Ухвала
30 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 235/4457/24
провадження № 61-16453ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Смаля Олега Павловича як представника ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,
У червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати в сумі 23 794,83 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 341 732,16 грн та моральну шкоду в розмірі 23 610,00 грн.
Красноармійський міськрайонний суд Донецької області рішенням від 26 липня 2024 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 16 жовтня 2025 року, позов задовольнив частково. Стягнув із ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за період: лютий - грудень 2020 року в сумі 23 736,83 грн без утримання податків та інших обов'язкових платежів; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 червня 2024 року до 25 липня 2024 року в сумі 86 380,92 грн з утриманням з цієї суми податків та інших обов'язкових платежів; моральну шкоду у розмірі 1 000,00 грн. В решті позву відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду в частині стягнення заробітної плати за лютий 2020 року в сумі 12 162,22 грн допустив до негайного виконання.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Смаль Олег Павлович, задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2024 року в частині відмови у стягненні з ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу скасував та в цій частині ухвалив нове рішення, яким стягнув із ТОВ «Краснолиманське» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 961,00 грн. В іншій частині рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2024 року залишив без змін.
26 грудня 2025 року адвокат Смаль О. П. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у цій справі.
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновків, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Європейський суд з прав людини у Рішенні від 05 квітня 2018 року (справа «Зубац проти Хорватії», № 40160/12) вказав на обмеженість доступу до судів вищої інстанції. Так, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Спосіб застосування пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод до апеляційних та касаційних судів залежить від особливостей судового провадження, про яке йдеться, і необхідно враховувати всю сукупність процесуальних дій, проведених в рамках національного правопорядку, а також роль судів касаційної інстанції в них; умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Леваж Престасьон Сервіс» проти Франції», рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шамоян проти Вірменії»).
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що з 01 січня 2025 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028,00 грн.
Ціна позову в цій справі станом на 01 січня 2025 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028,00 грн х 250 = 757 000,00 грн).
У касаційній скарзі заявник посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки підстава звернення до касаційної інстанції викликана необхідністю встановити єдиний підхід у порядку застосування положень «Порядку обчислення середньої заробітної плати» затвердженого постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100 і розрахунку середньої заробітної плати, який порушений судом першої інстанції і не вивчений і не проаналізований апеляційним судом. Також потрібна правова позиція Верховного суду щодо єдиного підходу до порядку відшкодування судових витрат на правничу допомогу адвокатів і уникнення безпідставного і необґрунтованого її зменшення. І зведення судової практики судової гілки влади України з практикою відшкодування моральної шкоди міжнародним законодавством (рішеннями Європейського суду з прав людини) і встановлення єдиного підходу у формуванні розміру на відшкодування моральної шкоди, яка спричинена незаконними рішеннями і бездіяльністю (або протиправною діяльністю) органів, служб, посадових осіб юридичних осіб, перед своїми робітниками (залежними процесуально від цих органів особами).
Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що наведені обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте представником заявника не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Разом із цим, посилання на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, є виконанням вимог процесуального закону щодо змісту будь-якої касаційної скарги, а тому таке посилання саме по собі не вказує на фундаментальність порушених у скарзі питань для формування єдиної правозастосовчої практики.
Крім того, колегія суддів відхиляє посилання представника заявника на те, що суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (підпункт «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), оскільки як вбачається зі змісту ухвали Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 24 червня 2024 року, текст якої оприлюднений в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відкриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції не відносив її до категорії малозначних, а зазначив, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Верховний Суд зауважує, що справа № 235/4457/24 не належить до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено в справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Смаля Олега Павловича як представника ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 26 липня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Краснолиманське» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов