Справа № 129/1958/25
Провадження № 2/144/408/25
"25" грудня 2025 р. Теплицький районний суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Германа О.С.,
за участі секретаря - Пігулі А.А.,
представника позивача Гончарука А.П., адвоката - Суркової І.О.,
представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» - Хитрука І.С.,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в с-ще Теплик цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про визнання недійсним договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб,-
В травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про визнання недійсним договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
Заяву мотивовано тим, що позивач є власником земельної ділянки площею 3,0220 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський (колишня назва - Теплицький) район, Соболівська сільська рада, кадастровий номер: 0523786400:01:000:0234, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Право власності на земельну ділянку підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №100537, виданим Теплицькою районною державною адміністрацією та Теплицьким районним відділом земельних ресурсів 30 березня 2005 року на підставі розпорядження Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року №667, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю. Право власності на земельну ділянку зареєстровано за ним, як власником державним реєстратором Томашпільської селищної ради Вінницької області Штифурко О.Д., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15.05.2023, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2735404205237, номер відомостей про речове право (право власності): 50293223. 18.05.2023 між позивачем та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля», був укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Новаківським Б.В., та зареєстрований за №497. Відповідно до умов вищевказаного Договору я, ОСОБА_1 , передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля», строком на 49 років (п. 2.1. цього Договору), земельну ділянку загальною площею 3,0220 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський (колишня назва - Теплицький) район, Соболівська сільська рада, кадастровий номер: 0523786400:01:000:0234, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з метою її використання для сільськогосподарських потреб (емфітевзису). У п. 3.1. Договору визначено, що передача права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за цим договором відбувається між Власником земельної ділянки та Землекористувачем за плату. За користування земельною ділянкою Землекористувач сплачує власнику земельної ділянки одноразову фіксовану виплату за весь строк дії договору в розмірі: 137 397, 76 (сто тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім гривень, 76 копійок) з урахуванням всіх податків та зборів за весь період користування (п. 3.1.1. Договору). До того ж, у п. 3.1.2. Договору визначено, що форма оплати: безготівкова, шляхом перерахунку на рахунок Власника НОМЕР_1 в AT «Ощадбанк». Строки внесення: оплата проводиться на протязі 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення сторонами даного договору (п. 3.1.3. Договору). У п. 6.6. цього ж договору вказано, що сторонам роз'яснено, що домовленість про плату за даним договором є його суттєвою умовою і за приховування сторонами дійсної вартості, нотаріус не несе відповідальності при настанні негативних наслідків. Пунктами 4.4. та 4.4.3. договору передбачено, що землекористувач зобов'язаний вносити орендну плату у розмірі та строк, встановлений згідно цього договору. 19.05.2023 ТОВ «Продовольча компанія «Зоря Поділля» перерахувало мені, ОСОБА_1 , кошти у розмірі 79 734,70 грн., за договором про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) від 18.05.2023, про що засвідчує Виписка по картковому рахунку НОМЕР_1 в AT «Ощадбанк» за період 01.01.2023 - 31.12.2024 . Відповідно до умов вищезазначеного договору, загальна сума, яку відповідач зобов'язався сплатити, становить 137 397,76 грн (сто тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім гривень 76 копійок). Отож, 19.05.2023 відповідачем було здійснено оплату за користування земельною ділянкою лише в розмірі 79 734,70 грн. що значно менше від передбаченої договором суми. Таким чином, несплачений залишок становить 57 663,06 грн, що є порушенням договірних зобов'язань. У зв'язку з чим позивач просить суд, визнати недійсним договір про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) із кадастровим номером 0523786400:01:000:0234, цільове призначення земельної ділянки: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, укладений 18 травня 2023 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» (код ЄДРПОУ 34009446) та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Новаківським Б.В., зареєстрований за №497.
Представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» - Хитрук І.С., подав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» - відмовити, та зазначив, що 21.01.2014 між ОСОБА_1 та ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» було укладено договір оренди землі. Відповідно до п.1., п.2. договору оренди ОСОБА_1 передав, а ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» прийняло в строкове платне користування земельну ділянку площею 3,0220 кадастровий номер земельної ділянки 0523786400:01:000:0234. Договір було укладено строком на 20 років (п.8 Договору оренди). 20.04.2022 ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» із заявою про виплату орендної плати за договором оренди авансом за 2023 рік. Тому ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» після нарахування, утримання та сплатити податків зборів виплатило позивачу орендну плату авансом за 2023 рік у розмірі 18 757,30 грн, і підтверджується платіжною інструкцією від 29.04.2022 №Z20427021. 16.02.2023 ОСОБА_1 звернувся із заявою до ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» про виплату орендної плати за договором оренди авансом за 2024 рік. 16.02.2023 між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду до договору оренди. В якій сторони визначили, що розмір орендної плати авансом за 2024 рік становить 23 793,29 грн, з урахуванням податків та зборів. Тому ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» після нарахування, утримання та сплати ПДФО військового збору виплатило позивачу орендну плату авансом за 2024 рік у розмірі 19 153,60 грн. що підтверджується платіжною інструкцією від 24.02.2023 №Z30222031. 26.04.2023 сторонами було припинено договір оренди шляхом підписання угоди про розірвання. Відповідно до отриманої авансом орендної плати за 2023 і роки 2024 роки - за договором оренди ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» стало кредитором, а ОСОБА_1 боржником в сумі 30 870,50 грн при виконанні грошового зобов'язання, а саме: за 2023 рік - 11 716,90 грн (18 757,30 грн/365 днів х 228 днів (кількість днів з 18.05.2022 по 31.12.2023 включно протягом яких відповідач не користувався земельною ділянкою на праві оренди у 2023 році), без урахування ПДФО та військового збору; за 2024 рік - 19 153,60 грн, без урахування ПДФО та військового збору. Натомість, 18.05.2023 між ОСОБА_1 , та ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» було укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (далі - Договір емфітевзису). Відповідно до п.п. 3.1.1. п.3.1 Договору емфітевзису його предметом є встановлення речового права на земельну ділянку, яке полягає в праві користування земельною ділянкою сільськогосподарських потреб з метою отримання ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» плодів і доходів і неї відповідно до цільового призначення. Площа земельної ділянки 3,0220 га (п.п.1.2.2. п.1.2. Договору емфітевзису). Кадастровий номер: 0523786400:01:000:0234 (п.п.1.2.6. п.1.2. Договору емфітевзису). Згідно з п.3.1.1. п.3.1. Договору емфітевзису за користування земельною ділянкою ТОВ «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» зобов'язалося сплатити ОСОБА_1 одноразову фіксовану виплату на строк дії договору в розмірі: 137 397,76 грн з урахуванням всіх податків та зборів за весь період користування. Підпунктом 4.4.10. п.4.4. ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» зобов'язалося як податковий агент своєчасно та повністю нарахувати, утримувати та сплатити податки та збори з суми, зазначені 14 п.3.1.1. цього Договору. Тому ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» нарахувало, утримало та сплатило із суми, зазначеної п.3.1.1. Договору емфітевзису: 18% ПДФО у розмірі 24 731,60 грн, що підтверджується платіжною інструкцією 19.05.2023 №Z30519005; 1,5% військового збору у розмірі 2 060,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 19.05.2023 №Z30519002. Отже, розмір фіксованої виплати на весь строк дії Договору емфітевзису за користування земельною ділянкою без урахування ПДФО та військового збору становить: 110 605,20 - (137 397,76 грн - 24 731,60 грн - 2 060,96 грн). Тому ТОВ «ПК «ЗОРЯ ПОДІЛЛЯ» заявою від 10.06.2025 №1077 повідомило позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог, що випливають з вищенаведених договорів, на суму 30 870,50 грн. Отже, твердження позивача про наявність у відповідача заборгованості за несплату коштів за договором емфітевзису від 18.05.2023 у розмірі 57 663,06 грн - представник відповідача вважає спростованими.
Також представник позивач обрав спосіб захисту - визнання емфітевзису недійсним. Позов обгрунтований тим, на думку позивача, відповідач не сплатив коштів за договором емфітевзису від 18.05.2023 у розмірі 57 663,06 грн, зазначив, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного -цивільного суду від 23.05.2024 у справі №518/520/20 зроблено висновок, що: «по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та листування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; емфітевзис має своїм об'єктом визначену річ - земельну ділянку. Емфітевзис є правом :абсолютним і як здійснюється його носієм проти кожної особи, включно з власником відповідної ділянки. Обмеженість емфітевзису полягає лише в тому, що це право на чуже майно; емфітевзис характеризується спеціальною метою його встановлення - користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Через об'єктивну тривалість реалізації покої мети емфітевзис є правом довгостроковим; емфітевзис є не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як, найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності; емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Підстави припинення речових прав на чуже майно визначаються законом. Договором про встановлення емфітевзису не можуть бути встановлені підстави, припинення емфітевзису, що не передбачені як такі законом». Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що неналежним способом захисту прав особи у зв'язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі, тому належним способом захисту за несплату за користування земельною ділянкою по договору емфітевзису є стягнення боргу, а не визнання правочину недійсним.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 , адвоката - Суркова І.О., позов підтримала в повному обсязі, просила задовільнити з підстав викладених в позовні заяві.
Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» - Хитрук І.С., в судовому засіданні заперечив, щодо позовних вимог, просив відмовити в задоволені позову.
Заслухавши представника позивача та представника відповідача, дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, дійшов таких висновків.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0220 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський (колишня назва - Теплицький) район, Соболівська сільська рада, кадастровий номер: 0523786400:01:000:0234, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА №100537, виданим Теплицькою районною державною адміністрацією та Теплицьким районним відділом земельних ресурсів ЗО березня 2005 року на підставі розпорядження Теплицької районної державної адміністрації від 23 грудня 2004 року №667, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю (а.с.18-19).
18.05.2023 між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля», був укладений договір про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), який посвідчений приватним нотаріусом Гайсинського районного нотаріального округу Вінницької області Новаківським Б.В., та зареєстрований за №497 (а.с.12-17).
Відповідно до умов Договору, ОСОБА_1 , передав Товариству з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля», строком на 49 років (п. 2.1. цього Договору), земельну ділянку загальною площею 3,0220 га, що розташована за адресою: Вінницька область, Гайсинський (колишня назва - Теплицький) район, Соболівська сільська рада, кадастровий номер: 0523786400:01:000:0234, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з метою її використання для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) (а.с.12-17).
Згідно з п. 3.1. Договору визначено, що передача права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб за цим договором відбувається між Власником земельної ділянки та Землекористувачем за плату. За користування земельною ділянкою Землекористувач сплачує власнику земельної ділянки одноразову фіксовану виплату за весь строк дії договору в розмірі: 137 397, 76 (сто тридцять сім тисяч триста дев'яносто сім гривень, 76 копійок) з урахуванням всіх податків та зборів за весь період користування(а.с.12-17).
В свою чергу позивач не надала суду жодних доказів на підтвердження звернень до відповідача з вимогою сплатити кошти за користування земельною ділянкою, та не надано доказів того, що кошти за користування земельною ділянкою за ці періоди були виплачені несвоєчасно саме з вини відповідача.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав. Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ст.15 ЦК України).
Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені уст.16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року у справі №753/8671/21 (провадження №61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі №582/18/21 (провадження №61-20968сво21)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16, провадження №12-158гс18).
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі №910/10784/16 (провадження №12-30гс21)).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, провадження №14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16, провадження №12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, провадження №14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі №487/10132/14-ц, провадження №14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі №925/642/19, провадження №12-84гс20 та інших).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).
Речовими правами на чуже майно є, зокрема, право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) (п.3 ч.1 ст.395 ЦК України).
У п.3 ч.1ст.395 ЦК України передбачено, що самостійним різновидом виду речового права на чуже майно є право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис). Підстави виникнення, порядок оформлення, припинення та інші питання щодо емфітевзису врегульовано ч.5 ст.102-1 ЗК Українита Главою 33Розділу II «Речові права на чуже майно» Книги третьої «Право власності та інші речові права» ЦК України(див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі №222/1733/17 (провадження №61-42400св18)).
Згідно ст.407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і фізичною особою, юридичною особою (далі - землекористувач). Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених ч.5 ст.102-1 ЗК України.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2024 року у справі №518/520/20 (провадження №61-15357св23) зроблено висновок, що: «по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; емфітевзис має своїм об'єктом визначену річ - земельну ділянку. Емфітевзис є правом абсолютним і як здійснюється його носієм проти кожної особи, включно з власником відповідної ділянки. Обмеженість емфітевзису полягає лише в тому, що це право на чуже майно; емфітевзис характеризується спеціальною метою його встановлення - користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Через об'єктивну тривалість реалізації такої мети емфітевзис є правом довгостроковим; емфітевзис є не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності; емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Підстави припинення речових прав на чуже майно визначаються лише законом. Договором про встановлення емфітевзису не можуть бути встановлені підстави припинення емфітевзису, що не передбачені як такі законом. Тому домовленість сторін договору про встановлення емфітевзису щодо його розірвання не має наслідком припинення емфітевзису як речового права на чуже майно, адже норми ЦК та ЗК України в редакції, чинній станом на 20 березня 2018 року, такої підстави припинення емфітевзису не передбачали».
У ст.412 ЦК України закріплено, що право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю.
Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.
За змістом ч.9 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою (приватної власності) для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) припиняється в разі: 1) поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; 2) спливу строку, на який було надано право користування; 3) викупу земельної ділянки у зв'язку з суспільною необхідністю в разі користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; 6) за згодою сторін договору емфітевзису. Право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), що перебуває у заставі (іпотеці), може бути припинено з підстави, визначеної пунктом 6 цієї частини, лише за згодою заставодержателя (іпотекодержателя) (доповнено згідно із Законом від 28 квітня 2021 року №1423-IX).
Тлумачення ст.412 ЦК України та ч.9 ст. 102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом. Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положень статті 412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом. Тому загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (ч.2ст.651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені уст.141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як речового права, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису. Самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме.
З урахуванням викладеного, суду вважає, що емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений. Підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Належним способом захисту прав особи у зв'язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2ст.16 ЦК України).
Обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові(див., зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 (пункт 54), від 06 квітня 2021 року у справі №910/10011/19 (пункт 99), від 22 червня 2021 року у справі №200/606/18 (пункт 76), від 02 листопада 2021 року у справі №925/1351/19 (пункт 6.56), від 25 січня 2022 року у справі №143/591/20 (пункт 8.46), від 23 листопада 2021 року у справі №359/3373/16-ц (пункт 155)).
Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 січня 2025 року у справі №390/25/22 (провадження №61-6776 сво 23), про наступне: « - по своїй суті емфітевзис - це речове, довгострокове, відчужуване та успадковуване право володіння та користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Емфітевзис є правом абсолютним, не просто речовим правом на земельну ділянку, а одним із найбільш міцних прав після права власності. Емфітевзис постає в історії приватного права та цивілістичній доктрині як найбільш повне обмежене речове право на сільськогосподарські землі, поступаючись у цьому аспекті лише праву власності. Емфітевзис як речове право на чуже майно стає відносно самостійним і незалежним від договору, яким він встановлений; - тлумаченняст.412 ЦК України та ч.9ст.102-1 ЗК України дає підстави для висновку, що емфітевзис, як один із найбільш міцних речових прав після права власності, може бути припинений за рішенням суду та лише у випадках і з підстав, встановлених законом; - підстави припинення речових прав на чуже майно спеціально визначаються лише законом та є вичерпними для емфітевзису. Зокрема, для емфітевзису це слідує з положеньст.412 ЦК України, яка не допускає встановлення підстав припинення цього речового права договором чи підзаконним нормативно-правовим актом; - загальні умови та підстави розірвання договору, які визначені у главі 53 ЦК України, зокрема, у разі істотного порушення договору другою стороною (ч.2ст.651 ЦК України), як і загальні підстави припинення права користування земельною ділянкою, які визначені уст.141 ЗК України, не можуть застосовуватися для встановлення наявності підстав для припинення емфітевзису, як права речового, якщо інше прямо не передбачено законом для емфітевзису; - самостійність і незалежність емфітевзису від договору, яким він був встановлений, зумовлює ще одну особливість - існування емфітевзису як речового права може бути уражене лише недійсністю такого договору, розірвання ж його наслідків у вигляді припинення емфітевзису не матиме; - належним способом захисту прав особи у зв'язку з несплатою за користування земельною ділянкою по договору про встановлення емфітевзису є стягнення боргу, тобто примусове виконання обов'язку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України)».
З врахуванням встановлених у даній справі обставин, суд приходить висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про визнання недійсним договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, через обрання неналежного способу захисту прав, оскільки такий не відповідає характеру порушеного права та спричиненим цими діями наслідкам.
Щодо вимог представника відповідача про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, суд дійшов наступного висновку.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. (ч. 3 ст. 137 ЦПК України).
Витрати на правову допомогу, які мають бути документально підтверджені та доведені, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, понесених відповідачем під час розгляду справи, було надано договір про надання правової допомоги від 07.07.2024, додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 07.07.2024, опис наданих послуг у справі, акт приймання - передачі наданих послуг відповідно до якого, правнича допомога становить 20000 (двадцять тисяч) грн.
За змістом ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При встановленні гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Слід також зазначити, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.07. 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Верховного Суду від 30.09.2020 року в справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19).
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні у матеріалах справи докази, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також ураховуючи критерій складності справи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку про достатність правових підстав для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн.
Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, належить віднести на її рахунок.
Керуючись ст.ст.12, 13, 259, 264-265, 268 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля» про визнання недійсним договору про право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб - відмовити.
Судові витрати, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, віднести на її рахунок.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Продовольча компанія «Зоря Поділля», код ЄДРПОУ 34009446 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000,00 (двадцять тисяч) грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційної скарги не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя