Справа № 461/4660/25 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В.
Провадження № 22-ц/811/3368/25 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
29 грудня 2025 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С. М.,
суддів: Бойко С. М., Ніткевича А. В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
у червні 2025 року товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Акціонерне товариство «Ідея Банк», у якому просили стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 60 467 грн 39 коп., суму понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 2 422 грн 40 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.
Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували на те, що 03.12.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» і ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № P51.12888.004612190, відповідно до умов якого відповідачу у тимчасове користування на умовах забезпечення, повернення, строковості, платності були надані кредитні кошти в сумі 25 000 грн 00 коп. Свої зобов'язання кредитор виконав, надавши грошові кошти позичальникові. Усі права вимоги за кредитним договором № P51.12888.004612190 від 03.12.2018 з усіма додатковими договорами та угодами до нього, укладеним між ОСОБА_1 та АТ «Ідея Банк», було відступлене банком до ТОВ «Росвен Інвест Україна» згідно договору факторингу № 01.02-31/23 від 25.07.2023. В подальшому, право вимоги перейшло до ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» на підставі договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023, які, в свою чергу, передали права на кредитний договір на підставі договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024 до ТОВ «Українські фінансові операції», тобто позивачу. Відповідач не здійснила належним чином погашення кредиту, внаслідок чого станом на дату подачі позову утворилась заборгованість в розмірі 60 467 грн 39 коп., з яких: прострочена заборгованість за тілом кредиту в розмірі 22 989 грн 13 коп.; прострочена заборгованість за відсотками в розмірі 13 569 грн 67 коп; прострочена заборгованість за комісіями в розмірі 23 908 грн 59 коп. Позивачем направлено відповідачу вимогу про виконання боргових зобов'язань за кредитним договором, надавши можливість останній добровільно врегулювати заборгованість, однак вимога не була виконана. У зв'язку з тим, що відповідачем у добровільному порядку наявна за кредитним договором заборгованість не погашається, позивач просив стягнути таку у судовому порядку.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованість у розмірі 35 687 гривень 91 копійку.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору в розмірі 1 429 гривень 70 копійок.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» судові витрати пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги у розмірі 2 951 гривня 00 копійок.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржила ОСОБА_1 , подавши у жовтні 2025 року апеляційну скаргу, в якій міститься прохання скасувати рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Також, в поданій апеляційній скарзі заявник просить здійснити перерахунок заборгованості кредитора перед позичальником у зв'язку із зарахуванням платежів на погашення плати за обслуговування кредиту під час розгляду цієї справи. Визначити пропущеним строк позовної давності та визнати кредитний договір нікченним.
В обгрунтування апеляційної скарги заявник покликається на те, що вважає оскаржуване рішення незаконним та необгрунтованим, та таким, що значно порушує норми матеріального права та її права.
Насамперед зазначає, що вона є дружиною військовослужбовця, і відповідно до копії посвідчення члена сім'ї дружини військовослужбовця який загинув (помер), чи пропав безвісти під час проходження військової служби серії НОМЕР_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Так, на думку заявника, відповідно до положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", щомісячні внески, які наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_2 , які нараховані, зокрема проценти за користуванням кредитом та оплати за обслуговування з 03.03.2022 до 03.12.2022 не підлягають стягненню. Відтак, нараховані суми платежу за розрахунковий період, за який не підлягає нарахування в частині процентів за користуванням кредитом становлять - 870 грн. 89 коп.
На думку заявника, первинний кредитодавець завідомо знав про такі наявні в договорі пункти які суперечать закону України «Про споживче кредитування», тим самим завідомо порушував права споживачів зокрема і її.
Оскільки нею було сплачено тіло кредиту відповідно виписки наданої банком, вважає, що згідно реституції сторони повинні повернути одна одній все що було отримано на виконання такого договору. Відповідно якщо Законом прямо встановлена норма про нікчемність договору, такий договір не потребує судового рішення. Оскільки даний договір оспорюваний, заявниця просить визнати його нікчемним в силу закону України «Про споживче кредитування», тому банк зобов'язаний перахувати сплаченні нею кошти та повернути надлишок сплачених коштів.
Мотивує апеляційну скаргу також і тим, що предметом спору в цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором. Оскільки заявниця не зверталася із зустрічним позовом про зобов'язання банку здійснити перерахунок платежів та зарахування плати за обслуговування кредиту на погашення інших платежів або повернення надмірно сплачених коштів, і не позбавлена права на звернення для застосування наслідків нікчемного правочину, просить суд здійснювати перерахунок заборгованості кредитора перед позичальником у зв'язку з зарахування платежів на погашення плати за обслуговування кредиту під час розгляду цієї справи за позовом банку про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Звертає увагу й на те, що жодним чином її як боржника не було повідомлено про зміну кредитора.
Також, заявниця вважає, що подавши позов у 2025 році, позивачем пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Також, на думку заявниці, банк завідомо знаючи, що договір є нікчемним свідомо передав всі її персональні дані третій особі - фактору.
В жовтні 2025 року зареєстровано відзив товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Такий обґрунтований законністю рішення суду першої інстанції та безпідставністю доводів апеляційної скарги і містить прохання апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року - без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - змінити, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю і повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Судом встановлено, що 03.12.2018 між Акціонерним товариством «Ідея Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №P51.12888.004612190, згідно якого відповідач отримав кредит у розмірі 25000, 00 грн зі сплатою 19, 5% річних, з поверненням, сплатою кредиту та інших платежів, у тому числі процентів у терміни, передбачені кредитним договором, графіком щомісячних платежів. Строк дії договору 24 місяців (пп.1.1-1.4. Договору кредиту №P51.12888.004612190 від 03.12.2018).
Також 03.12.2018 між ПАТ «Страхова компанія «УНІКА життя» та ОСОБА_1 було укладено договір добровільного страхування №P51.12888.004612190.
Акціонерне товариство «Ідея Банк» свої зобов'язання за договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується ордерами-розпорядженнями № 1 про видачу кредиту від 03.12.2018 та № 2 про сплату страхового платежу від 03.12.2018.
Відповідно до розрахунку заборгованості АТ «Ідея Банк», долученого до матеріалів позовної заяви, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № P51.12888.004612190 від 03.12.2018 станом на 25.07.2023 становить 60 467 грн 39 коп., з яких: заборгованість за основним боргом в розмірі 22 989 грн 13 коп.; прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими відсотками в розмірі 13 569 грн 67 коп.; прострочена заборгованість за нарахованими та несплаченими комісіями в розмірі 23 908 грн 59 коп.
25.07.2023 між АТ «Ідея Банк» (клієнт) та ТОВ «Росвен Інвест Україна» (фактор) укладено договір факторингу № 01.02-31/23, у відповідності до умов якого АТ «Ідея Банк» передає (відступає) ТОВ «Росвен Інвест Україна» права вимоги, а ТОВ «Росвен Інвест Україна» набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.1. договору факторингу № 01.02-31/23 від 25.07.2023, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.1. договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 визначено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п.4.1. цього договору.
На виконання умов договору факторингу №01.02-31/23 від 25.07.2023 ТОВ «Росвен Інвест Україна» сплачено АТ «Ідея Банк» суму фінансування у розмірі 11 963 508 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 9217 від 26.07.2023.
26.07.2023 між ТОВ «Росвен Інвест Україна» (клієнт) та ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) укладено договір факторингу №01.02-38/23, у відповідності до умов якого ТОВ «Росвен Інвест Україна» передає (відступає) ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) права вимоги, а ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 2.2. договору факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Пунктом 5.1. договору факторингу № 01.02-38/23 від 26.07.2023 визначено, що права вимоги вважаються такими, що перейшли від клієнта до фактора в день підписання відповідного реєстру боржників, за умови виконання фактором зобов'язань, передбачених п. 4.1. цього договору.
На виконання умов договору факторингу №01.02-38/23 від 26.07.2023 ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) сплачено ТОВ «Росвен Інвест Україна» суму фінансування у розмірі 1 981 288, 79 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 128 від 26.07.2023.
08.11.2024 між ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) (клієнт) та ТОВ «Українські Фінансові операції» (фактор) укладено договір факторингу № 08/11/2024, у відповідності до умов якого ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» (фактор) передає (відступає) ТОВ «Українські Фінансові операції» права вимоги, а ТОВ «Українські Фінансові операції» набуває права вимоги клієнта за первинними договорами та в їх оплату зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п.2.2. договору факторингу № 08/11/2024 від 08.11.2024, права вимоги, які клієнт відступає фактору за цим договором, відступаються (передаються) в розмірі заборгованості боржників перед клієнтом, та визначені в реєстрі боржників, що підписуються сторонами, у паперовому вигляді, в день укладення цього договору та надсилається клієнтом фактору засобами корпоративного зв'язку у захищеному паролем файлі в день укладення цього договору. Реєстр боржників після належного його підписання сторонами вважається невід'ємною частиною договору.
Як вбачається з витягу з реєстру боржників - додатку № 1 до договору факторингу № 08/11/2024 від 08.11.2024, ТОВ «Українські Фінансові операції » набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № P51.12888.004612190 від 03.12.2018 в сумі 60 467 грн 39 коп., з яких: сума заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 22 989 грн 13 коп.; сума заборгованості за відсотками в розмірі 13 569 грн 67 коп; сума заборгованості за пенею, штрафами, комісією в розмірі 23 908 грн 59 коп.
На виконання умов договору факторингу №08/11/2024 від 08.11.2024 ТОВ «Українські Фінансові операції» сплачено ТОВ «Факторингова компанія «Укрглобал-Фінанс» суму фінансування у розмірі 98 500 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 476 від 22.11.2024.
05.06.2025 ТОВ «Українські Фінансові операції» на адресу відповідача направлено письмову вимогу (повідомлення) про відступлення права вимоги за кредитним договором №P51.12888.004612190 від 03.12.2018 до ТОВ «Українські Фінансові операції» та про необхідність погашення заборгованості у розмірі 60 467 грн. 39 коп.
Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення закону щодо договору позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Стаття 1049 ЦК України регламентує, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); правонаступництва; виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Стаття 513 ЦК України передбачає, що правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з положеннями статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Статтею 517 ЦК України визначено, що первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.
Згідно статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Стаття 611 ЦК України визначає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (статті 76 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Так, згідно частини п'ятнадцятої статті 14 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції яка діє на час ухвалення рішення), військовослужбовцям, які були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період на весь час їх призову, а також їх дружинам (чоловікам), а також іншим військовослужбовцям, під час дії особливого періоду, які брали або беруть участь у захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації проти України, їх дружинам (чоловікам) - штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, та фізичними особами, а також проценти за користування кредитом не нараховуються, крім кредитних договорів щодо придбання майна, яке віднесено чи буде віднесено до об'єктів житлового фонду (жилого будинку, квартири, майбутнього об'єкта нерухомості, об'єкта незавершеного житлового будівництва, майнових прав на них), та/або автомобіля, а також крім кредитних договорів щодо придбання та встановлення фотоелектричних модулів та/або вітрових електроустановок разом із гібридними інверторами та установками зберігання енергії, проценти за якими можуть бути погашені чи компенсовані за рахунок третіх осіб або держави.
З матеріалів справи убачається, що відповідач надала сповіщення сім'ї від 29.12.2022 № 5817, відповідно до якого її чоловік старший солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 під час оборонних дій та вимушеного відходу сил на запасні позиції зник безвісти.
Відповідно до копії посвідчення члена сім'ї дружини військовослужбовця, який загинув (помер) чи пропав безвісти під час проходження військової служби серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли) чи пропали безвісти під час проходження військової служби.
Відтак, ОСОБА_1 , як дружині військовослужбовця під час дії особливого періоду штрафні санкції, пеня за невиконання зобов'язань перед підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, у тому числі банками, а також проценти за користування кредитом не нараховуються. При цьому посилання представника позивача на недотримання відповідачем роз'яснень наведених у листі Національного банку України 14-0005/45882 від 14.06.2024 є необґрунтованими, адже у цьому листі наведено порядок врегулювання питання звільнення від відповідних платежів та дотримання процедури для його проведення. Водночас, зміст цього листа вказує на те, що він окреслює та роз'яснює правовідносини кредитора та позичальника, тобто банківської установи та позичальника на стадії виконання договору. У даному випадку має місце неодноразове відступлення права вимоги. До того ж, позивач не здійснював додаткових нарахувань, окрім тих, що проведені банком. Суд першої інстанції вірно вказав про це у рішенні, а відтак, такі доводи апеляційної скарги колегією суддів відхиляються.
Також суд першої інстанції дійшов правильного висновку і про те, що з огляду на положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", щомісячні внески, які наведені в таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит та сплачуються на транзитний рахунок № НОМЕР_2 , які нараховані, зокрема, проценти за користуванням кредитом та оплата за обслуговування з 03.03.2022 до 03.12.2022 не підлягають стягненню. Відтак, нараховані суми платежу за розрахунковий період, за який не підлягає нарахування в частині процентів за користуванням кредиту становлять - 870 грн 89 коп. У задоволенні цієї частини позовних вимог судом першої інстанції відмовлено, а відтак доводи апеляційної скарги у цій частині також є безпідставними.
Щодо вимоги позивача про стягнення комісії за обслуговування кредиту в сумі 23 908, 59 грн.
У справі, яка переглядається, пунктом 1.10 кредитного договору №P51.12888.004612190 від 03.12.2018 встановлено, що за обслуговування кредиту банком, що включає в себе: надання інформації по рахункам позичальника з використанням телефонних каналів зв'язку, а саме зі стаціонарних телефонів по Україні, в контакт-центі, шляхом направлення СМС-повідомлень щодо суми платежу за цим договором, щодо зарахування платежу в погашення заборгованості за кредитом тощо; надання інформації по рахунку позичальника із використанням засобів електронного зв'язку шляхом направлення інформації про стан рахунку на адресу електронної пошти позичальника; опрацювання запитів позичальника, що направлені банку позичальником із використанням різних каналів зв'язку тощо.
Згідно п. 4.2. паспорту споживчого кредиту, банк встановив плату за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2, 95 % щомісячно від початкової суми кредиту.
Згідно із частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування»), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливими, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування»).
Положеннями кредитного договору № № P51.12888.004612190 від 03.12.2018 року передбачено, що банк надавав позичальнику кредит на власні (поточні) потреби.
Таким чином, з урахуванням пункту 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», зазначений кредитний договір відноситься до споживчого кредиту.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі, комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак, вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
На виконання вимог пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність постанова правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 вказаних Правил про споживчий кредит, банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (п.8 Правил).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит, загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому, до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження №14-44цс21) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі №583/3343/19 (провадження № 61-22778св19) й постанові Верховного Суду від 15 березня 2021 року в справі №361/392/20 (провадження №61-16470св20) та зазначила, що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта, тобто застосуванню підлягає Закон України «Про споживче кредитування».
Отже, положення укладеного між АТ «Ідея Банк» та ОСОБА_1 кредитного договору щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів, є нікчемними, а відтак суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що задоволенню вимоги про стягнення комісії в сумі 23 908, 59 грн не підлягають.
Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З наданої банком виписки по кредитного договору вбачається, що ОСОБА_1 за період з 03.12.2018 по 25.07.2023 року сплатила 41 510 грн, з яких частина коштів, а саме 9 857, 60 грн була зарахована на погашення плати за обслуговування кредитної заборгованості. Тому колегія суддів доходить висновку про необхідність перерахування кредитної заборгованості, а саме, зарахувати 9 857, 60 грн сплаченої за нікчемою умовою договору комісії в рахунок погашення заборгованості за кредитом. Тому рішення суду першої інстанції у цій частині слід змінити, зменшивши стягувану за договором заборгованість з 35 687 грн 91 коп. до 25 830 грн 31 коп.
Щодо доводів апеляційної скарги про незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності, як підстави для відхилення заявлених вимог, колегія суддів такі відхиляє, оскільки така позивачем не пропущена.
Зокрема, згідно п.5.5. Договору кредиту №P51.12888.004612190 від 03.12.2018, сторони домовились, що строк позовної давності за цим договором, у тому числі для стягнення неустойки (штрафу, пені), встановлюється сторонами тривалістю у 3 (три) роки. Позовна давність щодо стягнення заборгованості по кредиту, процентах, платі за обслуговування кредитної заборгованості, інших грошових внесків, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями) встановлено з 12.03.2020 року на всій території України карантин. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України № 530-ІХ від 17.03.2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30.03.2020 року №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності, в силу пункту 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, продовжено на строк дії карантину.
У постанові Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі №679/1136/21 зазначено, що: «У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 року №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)».
Виходячи із взаємозв'язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв'язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, пункт 12 Перехідних і прикінцевих положень ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню і у тому випадку, коли тривалість строку позовної давності, визначена законом.
За таких обставин, законом передбачено продовження позовної давності щодо вимог, за якими перебіг позовної давності не закінчився станом на 02 квітня 2020 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2023 року № 383 карантин закінчився 30 червня 2023 року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року карантин було скасовано з 01 липня 2023 року.
Таким чином, в період з 02 квітня 2020 року по 01 липня 2023 року було зупинено всі строки позовної давності на підставі пункту 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України.
Відповідно до п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції від 17.03.2022, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії, який виключений, пункт 19 розділу виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025.
Відтак, строк позовної давності у даній справі не пропущений, тому не підлягають до застосування наслідки спливу такого.
Пунктами 1 та 2 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами частини другої статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню; порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного виріш За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши суму стягуваної заборгованості з врахуванням сплаченої відповідачкою комісії. В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
За вказаних обставин, колегія суддів доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та зміну рішення суду першої інстанції, а саме, зменшення стягуваної за кредитним договором заборгованість з 35 687 грн 91 коп. до 25 830 грн 31 коп. В решті рішення слід залишити без змін, оскільки суд першої інстанції у цій частині вирішив дану справу згідно із законом і підстави для скасування у незміненій частині ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, відсутні.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 22 вересня 2025 року змінити, зменшивши суму стягуваної з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» заборгованості за кредитним договором з 35 687 (тридцять п'ять тисяч шістосот вісімдесят сім грн) 91 коп. до 25 830 ( двадцять п'ять тисяч вісімсот тридцять грн.) 31 коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повна постанова складена 29 грудня 2025 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич