"30" грудня 2025 р. Справа153/2114/25
Провадження1-кс/153/384/25-к
Ямпільський районний суд Вінницької області
у складі головуючого слідчого судді ОСОБА_1
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань у приміщенні Ямпільського районного суду Вінницької області у місті Ямпіль Могилів-Подільського району Вінницької області
клопотання сторони кримінального провадження слідчого СВ ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025100130001323 від 10 березня 2025 року про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України ОСОБА_4 ,
за участю: начальника СВ ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області майора поліції ОСОБА_5 , прокурора Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 , підозрюваного ОСОБА_4 ,
Слідчий СВ ВП №1 Могилів-Подільського ВП ГУНП у Вінницькій області старший лейтенант поліції ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України ОСОБА_4 . Клопотання мотивовано наступним: 24.02.2022 у зв'язку з військовою агресією проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджено Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, який неодноразово продовжено та діє по теперішній час. Крім того, 24.02.2022 Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» №65/2022 у зв'язку з військовою агресією проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової й мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації на території України. 05.12.2024 старший солдат ОСОБА_4 призваний на військову службу за мобілізацією, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.01.2025 №29 (по стройовій частині) старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_4 призначено на посаду навідника мінометної групи взводу бойового забезпечення 3 розвідувальної роти 1 розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 . Старший солдат ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем, відповідно до вимог ст.ст.11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, постійно бути зразком високої культури, скромності і витримки, зразково виконувати свої службові обов'язки, бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, у разі потреби відлучитися в межах розташування військової частини (підрозділу) запитати дозволу в командира відділення, а після повернення доповісти йому про прибуття, розподіляти час у військовій частині протягом доби і протягом тижня згідно з розпорядком дня, встановленого командиром (начальником). Відповідно до вимог ст.ст.1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог військових статутів, а також зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів та накази командирів. Водночас, у порушення зазначених вище норм законодавства України військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_4 учинив кримінальне правопорушення за наступних обставин. Так, 04.02.2025 точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, однак не пізніше 07 годин 30 хвилин старший солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем призваним за мобілізацією, на особливий період, перебуваючи на посаді навідника мінометної групи взводу бойового забезпечення 3 розвідувальної роти 1 розвідувального батальйону військової частини НОМЕР_1 , діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у АДРЕСА_1 та проводив час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби до 29.12.2025, коли був затриманий працівниками правоохоронного органу. За час відсутності у військовій частині НОМЕР_1 старший солдат ОСОБА_4 обов'язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами вказаної військової частини, правоохоронні органи або органи військового управління про свою належність до військової служби, а також про вчинене самовільне залишення військової частини не повідомляв та проводив час на власний розсуд. 29.12.2025 ОСОБА_4 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, тобто самовільне залишення військової частини військовослужбовцем, вчинене тривалістю понад три доби, вчинені в умовах воєнного стану. Вина підозрюваного ОСОБА_4 доводиться наступними зібраними доказами, які перебувають в кримінальному провадженні: матеріалами проведеного службового розслідування військової частини НОМЕР_1 за фактом самовільного залишення місця несення служби ОСОБА_4 ; іншими матеріалами кримінального провадження. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справах «Фокс, Камбел і Харлі проти Об'єднаного Королівства» від 30.08.1990, «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28.10.1994, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення. Стороною обвинувачення дотримано вимогу розумної підозри, оскільки наявні на даний час докази у кримінальному провадженні свідчать про об'єктивний зв'язок підозрюваного ОСОБА_4 із вчиненням кримінального правопорушення, тобто виправдовують необхідність подальшого розслідування у цьому провадженні з метою дотримання імперативних завдань, кримінального провадження, визначених ст.2 КПК України. Метою застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до ОСОБА_4 відповідно до ст.177 КПК України, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 3) незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні; 5) продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється. Підставою застосування вказаного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_4 кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: щодо ризику переховування від органів досудового розслідування та/або суду. Наявність даного ризику у відповідності до КПК України не означає, що підозрюваний обов'язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому. Вважає, що тяжкість інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, суворість покарання за його вчинення може свідчити про наявність ризику переховування від органів досудового розслідування чи суду. Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v. Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» («Punzelt v. CzechRepublic») № 31315/96 від 25.04.2000, §76, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання. Варто також зазначити, що у рішенні ЄСПЛ по справі «Бессієв проти Молдови» суд вказав, що ризик втечі має оцінюватися судом у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню. Серйозність же покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти. ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до десяти років. Співставлення можливих негативних наслідків для підозрюваного у вигляді його можливого ув'язнення з можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі доводять, що цей ризик є достатньо високим безвідносно стадії кримінального провадження та характеру слідчих та процесуальних дій, які належить провести органу досудового розслідування. Щодо ризику незаконно впливати на інших підозрюваних, потерпілого та свідків у цьому кримінальному провадженні. При встановленні наявності цього ризику необхідно враховувати встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб у кримінальному провадженні, а саме спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч.1, 2 ст.23, ст.224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч.4 ст. 95 КПК). Тобто, ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й продовжує існувати на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом, крім випадків неможливості отримання безпосередньо судом таких показань внаслідок обставин, пов'язаних із введенням воєнного стану на території України. Щодо ризику продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем 04.02.2025 самовільно, без поважних причин, залишив територію військової частини НОМЕР_1 , яка дислокувалась у АДРЕСА_1 , тобто місце несення служби, після чого на зв'язок не виходив та не повідомляв про своє місце перебування командира. Тривалий термін неприбуття ОСОБА_4 до місця несення служби свідчить про можливе продовження вчинення кримінального правопорушення, у якому підозрюється. Застосування до підозрюваного іншого більш м'якого запобіжного заходу не може запобігти вищевказаним ризикам, оскільки: особисте зобов'язання, є недостатньо суворим запобіжним заходом, враховуючи тяжкість вчиненого злочину та міру можливого покарання, особу підозрюваного, його репутацію та соціальні зв'язки; особиста порука, оскільки в підозрюваного відсутні поручителі, які заслуговують на довіру та зможуть доставити останнього до органу досудового розслідування чи в суд на першу вимогу; застава, оскільки в разі сплати застави він зможе продовжити злочинну діяльність чи переховуватися від слідства та суду, а також те, що на підставі того, що відповідно п.1 ч.4 ст.183 КПК України, слідчий суддя має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; домашній арешт, оскільки в силу суворості міри покарання підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, внаслідок чого ймовірно можливо покине місце проживання. У відповідності з п.4 ч.2 ст.183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може бути застосований до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад 5 років. Відповідно до ч.1 ст.197 КПК України строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Згідно ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні, а саме, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України. У відповідності до ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою. Крім того, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України. Так, з урахуванням особи підозрюваного, конкретних обставин вчинення ним кримінального правопорушення, а також враховуючи міру покарання, яка може бути застосована до підозрюваного в разі доведеності його вини - позбавлення волі на строк до 10 років та наявністю ризиків, передбачених п.п.1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, сторона обвинувачення вважає доцільним не застосувати заставу до ОСОБА_4 , що відповідає меті застосування запобіжного заходу. За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме - тримання під вартою може запобігти зазначеним ризикам. Таким чином, такі запобіжні заходи як особисте зобов'язання, застава чи домашній арешт, не зможуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти спробам підозрюваного ОСОБА_4 переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду з метою уникнення кримінального переслідування. У зв'язку з викладеним, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, необхідно обрати йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком 60 діб, без права внесення застави.
У судовому засіданні начальник СВ ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області майор поліції ОСОБА_5 клопотання підтримав та просив його задовольнити.
Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні клопотання підтримав, просив суд застосувати до підозрюваного міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, без права внесення застави.
Підозрюваний ОСОБА_4 та його захисник адвокат ОСОБА_7 в судовому засіданні не заперечували щодо застосування відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Суд, перевірив надані матеріали клопотання, включаючи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №62025100130001323, у рамках якого було подано клопотання, дослідивши докази по даних матеріалах, а саме: повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення від 27.03.2025; службове розслідування розпочато 04.02.2025, закінчено 17.02.2025; витяг із наказу №109 від 04.02.2025; Акт проведення службового розслідування від 17.02.2025; рапорт від 04.02.2025; доповідь по факту самовільного залишення частини від 04.02.2025; витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №29 від 29.01.2025; витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №35 від 04.02.2025; копію паспорту громадянина України виданого на ім'я ОСОБА_4 ; копію військового квитка серії НОМЕР_2 виданого на ім'я ОСОБА_4 ; анкету військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 на ОСОБА_4 ; медичну характеристику на старшого солдата ОСОБА_4 ; службову характеристику на старшого солдата ОСОБА_4 ; витяг із наказу командира в/ч НОМЕР_1 №94 від 17.02.2025; супровідний лист до матеріалів кримінального провадження від 10.12.2025 №8305; пояснення ОСОБА_4 від 12.12.2025; протокол допиту свідка ОСОБА_8 від 20.12.2025; протокол допиту свідка ОСОБА_9 від 22.12.2025; протокол допиту свідка ОСОБА_10 від 22.12.2025; протокол допиту свідка ОСОБА_11 від 23.12.2025; протокол допиту свідка ОСОБА_12 від 23.12.2025; повідомлення про підозру від 29.12.2025, а також заслухавши думку прокурора та слідчого про необхідність задоволення клопотання, та думку підозрюваного та його захисника, приходить до наступних висновків:
Згідно із змістом ст.ст.131, 132 КПК України запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
У відповідності до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1)вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3)вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4)міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5)наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6)репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7)майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8)наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9)дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10)наявність повідомлення особі про підозру у вчинення іншого кримінального правопорушення; 11)розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12)ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1)наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2)наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3)недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Відповідно ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військово службовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - взяття під варту.
Слідчим надані докази того, що ОСОБА_4 обґрунтовано підозрюється у вчиненні злочину відповідальність за вчинення якого, передбачена ч.5 ст.407 КК України, окрім того є військовослужбовцем.
При вирішенні питання про застосування до підозрюваного ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд приходить до висновку про наявність обставин, передбачених ч.1 ст.194 та ч.8 ст.176 КПК України, які обумовлюють застосування такого запобіжного заходу по відношенню до ОСОБА_4 .
Так, ОСОБА_4 на даний час підозрюється у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, є військовослужбовцем, що передбачає виключно можливість застосування тримання під вартою як виняткового запобіжного заходу згідно з п.4 ч.2 ст.183 КПК України. Суд вважає, що існує обґрунтований ризик того, що перебуваючи на волі ОСОБА_4 може переховуватися від досудового розслідування та суду, а також може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити свою кримінальну діяльність та незаконно впливати на свідків.
Тому, суд вважає, що обрання відносно підозрюваного ОСОБА_4 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, не забезпечить виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків.
Рішенням Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року, визнано конституційною норму про те, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу разом з іншими обставинами враховується тяжкість злочину у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа.
Враховуючи, що запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканність, гарантовані ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому вони можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.
Правова позиція Європейського суду з даного питання викладена у справі «Москаленко проти України» остаточне рішення від 20 травня 2010 року п.34 передбачає: Суд вважає, що обґрунтована підозра щодо вчинення заявником тяжкого злочину могла первісно виправдовувати його тримання під вартою. Необхідність забезпечити належний хід провадження (зокрема, для отримання показань свідків) також була достатньою підставою для первісного тримання заявника під вартою. Аналогічна позиція викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України» де зазначено, що на етапі розгляду питання щодо взяття заявника під варту аргументами на користь такого рішення стали серйозність звинувачень, пред'явлених заявникові, та ризик його втечі.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою попередження можливості ОСОБА_4 переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків, а також продовжувати злочинну діяльність, вчинити інше кримінальне правопорушення, забезпечення виконання процесуальних дій, є законодавчо обґрунтована необхідність задоволення клопотання та обрання відносно ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без права внесення застави.
Відповідно ч.4 ст.183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442-1 КК України.
Керуючись ст.ст.176-178, 183, 184, 193-196, 309, 310, 335, 395 КПК України, суд
Клопотання сторони кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025100130001323 слідчого СВ ВП №1 Могилів-Подільського РВП ГУНП у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_4 - задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця села Писарівка Ямпільського району Вінницької області, проживаючого по АДРЕСА_2 , громадянина України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів без права внесення застави.
Строк тримання під вартою рахувати з моменту затримання ОСОБА_4 , тобто з 29 грудня 2025 року.
Визначити датою закінчення строку дії даної ухвали 26 лютого 2026 року.
Копію даної ухвали негайно вручити підозрюваному ОСОБА_4 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається через Ямпільський районний суд Вінницької області до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Головуючий слідчий суддя ОСОБА_1