вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"23" грудня 2025 р. Cправа № 902/1585/25
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука В.В., за участю секретаря судового засідання Ткача Д.В., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" (пров. Руслана Лужевського, буд. 14, корп. 1, офіс 3-Б, м. Київ, 03039)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" (вул. А. Іванова, буд. 51А, м. Вінниця, 21034)
про стягнення 133 340,12 грн
На розгляд Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" надійшла позовна заява № 21-11/5/24 від 21.11.2025 (вх. № 1696/25 від 21.11.2025) Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" про стягнення 133 340,12 грн, з яких: 81 522,71 грн - основний борг; 8 152,27 грн - штраф; 8 697,24 грн - 3% річних та 34 967,90 грн - інфляційні втрати.
Правовими підставами звернення з позовною заявою позивача стало неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" зобов'язань за Договором поставки № 30-07/10-2/19 від 30.07.2019, в частині проведення розрахунків за поставлений товар.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.11.2025 дану позовну заяву передано для розгляду судді Матвійчуку В.В.
У зв'язку із встановленими судом недоліками позовної заяви, що перешкоджали відкриттю провадження у справі, суд, ухвалою від 26.11.2025, постановив позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" № 21-11/5/24 від 21.11.2025 (вх. № 1696/25 від 21.11.2025) залишити без руху та встановив позивачу строк для усунення виявлених недоліків протягом п'яти днів з дня вручення цієї ухвали.
Заявою № б/н від 27.11.2025, яка надійшла до суду через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 27.11.2025 (вх. № 01-34/12774/25), позивач усунув недоліки позовної заяви.
Суд за вказаним позовом відкрив провадження у справі № 902/1585/25 за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням розгляду справи по суті на 23.12.2025, про що 28.11.2025 постановив відповідну ухвалу.
23.12.2025 через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" від позивача надійшла заява № 23-12/5/24 від 23.12.2025 (вх. № 01-34/13760/25 від 23.12.2025) про проведення судового засідання, призначеного на 23.12.2025, без участі представника ТОВ "АВІДАЛЬ".
Позивач правом участі в засіданні суду не скористався. При цьому суд зважає на заяву № 23-12/5/24 від 23.12.2025 (вх. № 01-34/13760/25 від 23.12.2025) про проведення судового засідання без участі представника ТОВ "АВІДАЛЬ".
Відповідач правом участі в засіданні суду також не скористався. При цьому суд зауважує, що ухвалу про відкриття провадження у справі, яка направлялася відповідачу за адресою, вказаною в позовній заяві, що відповідає інформації щодо відповідача з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, повернуто на адресу суду із відміткою поштового відділення причин повернення: "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок вручення рекомендованих поштових відправлень врегульовано Правилами надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.
Із вказаних Правил надання послуг поштового зв'язку слідує, що невручення рекомендованого поштового відправлення під час доставки є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Також відповідно до висновків КАС ВС, викладених у постанові від 23.11.2023 у справі № 990/14340/23, кореспонденція із позначкою "за закінченням терміну зберігання" з урахування конкретних обставин може вважатися належним доказом виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу.
Окрім того, суд зазначає, що ухвала про відкриття провадження у справі № 902/1585/25 офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - www.reyestr.court.gov.ua, доступ до якого є безоплатним та цілодобовим.
За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але останній не скористався правом на участь у судовому засіданні.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 (Закон України від 17.07.1997 № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення
Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України"). Роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010). До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань щодо відкладення розгляду справи на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Поряд з цим слід зазначити, що положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, справа підлягає вирішенню за наявними матеріалами з огляду на приписи ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням неявки представників сторін суд зважає на положення ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
В порядку ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
У судовому засіданні 23.12.2025 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
30.07.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" (позивач, за Договором - Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" (відповідач, за Договором - Покупець) укладено Договір поставки № 30-07/10-219, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виготовити і поставити молочну продукцію (надалі за текстом "Товар"), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, прийняти і оплатити вартість товару.
Згідно із п. 1.2 Договору ціна, асортимент та кількість Товару, що поставляється за даним Договором, визначаються Сторонами у прайс-листах, видаткових накладних, а також специфікаціях, що є невід'ємними додатками до цього Договору. Партією Товару вважається Товар поставлений за кожною окремою видатковою накладною.
Відповідно до п. 2.1 Договору загальна ціна Договору складається з сумарної вартості усіх видаткових накладних, що оформляються Сторонами під час дії цього Договору.
Пунктом 2.2 Договору визначено, що кількість та ціна на товар на окрему партію товару вказуються у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію, та завіряються уповноваженими представниками Сторін.
Розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку, протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару. Підставою для оплати за товар є видаткова, або товаротранспортна накладна підписана уповноваженими представниками сторін (п. 2.4 Договору).
За умовами п. 3.1 Договору поставка Товару здійснюється партіями на підставі прийнятих замовлень (заявки) Покупця. Зазначений в Замовленні Покупця Товар є замовленою партією Товару, який повинен бути поставлений Покупцю Постачальником.
Згідно із п. 4.2 Договору датою (моментом) поставки товару вважається дата фактичної передачі Товару уповноваженому представнику Покупця та підписання ним видаткових, або товаротранспортних накладних.
У пункті 5.2 Договору сторони погодили, що за прострочення платежу, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нарахована пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, а також, додатково сплачує штраф у розмірі 10% відсотків від суми несплаченого (простроченого) боргу.
Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором, з правом пролонгації. У випадку, якщо жодна із сторін не заявила про розірвання Договору за два тижні до закінчення терміну його дії, то даний Договір вважається кожен раз пролонгованим на наступний календарний рік (п. 7.6 Договору).
Договір укладено у встановленому порядку та підписано уповноваженими представниками сторін. На момент розгляду справи Договір не оспорено, не визнано недійсним, а матеріали справи не містять доказів його розірвання. Отже, Договір є дійсним, укладеним належним чином та обов'язковим для виконання сторонами.
Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору поставки № 30-07/10-2/19 від 30.07.2019 позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 110 248,68 грн, що підтверджується такими видатковими накладними:
- № АВ000002727 від 31.01.2022 на суму 19 019,52 грн;
- № АВ000003075 від 03.02.2022 на суму 10 113,60 грн;
- № АВ000003399 від 07.02.2022 на суму 11 440,08 грн;
- № АВ000003837 від 10.02.2022 на суму 8 748,00 грн;
- № АВ000004178 від 14.02.2022 на суму 16 729,80 грн;
- № АВ000004587 від 17.02.2022 на суму 14 251,20 грн;
- № АВ000004969 від 21.02.2022 на суму 29 946,48 грн.
Зазначені видаткові накладні підписані уповноваженими представниками сторін. Матеріали справи не містять доказів наявності претензій відповідача щодо кількості або якості поставленого товару, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що товар прийнятий відповідачем без зауважень та в повному обсязі, а позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором.
За доводами позивача, за вищевказані поставки товару відповідач здійснив часткову оплату на загальну суму 28 725,97 грн, а саме: за видатковою накладною № АВ000002727 від 31.01.2022 - у повному обсязі, за видатковою накладною № АВ000003075 від 03.02.2022 - у повному обсязі, за видатковою накладною № АВ000003399 від 07.02.2022 - частково.
Таким чином, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" за Договором поставки № 30-07/10-2/19 від 30.07.2019 становить 81 522,71 грн.
У зв'язку з тим, що відповідачем остаточний розрахунок за поставлений товар здійснено не було, позивач просить суд стягнути з відповідача у примусовому порядку суму основного боргу в розмірі 81 522,71 грн.
Крім того, внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору поставки № 30-07/10-2/19 від 30.07.2019, позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу у розмірі 8 152,27 грн, 3 % річних у сумі 8 697,24 грн та інфляційних втрат у розмірі 34 967,90 грн.
З огляду на встановлені обставини справи, суд враховує таке.
Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ним, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За своєю правовою природою правовідносини між позивачем та відповідачем в межах даного спору врегульовано положеннями глави 54 Цивільного кодексу України, враховуючи укладений між сторонами Договір поставки № 30-07/10-2/19 від 30.07.2019.
Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.
Статтями 13 і 14 Цивільного кодексу України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов'язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов'язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч. 1, ч. 2 п.п. 5, 8 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).
Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 Цивільного кодексу України).
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно із ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу
Відповідно до ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України у разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.
В силу положень ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно із ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачем, ним в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором не було здійснено остаточної оплати вартості поставленого позивачем товару на суму 81 522,71 грн.
В силу приписів ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом п. 2.4 Договору сторони погодили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку, протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару. Підставою для оплати за товар є видаткова, або товаротранспортна накладна підписана уповноваженими представниками сторін.
Відповідно до п. 4.2 Договору датою (моментом) поставки товару вважається дата фактичної передачі Товару уповноваженому представнику Покупця та підписання ним видаткових, або товаротранспортних накладних.
Отже, прострочення відповідача щодо оплати вартості отриманого товару виникло за спливом 7 календарних днів після його прийняття (за фактом підписання відповідних видаткових накладних), що кореспондується із приписами ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України.
У зв'язку з викладеним, з урахуванням наведених положень норм чинного законодавства України та встановлених фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 81 522,71 грн основного боргу є обґрунтованими, підтвердженими належними, допустимими та достовірними доказами, не спростованими відповідачем, у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Водночас суд враховує позицію, викладену у постанові КГС ВС від 08.06.2022 у справі № 913/618/21, що доказувати факт здійснення відповідачем оплати, заявленої позивачем до стягнення, має саме відповідач, а не позивач.
Разом з тим, у зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, позивачем заявлено вимоги про стягнення штрафу у розмірі 8 152,27 грн, 3 % річних у сумі 8 697,24 грн та інфляційних втрат у розмірі 34 967,90 грн.
Розглядаючи заявлені позивачем вимоги про стягнення 8 152,27 грн штрафу, 8 697,24 грн 3 % річних та 34 967,90 грн інфляційних втрат, суд виходить з такого.
Згідно із п. 3 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За приписами ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.
У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України до вимог про стягнення неустойки (як штрафу, так і пені) застосовується позовна давність в один рік.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Відповідно до пункту 5.2 Договору за прострочення платежу, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нарахована пеня, від простроченої суми за кожний день прострочення, а також, додатково сплачує штраф у розмірі 10% відсотків від суми несплаченого (простроченого) боргу.
Судом установлено, що нарахування штрафу у розмірі 10 % здійснено з дотриманням вимог чинного законодавства України та відповідно до умов Договору, зокрема пункту 5.2, є обґрунтованим і арифметично правильним, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Під час перевірки розрахунків 3 % річних та інфляційних втрат, здійсненої судом за допомогою сертифікованої комп'ютерної програми інформаційно-правової системи "ЛІГА:ЗАКОН", у межах періоду, визначеного позивачем, а саме з 01.05.2022 по 19.11.2025, та з суми основного боргу 81 522,71 грн, суд дійшов висновку, що фактичний розмір інфляційних втрат перевищує суму, заявлену позивачем до стягнення, та становить 36 486,47 грн.
З огляду на положення частини першої статті 14 Господарського процесуального кодексу України, якими передбачено розгляд справи судом у межах заявлених позовних вимог, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню в межах заявленої суми.
Водночас вимоги про стягнення 3 % річних у розмірі 8 697,24 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Водночас, відповідачем не надано належних доказів в спростування доводів позивача та підтверджених матеріалами справи обставин.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно підставними, а відтак суд вважає за можливе їх задовольнити з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд враховує таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до частини 2 статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір за ставкою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір").
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" у 2025 році встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року - 3028 грн.
Позивачем в позовній заяві заявлено позовну вимогу майнового характеру на загальну суму стягнення 133 340,12 грн, розмір судового збору з якої становить 3 028,00 грн.
При цьому суд зважає, що позовна заява № 21-11/5/24 від 21.11.2025 надійшла до Господарського суду Вінницької області через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" 21.11.2025 та зареєстрована того ж дня, що підтверджується штампом суду за вхідним № 1696/25.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір", при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Як убачається з матеріалів справи, позивачем відповідно до платіжної інструкції № 1680 від 20.11.2025 сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн із застосуванням коефіцієнта 0,8 для пониження відповідного розміру ставки.
Відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З огляду на наведене, на відповідача покладаються витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн.
Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВАГО-ТРЕЙД" (вул. А. Іванова, буд. 51А, м. Вінниця, 21034; код ЄДРПОУ 39780332) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВІДАЛЬ" (пров. Руслана Лужевського, буд. 14, корп. 1, офіс 3-Б, м. Київ, 03039; код ЄДРПОУ 42668821) 81 522 грн 71 коп - основного боргу; 8 152 грн 27 коп - штрафу; 8 697 грн 24 коп - 3% річних; 34 967 грн 90 коп - інфляційних втрат та 2 422 грн 40 коп - витрат зі сплати судового збору.
Примірник рішення надіслати позивачу до електронного кабінету в ЄСІТС, відповідачу - рекомендованим листом.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 29 грудня 2025 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу (вул. А. Іванова, буд. 51А, м. Вінниця, 21034)