29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 161/7283/24
провадження № 61-10050св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Луцька міська рада,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Осіпука В. В., Федонюк С. Ю.,
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно.
Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла сестра позивача, ОСОБА_3 , після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 . Зазначене нерухоме майно належало на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину після якого прийняв, але не оформив своїх спадкових прав його син ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У свою чергу спадщину після смерті ОСОБА_5 прийняла, але не оформила спадкових прав його дружина ОСОБА_3 .
Позивач зазначала, що у передбачений законом шестимісячний строк вона звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті сестри ОСОБА_3 , проте нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на нерухоме майно та рекомендував звернутися
з відповідним позовом до суду.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на спадкове майно, а саме на 1/2 частку житлового будинку
АДРЕСА_1 , після смерті сестри, ОСОБА_3 , яка померла
ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня
2024 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивовано тим, що позовні вимоги є обґрунтованими
і доведеними, оскільки ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем другої черги за законом, прийняла у встановленому законом порядку спадщину після смерті сестри ОСОБА_3 . При цьому суд не встановив інших спадкоємців, які
б у встановленому законом порядку прийняли спадщину.
Не погоджуючись із рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року, особа, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову. Рішення суду порушує права ОСОБА_2 як спадкоємця першого ступеня прямої спорідненості, на якого складений заповіт. Крім того, оскільки він прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , що встановлено рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від
19 жовтня 2015 року у справі № 161/10482/15-ц, то саме він є належним відповідачем, а не Луцька міська рада. Проте він не був залучений судом до участі у справі як належний відповідач. Вважав, що оскільки ОСОБА_1 не мала права спадкувати після смерті ОСОБА_3 та не приймала спадщину після смерті ОСОБА_5 , то право на спадкування перейшло до нього -
ОСОБА_2 як до спадкоємця другої черги за законом, у зв'язку з чим за ним належить визнати право власності на цілий житловий будинок.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 травня 2025 року поновлено строк на апеляційне оскарження та відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 16 травня 2025 року підготовку справи до апеляційного розгляду закінчено, справу призначено до розгляду.
Короткий зміст оскаржуваної ухвали апеляційного суду
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Луцької міської ради про визнання права власності на спадкове майно закрито.
Ухвала мотивована тим, що апеляційну скаргу подано особою, питання про права, свободи, інтереси та обов'язки якої оскаржуваним судовим рішенням не вирішувалось.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
01 серпня 2025 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій з урахуванням уточненої редакції касаційної скарги, просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року і направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд належним чином не перевірив обставини справи та не дослідив докази, які підтверджують, кому належить право власності на житловий будинок. Заявник вказує, що право власності на весь житловий будинок АДРЕСА_1 належить йому, оскільки саме він в період з 1975 до 1980 року здійснив перебудову спірного будинку та добудови до нього. Документація на цей будинок була розроблена
в 1984 році, але право власності не оформлене належним чином. Звертає увагу на те, що заповіти складені його батьком на 1/2 частини будинку, становлять прибудови, які були зроблені заявником.
Доводи інших учасників справи
14 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року - без змін.
Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_2 не належить до кола спадкоємців після смерті ОСОБА_3 , а тому оскражуваним судовим рішенням його права та інтереси не зачіпаються.
Рух касаційної скарги та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 11 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Луцького міськрайонного суду Волинської області.
16 жовтня 2025 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги, урахувавши аргументи, наведені
у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня
2015 року у справі № 161/10428/15-ц встановлено, що з згідно з випискою
з інвентаризаційних матеріалів від 17 червня 2015 року № 3282-1 ОСОБА_4 на праві приватної власності належав житловий будинок
АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який за життя, а саме 05 січня
1995 року, склав заповіт, яким належний йому цілий житловий будинок
з господарськими будівлями та спорудами, що розташований на
АДРЕСА_1 , заповів у рівних частках своїм синам - ОСОБА_2
і ОСОБА_5
ОСОБА_5 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 шляхом подання
25 листопада 1996 року до державної нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом.
Вказані обставини встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 161/10428/15-ц.
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер.
З копії спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_5 , відомо, що спадщину після його смерті - 1/2 частину житлового будинку
АДРЕСА_1 прийняла шляхом звернення до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини його дружина, ОСОБА_3 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня
2015 року у справі № 161/10428/15-ц за ОСОБА_2 визнано право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_4 , а саме на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 05 лютого 2024 року № 364537171 право власності на 1/2 частину спірного будинковолодіння зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі рішення суду у справі № 161/10428/15-ц.
ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_3 , не оформивши своїх спадкових прав після смерті чоловіка ОСОБА_5
18 березня 2023 року за заявою ОСОБА_1 заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_3 .
Постановою приватного нотаріуса від 21 листопада 2023 року ОСОБА_1 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії з видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті сестри ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.
Відповідно до довідки про склад спадкоємців, виданої приватним нотаріусом, єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_3 є її сестра - ОСОБА_1 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала апеляційного суду відповідає.
Відповідно до частини другої статті 129 Конституції України забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження є однією з основних засад судочинства.
Держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається
у визначених законом випадках.
У частині першій статті 6 Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування суду,
а й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Реалізація конституційного права, зокрема на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від відповідних процесуальних норм, в цьому випадку - норм ЦПК України.
Згідно з частиною першою статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи,
а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити
в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказані норми визначають коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків. При цьому, на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок
і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції
є заявник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи
у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між заявником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 910/2795/20, від 31 січня 2024 року у справі
№ 199/7376/16-ц (провадження № 61-11401св23) і ухвалі Верховного Суду від
25 вересня 2024 року у справі № 752/4256/17 (провадження № 61-4029св23).
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Чинний ЦПК України передбачає необхідність з'ясування апеляційним судом наявності правового зв'язку між заявником і сторонами у справі; чи вирішено місцевим судом питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням.
Якщо заявник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду, зокрема апеляційної скарги.
ОСОБА_2 як особа, яка не брала участі у справі та подала апеляційну скаргу на судове рішення, не був учасником цієї цивільної справи, оскаржуваним рішенням суду питання про його права, інтереси та (або) обов'язки не вирішувалося. ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не зазначав з посиланням на юридичні факти (обставини) викладені в рішенні, чим саме та у якій спосіб порушено його право оскаржуваним судовим рішенням. Покликання
в апеляційній скарзі на те, що до скаржника перейшло право на спадкування відповідно до статті 1262 ЦК України як спадкоємця другої черги за законом після смерті брата ОСОБА_5 , у зв'язку з чим він має право на цілий житловий будинок, є припущенням та спростовуються встановленими судом
у цій справі обставинами на підставі досліджених доказів, а також обставинами, встановленими рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 жовтня 2015 року у справі № 161/10428/15-ц, які відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов'язкового рішення тільки з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення ЄСПЛ від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України», заява № 41984/98, § 53).
Згідно з практикою ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Тим не менше, право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету, і має бути досягнута пропорційність між використаними засобами та досягнутими цілями (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» («Melnyk v. Ukraine»), заява № 23436/03, § 22).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 серпня 2019 року у справі № 412/1277/2012 (провадження № 61-3704св19) зроблено висновок, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».
З урахуванням наведеного Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, який обґрунтовано закрив апеляційне провадження у цій справі за апеляційної скаргою ОСОБА_2 з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 362 ЦПК України, оскільки рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 вересня 2024 року питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки ОСОБА_2 не вирішувалося, мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов'язки
ОСОБА_2 .
Висновки за результатом розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 406 ЦПК України касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року - без змін, оскільки підстав для її скасування немає.
З огляду на те що Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат, понесених заявником, відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 401, 406, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Волинського апеляційного суду від 02 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Коротун
Є. В. Коротенко
М. Є. Червинська