вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"29" грудня 2025 р. Справа№ 910/14831/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів: Алданової С.О.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025
та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025
у справі № 910/14831/24 (суддя Мандриченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання вчинити дії
Короткий зміст позовних вимог
02.12.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, в якому просить суд зобов'язати Акціонерне товариство "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 49 451,40 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 від 06.03.2020, в частині нарахування збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда №121905 (згідно накопичувальної картки № 21120931 та переліку № 20211221).
Правовою підставою позову позивач обрав норми пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила зберігання вантажів); статті 1212 ЦК України.
Доводи та заперечення відповідача
Відповідач з позовом не погодився, посилаючись на те, що:
- умовами Додатку 1-4 до договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом не передбачено звільнення позивача від сплати послуги за зберігання вантажу, яка нараховується на весь час затримки вагонів, що виникла не з вини залізниці;
- при наданні послуги з накопичення вагонів при формуванні маршрутного поїзда №121905 на підставі актів загальної форми нарахована плата за зберігання вантажу в розмірі 49 451,40 грн, яка включена в накопичувальну картку №21120931 та списана з особового рахунку позивача;
- тривалість затримки (простою) вагонів на станції відправлення Броди Львівської області під накопиченням в очікуванні оформлення маршрутного поїзда, а відповідно і розмір плати за зберігання вантажу, залежали безпосередньо від вантажовідправника позивача.
Також відповідач просив суд відмовити в задоволенні позову в зв'язку з пропуском позовної давності для пред'явлення позову.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 у справі №910/14831/24 позов задоволено повністю. Зобов'язано Акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код 40075815) внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вулиця Івана Федорова, будинок 32, літера А, 3-й поверх, ідентифікаційний код 41564379) №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми в розмірі 49 451,40 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства "Українська залізниця" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
Рішення, з посиланням на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 626-629, 901, 903, 1212 ЦК України, ст. 193 ГК України, пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів, мотивоване тим, що оскільки затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від відповідача через наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях відповідача з метою формування маршрутного потягу, то списання грошових коштів з особового рахунку позивача є безпідставним. У зв'язку з цим суд виснував, що позовна вимога про відображення (відновлення, збільшення) на особовому рахунку №2829531 коштів у розмірі 49 451,40 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відносно заявленого відповідачем клопотання про застосування позовної давності суд першої інстанції виходив з того, що встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч. 1-4 ст. 315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, оскільки позов про зобов'язання АТ "Українська залізниця" внести зміни до особового рахунку ТОВ "Грейнсвард" № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 49 451,40 грн, поданий в порядку приписів ст. 1212 Цивільного кодексу України, відтак застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Короткий зміст заяви позивача про стягнення витрат на правничу допомогу
В суді першої інстанції позивачем було зазначено орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу у розмірі 12 000,00 грн та вказано, що докази понесених витрат буде надано відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України.
ТОВ "Грейнсвард" подало заяву про розподіл судових витрат, у якій просив стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" 9 461,60 грн витрат на професійну правничу допомогу, з яких 6 000,00 грн вартість послуг наданих адвокатом, а 3 461,60 грн - гонорар успіху.
АТ "Українська залізниця" подало заперечення на заяву ТОВ "Грейнсвард".
Суд першої інстанції встановив, що питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" під час розгляду даної справи не було вирішено.
Короткий зміст додаткового рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від15.04.2025 у справі №910/14831/24 заяву ТОВ "Грейнсвард" задоволено частково. Стягнуто з АТ "Українська залізниця" на користь ТОВ "Грейнсвард" 5 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні іншої частини заяви відмовлено повністю.
Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України, дійшов висновку, що витрати у розмірі 5 000,00 грн є підтвердженими, співмірними зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг (виконаних робіт), предметом позову та значенням справи для сторони. В іншій частині заявлених позивачем витрат суд відмовив.
Щодо гонорару успіху, який відповідно до п. 4.7. договору становить 7% (сім відсотків) від ціни позову, суд відмовив, оскільки позивач звернувся до суду з позовними вимогами немайнового характеру, що виключає наявність ціни позову.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з цими рішеннями, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить їх скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю та відмовити у стягненні судового збору. Здійснити розподіл судових витрат.
А саме апелянт посилається на те, що:
- судом першої інстанції безпідставно не взято до уваги той факт, що враховуючи об'єм наданих послуг з накопичення вагонів, наведених вище, тривалість затримки (простою) вагонів на станції відправлення Броди під накопиченням в очікуванні оформлення маршрутного поїзда, а відповідно і розмір плати за зберігання вантажу, залежали безпосередньо від вантажовідправника ТОВ «Грейнсвард», що здійснював навантаження на під'їзних коліях ТОВ «АГРО ФОНД»;
- суд першої інстанції помилково вказує на те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту затримки вантажу з вини Позивача, а тому відсутні правові підстави для нарахування збору за зберігання вантажів, оскільки факт затримки вантажу засвідчується актами загальної форми, які наявні в матеріалах справи та складені відповідно до п.3 Правил складання актів, затв. Наказом Міністерства транспорту України 28.05.2002 №334;
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що до даних правовідносин не можуть бути застосовані пункти 8, 9 Правил зберігання вантажів;
- судом першої інстанції безпідставно застосовано до спірних правовідносин позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09.04.2024 року у справі №915/5/23, оскільки судами необхідно враховувати висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Правовідносини у даній справі, на думку апелянта, не тотожні, оскільки в даному випадку позивач у своїх листах надав гарантію сплати збору за зберігання вантажу (всіх платежів), підписав акти загальної форми та накопичувальну картку без зауважень;
- суд першої інстанції помилково дійшов висновку, про те, що у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання, а отже і списання цих коштів з особового рахунку;
- уклавши вказаний Договір, позивач погодився із використанням для організації електронного документообігу виключно власних інформаційних систем Перевізника;
- суд першої інстанції безпідставно не застосував при розгляді даної справи строки позовної давності. Зокрема, як стверджує апелянт, суд не взяв до уваги, що спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли в грудні 2021 року і що позивачем пропущено шестимісячний строк позовної давності, передбачений ст. 136 Статуту залізниць України, оскільки позивач був обізнаний про списання з свого особового рахунку грошової суми в розмірі 49 451,40 грн починаючи з 21.12.2021, що підтверджується підписанням накопичувальної картки №21120931 без зауважень. Однак позивач звернувся до суду з відповідним позовом після спливу позовної давності та без наведення поважних причин пропущення позовної давності;
- щодо обраного способу захисту та застосування ст. 1212 ЦК України апелянт зазначає, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 03.06.2015 №6-100цс15, постановах Верховного Суду України від 25.02.2015 №3- 11гс15 та від 24.09.2014 №6-122цс14 та підтримана Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 17.08.2021 у справі №913/371/20. Отже, на думку апелянта, позовна вимога про зобов'язання Відповідача внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми, яка є фактично відновлення становища, що існувало до порушення, не є належним способом захисту у спірних правовідносинах (кондикційних). Обрання Позивачем неналежного способу захисту права є самостійною підставою для відмови в позові.
Доводи та заперечення позивача
У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, вважає її безпідставною з огляду на те, що:
- 26.11.2021 Залізницею оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.12.2021. Відповідно до п. 4.5 Договору щодобово, упродовж періоду виконання Договору, Залізниця надає Товариству переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених Позивачем на виконання Договору за звітну добу;
- Залізницею текстом Договору чітко та однозначно встановлено, що умови Додатку 1-4 до Договору мають пріоритет над умовами Договору та інших правочинів, що існують між сторонами. Перевізник не несе відповідальності за втрату якості вантажу під час надання послуги з накопичення вагонів (п. 11). Належним доказом на підтвердження замовлення та надання послуги з накопичення вагонів є накопичувальна картка;
- Верховний Суд фактично дійшов висновку про те, що збір за зберігання не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів (справи № 915/305/22 та № 915/5/23, № 915/334/23, №915/369/23). Позивач вважає, що обґрунтованим є твердження, що у період накопичення вагонів для групових відправок/маршрутного поїзда/контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 і ці правовідносини є предметом окремої належним чином сплаченої спеціальної послуги;
- у Залізниці були відсутні правові підстави для нарахування Товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда № 121905, а тому кошти у розмірі 49 451,40 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно);
- відзив на позовну заяву не містив будь-яких заперечень щодо факту формування маршрутного поїзда та замовлення і сплати Товариством окремої послуги з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним поїздом. Також Залізницею не надано документів на підтвердження наявності затримки вагонів відмінної від накопичення маршрутного поїзда № 121905;
- розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи в суді першої інстанції підтверджено належними доказами. Вказаний розмір є цілком співмірним із складністю справи та витраченим адвокатом часом, розумним та необхідним для досягнення позитивного результату.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Алданова С.О., Демидова А.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/14831/24. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з господарського суду першої інстанції.
16.05.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від15.04.2025 у справі №910/14831/24 у справі №910/14831/24. Закінчено проведення підготовчих дій. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Роз'яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі у строк до 18.06.2025. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 18.06.2025.
Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Суд першої інстанції, на підставі сукупності належних та допустимих доказів встановив такі обставини правовідносин сторін.
25.02.2020 Акціонерним товариством "Українська залізниця" (далі також - перевізник) на веб-сайті http://uz-cargo.com оприлюднено Договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (надалі - Договір), як публічну пропозицію для укладення договору.
Предметом договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника, пов'язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги. У розумінні договору користування вагоном не є орендою майна, а плата за користування власним вагоном перевізника не є орендною платою (пункт 1.1 Договору).
Відповідно до пунктів 1.5., 1.6., 1.7. Договору, договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов'язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Договір з урахуванням змін до нього, оприлюднюється перевізником як публічна пропозиція про укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com, з накладенням кваліфікованого електронного підпису. Договір укладається шляхом надання перевізником пропозиції укласти договір (оферти) і прийняття в цілому пропозиції (акцепту) другою стороною. Приймаючи пропозицію укласти договір друга сторона засвідчує, що ознайомилась та згодна з усіма умовами договору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (далі - замовник) подало Акціонерному товариству "Українська залізниця" заяву про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001, в якій виразило волевиявлення укласти договір у порядку, встановленому статтею 634 Цивільного кодексу України.
Згідно пункту 1.10 договору, договір є укладеним з дня надання замовнику перевізником інформаційного повідомлення про укладення договору, але не раніше дня введення його в дію відповідно до пункту 12.1 договору.
06.03.2020 Акціонерне товариство "Українська залізниця" надіслало Товариству з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" повідомлення про укладення Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.
У відповідності до пункту 12.1 Договору, договір діє з дня укладення, але не раніше дати введення в дію, що визначається перевізником в повідомленні про оприлюднення договору здійсненого на веб-сайті http://uz-cargo.com та діє до його припинення. Дата введення в дію не може бути раніше 30 днів з дня оприлюднення договору. На звернення замовника умови договору застосовуються до відносин з замовником, які виникли між сторонами до його укладення та введення в дію.
26.11.2021 відповідачем оприлюднено нову редакцію Договору, яка введена в дію з 01.12.2021.
Пунктом 1.4 Договору передбачено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Згідно з пунктом 2.1 Договору, замовник зобов'язаний, зокрема (пункт 2.1.4), сплачувати послуги перевізника та інші платежі, належні перевізнику за Договором, із сум внесеної передоплати за кодом платника; самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагона за межами України та інших послуг перевізника; (пункт 2.1.5.) відшкодовувати перевізнику витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від перевізника, які виникли на станціях залізниць України, зокрема, з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; недодання до накладної документів, необхідних для виконання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника; (пункт 2.1.7) у строки, встановлені розділом 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості; підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу замовника - підписувати та надавати перевізнику не пізніше двох робочих днів від дня надання такої його вимоги.
Відповідно до п. 2.3 Договору, перевізник зобов'язаний, зокрема, (пункт 2.3.2.) приймати до перевезення вантажі у вагонах (контейнерах) замовника або у власних вагонах (контейнерах) перевізника, надавати власні вагони (контейнери) перевізника для навантаження вантажів згідно із затвердженими планами і заявками замовника згідно інформації розміщеної у Системі планування перевезень, надавати додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатках до Договору та Збірнику тарифів; (пункт 2.3.5.) складати документи, передбачені пунктами 1.3, 1.4 та розділом 4 Договору щодо нарахування сум платежів.
Пункт 3.1 Договору передбачає, що розмір провізних платежів за перевезення вантажу у вагонах замовника та вагонах залізниць інших держав, додаткових зборів, пов'язаних з перевезенням, розраховується за ставками і тарифами, які визначаються відповідно до умов Збірника тарифів.
Згідно з пунктом 3.4 Договору, замовник зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами перевізника: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих замовнику на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції з причин, які залежать від замовника; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від перевізника (далі - плата за користування власними вагонами Перевізника).
Оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в розділі 14 Договору. Датою надходження платежів вважається дата зарахування коштів обслуговуючим банком на поточний рахунок перевізника зі спеціальним режимом використання. Одержані на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання кошти перевізник зараховує на особовий рахунок замовника.
Відповідно до пункту 5.1 Договору, у випадку відсутності або недостатності на особовому рахунку замовника коштів у розмірі, необхідному для оплати провізних та інших платежів, додаткових послуг, перевізник має право припинити надання послуг за Договором, у тому числі приймання, видачу вантажів та надання додаткових послуг згідно зі ст. 62 Статуту залізниць України з одночасним віднесенням відповідальності на замовника за затримку вагонів і контейнерів та зберігання вантажу. При наявності заборгованості перевізник має право відповідно до ст. 51, 62 Статуту залізниць України затримати видачу вантажу, що надійшов, і реалізувати його для покриття заборгованості.
Пункт 7.3 Договору визначає, що позовна давність за вимогами перевізника до замовників, що випливають з правовідносин сторін за договором, становить один рік.
У відповідності до п. 10.3 Договору, документи направлені перевізником замовнику для підписання і не підписанні останнім (у тому числі з внесеними зауваженнями але не підписаними), вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими замовником у строк, встановлений нормативно-правовими актами або Договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення, окрім випадків надання замовником заперечень до них в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення перевізником документів замовнику, у т. ч. автоматизованими системами перевізника і з застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт не стосується порядку укладення та внесення змін до Договору, визначених в розділі 9 Договору.
Відповідно до пункту 13 Договору, невід'ємною частиною договору є додатки, зокрема:
- додаток 1-1 "Ставки плати за додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, що надаються за вільними тарифами";
- додаток 1-4 "Умови накопичення вагонів" (далі - Додаток).
Згідно з пунктом 1 Додатку 1-4, на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та/або з вантажем власних вагонів перевізника та/або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів).
Відповідно до пункту 2 Додатку 1-4, станціями накопичення можуть бути станції відправлення та/або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Пункт 3 Додатку 1-4 передбачає, що для організації накопичення вагонів замовник направляє для погодження перевізником звернення із зазначенням бажаних станцій накопичення та максимальної кількості вагонів, що може бути накопичено на кожній з них. Строк розгляду перевізником такого звернення становить не більше ніж 15 робочих днів. За результатом розгляду звернення замовника, перевізник інформує про можливість накопичення вагонів із зазначенням станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено на них, або надає обґрунтовану відмову.
Відповідно до пункту 4 Додатку 1-4, в межах узгоджених станцій накопичення та кількості вагонів, що може бути накопичено, замовник щомісячно надає перевізнику на такі станції накопичення заявки на накопичення вагонів із зазначенням: станції накопичення; граничної кількості вагонів для накопичення; розподілу для накопичення вагонів за їх видами, різновидом вантажу, станції призначення; періоду дії такої заявки.
Пункт 5 Додатку 1-4 передбачає, що на станціях накопичення на шляху прямування перевізник контролює накопичення вагонів відповідно до заявки замовника для подальшого формування поїзда та відправлення на станцію призначення.
Згідно з пунктом 6 Додатку 1-4, початком накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - прибуття вагонів на станцію накопичення; на станції відправлення - момент фактичної передачі замовником вагонів перевізнику.
Часом закінчення накопичення вагонів є: на шляху прямування порожніх та/або з вантажем - формування поїзду з таких вагонів; на станції відправлення - приймання останнього вагона перевізником (пункт 7 Додатку 1-4).
Відповідно до пункту 8 Додатку 1-4, час перебування вагонів на коліях загального користування станції накопичення відображається в акті загальної форми ГУ-23.
За умовами п. 9 Додатку 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує:
- плату за вільним тарифом "Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу" відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення);
- за затримку вагонів замовника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини замовника згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів;
- за затримку власних вагонів перевізника - платежі, пов'язані із затримкою вантажу на шляху прямування з вини Замовника, згідно зі Збірником тарифів та Правилами перевезення вантажів та п. 3.4 Договору.
Плата за маневрову роботу під час надання послуг з накопичення замовнику не нараховується.
Нарахування платежів відбувається на станції накопичення за накопичувальною карткою ФДУ-92, відомістю плати за користування вагонами ГУ-46 з коду платника замовника, яким замовлено надання такої послуги (пункт 10 Додатку 1-4).
На виконання умов договору позивачем відвантажено, а відповідачем прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 121905 зі станції Броди Львівської залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ТІС) Одеської залізниці із вантажем (зерно пшениці), що підтверджується зокрема графами 7, 19 та 29 перевізних документів № № 35580836, 35580844 та Відомостями вагонів до них.
За час накопичення маршрутного поїзда №121905 станцією Броди Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу у розмірі 10 376,40 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою №21120931 та Переліком № 20211221;
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 49 451,40 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 21120931 та Переліком № 20211221;
- плату за користування вагонами у розмірі 217 314,00 грн з ПДВ, що підтверджується Відомостями №№ 21120252, 21120523р та Переліком № 20211221.
Звертаючись з даним позовом, позивач вказував про безпідставність списання з особового рахунку ТОВ "Грейнсвард" коштів у сумі 49 451,40 грн за зберігання вантажу, оскільки затримка вагонів відбулась не з вини позивача, а внаслідок їх накопичення для формування маршрутного поїзда, що, на переконання позивача, не може вважатись одностороннім порушенням зобов'язань зі сторони замовника послуги, в зв'язку з чим, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення
За змістом пункту 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із частиною 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Статтею 8 Закону України «Про залізничний транспорт» визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 затверджено Статут залізниць України, положення якого згідно з пунктом 2 Статуту визначають обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
У пункті 3 Статуту залізниць України передбачено, що його дія поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування.
У пункті 71 Статуту залізниць України визначено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Згідно з пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі за текстом - Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами пункту 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
З наведених норм законодавства вбачається, що залізниця має право нарахувати збір за зберігання вантажу за період затримки вагонів у випадках простою з причин, що залежали від вантажовідправника, вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. Тобто з причин, не залежних від залізниці. Обов'язковою умовою його нарахування є наявність вини відправника (одержувача) у простої (затримці) вагонів.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що укладений між сторонами Договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком № 1-4 до вказаного правочину і є невід'ємною частиною останнього.
Ураховуючи положення Договору, зокрема додатків №№ 1-4 «Умови накопичення вагонів», у спірних правовідносинах метою замовлення Позивачем спеціальної послуги є формування маршрутного поїзда в кількості 50 вагонів, що відбувається шляхом їх накопичення на станції відправлення, а отже передбачає фактичну затримку окремих вагонів на певний час до моменту остаточного укомплектування маршрутного поїзда в повному обсязі.
За вказану послугу з накопичення вагонів, відповідно до пункту 9 Додатку № 1-4 до Договору, замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-4 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (пункт 9.1. Додатку № 1-4).
За встановлених обставин, слід констатувати, що накопичення вагонів (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф. При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4 до Договору) та, відповідно, затримка вагонів у такому випадку не може передбачати настання у замовника додаткових матеріальних витрат у вигляді сплати вказаного збору у зв'язку з відсутністю у нього вини.
Суд першої інстанції, на підставі наявних у справі доказів, вірно встановив, що нарахування залізницею збору за зберігання вантажу здійснено на підставі пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів в період перебування вагонів в очікуванні формуванням маршруту потягу. Тобто в момент надання залізницею додаткової договірної послуги з накопичення вагонів згідно Додатків №№ 1-4 до Договору.
Отже, означена затримка вагонів, на переконання колегії суддів, не може бути кваліфікована як така, що настала з вини відправника (позивача у справі), оскільки мала місце саме у зв'язку із наданням залізницею відповідної послуги в рамках і на підставі узгоджених умов договору. В матеріалах справи відсутні докази наявності вини замовника в затримці вагонів.
Долучені у справу акти загальної форми не можуть бути беззаперечним доказом наявності у залізниці правових підстав для нарахування та списання з особового рахунку замовника збору за зберігання, оскільки за змістом договірних умов (п. 8, п. 9 Додатку №1-4) факт перебування вагонів під накопиченням фіксується названим актом і є підставою для нарахування плати за послугою «накопичення вагонів» згідно тарифу.
Разом з цім, в період «затримки вагонів» з вини саме замовника (не через накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування. У такому випадку, обов'язковим елементом встановленим для застосування п. 9.2. Додатку №1-4 до Договору є «затримка з вини Замовника». Тобто договірні умови визначають можливість фіксації Актом форми ГУ-23 різних випадків: як послуги за «накопичення рухомого складу» (п.9.1), так і «затримку вагонів» (п.9.2).
Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів того, що затримка вагонів на коліях загального користування сталася поза межами встановлених у Договорі строків та з порушенням порядку, визначеного у Додатку №1-4 до Договору «Умови накопичення вагонів».
Накопичення вагонів (маршрут) в даному випадку відбувається в рамках договірних відносин (є предметом послуги за яку сплачується тариф), за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний».
У зв'язку з цим, Суд вважає, що перебування вагонів на коліях загального користування протягом часу накопичення, що зафіксовано в Актах форми ГУ-23, не може бути розцінене як затримка вагонів з вини відправника. Адже неможливість відправлення вагонів пов'язана із необхідністю формування маршрутного потягу із 50 вагонів. До поки такий потяг не буде сформований, інші вагони перебувають в очікуванні.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у Відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої Позивачем спеціальної послуги. При вирішенні спору у цій справі, судом попередньої інстанції вірно було враховано правову позицію Верховного Суду, що викладена в постановах від 01.02.2024 у справі № 915/305/22.
Враховуючи те, що з долучених у справу документів вбачається затримання вагонів через обставини, що залежали від відповідача, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях залізниці з метою формування маршрутного потягу, колегія вважає, що у даному випадку у Залізниці були відсутні підстави для застосування положень пунктів 8, 9 Правил зберігання вантажів. Відтак, нарахування і списання коштів в розмірі збору за зберігання вантажу є безпідставним.
Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Правовий аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачені нею кондикційні зобов'язання виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна чи підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Водночас, наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень ст. 1212 ЦК України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
З огляду на положення ст. ст. 11, 202, 509, 626 ЦК України достатньою підставою для набуття (збереження) майна може бути укладений між особами договір. Таким чином набуття однією зі сторін майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.
Поряд з цим сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними, необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах або отримане однією зі сторін майно у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідач здійснив списання з особового рахунку позивача плати за зберігання вантажу, перевезення якого обумовлювалось договором. Утім таке списання коштів, як було встановлено вище, здійснено безпідставно, поза межами досягнутих між сторонами домовленостей. Отже кошти, які позивач просить стягнути в рамках пред'явленого позову у цій справі, не можуть бути визнані такими, що набуті відповідачем за наявності правової підстави, а тому вони підлягають поверненню в порядку статті 1212 ЦК України.
На думку колегії суддів, до спірних правовідносин судом першої інстанції цілком правомірно було застосовано названу норму цивільного законодавства та зобов'язано Залізницю внести зміни до особового рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому безпідставно списаної суми коштів.
Ствердження апелянта про помилковість застосування судом положень статті 1212 ЦК України оцінюються колегією суддів критично, позаяк належними засобами доказування відповідачем не підтверджено факту затримки вагонів з вини замовника та, як наслідок, наявності у залізниці права на нарахування відповідного збору. Висновки суду про безпідставність отримання відповідачем коштів доводами апеляційної скарги не спростовано.
Також підлягає відхиленню і аргументація апеляційної скарги про пропуск позивачем спеціального строку позовної давності, адже вимога про стягнення коштів заявлена в поряду статті 1212 ЦК України як повернення безпідставно набутого відповідачем майна (поза межами договірних правовідносин). Тож у такому випадку застосовуються загальні положення про позовну давність, про що вірно зазначено в оскаржуваному судовому рішенні. Трьохрічний строк позовної давності Товариством з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського товариства "Грейнсвард" не пропущено, підстави для застосування наслідків його пропуску відсутні.
З урахуванням вищенаведеного в сукупності апеляційна інстанція за результатами перегляду справи в апеляційному порядку підстав для скасування оскаржуваного рішення не встановила.
Крім того, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, Залізницею в прохальній частині скарги викладено вимогу про скасування також і додаткового рішення суду першої інстанції. Однак жодних доводів відносно помилковості чи необґрунтованості висновків суду про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу скаржником не наведено.
Враховуючи принцип диспозитивності господарського процесу, а також з огляду на відсутність правових підстав для скасування судового рішення у даній справі, колегія суддів не вбачає підстав для скасування і додаткового рішення.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржені судові рішення у цій справі прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити.
Судові витрати
Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2025 та додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2025 у справі №910/14831/24 залишити без змін.
Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та строк, передбачений ст.ст.287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.А. Корсак
Судді С.О. Алданова
А.М. Демидова