Справа № 128/4295/25
Іменем України
30 грудня 2025 року місто Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Бондаренко О.І., розглянувши матеріали адміністративної справи, що надійшли з ВП № 2 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який згідно протоколу проживає за адресою: АДРЕСА_1 , інших даних суду невідомо,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП -
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 671499 від 24.10.2025 вказується, що 24.10.2025 о 10:50 год. на перехресті дороги с. Гавришівка-Стадниця, вчинив злісне непокору працівнику поліції, а саме: не виконав законні вимоги поліцейського та торкався форменого одягу.
Дії ОСОБА_1 кваліфікуються за ст. 185 КУпАП.
Гр. ОСОБА_1 вину не визнав, просив прийняти судове рішення у відповідності до норм закону.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення особи, яка притягається до відповідальності, оглянувши диск відеозапису наданий до протоколу, суд приходить до наступного висновку.
Згідно із статтею 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення, згідно з вимогами статті 251 КУпАП, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно з вимогами статті 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Стаття 185 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
Слід зазначити, що злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції, виконанню представниками влади своїх службових обов'язків по охороні суспільного порядку та забезпеченню суспільної безпеки.
Дане правопорушення виражається в злісній відмові підкорятися законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні службових обов'язків. Тобто, виражається у відмові від обов'язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог поліцейського, або ж в непокорі, що виявляється в зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної зневаги до органів та осіб, які охороняють суспільний порядок. Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням та ін.
Правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, обов'язково передбачає наявність законної вимоги співробітника поліції при виконанні службових обов'язків, оскільки вимога або розпорядження поліцейського - це акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі та має бути законодавчо обґрунтованим.
Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення, необхідна сукупність обов'язкових елементів, таких, як перебування працівників поліції при виконанні службових обов'язків, законність розпорядження або вимоги поліцейського, злісна непокора.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України № 8 від 26 червня 1992 року «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів», злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадських формувань з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок.
Саме на таке тлумачення посилається й Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2011 року № 10-рп/2011.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про Національну поліцію», завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: забезпечення публічної безпеки і порядку; охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; протидії злочинності; надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.
Згідно із п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань здійснює превентивну та профілактичну діяльність, спрямовану на запобігання вчиненню правопорушень; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення; здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Відповідно до ст.29 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський захід - це дія або комплекс дій превентивного або примусового характеру, що обмежує певні права і свободи людини та застосовується поліцейськими відповідно до закону для забезпечення виконання покладених на поліцію повноважень. Поліцейський захід застосовується виключно для виконання повноважень поліції. Обраний поліцейський захід має бути законним, необхідним, пропорційним та ефективним. Обраний поліцейський захід є законним, якщо він визначений законом. Поліцейському заборонено застосовувати будь-які інші заходи, ніж визначені законами України. Обраний поліцейський захід є необхідним, якщо для виконання повноважень поліції неможливо застосувати інший захід або його застосування буде неефективним, а також якщо такий захід заподіє найменшу шкоду як адресату заходу, так і іншим особам. Застосований поліцейський захід є пропорційним, якщо шкода, заподіяна охоронюваним законом правам і свободам людини або інтересам суспільства чи держави, не перевищує блага, для захисту якого він застосований, або створеної загрози заподіяння шкоди. Обраний поліцейський захід є ефективним, якщо його застосування забезпечує виконання повноважень поліції. Поліцейський захід припиняється, якщо досягнуто мети його застосування, якщо неможливість досягнення мети заходу є очевидною або якщо немає необхідності у подальшому застосуванні такого заходу.
Згідно ст.30 Закону України «Про національну поліцію», поліція для виконання покладених на неї завдань вживає заходів реагування на правопорушення, визначені Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним процесуальним кодексом України, на підставі та в порядку, визначених законом. Поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення також застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом.
Можна зробити висновок, що злісна непокора - це ігнорування/невиконання неодноразових, наполегливих і повторних розпоряджень. Чи здійснена в зухвалій формі, що виражає відверту неповагу до поліцейських, військовослужбовців тощо, які діють згідно службових повноважень.
Оглянувши диск відеозапису, судом не вбачається жодних проявів законних вимог працівників поліції по відношенню до ОСОБА_1 , а також і злісної непокори ОСОБА_1 по відношенню до працівників поліції.
З наданих суду доказів, не встановлено, які саме законні вимоги були адресовані ОСОБА_1 були адресовані згідно Закону України «Про національну поліцію» та факт невиконання такої вимоги.
Також, на підтвердження обставин викладених у протоколі надано суду роздруківки-фото із додатку «ДІЯ», що підтверджують особу ОСОБА_1 (а.с. 5-6) із зазначенням «згідно з оригіналом» (три фото та два фото на двох аркушах).
При огляді диску з відеозаписом події 24.10.2025, що інкримінується ОСОБА_1 , судом встановлено, що відео не є записом з бодікамер працівників поліції, а є отриманим з месенджера «WhatsApp»; та на відео вбачається, що фіксація події здійснювалася не працівниками поліції, які би мали діяти у відповідності до норм ЗУ «Про національну поліцію», джерело походження відео отримано не в процесуальнй законний спосіб.
Суд звертає увагу, що перелік дозволених для застосування технічних пристроїв, а також вимоги щодо їх використання прописані в Інструкції із застосування органами поліції технічних приладів, що мають функції фото, кінозйомки, відеозапису, затвердженій наказом МВС України від 18.12.2018 №1026. Вказані Інструкція містить чіткий перелік пристроїв, за допомогою яких працівникам поліції надано право проводити відеофіксацію. Зокрема, дозволено застосовувати портативні відеореєстратори на форменому одязі поліцейського, встановлені відеореєстратори на службових транспортних засобах, стаціонарні відеокамери в цілодобовому режимі. Є навіть в переліку системи відеозапису на безпілотних літальних апаратах. В даному переліку відсутні такі пристрої фото- чи відеофіксації як «мобільні телефони» чи «смартфони», тим більше приватні.
Отже, Інструкція №1026 не надає право поліцейським здійснювати відеофіксацію порушень ПДР чи процедуру розгляду адміністративних справ власними мобільними телефонами. Службові прилади та карти пам'яті мають перебувати на обліку в органах МВС, зберігатись там та мати інвентарні номери. Вони повинні видаватись і повертатись суто під розписку у спеціальному журналі. Передбачено облік у спеціальних журналах навіть самих відеозаписів, заборонене будь-яке несанкціоноване їх поширення (пункти 2, 3 Розділу II Інструкції).
У статті 74 Кодексу про адміністративне судочинство передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, зроблені працівниками поліції фотознімки з особистих мобільних телефонів та засвідчені «згідно з оригіналом» не можуть бути належними доказами у справах про притягнення водіїв до адміністративної відповідальності в порядку КУпАП.
Під складом адміністративного правопорушення розуміється встановлена адміністративним законом сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням.
У відповідності до положень ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на суд покладається обов'язок здійснювати неупереджений розгляд та ухвалювати обґрунтовані рішення.
Згідно п. 1ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до ст. 284 КУпАП, при наявності обставин, передбачених ст. 247 КУпАП, виноситься постанова про закриття справи.
Отже, дослідивши наявні матеріали справи, судом не встановлений факт вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, оскільки жодних доказів, які б вказували на те, що останній вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, як то, пояснень свідків чи очевидців правопорушення, відеофіксації порушення на боді-камеру тощо, не надано.
Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Так, у відповідності до сталої практики ЄСПЛ, а саме справи «Надточій проти України» (рішення від 15.05.2008, заява N7460/03) правопорушення, яке розглядається, має ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні статті 6 Конвенції, що вимагає дотримання стороною обвинувачення, яку в цій справі представляє автор протоколу про адміністративне правопорушення, відповідного доказового забезпечення, що передбачає такий рівень доказування, який не залишає жодних розумних сумнівів щодо доведеності вини обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 9, 185, 245, 247 п. 1, 251,280, 283, 294 КУпАП, суддя -
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП - закрити за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом 10 днів з дня її винесення.
Суддя Оксана БОНДАРЕНКО