ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
30.12.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/617/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Шкіндера П. А. розглянувши заяву Приватної фірми "Тепловик" вх.№10866/25 від 11.12.25 про ухвалення додаткового рішення у справі
за позовом: Приватної фірми " Тепловик"
до відповідача: Комунальний заклад "Городенківська дитячо - юнацька спортивна школа" Городенківської міської ради
про стягнення заборгованості в сумі 722 506, 52 грн.
ПФ "Тепловик" звернулась до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Комунального закладу "Городенківська дитячо - юнацька спортивна школа" про стягнення 722506,52грн.
Рішенням від 23.09.25 частково задоволено позов Приватної фірми "Тепловик" до Комунального закладу "Городенківська дитячо - юнацька спортивна школа" Городенківської міської ради про стягнення заборгованості в сумі 722506,52 грн: ухвалено стягнути з Комунального закладу "Городенківська дитячо - юнацька спортивна школа" Городенківської міської ради на користь Приватної фірми Тепловик 546891,59 грн заборгованості за надані послуги теплопостачання та 8203,37грн судового збору; в частині стягнення з Комунального закладу "Городенківська дитячо - юнацька спортивна школа" 175614,92 грн заборгованості в позові відмовити.
11.12.25 за вх.№10866/25 від Приватної фірми "Тепловик" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення у справі.
Оскільки згідно ухвали Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2025 та супровідного листа відділу документального забезпечення, канцелярії суду Господарського суду Івано-Франківської області від 23.10.25 справу №909/617/25 направлено до Західного апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження та станом на дату подання заяви про прийняття додаткового рішення матеріали справи №909/617/25 до Господарського суду Івано-Франківської області не повертались, ухвалою від 11.12.25 суд постановив відкласти вирішення питання прийняття до розгляду заяви Приватної фірми "Тепловик" вх.№10866/25 від 11.12.25 до повернення матеріалів справи № 909/617/25 до Господарського суду Івано-Франківської області.
Матеріали справи № 909/617/25 повернуто до Господарського суду Івано-Франківської області 26.12.25 за вх.№11297/25.
За приписами пункту 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, є однією із засад (принципів) господарського судочинства.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Згідно з ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
При поданні позову позивач повідомив суд, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат складається з суми судового збору та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29000,00 грн, які сплачено позивачем згідно квитанції від 14.05.25.
Крім того, позивач направив суду заяву вх.№10866/25 від 11.12.25 про відшкодування судових витрат.
Відповідно до ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано суду наступні докази (у копіях документів):
- ордер на надання правничої допомоги серії АТ №1100855;
- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ІФ № 001129;
- розрахунок затрат робочого часу адвоката (додаток №2 до договору про надання правової допомоги від 24.03.25);
- квитанція від 14.05.25.
Договір про надання правової допомоги від 24.03.25 в матеріалах справи відсутній.
Відповідно до статті 131 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
За змістом ст.26, 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" а адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги, який укладається в письмовій формі.
Приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" втсановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
За змістом ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
Згідно з положеннями частини третьої статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони. Так, у частині третій статті 126 та частині восьмій статті 129 ГПК України визначено особливості доказування розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Наведені вище положення ГПК у сукупності дають підстави дійти висновку про те, що сторона спору має обов'язок заявити про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу та подати докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Такий обов'язок сторони чітко визначено у статтях 124, 126, 221 ГПК України.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (Постанова ВП ВС від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц (провадження № 14-280цс18), зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Як зазначалося вище, договір про надання правової допомоги від 24.03.25 в матеріалах справи відсутній.
Відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акта прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку із недоведеністю їх наявності у порядку, передбаченому положеннями ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ст.ст. 76-77 ГПК України (додаткова постанова Верховного Суду від 18 лютого 2025 року у cправі № 922/2830/23).
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18 (провадження № 61-9124св20) також вказано, що "склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення".
Суд також констатує, що позивач не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Інформація, яка міститься в розрахунку затрат робочого часу адвоката (додаток №2 до договору про надання правової допомоги від 24.03.25) , зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу (аналогічний висновок наведено у Постанові КЦС ВС від 23.11.2020 № 638/7748/18).
Таким чином, обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості заявником не доведено.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даній справі позов задоволено частково, проте обсяг наданих послуг і виконаних робіт та їх вартість заявником не підтверджено, відтак у суду відсутні правові підстави для покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу.
Керуючись ст. 123, 124, 126, 129, 221, 232, 233, 236, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд
відмовити в задоволенні заяви Приватної фірми "Тепловик" вх.№10866/25 від 11.12.25.
Витрати на професійну правничу допомогу залишити за позивачем.
Додаткове рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне додаткове рішення складено 30.12.25.
Суддя П. А. Шкіндер