання права на мирне володіння своїм майном, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд, перш за все виходить із оцінки дотримання принципу правомірності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном та оцінки забезпечення «справедливого балансу», дотримання принципу пропорційності (справедливої рівноваги між інтересами суспільства і основними правами окремої людини) (п.п. 69, 73 рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, п.п. 31, 34 рішення у справі «Ісмаїлов проти РФ» від 06 листопада 2008 року).
Зазначена позиція Європейського Суду щодо необхідності забезпечення необхідного справедливого балансу між захистом права власності та вимогами загального інтересу з огляду на свободу розсуду, якою наділена держава в цій сфері, також відображена у справі «Садоча проти України». Суд вказав, що захід у вигляді конфіскації відповідає загальному суспільному інтересу, підкресливши, що необхідний баланс не буде досягнуто, якщо на відповідного власника майна буде покладено «індивідуальний та надмірний тягар» (рішення від 11 липня 2019 року (п. п. 26, 27).
Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення та для запобігання вчинення нових правопорушень як самим порушником, так і іншими особами.
Як зазначено в ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Як вбачається з матеріалів справи при розгляді даної справи суд першої інстанції в достатній мірі повно, об'єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та надав їм належну правову оцінку.
Статтею 22 КУпАП встановлено, що при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення суд може звільнити порушника від адміністративної відповідальності та обмежитися усним зауваженням. При цьому, в кожному конкретному випадку суд має вирішувати питання про визнання діяння малозначним, виходячи з того, що його наслідки не представляють суспільної небезпеки, не завдали або не здатні завдати значної шкоди суспільним або державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Так, розглянувши справу та дослідивши всі обставини вчиненого адміністративного правопорушення, оцінивши його наслідки, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, який раніше до адміністративної відповідальності не притягувався, згідно долучених до матеріалів справи пояснень представників Салезіянського приватного ліцею «ВСЕСВІТ» м. Житомира та Громадської організації «Католицький спортивний клуб «ДОН БОСКО» з фотоматеріалами, ОСОБА_4 передав останнім причеп, реєстраційний номер НОМЕР_3 , кузов № НОМЕР_4 , який використовується у спортивних та рекреаційних заходах, зокрема тренуваннях, літні табори, змаганнях й активного відпочинку для дітей та підлітків, у тому числі з інклюзивних груп, оскільки байдарковий напрямок є невід'ємною частиною діяльності ліцею та причеп використовується виключно з цією метою - для транспортування байдарок до місць проведення занять і заходів. Окрім того, згідно пояснень представників згаданих організацій, вони будуть сприяти у вивезенні наведеного вище причепа.
Дані обставини характеризують ОСОБА_4 виключно з позитивної сторони, оскільки він, будучи громадянином іншої держави, добровільно долучається до допомоги громадянам України (дітей та підлітків, у тому числі з інклюзивних груп), які живуть в умовах невиправданої та безпідставної російської збройної агресії проти України.
При цьому, окрім наведених вище мотивів, необхідно врахувати те, що в умовах російської збройної агресії проти України, здійснюючи правосуддя від імені України, він може в межах наданих йому дискреційних повноважень та вважає за доцільне не застосовувати до громадянина, який долучився до допомоги громадянам України, адміністративне стягнення, що, серед іншого наведеного вище, відповідає принципам гуманізму
У зв'язку із чим на думку апеляційного суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на підставі ст. 22 КУпАП ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) слід звільнити від адміністративної відповідальності та обмежитись усним зауваженням.
Представником митниці не доведено, а апеляційним судом під час апеляційного розгляду не встановлено, що наслідки вчиненого порушення митних правил, передбаченого ч. 6 ст. 481 МК України, представляють собою суспільну небезпеку та завдали значної шкоди суспільним та державним інтересам, правам та свободам інших осіб.
Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови, апеляційним переглядом не встановлено.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що обставини справи судом першої інстанції встановлені вірно, докази досліджені всебічно, повно та об'єктивно, належно оцінено, а висновки суду про звільнення особи від адміністративної відповідальності ґрунтуються на вимогах Закону, тому підстав для скасування оскаржуваної постанови, як того просить представник митниці, апеляційним судом не встановлено.
Отже, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, яке скасуванню з викладених в апеляційній скарзі мотивів,- не підлягає.
Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, -
постановив:
постанову Галицького районного суду м. Львова від 2 грудня 2025 року, щодо ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) залишити без змін, а апеляційну скаргу представника Львівської митниці Лубоцького Богдана Ігоровича - без задоволення.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Партика І.В.