17 жовтня 2025 року м. Миколаїв Справа № 915/1067/25
Господарський суд Миколаївської області у складі:
судді Л.М. Ільєвої
при секретарі судового засідання І.С. Степановій
за участю представників:
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Акціонерного товариства “Сенс Банк» до фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 141751,65 грн., -
Акціонерне товариство “Сенс Банк» звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни про стягнення заборгованості в загальній сумі 141751,65 грн., у т.ч. заборгованості за тілом кредиту в сумі 99388,34 грн., заборгованості за нарахованими процентами в сумі 37629,61 грн., пені в сумі 4733,70 грн., посилаючись на наступне.
20.11.2019 АТ «Альфа-Банк» (кредитор) та фізична особа-підприємець Кафтан Тетяна Андріївна (позичальник) уклали договір кредиту № MBOV01860 (надалі за текстом - кредитний договір), відповідно до умов якого кредитор надає позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 100000,00 грн. Як вказує позивач, кредитор свої зобов'язання виконав, надавши грошові кошти позичальникові.
Умовами кредитного договору визначено графік погашення заборгованості за кредитом, періоди погашення та кінцевий термін користування кредитом.
За ствердженнями позивача, позичальник свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, в результаті чого станом на 06.02.2025 має заборгованість, а саме: тіло кредиту - 99388,34 грн., проценти по кредиту - 37629,61 грн., пеня - 4733,70 грн.
Позивач також зазначає, що 12.08.2022 позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «АльфаБанк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», при цьому код ЄДРПОУ 23494714 залишився той самий що і раніше.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 14.07.2025 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Сенс Банк» (вх. № 10174/25 від 08.07.2025 р.) залишено без руху, оскільки заявником в порушення вимог ч. 3 ст. 162, ч.2 ст. 164 ГПК України в позовній заяві не наведено обґрунтувань щодо строків отримання відповідачем кредиту; строків сплати позичальником заборгованості з повернення кредитних коштів та зі сплати відсотків за користування кредитом, і сплати комісії за користування кредитом; нарахування пені та/або штрафу; порушення відповідачем відповідних умов договору з зазначенням початку та закінчення строків таких порушень, і підстави нарахування пені або штрафу, а також посилань на документи, які підтверджують надання кредиту та його повернення. При цьому вказаною ухвалою суду позивачу встановлено 10-денний строк для усунення виявлених недоліків при поданні позовної заяви з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Так, 23.07.2025 р. від позивача до господарського суду поштою надійшла заява про усунення недоліків (вх. № 10855/25), в якій позивач повідомляє дату повернення кредиту - 19.11.2020, розмір процентів за користування кредитом - 26%, тип процентної ставки -фіксована, дату початку порушення строку повернення кредиту - 24.03.2020 та строки нарахування пені. Також до вказаної заяви позивач надав виписку по особовому рахунку з 20.11.2019 по 06.02.2025 р. та публічну пропозицію АТ «Альфа-Банк» на укладення договору на комплексне банківське обслуговування.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.07.2024 р. вказану позовну заяву Акціонерного товариства “Сенс Банк» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1067/25, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з викликом учасників справи, при цьому судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 15.08.2025 р. о 14:00.
15.08.2025 р. від представника позивача - Дорош І.І. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про розгляд справи № 915/1067/25 без участі представника позивача (вх. № 11810/25), в якому заявник вказує, що позивач позовні вимоги підтримує повністю та просить їх задовольнити, наразі зазначає, що відзив на позовну заяву позивач не отримував.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.08.2025 р. по справі № 915/1067/25 розгляд справи відкладено на 15.09.2025 р. о 13:30 з огляду на неявку представників сторін у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.09.2025 р. по справі № 915/1067/25 розгляд справи відкладено на 29.09.2025 р. о 10:30 з огляду на неявку представників сторін у судове засідання, а також неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов, при цьому визнано явку сторін обов'язковою. Також вказаною ухвалою суду запропоновано позивачу надати письмові пояснення щодо нарахування відсотків за договором кредиту після закінчення його строку.
19.09.2025 р. від представника позивача - Дорош І.І. до господарського суду через підсистему “Електронний суд» ЄСІТС надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в господарській справі № 915/1067/25, яке призначене на 29.09.2025 року о 09:30 год., та в усіх наступних судових засіданнях по даній справі, в режимі відеоконференції у приміщенні Господарського суду Закарпатської області (вх. № 13332/25).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2025 р. по справі № 915/1067/25 в задоволенні клопотання Акціонерного товариства “Сенс Банк» про участь представника у судових засіданнях по справі № 915/1067/25 в режимі відеоконференції в приміщенні іншого суду відмовлено.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.09.2025 р. по справі № 915/1067/25 розгляд справи відкладено на 17 жовтня 2025 року о 09:00, з огляду на неявку представників сторін у судове засідання, а також неможливістю з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов; явку відповідача визнано обов'язковою; зобов'язано позивача надати письмові пояснення щодо нарахування відсотків за договором кредиту після закінчення його строку.
В судове засідання, призначене на 17.10.2025 р., представники сторін не з'явились з невідомих причин.
Позивач повідомлений належним чином, ухвала суду від 29.09.2025 про відкладення розгляду справи була доставлена позивачу до наявного електронного кабінету 01.10.2025 о 10:44 год., ухвала суду від 17.09.2025 про відкладення розгляду справи була доставлена 19.09.2025 о 10:20 год. При цьому позивачем не були надані письмові пояснення щодо нарахування відсотків за договором кредиту після закінчення його строку.
Відповідач відзив на позов у встановлений судом строк не надав, також відповідач у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином за адресою місцезнаходження, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також за місцем перебування як ВПО. Проте, надіслані судом копії ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи були повернуті до суду без вручення разом з рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, що містяться в матеріалах справи, з позначкою "за закінченням терміну зберігання" та "адресат відсутній за вказаною адресою".
За змістом п. 101 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270 (зі змінами), у разі неможливості вручення адресатам (одержувачам) поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом строку, що встановлюється оператором поштового зв'язку, відправлення “EMS» - 14 календарних днів, міжнародні поштові перекази - відповідно до укладених угод. У разі невручення рекомендованого листа з позначкою “Судова повістка» або реєстрованого поштового відправлення з позначкою “Адміністративна послуга» такі відправлення разом з бланком повідомлення про вручення повертаються за зворотною адресою у порядку, визначеному в пунктах 81, 82, 83, 84, 91, 99 цих Правил, із зазначенням причини невручення.
В п. 83 вказаних Правил передбачено, що рекомендовані поштові відправлення з позначкою “Судова повістка», адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання поштових відправлень, під розпис. У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку “адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.
Відповідно до п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу вищенаведених положень законодавства, день спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу відповідної ухвали суду.
Відповідно до частин 3, 7 статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 29.03.2021 р. у справі № 910/1487/20).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Також згідно ч. 4 ст. 122 ГПК України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи. В оголошенні про виклик вказуються дані, зазначені в частині першій статті 121 цього Кодексу.
З огляду на вказане та з урахуванням повернення до суду без вручення ухвал суду про відкриття провадження у справі та про відкладення розгляду справи, господарським судом відповідач також викликався через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, про що свідчать наявні в матеріалах справи оголошення.
Таким чином, суд вважає, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на ненадання відповідачем відзиву, відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цієї статтею.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо належного повідомлення сторін про судовий розгляд даної справи, суд наділений правом розглядати справу без участі сторін.
Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.
20.11.2019 між Акціонерним товариством «Альфа-Банк» (банк, кредитор) та фізичною особою-підприємцем Кафтан Тетяною Андріївною (клієнт, позичальник) був укладений додатковий договір про надання кредиту у формі овердрафт та заставу майнових прав на грошові кошти, розміщені на поточному рахунку, № НОМЕР_1 до договору на комплексне банківське обслуговування № 2957601022 від 01.09.2017, відповідно до умов якого банк, в порядку та на умовах визначених цим договором овердрафту та договором, зобов'язується надати клієнту кредит у формі овердрафт, а клієнт зобов'язується проценти за користування овердрафтом, виконати інші умови цього договору овердрафту та повернути банку заборгованість за овердрафтом у строки, встановлені цим договором овердрафту (п.1. договору).
У розділі 2 договору визначені умови надання кредиту у формі овердрафту, зокрема:
1. поточний рахунок, на який встановлюється ліміт овердрафту - № НОМЕР_2 .
2. Максимальна сума ліміту овердрафту - 100000,00 грн.
3. Ліміт овердрафту встановлюється та визначається у наступному порядку та розмірі:
3.1. з дня укладення цього договору овердрафту до дня, зазначеного у п.п.3.2. п.2 цього договору овердрафту (не включно) - 50000,00 грн.
3.2. З 10 банківського дня третього повного календарного місяця кредитування по дату, вказану у п.п. 5 п.2 цього договору , ліміт овердрафту встановлюється у розмірі:40% від середньомісячного чистого кредитного обороту клієнта у банку.
5. Дата повернення овердрафту - 19.11.2020 (включно).
6. Розмір процентів за користування овердрафтом - 26% річних.
7. Максимальний строк наявності безперервної заборгованості - 60 календарних днів.
8.Цільове призначення кредиту - поповнення обігових коштів, а також інші цілі , що не суперечать чинному законодавству України.
9. Рахунки для сплати процентів за користування кредитом у формі овердрафт - № НОМЕР_3 .
10. Комісія за управління овердрафтом - 2000,00 грн.(без ПДВ), яка повинна бути сплачена не пізніше дати укладення цього договору овердрафту.
11. Забезпечення виконання зобов'язань клієнта за цим договором овердрафту - застава майнових прав на грошові кошти, що знаходяться на поточному рахунку клієнта, зазначеному у п.п.1 п.2 цього договору овердрафту.
12.1. Вартість предмету застави - 100000,00 грн.
12.2. Максимальний розмір вимог банку до клієнта, що забезпечується заставою - 100000,00 грн.
Відповідно до п.5 договору договір овердрафту вважається укладеним з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань клієнта за цим договором овердрафту.
Договір підписаний та скріплений печатками позивача та відповідача.
Як вбачається з наданої позивачем виписки по особовому рахунку з 20.11.2019 по 06.02.2025 Кафтан Т.А., остання користувалась кредитними коштами Банку.
Рішенням єдиного акціонера Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» №5/2019 від 15.10.2019 визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків Акціонерного товариства «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у Акціонерного товариства «Альфа-Банк» з дати, визначеної у передавальному акті, а саме з 15 жовтня 2019 року; уповноважено Голову та членів Комісії для проведення реорганізації Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на здійснення подальших дій щодо припинення Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» шляхом його приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк».
12.08.2022 позачерговими загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статуту Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30.11.2022 були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».
Так, позивач зазначає, що відповідач, отримавши кредит, взяті на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів належним чином не виконував, порушення строків повернення кредитних коштів розпочалося з 24.03.2020, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість. При цьому позивач звертався до відповідача з вимогою про усунення порушень (вих.5/02 від 12.02.2025), в якій вимагав від позичальника у тридцятиденний строк сплатити заборгованість по кредиту, відсотках за користування кредитом. Направлення вказаної вимоги рекомендованим листом на адресу відповідача 13.02.2025 підтверджується списком згрупованих відправлень № 1/12.02.2025 та платіжним дорученням, що містяться в матеріалах справи.
Так, за розрахунком позивача, станом на 06.02.2025 загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем за кредитним договором від 20.11.2019 становить 141751,65 грн., з якої: тіло кредиту - 99388,34 грн., проценти по кредиту - 37629,61 грн., пеня - 4733,70 грн.
Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.
Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ("Позика"), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Отже, укладений між позивачем та відповідачем кредитний договір є підставою для виникнення у сторін за цим договором відповідних зобов'язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання його сторонами.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 175 ГК України (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
За статтею 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Як встановлено судом, позивач свої зобов'язання за кредитним договором № MBOV01860 від 20.11.2019 виконував належним чином, а саме: видав позичальнику - фізичній особі - підприємцю Кафтан Т.А. грошові кошти на умовах кредитування, визначених договором, що підтверджується виписками по особовому рахунку з 20.11.2019 по 06.02.2025.
Згідно вимог ч. 1 ст. 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Як вже зазначалось вище, у розділі 2 договору № MBOV01860 від 20.11.2019 визначено, зокрема: максимальну суму ліміту овердрафту - 100000,00 грн., дату повернення овердрафту - 19.11.2020 (включно), розмір процентів за користування овердрафтом - 26% річних.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем повернення кредитних коштів у строк не здійснено.
Разом з тим, враховуючи те, що сторонами було узгоджено строк повернення позичальником кредитних коштів - 19.11.2020 включно, суд вважає правомірним віднесення заборгованості по тілу кредиту до простроченої.
Так, відповідно до виписок по особовим рахункам з 24.03.2020 по 06.02.2025 та як вбачається із розрахунку позивача, що містяться в матеріалах справи, заборгованість відповідача перед позивачем за період з 24.03.2020 по 19.11.2020 становить суму у розмірі 99388,34 грн. (прострочена заборгованість по тілу кредиту).
За положеннями ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За змістом ч. 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Як свідчить наданий позивачем розрахунок заборгованості згідно з кредитним договором № MBOV01860 від 20.11.2019, станом на 05.02.2025 позивачем за період з 26.03.2020 по 05.02.2025 було нараховано відповідачу проценти за користування кредитними коштами у розмірі 37629,61 грн.
Разом з тим, враховуючи те, що сторонами було узгоджено строк повернення позичальником кредитних коштів - 19.11.2020, суд вважає, що правомірним з боку позивача є нарахування відсотків саме за період користування позичальником кредитними коштами саме до 19.11.2020 (включно).
Перевіривши вказані розрахунки, судом встановлено, що сума прострочених відсотків за встановлений спірним договором період користування кредитним коштами становить 18593,30 грн.
Відтак, всього за кредитним договором позичальник на момент закінчення останнього дня повернення кредиту мав сплатити суму кредиту в розмірі 99388,34 грн. та вищевказану суму відсотків 18593,30 грн., а всього 117981,64 грн.
Щодо нарахованих відсотків за період, починаючи з 20.11.2020, з урахуванням встановлення судом закінчення строку кредитування по спірному договору 19.11.2020, суд зазначає наступне.
Так, за розрахунком позивача, станом на 06.02.2025 заборгованість відповідача перед позивачем щодо повернення відсотків за користування кредитними коштами становить загалом 37629,61 грн. За ствердженнями позивача, нараховані відсотки за період користування позичальником кредитними коштами по 05.02.2025 в загальному розмірі 37629,61 грн. не були сплачені відповідачем, у зв'язку з чим у останнього виникло прострочення по несплаченим відсоткам на вказану суму, що заявлена до стягнення.
Як визначено п. 6. р.2 договору від 20.11.2019, плата за користування овердрафтом (проценти) є фіксованою. Процентна ставка становить 26 % річних.
Так, наведені положення вказаного пункту кредитного договору свідчать про встановлення сторонами в договорі виду відповідальності позичальника за несвоєчасне виконання ним зобов'язань з повернення кредиту та сплати відсотків.
Між тим, за приписами ч. 1 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Ст. 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що нарахування позивачем позичальнику класичних відсотків за кредитом у розмірі 26% річних за період з 20.11.2020 по 05.02.2025 суперечить приписам ст.ст. 1048, 1050 ЦК України, оскільки таке нарахування «відсотків» за вказаний період є нічим іншим як плата Банку з боку позичальника за порушення ним грошового зобов'язання, тобто відповідальністю.
В даному випадку суд зауважує, що стосовно застосування наведених норм матеріального права Велика Палата Верховного Суду неодноразово в своїх постановах (зокрема від 04.02.2020 у справі N 912/1120/16, від 28.03.2018 у справі N 444/9519/12) викладала висновок про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно із частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України.
Натомість в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно.
Наразі слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі N 910/4518/16 уточнила викладений в п. 123 постанови від 18.01.2022 у справі N 910/17048/17 висновок про те, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів. Так, вирішуючи виключну правову проблему щодо визначення періоду нарахування кредиторських вимог, що виникли у зв'язку з невиконанням договору банківського кредиту, які за своєю сутністю є процентами за користування кредитом, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі N 910/4518/16 наголосила, що проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за "користування кредитом" (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).
Надання кредиту наділяє позичальника благом, яке полягає в тому, що позичальник, одержавши від кредитора грошові кошти, не повинен повертати їх негайно, а отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу (строку кредитування, у межах якого сторони можуть встановити періоди повернення частини суми кредиту), а кредитор, відповідно, за загальним правилом не вправі вимагати повернення боргу протягом відповідного строку (право кредитора достроково вимагати повернення всієї суми позики передбачає частина друга статті 1050 ЦК України). Саме за це благо - можливість правомірно не повертати кредитору борг протягом певного часу - позичальник сплачує кредитору плату, якою є проценти за договором кредиту відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Зі спливом строку кредитування чи пред'явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред'явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до статті 1048 Цивільного кодексу України.
Тобто регулятивні відносини між сторонами кредитного договору обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак якщо позичальник порушує зобов'язання з повернення кредиту, в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні.
При цьому, щодо можливості нарахування процентів поза межами строку кредитування Велика Палата Верховного Суду зауважила, що сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини, виходячи з правової природи останніх.
Зазначене не означає, що сторони не можуть домовитися про те, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, і цей розмір може зменшити суд.
При вирішенні відповідних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з'ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування (або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту). Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
З огляду на мотивувальну частину цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду уточнила викладений в п. 123 постанови від 18.01.2022 у справі N 910/17048/17 таким, що у разі порушення виконання зобов'язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за "користування кредитом" (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором.
Так, в даній справі сторони спірного кредитного договору в п. 6 чітко встановили, розмір процентів за користування кредитом у розмірі 26%.
Відтак, з урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що з огляду на відсутність у позичальника обов'язку сплати нарахованих позивачем після закінчення строку кредитування 19.11.2020 відсотків саме за користування кредитними коштами, відповідно заявлені позивачем вимоги про стягнення відсотків в розмірі 26% річних, нарахованих за період з 20.11.2020 по 05.02.2025 як фіксованих в сумі 19036,31 грн., не підлягають задоволенню.
Щодо можливості нарахування позивачем вказаних відсотків за п. 6 договору в контексті положень ст. 625 ЦК України суд зауважує, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до Господарського Кодексу та інших законодавчих актів щодо дії норм на період дії воєнного стану" N 2120-IX від 15.03.2022 Прикінцеві та Перехідні положення Цивільного кодексу України були доповнені пунктом 18, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
З урахуванням викладеного, позичальник в даному випадку звільнений від сплати платежів в якості відповідальності за ст. 625 ЦК України у період дії в Україні воєнного стану, а тому відповідні нараховані Банком такі платежі після закінчення строку кредитування (19.11.2020) за приписами п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України підлягали списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Таким чином, з огляду на викладене, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про наявність у позичальника заборгованості по тілу кредиту в сумі 99388,34 грн. та відсоткам у сумі 18593,30 грн.
При цьому слід зазначити, що доказів, які б підтверджували факт повернення всієї суми одержаних кредитних коштів і сплати відсотків за користування кредитним коштами відповідачем до суду не надано, як і не доведено наявність обґрунтованих підстав для невиконання цього зобов'язання. Адже, частиною першою, третьою статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, якими в силу ст. 73 ГПК України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Отже цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов'язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.
Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов'язку в натурі.
Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов'язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов'язку відповідача щодо виконання договору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов'язку в натурі застосовується у зобов'язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов'язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов'язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов'язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.
Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в сумі 99388,34 грн. та відсоткам в сумі 18593,30 грн. за спірним договором кредиту, що цілком відповідає такому способу захисту цивільних прав та інтересів позивача як примусове виконання обов'язку в натурі.
Щодо вимог позивача про стягнення нарахованої пені в сумі 4733,70 грн. суд зазначає наступне.
Так, позовні вимоги позивача у частині стягнення пені за період з 24.03.2020 по 03.07.2020 у сумі 4733,70 грн. мотивовані з посиланням на п.10.15 Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладення договору на комплексне банківське обслуговування, за яким за прострочення повернення банку заборгованості за несанкціонованим овердрафтом за рахунком ЕПЗ та/або сплати процентів за користування ним клієнт повинен сплатити банку пеню в розмірі, визначеному цим договором.
Окрім того, пунктом 10.7 Публічної пропозиції визначено, що за несплату або неповну сплату клієнтом винагороди за послуги, що надаються банком за цим договором, клієнт сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, що діяла в період, за який сплачується пеня за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Тобто, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він або взагалі не приступив до виконання зобов'язання, або якщо він не виконав зобов'язання в межах встановленого в договорі чи законі строку.
Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), що у даному випадку є несвоєчасна повернення відповідачем кредитних коштів і сплати відсотків, згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання, зокрема з боку відповідача.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Як передбачено частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. В силу ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (штраф, пеня).
Згідно положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами ч. 1 ст. 624 Цивільного кодексу України, якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Крім того, згідно ч. 2 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 229 ГК України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Ч. 1, 2, 4 ст. 217 ГК України передбачають, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.
В силу положень ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Водночас слід зауважити, що Законом України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19» скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину, тобто передбачено правило зворотної дії в часі положень цього Закону до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, щодо ненарахування штрафних санкцій під час дії карантину.
Так, п. 1 статті 1 вказаного Закону України від 16 червня 2020 року № 691-ІХ «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19», який набрав чинності 04 липня 2020 року, внесено зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та доповнено пунктом 15 такого змісту: «У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення».
Також відповідні зміни були внесені до розділу IX "Прикінцеві положення" Господарського кодексу України та доповнено пунктом 8 такого змісту: "У разі прострочення позичальником у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19, або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язків сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойку, штраф, пеню за таке прострочення".
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", було установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
В подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, із 22 травня 2020 року до 31 липня 2020 року на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 01 серпня 2020 року до 31 грудня 2020 року на території України карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
З огляду на приписи пункту 15 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, наведені постанови Кабінету Міністрів України, якими з 12 березня 2020 року установлено на всій території України карантин, що діяв протягом всього періоду, за який нараховується пеня, господарський суд доходить висновку, що нарахування позивачем пені за прострочення сплати заборгованості за тілом кредиту за період з 24.03.2020 по 03.07.2020 в сумі 4733,70 грн. є безпідставним та таким, що суперечить нормам матеріального права. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 922/4076/20 та 25 жовтня 2022 року у справі № 916/183/22. В свою чергу викладене свідчить про необхідність відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення спірної суми пені за прострочення виконання зобов'язань за договором кредиту.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, враховуючи вищенаведене, а також відсутність в матеріалах справи доказів виконання відповідачем в повному обсязі зобов'язань по сплаті боргу по тілу кредиту за спірним кредитним договором від 20.11.2019, згідно приписів ст. 74, 76-77 ГПК України, суд вважає, що позовні вимоги Банку частково обґрунтовані, у зв'язку з чим підлягають частковому задоволенню.
У зв'язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення частково відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам, що складають 2016,19 грн. (117981,64 грн. х 2422,40 грн. /141751,65 грн.)
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Акціонерного товариства “Сенс Банк» до фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни про стягнення заборгованості в загальному розмірі 141751,65 грн. задовольнити частково.
2. СТЯГНУТИ з фізичної особи-підприємця Кафтан Тетяни Андріївни ( АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства “Сенс Банк» (03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100; код ЄДРПОУ 23494714) заборгованість по тілу кредиту в сумі 99388/дев'яносто дев'ять тисяч триста вісімдесят вісім/грн. 34 коп., заборгованість по відсоткам в сумі 18593/вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто три/грн. 30 коп., а також витрати по сплаті судового збору в сумі 2016/дві тисячі шістнадцять/грн. 19 коп.
3. В задоволенні решти частини позовних вимог Акціонерного товариства “Сенс Банк» відмовити.
Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено та підписано 26.12.2025 року, з урахуванням умов воєнного стану та завантаженості.
Суддя Л.М. Ільєва