24 грудня 2025 року
м. Київ
Справа № 347/193/22
Провадження № 61-6176св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Загарії Олександра Дмитровича на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 рокув складі колегії суддів Василишин Л. В., Баркова В. М., Пнівчук О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики та
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, у якому зазначила, що 24 липня 2017 року між нею та ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 укладено договір позики у формі боргової розписки, в якій відповідачі зобов'язались в солідарному порядку повернути кошти в розмірі 61 468,00 доларів США до 26 серпня 2019 року.
26 серпня 2020 року рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області в справі № 347/1779/19, залишеним без зміни постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 18 березня 2021 року, позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в розмірі 61 468,00 доларів США та 9 989,20 грн судового збору.
На виконання рішення суду було видано виконавчий лист та відкрито виконавче провадження. Згідно з інформацією, наданою відділом державної виконавчої служби, за вказаним рішенням суду ОСОБА_3 погашено заборгованість лише в розмірі 36 543,50 грн. Враховуючи той факт, що один із солідарних боржників належним чином не виконує рішення суду щодо погашення заборгованості, ОСОБА_2 вважає, що вправі вимагати недоодержані кошти за договором позики із інших солідарних боржників.
Просила стягнути солідарно з відповідачів заборгованість за договором позики в розмірі 60 289,00 доларів США та 3 % річних 5 220,70 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
24 серпня 2023 року рішенням Косівського районного суду Івано-Франківської області, з урахуванням ухвали цього ж суду від 29 серпня 2023 року про виправлення описки, позов задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики в розмірі 60 458,23 доларів США та 3 % річних у розмірі 5 515,44 доларів США. Вирішено питання про розділ судових витрат.
Короткий зміст ухвали суду апеляційного інстанції
22 квітня 2025 року ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 24 серпня 2023 року.
Ухвала суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.
Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, та щодо добросовісної реалізації ОСОБА_1 своїх процесуальних прав і належного виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від неї дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги, в матеріалах справи відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Загарія О. Д. засобами поштового зв'язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Івано-франківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення та позбавило ОСОБА_6 доступу до правосуддя.
Заявниця зазначила, що вона не була обізнана про розгляд справи в суді першої інстанції, не отримала вчасно судову кореспонденцію, а про постановлене рішення суду першої інстанції вона дізналася в березні 2025 року.
Апеляційний суд залишив поза увагою висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18, про те що законодавець встановив повноваження суду апеляційної інстанції скасовувати рішення суду першої інстанції із підстави неналежного повідомлення у суді першої інстанції особи, яка подала апеляційну скаргу, а також в постанові від 12 січня 2023 року в справі № 606/2459/21, про те, що факт подання учасником справи заяви про розгляд справи за його відсутності не дає підстав для висновку, що такого учасника справи суд не повідомляє про місце, дату і час судового засідання.
Доводи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначила, що суд першої інстанції надсилав судові повістки-повідомлення всім сторонам справи, ОСОБА_6 та її представник брали активну участь в розгляді справи, проте апеляційна скарга була подана після спливу 20 місяців після ухвалення рішення першої інстанції, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмови їй у відкритті апеляційного провадження в справі.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно з пунктом 8 частини другої статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Конституція України як закон прямої дії має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп; абзац сьомий пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Перегляд судових рішень гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007).
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція).
Відповідно до статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права всі особи є рівними перед судами і трибуналами. Кожен має право при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, пред'явленого йому, або при визначенні його права та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий і публічний розгляд справи компетентним, незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону.
Згідно із статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
У статті 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Забезпечення права на справедливий суд відіграє особливу роль у демократичному суспільстві, є його базовою цінністю, яка має вирішальне значення у безперешкодній реалізації основоположних прав і свобод людини і громадянина та дотриманні принципу верховенства права загалом. Водночас однією з важливих гарантій цього права є можливість оскарження судових рішень в апеляційному порядку.
У рішенні ЄСПЛ у справі «Воловік проти України» від 06 грудня 2007 року в пунктах 54, 55 зазначається, що, приймаючи до уваги особливості порядку апеляційного оскарження за українським законодавством, право заявника на доступ до апеляційного суду було захищено основоположними гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції. У цьому зв'язку Суд нагадує, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
У рішенні в справі «Скорик проти України» від 08 січня 2008 року, заява № 32671/02, ЄСПЛ зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції якщо в національному правовому порядку існує процедура апеляції, держава має гарантувати, що особи, які знаходяться під її юрисдикцією, мають право у апеляційних судах на основні гарантії, передбачені статтею 6 Конвенції. Мають бути враховані особливості провадження, що розглядається, та сукупність проваджень, що здійснювались у відповідності з національним правопорядком, а також роль апеляційного суду у них.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Тобто Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до статей 3, 8, 9, 21 і 55 Конституції України право на судовий захист і доступ до правосуддя відноситься до невідчужуваних прав і свобод людини й одночасно виступає гарантією захисту всіх інших прав і свобод, що визнаються та гарантуються згідно із загальноприйнятими принципами і нормами міжнародного права.
Аналіз наведених конституційних положень у взаємозв'язку зі статтею 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та статтею 6 Конвенції дає підстави для висновку, що правосуддя як таке повинно забезпечувати ефективне поновлення в правах і відповідати вимогам справедливості.
Ці нормативні положення гарантують особі право на перегляд судом справи, стосовно якої суд ухвалив рішення по суті спору, принаймні один раз - в апеляційному порядку.
Отже, апеляційне провадження є важливою процесуальною гарантією захисту прав і охоронюваних законом інтересів особи.
Згідно із часткою першою статті 354 ЦПК України (у редакції, чинній на день ухвалення рішення суду першої інстанції) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу (частини друга, третя стаття 354 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Апеляційний суд відмовив у відкритті апеляційного провадження з посиланням на те, що доводи представника ОСОБА_1 - адвоката Загарія О. Д. щодо неповідомлення про розгляд справи не знайшли свого підтвердження, оскільки встановлено, що ОСОБА_1 була беззаперечно обізнана про наявність справи у провадженні суду. Вона брала участь у розгляді цієї справи, що підтверджується її заявами, клопотаннями, а також заявами її представника - адвоката Чайки О. Ф., проте не вживала заходів, щоб дізнатися про стан відомого їй судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду, з огляду на таке.
Згідно з частинами першою-шостою статті 272 ЦПК України копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення.
У разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення.
У разі проголошення в судовому засіданні скороченого рішення суд надсилає учасникам справи копію повного судового рішення протягом двох днів з дня його складення в електронній формі у порядку, встановленому законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
За заявою учасника справи копія повного судового рішення вручається йому під розписку безпосередньо в суді.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
У частині другій статті 358 ЦПК України встановлено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного судового рішення, крім випадків, зокрема, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи.
Сплив річного строку з дня складення повного судового рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження, тобто законодавець імперативно встановив процесуальні обмеження для оскарження судового рішення зі спливом річного строку.
Виключенням з цього правила є подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученої до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, та пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Такі висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 06 березня 2024 року в справі № 953/5340/21, від 28 лютого 2024 року в справі № 733/112/20.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21 березня 2024 року в справі № 22/96-10/90/08 зазначено, що звернення з апеляційною скаргою поза встановленим процесуальним законом строком оскарження судового рішення покладає на нього обов'язок доведення та обґрунтування відповідних обставин, що зумовили пропуск цього строку, і в разі, коли відповідну апеляційну чи касаційну скаргу подано особою, не залученою до участі в справі. Однак неучасть у справі особи, яка звертається зі скаргою, з посиланням на те, що рішення в цій справі стосується її прав та інтересів, не є безумовною підставою для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення цього строку. Отже, подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки, захищає її саме від передбаченої частиною другою статті 261 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України безумовної відмови у відкритті апеляційного провадження (якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення), тобто незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, проте не звільняє вказану особу від обов'язку довести поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, передбаченого іншими наведеними нормами ГПК України.
Частина друга статті 261 ГПК України ідентична змісту частини другої статті 358 ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У межах річного строку з дня складення повного судового рішення може поновлено строк на апеляційне оскарження з інших поважних причин будь-яким заявникам, а особам, не повідомленим про розгляд справи, - і поза межами річного строку.
Тобто річний преклюзивний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження не поширюється на учасників справи, не повідомлених про розгляд справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 вересня 2024 року в справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) зазначено, що особа, не повідомлена про розгляд справи (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України), - це особа, яку не сповістили про наявність судового провадження в справі і яка, відповідно, не знала/не могла знати про розгляд справи.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що позивач (заявник, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) із великим ступенем зацікавленості повинен проявляти інтерес про хід розгляду судом ініційованої ним справи або відповідного судового провадження. У разі відсутності обставин непереборної сили ігнорування позивачем (заявником) протягом тривалого періоду часу провадження, відкритого за його позовною заявою (заявою, скаргою), свідчить про недобросовісну поведінку та порушення основоположних засад цивільного процесу. «Особою, не повідомленою про розгляд справи» (пункт 1 частини другої статті 358 ЦПК України) не можна вважати особу, яка ініціювала розгляд справи або відповідного судового провадження (позивача, заявника, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору), яка скористалася своїм правом доступу до правосуддя, подала позовну заяву (заяву, скаргу), на підставі якої було відкрито судове провадження.
Також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року в справі № 201/13990/15-ц, від 29 січня 2021 року в справі № 308/2739/16-ц, від 21 червня 2023 року в справі № 202/32361/13-ц вказано, що під неповідомленням особи про розгляд справи розуміються випадки, коли учасник справи взагалі ніяким чином не повідомлявся судом і не знав про наявність справи в провадженні суду. Однак до таких випадків не може бути віднесено неповідомлення особи про окреме судове засідання в справі, навіть якщо в цьому засіданні було ухвалено рішення (за умови, що матеріалами справи безспірно підтверджується факт обізнаності особи про розгляд судом справи та її участь у ній).
ЄСПЛ у рішенні від 16 лютого 2017 року в справі «Каракуця проти України» зазначає, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки (параграф 53).
У рішенні від 03 квітня 2008 року в справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (параграф 41).
Із матеріалів справи вбачається, що у квітні 2022 року ОСОБА_1 зверталася до суду першої інстанції з клопотанням про розгляд справи без її участі (т. 1, а. с. 92)
У грудні 2022 року та січні 2023 року вона повідомляла суд, що проживає та працює у м. Львові з 2019 року, прибувати на виклики до Косівського районного суду Івано-Франківської області не має фізичної та матеріальної можливості, тому просила слухати справу та розглядати клопотання без її участі, закрити провадження у справі та вирішити питання про зняття арешту (т. 1, а. с. 164-167, 185-187), у січні та лютому 2023 року ОСОБА_1 та її представник просили суд відкласти судові засідання (т. 1, а. с. 188, 202). Додатково представник ОСОБА_1 зазначав, що ОСОБА_1 прибути у судове засідання не може через те, що у зв'язку з воєнним станом існує суттєва загроза життю та здоров'ю.
Отже, у цій справі ОСОБА_1 як відповідачка достовірно знала про наявність справи, брала участь в її розгляді в суді першої інстанції, проте не вживала заходів, щоб дізнатися про стан відомого йому судового провадження, що й призвело до порушення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Відповідачка ОСОБА_1 користувалася професійною правничою допомогою та діяла в процесі через адвоката, який здійснює діяльність в Україні та мав можливість слідкувати за перебігом розгляду справи, дізнаватися про його результати, ознайомитися з рішенням суду першої інстанції в Єдиному державному реєстрі судових рішень (забезпечено надання загального доступу до рішення 20 серпня 2023 року) та в установлені процесуальні строки звернутися з апеляційною скаргою.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду від 05 березня 2025 року в справі № 757/50670/19-ц.
Відповідачка своєчасно не скористалася правом на оскарження рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу 09 квітня 2025 року, тобто більше ніж через рік після складення повного тексту рішення суду першої інстанції та забезпечення доступу до нього.
Крім того, в постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 04 листопада 2024 року в справі № 405/4689/19 зазначено, що законодавець у частині другій статті 358 ЦПК України не визначив, що під час її застосування має враховуватися дата внесення судом рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень. Відсутність в рішенні суду вказівки на дату складання його повного тексту та несвоєчасне надіслання оскарженого судового рішення суду першої інстанції до Єдиного державного реєстру судових рішень, за умови, що учасник справи, який подає апеляційну скаргу, знав про розгляд справи, не є перешкодою для отримання цією особою у розумний строк інформації про стан відомого їй судового провадження та не свідчить про наявність випадків, передбачених частиною другою статті 358 ЦПК України.
Отже, процесуальна бездіяльність відповідачки не може ставити під сумнів здійснення судочинства судом апеляційної інстанції відповідно до вимог процесуального закону.
Докази виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою, в матеріалах справи відсутні, як і докази, що свідчили б про добросовісну реалізацію заявником своїх процесуальних прав та належне виконання процесуальних обов'язків, зокрема вчинення усіх можливих та залежних від нього дій, спрямованих на своєчасне подання апеляційної скарги.
ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення від 21 грудня 2010 року в справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», № 17160/06 та № 35548/06, § 34,).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення від 21 жовтня 2010 року в справі «Дія 97» проти України»).
Аналогічний висновок міститься в постанові Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року в справі № 361/161/13-ц.
Апеляційний суд обґрунтовано виснував про відмову у відкритті апеляційного провадження, оскільки відповідачкою не було наведено об'єктивних підстав, які б унеможливили її звернення до суду в межах встановленого строку.
Посилання заявника в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду в перелічених ним постановах, є безпідставним, з огляду на таке.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12 жовтня 2021 року в справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) зазначила, що в кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід визначати з огляду на те, які правовідносини є спірними, порівнювати права та обов'язки сторін цих правовідносин відповідно до правового чи їх договірного регулювання (пункт 31) з урахуванням обставин кожної конкретної справи (пункт 32).
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд нижчої інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Не є подібними обставинам справи, що переглядається, обставини в перелічених в касаційній скарзі справах № 522/18010/18 та № 606/2459/21, оскільки в цих справах було встановлено, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності сторони, яка не була належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи.
Інші доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують, вони зводяться до власного тлумачення норм права та незгоди з рішенням суду попередньої інстанції і спростовуються матеріалами справи.
Суд враховує позицію ЄСПЛ, сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01, пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00, пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04, пункт 58), за якою принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належно зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення в справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain), пункт 29).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки в цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Загарії Олександра Дмитровича залишити без задоволення.
Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 22 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік В. М. Ігнатенко І. М. Фаловська