про відкриття апеляційного провадження
29 грудня 2025 року м. Харків Справа № 913/142/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Мартюхіна Н.О.
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№ 2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 (прийняте у приміщенні Господарського суду Луганської області суддею Зюбановою Н.М., повне рішення виготовлене 18.11.2025) у справі №913/142/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», м. Київ,
до відповідача - Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ», смт. Петропавлівка Станично-Луганського району Луганської області,
про стягнення 33985 грн 88 коп.,
У квітні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» звернулось до Господарського суду Луганської області з позовною заявою до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ» про стягнення 19950 грн 05 коп. боргу, 1800 грн 31 коп. 3% річних, 8299 грн 65 коп. інфляційних нарахувань та 3935 грн 87 коп. пені за договором постачання природного газу від 07.12.2021 № 6497/21-РО-Т.
Рішенням Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ» про стягнення 33985 грн. 88 коп. задоволено частково.
Стягнуто з Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» - 19354 грн 10 коп. боргу, 1747 грн 41 коп. 3% річних, 8003 грн 80 коп. інфляційних нарахувань та 3809 грн 98 коп. пені та 2346 грн 09 коп. судового збору.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованими є вимоги щодо поставки природного газу у сумі 11540 грн 62 коп. за січень 2022 року та 7813 грн 48 коп. за лютий 2022 року.
Щодо решти боргу у сумі 595 грн 95 коп., який складається з вартості газу, поставленого за період з 24.02.2022 по 28.02.2022 у кількості 0,036 тис.куб.м, то суд першої інстанції відмовив у задоволенні вказаних позовних вимог, оскільки застосував до спірних правовідносин Закон України “Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та зазначив, що з 24.02.2022 позивач не мав права здійснювати господарську діяльність щодо постачання природного газу відповідачу.
Також судом вказано, що подібну правову позицію щодо заборони передачі енергоресурсів на тимчасово окуповану територію висловлено у постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі № 908/1162/23, в якій, окрім цього, зазначено, що правовий режим на такій території не залежить від ухвалення уповноваженим органом державної влади рішення про визнання такої території як тимчасово окупованої.
Розрахунок позивача щодо 3% річних у сумі 746 грн 48 коп. (за період з 16.04.2022 по 31.03.2025) та інфляційних нарахувань у сумі 3288 грн 74 коп. (за період з травня 2022 року по березень 2025 року) суд уточнив з урахуванням часткового задоволення вимог по боргу за лютий 2022 року та до стягнення на користь позивача підлягають 693 грн 58 коп. 3% річних та 2992 грн. 89 коп. інфляційних нарахувань.
Крім того, судом вказано, що позивач застосував відповідальність за несвоєчасність виконання грошових зобов'язань, передбачену п. 7.2 договору у вигляді пені у сумі 2159 грн 52 коп. (за період з 16.03.2022 по 15.09.2022) за зобов'язаннями січня 2022 року та 1776 грн 35 коп. (за період з 16.04.2022 по 15.10.2022) за зобов'язаннями лютого 2022 року. Останні вимоги за уточненим розрахунком суду складають 1650 грн 46 коп.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 1 070,59 грн, в тому числі: основний борг у сумі 595,95 грн, пеня у сумі 125,89 грн, 3% річних у сумі 52,90 грн, інфляційні втрати у сумі 295,85 грн; ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» щодо стягнення 1 070,59 грн, у стягненні яких було відмовлено - задовольнити; судові витрати (судовий збір) за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на відповідача у справі; судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на відповідача у справі.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що:
- рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та з порушенням норм процесуального права;
- у зв'язку зі змінами у законодавстві, зокрема, ч.ч.3, 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відбулася й трансформація механізму визначення тимчасово окупованих територій в умовах воєнного стану: якщо раніше такі території визначалися рішенням Ради національної безпеки і оборони України, введеним у дію указом Президента України, то після внесення змін порядок такого визнання тимчасово окупованими встановлювався Кабінетом Міністрів України. В той же час, жодного рішення Радою національної безпеки і оборони України в якому б визначались тимчасово окуповані території, не приймалось;
- з 20 березня 2022 року законодавець установив гнучкий механізм застосування обмежень, передбачених статтями 13 і 13-1, дозволивши саме Кабінету Міністрів України поширювати дію цих положень на інші тимчасово окуповані території, визначені пунктом 3 частини першої статті 3 Закону, тобто ті, що визнаються такими в умовах воєнного стану рішенням РНБО, введеним у дію указом Президента України (пізніше в порядку, визначеному КМУ);
- обов'язок контролювати споживання газу та у разі необхідності припиняти його споживання покладається саме на споживача, а не на постачальника. Постачальник, у свою чергу, має забезпечити постачання природного газу відповідно до умов договору та в межах підтверджених обсягів. Крім того, припинення постачання природного газу не побутовому споживачу є технічно складним процесом, який не може бути здійснений одномоментно. Процедура припинення (або обмеження) постачання газу детально регламентована Кодексом газорозподільних систем та Правилами постачання природного газу тощо;
- відповідачем належних та допустимих в розумінні ст.ст. 77, 78 Господарського процесуального кодексу України актів про припинення як споживання так і розподілу, та, як наслідок, постачання природного газу на об'єкти відповідача, до матеріалів справи не представлено.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 15.12.2025 витребувано з Господарського суду Луганської області матеріали справи №913/142/25.
22.12.2025 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №913/142/25.
Апеляційна скарга відповідає вимогам ст.258 Господарського процесуального кодексу України, підстав для її повернення та відмови у відкритті апеляційного провадження не встановлено.
Відповідно до вимог статті 262 Господарського процесуального кодексу України судова колегія визначилась про можливість відкриття апеляційного провадження у справі №913/142/25. Заперечень проти відкриття апеляційного провадження на час постановлення ухвали до суду не надійшло.
Відповідно до ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів зазначає, що предметом розгляду у справі №913/142/25 є вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ» про стягнення 19950 грн 05 коп. боргу, 1800 грн 31 коп. 3% річних, 8299 грн 65 коп. інфляційних нарахувань та 3935 грн 87 коп. пені за договором постачання природного газу від 07.12.2021 № 6497/21-РО-Т.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов договору постачання природного газу від 07.12.2021 № 6497/21-РО-Т у період з грудня 2021 року по лютий 2022 року він передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 24701 грн. 54 коп. Оскільки відповідач оплату за поставку природного газу здійснив частково, утворилась заборгованість у сумі 19950 грн 05 коп. за газ, поставлений у січні-лютому 2022 року.
За означеним договором постачання газу здійснювалось Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» до Релігійної організації “СВЯТО ПЕТРО-ПАВЛІВСЬКА ПАРАФІЯ СМТ ПЕТРОПАВЛІВКА ЛУГАНСЬКОЇ ЄПАРХІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ» юридична адреса якої: 93613, Луганська область, Станично-Луганський район, смт. Петропавлівка, площа Петропавлівська, б. 17.
За змістом позову основну заборгованість у сумі 19950 грн 05 коп. складають вимоги за поставлений відповідачу природний газ у січні - лютому 2022 року (з 01.01.2022 по 28.02.2022 включно), тобто спірний період частково охоплюється періодом перебування території місцезнаходження відповідача в тимчасовій окупації.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затверджується Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій.
Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 № 309 затверджений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окуповані Російською Федерацією, в якому Станично-Луганська селищна територіальна громада визначається окупованою з 24.02.2022.
28.02.2025 Міністерством розвитку громад та територій України був прийнятий наказ № 376, яким затверджений оновлений Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. У вказаному переліку Станично-Луганська селищна територіальна громада (UA44160050000040019) визначена окупованою також з 24.02.2022.
Тобто, період, за який позивач просить стягнути основну заборгованість за поставлений природний газ частково охоплюється періодом перебування території місцезнаходження відповідача в тимчасовій окупації.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 05.05.2025 провадження у справі № 913/142/25 зупинялося до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 908/1162/23 та оприлюднення повного тексту судового рішення ухваленого за результатами такого розгляду.
Розгляд справи №908/1162/23 стосувався питання застосування положень статей 13, 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України".
В Єдиному державному реєстрі судових рішень опублікована постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.
В означеній постанові об'єднана палата вказала наступне:
- у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України", правовий статус тимчасово окупованої території російською федерацією в розумінні п.1 ч.1 ст.3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою. Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема - і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п.1 ч.1 ст.3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася;
- висновок, викладений Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про застосування до спірних правовідносин положень статті 13-1 Закону з огляду на загальновідомий факт окупації міста Мелітополь, відповідає Закону;
- з урахуванням мотивів, наведених у цій постанові, об'єднана палата не вважає за необхідне відступити від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові у справі №910/9680/23 про поширення положень статті 13-1 Закону на території, тимчасово окуповані в період воєнного стану, лише з огляду на загальновідомий факт окупації таких територій за відсутності відповідного рішення Кабінету Міністрів України.
Разом з тим, за результатами опрацювання відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції встановив, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 05.11.2025 передав справу №280/5808/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з метою відступу від висновків щодо застосування статей 13 та 13-1 Закону "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", викладених у раніше ухвалених постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 (до закінчення перегляду якої в суді першої інстанції зупинялося провадження у справі №913/142/25).
Верховний Суд в ухвалі від 05.11.2025 у справі №280/5808/23 підстави передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотивував, зокрема, таким:
- у постановах Верховного Суду від 07.03.2024 у справі №910/9680/23, від 23.10.2025 у справі №916/1650/23 та від 03.10.2025 у справі №908/1162/23 не враховано, що для застосування обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", необхідним є не лише факт визнання відповідних територій тимчасово окупованими, а й наявність окремого рішення Кабінету Міністрів України про введення відповідних обмежень господарської діяльності на цих територіях;
- при цьому рішення про визнання територій тимчасово окупованими, яке на момент виникнення спірних правовідносин відповідно до визначеного Кабінетом Міністрів України порядку приймалось Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, не може замінювати собою рішення Кабінету Міністрів України про введення обмежень, передбачених статтями 13 та 13-1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України";
- загальновідомий факт окупації певних територій сам по собі не може вважатися достатньою правовою підставою для застосування встановлених законом економічних обмежень; ця обставина також не була врахована у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, в якій суд дійшов висновку про можливість застосування відповідних заборон без наявності спеціального рішення Кабінету Міністрів України щодо введення таких обмежень.
Відповідно до п.7 ч.1 ст.228 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
Згідно з п.11 ч.1 ст.229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому п.7 ч.1 ст.228 цього Кодексу, - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Пунктом 4 ч.4 ст.17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики.
Згідно з ч.1, п.6 ч.2 ст.36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Верховний Суд забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.
У силу приписів ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, в якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акту законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав'язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Лейла Шахін проти Туреччини" від 10.11.2005 зазначається, що згідно з практикою закон є чинним положенням, яке застосовується з урахуванням тлумачення, яке дають йому компетентні суди.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають обирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення у справі "Воловік проти України" від 06.12.2007).
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення у справі "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996; рішення у справі "Вєренцов проти України" від 11.04.2013).
Враховуючи вищезазначене, а також предмет та підстави апеляційного оскарження рішення, що переглядається, обставини та підстави передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи №280/5808/23 для відступу, зокрема, від висновку, викладеного у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, щодо поширення положень Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" на території, що були тимчасово окуповані, починаючи з 24.02.2022 та щодо яких відсутнє окреме рішення Кабінету Міністрів України, колегія суддів вважає за необхідне зупинити провадження у справі №913/142/25 до завершення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23.
Даний висновок суду апеляційної інстанції щодо необхідності зупинення апеляційного провадження до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у низці ухвал останнього, зокрема, від 19.11.2025 у справі №904/6645/23, від 19.11.2025 у справі №916/3666/22, від 18.11.2025 у справі №916/1946/23 тощо.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 8, 228, 234, 262, 263, 270 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,
1. Відкрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вх.№ 2618 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.11.2025 у справі №913/142/25 та здійснити її розгляд у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.
2.Встановити відповідачу строк до 14.01.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання апелянту.
4.Встановити учасникам справи строк до 14.01.2026 для подання заяв, клопотань, тощо.
5. Зупинити провадження у справі №913/142/25 до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи №280/5808/23 та оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень повного тексту постанови Верховного Суду у справі №280/5808/23.
6. Звернути увагу учасників справи, що з 18.10.2023 введено в дію Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" №3200-IX від 29.06.2023. Зокрема, приписами ч.6 ст.6 Господарського процесуального кодексу України (у редакції Закону, з урахуванням змін) унормовано, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Відповідно до частини восьмої зазначеної статті особи, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, можуть подати процесуальні, інші документи, вчинити інші процесуальні дії в електронній формі виключно за допомогою ЄСІТС, з використанням власного електронного підпису, прирівняного до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги". Реєстрація в ЄСІТС не позбавляє права на подання документів до суду в паперовій формі.
Інформацію у справі, що розглядається, можна отримати за веб-адресою court.gov.ua/sud4875.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку, передбаченому ст. 286-289 ГПК України.
Головуючий суддя Я.О. Білоусова
Суддя В.В. Лакіза
Суддя Н.О. Мартюхіна