29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 642/1161/24
провадження № 61-5270св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість»,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду
м. Харкова від 05 листопада 2024 року у складі судді Балабая С. С. та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 рокуу складі колегії суддів: Пилипчук Н. П., Мальованого Ю. М., Маміної О. В.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства
з обмеженою відповідальністю «Морська свіжість» (далі - ТОВ «Морська свіжість») про визнання договору недійсним.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 20 липня 2020 року до 30 червня
2021 року перебувала у трудових відносинах з ТОВ «Морська свіжість» на посаді адміністратора залу.
Позивач вказувала, що керівництво відповідача наполягало на укладенні договору про повну матеріальну відповідальність, і 04 січня 2021 року
ОСОБА_1 уклала з відповідачем відповідний договір.
ОСОБА_1 звертала увагу на те, що посади «адміністратор залу» немає
в переліку посад і робіт, що заміщаються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою чи організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на зберігання, продаж (відпуск), перевезення або застосування у процесі виробництва, що унеможливлює укладення з працівником, який обіймає таку посаду, договору про повну матеріальну відповідальність.
За наведених обставин ОСОБА_1 уважала, що, наполягаючи на укладенні такого договору, адміністрація відповідача ввела її в оману щодо обставин, які мають істотне значення.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір про повну матеріальну відповідальність від 04 січня 2021 року, укладений між нею
і ТОВ «Морська свіжість».
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року
в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що сам по собі факт укладання договору про повну матеріальну відповідальність не свідчить про порушення прав позивача. На даний час трудові відносини між сторонами припинені у зв'язку із звільненням позивача, через що спірний договір будь-яких прав та обов'язків для позивача не створює та втратив чинність. Також суд зазначив, що позов поданий не з метою захисту цивільних прав, а з метою переоцінки обставин, які підлягають встановленню в межах кримінального провадження
№ 12021221200000711 від 05 червня 2021 року, а саме: позивач, яка
є обвинуваченою у кримінальному провадженні, звернувшись до суду із позовом про визнання договору про повну матеріальну відповідальність від
04 січня 2021 року недійсним, фактично намагається визнати неналежним та недопустимим у зазначеному кримінальному провадженні доказу шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства у цій справі.
Постановою Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_2 , задоволено частково.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційного суду.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач як сторона договору не позбавлена можливості його оспорити, навіть після спливу строку його дії. Посада, яку обіймала позивач та, відповідно, її посадові обов'язки передбачали можливість укладення роботодавцем з нею договору про повну матеріальну відповідальність, у зв'язку з чим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги
22 квітня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
Касаційна скарга мотивована тим, що сам по собі факт укладення з працівником договору про повну матеріальну відповідальність не є підставою для покладення матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди за пунктом 1 частини першої статті 134 КЗпП України. Апеляційний суд не дослідив обставин, що стосуються наявності у позивача волевиявлення на укладення договору за умов уведення в оману. Посади адміністратора залу немає
в переліку порядку № 447/24, що унеможливлює укладення з працівником, який обіймає таку посаду, договору про повну матеріальну відповідальність. Наполягаючи на укладенні такого договору, адміністрація відповідача ввела позивача в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Сам факт виявлення нестачі матеріальних цінностей підприємства в період перебування позивача у трудових відносинах не свідчить про наявність винних дій/бездіяльності позивача, які призвели б до цього.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 15 серпня
2019 року у справі № 303/3693/15-ц, від 29 жовтня 2020 року у справі
№ 264/2076/17, від 28 липня 2021 року у справі № 524/2050/19, від 31 березня 2021 року у справі № 552/2002/18, від 29 червня 2021 року у справі
№ 686/12599/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Інші аргументи учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 травня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Холодногірського районного суду м. Харкова.
26 травня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволенняз таких підстав.
Короткий зміст фактичних обставин справи
Наказом відповідача від 20 липня 2020 року № 20/07-27 ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду адміністратора залу.
ОСОБА_1 не заперечувала проти того, що вона виконувала роботу, пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском) переданих їй цінностей.
04 січня 2021 року між ТОВ «Морська свіжість» і ОСОБА_1 укладено договір про повну матеріальну відповідальність, відповідно до умов якого працівник, що займає посаду адміністратора залу і виконує роботу, безпосередньо пов'язану зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), переданих йому цінностей, приймає на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення неушкодженості і цілісності довірених йому власником матеріальних цінностей.
Наказом ТОВ «Морська свіжість» від 30 червня 2021 року № 30/6-К ОСОБА_1 звільнено з посади адміністратора залу з 01 червня 2021 року за відсутність на роботі без поважних причин з 01 червня 2021 року до поточної дати, згідно
з пунктом 4 статті 40 КЗпП України.
У Дзержинському районному суді м. Харкова перебуває кримінальне провадження № 12021221200000711 від 05 червня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за частиною першою статті 191 КК України.
З обвинувального акта відомо, що досудовим розслідуванням встановлено, що відповідно до договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 04 січня 2021 року ОСОБА_1 прийняла на себе повну матеріальну відповідальність за забезпечення неушкодженості і цілісності довірених їй матеріальних цінностей. Досудовим розслідуванням чітко не встановлено,
у який саме час, але в ході виконання своїх посадових обов'язків ОСОБА_1 привласнила кошти, які перебували у її віданні та належали ТОВ «Морська свіжість», у розмірі 52 961,53 грн. За результатами проведення інвентаризації ТОВ «Морська свіжість» виявило нестачу коштів у касі, про що було складено акт від 31 травня 2021 року № 1. Такі дії кваліфіковано органом досудового розслідування як кримінальне правопорушення за частиною першою статті 191 КК України, тобто привласнення особою чужого майна, яке перебувало в її віданні.
Мотиви, якими керується Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року
у справі № 905/1227/17 (провадження№ 12-112гс18) зроблено висновок, що «вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні,
в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. За таких обставин, оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, укладення сторонами додаткової угоди про припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв'язку
з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваного рішення). Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову».
Таким чином, правильним є висновок апеляційного суду про те, що позивач як сторона договору не позбавлена можливості його оспорити, навіть після спливу строку його дії.
Відповідно до частин першої та другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків. При покладенні матеріальної відповідальності права та законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови що така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю працівника).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли між працівником
і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей.
Відповідно до статті 135-1 КЗпП України письмовий договір про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, установою, організацією з працівником, який досяг вісімнадцятирічного віку та займає посаду або виконує роботу, безпосередньо пов'язану із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або використанням у процесі виробництва переданих йому цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У постанові Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 592/8437/20 (провадження № 61-4858св21) зазначено, що «виходячи з положень статті 135-1 КЗпП України обслуговування матеріальних цінностей передбачає здійснення певними працівниками підприємства, установи, організації дій, пов'язаних зі зберіганням, обробкою, продажем (відпусканням), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей».
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які
в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Установивши, що до кола обов'язків ОСОБА_1 , яка займала посаду адміністратора залу, входило безпосереднє обслуговування товарно-матеріальних цінностей підприємства, що входить до Переліку робіт, що виконуються працівником, з яким роботодавець може укласти письмовий договір про повну матеріальну відповідальність, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову
в задоволенні позову, оскільки підстав для визнання договору про повну матеріальну відповідальність від 04 січня 2021 року недійсним немає.
Перевіривши аргументи касаційної скарги щодо незгоди із судовим рішенням апеляційного суду в частині стягнення втрат на правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн, колегія суддів вважає, що такі витрати є обґрунтовані, оскільки розмір витрат суд визначив з урахуванням складності справи та обсягом наданих адвокатом послуг.
Підстав для скасування або зміни судового рішення апеляційного суду в цій частині немає.
Аргументи заявника про неврахування висновків Верховного Суду, наведених
у касаційній скарзі, є безпідставними, оскільки висновки, зроблені судами у цій справі, не суперечать висновкам Верховного Суду і Верховного Суду України, викладеним у постановах, наведених заявником у касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з висновками судів першої і апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи та необхідності переоцінки доказів. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє
в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року в незміненій частині та постанови Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 року - без змін, оскільки підстав для їх скасування немає.
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, розподіл судових витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 05 листопада 2024 року
в незміненій частині та постанову Харківського апеляційного суду від 26 березня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська