Іменем України
30 грудня 2025 року м. Чернігівсправа № 927/1056/25
Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного позовного провадження
Позивач: Борзнянська міська рада Чернігівської області,
код ЄДРПОУ 04061725, вул. Пантелеймона Куліша, буд. 104, м. Борзна, Ніжинський район, Чернігівська область, 16400
Відповідач: Фізична особа-підприємець Коротич Тамара Андріївна,
РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
Предмет спору: про стягнення 20 603,84 грн,
не викликались,
Борзнянська міська рада Чернігівської області звернулась до суду з позовом до Фізичної особи-підприємця Коротич Тамари Андріївни, у якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість з орендної плати у розмірі 20 603,84 грн.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою суду від 03.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам строки для подання заяв по суті, зокрема, відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та позивачу відзиву на позов з доданими до нього документами.
Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 03.11.2025 відповідач отримав 12.11.2025, а отже останнім днем для подання відзиву є 27.11.2025.
Згідно з ч. 5, 7 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та відзиву на позов у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором оренди нежилого приміщення №5 від 01.01.2020 в частині сплати орендної плати, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 20 603,84 грн.
Відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.
Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Оскільки відповідач не подав відзив у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.
Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.
Як зазначає позивач у позовній заяві, 01.01.2020 Борзнянська міська рада (далі - Орендодавець) та Фізична особа-підприємець Коротич Тамара Андріївна (далі - Орендар) уклали договір оренди нежилого приміщення №5 (далі - Договір).
Проте позивач до позовної заяви додав лише першу сторінку цього Договору.
Відповідно до розділу І Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування майно - приміщення площею 91,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Пантелеймона Куліша, 90, м. Борзна, і є комунальною власністю Борзнянської міської ради.
При передачі орендованого Об'єкта складається акт приймання-передачі, який підписується членами комісії (п. 3.4 Договору).
Згідно з п. 4.1 Договору строк оренди - з моменту укладення договору та прийняття орендованого Об'єкта за Актом приймання-передачі по 31.12.2022 включно.
У п. 5.1 Договору зазначено, що розмір орендної плати згідно з рішенням 25 сесії 6 скликання від 07.11.2013 становить 8,00 грн за 1 кв. м загальної площі. Всього за місяць орендна плата становить 3172,95 грн, в тому числі власне орендна плата - 4352,47 грн, знижка 1179,52 грн.
Орендна плата сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа кожного місяця за поточний місяць з урахуванням індексу інфляції на підставі рахунка або повідомлення, акта наданих послуг (п. 5.2 Договору).
Відповідно до п. 5.3 Договору розмір орендної плати переглядається на вимогу однієї із Сторін у разі зміни Методики її розрахунку, істотної зміни стану Об'єкта оренди з незалежних від сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
На підставі акта приймання-передачі від 01.01.2020 Орендодавець передав, а Орендар прийняв в оренду нежиле приміщення площею 91,5 кв. м, яке знаходиться за адресою: вул. Пантелеймона Куліша, 90, м. Борзна.
22.01.2025 Виконавчий комітет Борзнянської міської ради Чернігівської області прийняв рішення №19 про припинення з 01.02.2025 в односторонньому порядку дії договору оренди нежилого приміщення від 01.01.2020 №5 у зв'язку із систематичним порушенням орендарем (ФОП Коротич Т. А.) умов Договору і своїх зобов'язань - простроченням сплати орендної плати та наявністю сумарної заборгованості з орендної плати протягом 6 місяців.
08.07.2025 сторони підписали акт приймання-передачі майна (приміщення), у якому зазначено, що на виконання рішення Виконавчого комітету Борзнянської міської ради від 22.01.2025 №19 Орендодавець та Орендар здійснили приймання-передачі Об'єкта оренди.
Позивач виставив відповідачу рахунку-фактури на сплату орендної плати за користування нежилим приміщенням, яке знаходиться за адресою: м. Борзна, вул. П. Куліша, 90, а саме: №10 від 15.01.2025 на суму 5460,18 грн (за січень 2025 року); №21 від 14.02.2025 на суму 5525,70 грн (за лютий 2025 року); №29 від 14.03.2025 на суму 5569,91 грн (за березень 2025 року); №31 від 15.04.2025 на суму 5653,46 грн (за квітень 2025 року); №39 від 15.05.2025 на суму 5693,03 грн (за травень 2025 року); №45 від 16.06.2025 на суму 5767,04 грн (за червень 2025 року).
У наданому позивачем розрахунку заборгованості зі сплати орендної плати за Договором зазначено, що станом на 01.01.2025 у відповідача існувала заборгованість у розмірі 26 134,52 грн, нараховано орендної плати за січень 2025 року - червень 2025 року у загальному розмірі 33 669,32 грн; сплачено відповідачем у січні 2025 року - квітні 2025 року кошти у загальному розмірі 39 200,00 грн; заборгованість на кінець періоду становить 20 603,84 грн.
11.07.2025 позивач направив відповідачу претензію від 08.07.2025 №878, у якій вимагав сплатити орендну плату за період з березня 2025 року по червень 2025 року у сумі 20 603,84 грн.
Доказів сплати спірних коштів позивачу відповідач суду не надав.
Оцінка суду.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За приписами ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України, згідно з якою за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу (ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України).
До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, (ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України).
Разом із тим передача в оренду майна, яке є комунальною власністю, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання такого майна, регулюються Законом України «Про оренду державного та комунального майна».
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 N 2269-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Пунктом 1 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Частиною 3 ст. 762 Цивільного кодексу України встановлено, що договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 N 2269-XII, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, однією із істотних умов договору оренди є орендна плата з урахуванням її індексації.
Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються у договорі (ч. 1, 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
Аналогічні положення містить ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 №157-ІХ, який введений в дію з 01.02.2020 та підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У позовній заяві позивач зазначив про укладення 01.01.2020 з Фізичною особою-підприємцем Коротич Тамарою Андріївною договору оренди нежилого приміщення №5, проте до позовної заяви додав лише першу сторінку цього Договору; інших сторінок, у тому числі з підписами сторін, позивач суду не надав.
За частиною першою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У частині другій статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
Враховуючи те, що відповідач на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі 01.01.2020 прийняв в оренду нежитлове приміщення, а 08.07.2025 повернув його з оренди позивачу, тобто у цей період фактично користувався спірним приміщенням, суд вважає, що найбільш вірогідним є укладення між сторонами договору оренди нежилого приміщення №5 від 01.01.2020, оскільки наведені обставини свідчать, що цей договір виконувався сторонами. Ненадання позивачем усіх сторінок договору, на думку суду, ймовірно, має технічний характер.
Відповідно до п. 4.1 Договору строк оренди становить до 31.12.2022 включно.
Разом з тим, 27.05.2022 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану».
Відповідно до пункту 5 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Договори оренди державного та комунального майна в період воєнного стану можуть бути достроково припинені за заявою орендаря, поданою ним орендодавцю на адресу електронної пошти, зазначену в договорі оренди. Заява вважається належно поданою, якщо вона підписана уповноваженою особою орендаря, а її PDF-копія надіслана з електронної адреси орендаря, зазначеної в договорі оренди.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022).
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
- рішення про продовження договорів оренди не прийнято на аукціоні, який оголошено до дати набрання чинності цією постановою.
Отже, вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов'язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.
Враховуючи те, що термін дії Договору закінчився 31.12.2022, тобто у період дії воєнного стану, відсутність відповідних повідомлень про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», спірний Договір оренди вважається продовженим, починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Згідно з ч. 2 ст. 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути достроково припинений за згодою сторін. Договір оренди може бути достроково припинений за рішенням суду та з інших підстав, передбачених цим Законом або договором.
У статті 782 ЦК України визначено, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
Стаття 782 Цивільного кодексу України є спеціальною нормою, яка встановлює підстави і наслідки відмови від договору найму. Підставою для відмови є порушення договору з боку наймача у вигляді невнесення ним плати за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Отже, відмова від договору найму за своєю суттю є одностороннім правочином і, з огляду на підстави такої відмови, є способом захисту порушених прав наймодавця, а тому не вимагає згоди другої сторони. За змістом статті 782 Цивільного кодексу України, а також виходячи з положень статей 205, 654 Цивільного кодексу України, відмова від договору має вчинятися наймодавцем письмово. Додаткових вимог вказані положення Цивільного кодексу України не містять.
У зв'язку із систематичним порушенням орендарем (ФОП Коротич Т. А.) умов Договору і своїх зобов'язань - простроченням сплати орендної плати та наявністю сумарної заборгованості з орендної плати протягом 6 місяців 22.01.2025 Виконавчий комітет Борзнянської міської ради Чернігівської області прийняв рішення №19 про припинення з 01.02.2025 в односторонньому порядку дії договору оренди нежилого приміщення від 01.01.2020 №5, укладеного з відповідачем.
Відповідач вказане рішення не оскаржив, а навпаки повернув позивачу об'єкт оренди, тобто фактично визнав припинення спірних орендних відносин.
Враховуючи односторонню відмову позивача, Договір вважається розірваним з 01.02.2025.
Позивач зазначає про наявність у відповідача заборгованості зі сплати орендної плати у розмірі 20 603,84 грн.
Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості зі сплати орендної плати: станом на 01.01.2025 заборгованість відповідача становила 26 134,52 грн; нараховано орендної плати за січень 2025 року - червень 2025 року у загальному розмірі 33 669,32 грн; сплачено відповідачем у січні 2025 року - квітні 2025 року кошти у загальному розмірі 39 200,00 грн; заборгованість на кінець періоду становить 20 603,84 грн.
Проте первинних документів, які підтверджують існування заборгованості зі сплати орендної плати станом на 01.01.2025, а також сплату відповідачем коштів у 2025 році у загальному розмірі 39 200,00 грн, позивач суду не надав.
Разом з тим, у претензії від 08.07.2025 №878 позивач зазначив про те, що заборгованість зі сплати орендної плати у сумі 20 603,84 грн виникла за період з березня 2025 року по червень 2025 року, тобто вже після припинення Договору.
Відповідно до частини другої статті 785 ЦК України якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Суд зазначає, що правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов'язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку, і обов'язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 ЦК України, статей 283, 284, 286 ГК України. Із припиненням договірних (зобов'язальних) відносин за договором у наймача (орендаря) виникає новий обов'язок - негайно повернути наймодавцеві річ. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 910/9438/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 15.11.2022 у справі № 910/13166/21.
Після спливу строку дії договору невиконання чи неналежне виконання обов'язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов'язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов'язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 та постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі № 910/11692/20, від 11.07.2023 у справі № 916/1307/22, від 31.08.2021 у справі № 914/1050/20.
Невиконання наймачем передбаченого частиною першою статті 785 ЦК України обов'язку щодо негайного повернення наймодавцеві речі (у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі) у разі припинення договору є порушенням умов договору, що породжує у наймодавця право на застосування до наймача відповідно до частини другої статті 785 ЦК України такої форми майнової відповідальності, як неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 924/746/22, від 19.10.2021 у справі № 922/4268/20.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19 дійшла висновку, що користування майном після припинення Договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами Договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за Договором найму (оренди) та регулятивним нормам ЦК України та ГК України.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма статті 762 ЦК України («Плата за користування майном») і охоронна норма частини другої статті 785 ЦК України («Обов'язки наймача у разі припинення договору найму») не можуть застосовуватися одночасно, адже орендар не може мати одночасно два обов'язки, які суперечать один одному: сплачувати орендну плату, що здійснюється за правомірне користування майном, і негайно повернути майно.
Таким чином, у зв'язку із припиненням дії Договору у відповідача припинились договірні зобов'язання зі сплати орендної плати, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача саме орендної плати, а не неустойки в розумінні ст. 785 ЦК України, є неправомірними і задоволенню не підлягають через неправильно визначений позивачем предмет позову.
Висновки суду.
Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.
За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.
За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Щодо судових витрат.
Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають.
Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.
Вебадреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя В. В. Шморгун