Єдиний унікальний номер 725/6238/25
Номер провадження 2/725/2076/25
23.12.2025 Чернівецький районний суд міста Чернівців в складі:
головуючого судді Стоцька Л. А.
за участю секретаря Соболевської А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів,-
Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення аліментів.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що х 2019 по 2024 року проживав разом із відповідачем як сім'я без реєстрації шлюбу, під час якого у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3 .
Після припинення спільного проживання із відповідачем, їхній син залишився проживати разом із батьком, мати самоусунулась від виховання дитини, не надає добровільно допомоги на утримання сина, а тому вимушений звернутись до суду.
Окрім того, просив встановити факт самостійного виховання та утримання ним сина, оскільки встановлення факту має для позивача важливе юридичне значення, оскільки підтвердить статус «одинокий батько» і дасть можливість оформити документи щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним з батьків, змінити місце проживання дитини без документального оформлення згоди матері, яка не проживає разом із ними, реалізувати право одинокого батька на першочергове отримання житла.
Просив встановити факт самостійного виховання та утримання сина, а також стягнути із відповідачки аліменти на утримання дитини.
Позивачем подана заява, відповідно до якої просив позовні вимоги в частині стягнення аліментів залишити без розгляду, і іншій частині задовольнити, та проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідач до суду також не з'явилась. Надала заяву про розгляд справи без її участі, вказала, що підтримує вимоги та не заперечує проти її задоволення.
Згідно з ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає за необхідне прийняти відмову позивача від позовної вимоги про стягнення аліментів на підставі статті 255 ЦПК України закрити провадження у справі в цій частині, оскільки позивач, відповідно до положень статей 49, 255 ЦПК України, відмовився від цієї позовної вимоги, а позовна вимога про встановлення юридичного факту підлягає до задоволення з наступних підстав.
За частиною третьою статті 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Пунктом 1 частини другої статті 49 ЦПК України передбачено, що крім прав та обов'язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.
Статтею 206 ЦПК України передбачено, що позивач може відмовитися від позову на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті або в окремій письмовій заяві. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо: позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
Враховуючи, що позивачем подано до суду заяву про відмову від позовної вимоги про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей і така відмова приймається судом, суд вважає за необхідне провадження у цій частині позовної вимоги закрити.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. ( ч.1 ст .82 ЦПК України).
Суд не має сумніву, щодо достовірності обставин, які визнаються усіма учасниками справи.
Згідно вимог ч.ч.1,4 ст. 206 цього ж Кодексу - позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Суд, розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів, наданих заявником, а відтак, дійшов висновку, що вимоги заяви підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що у сторін під час спільного проживання народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Нормами ч 1, ч. 2ст. 161 СК України передбачено, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей (ч. 3ст. 11 Закону України "Про охорону дитинства").
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Право на свободу вибору місця проживання кожному гарантоване ст. 33 Конституції України.
Статтею 5 Протоколу №7 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» встановлено, що кожен із подружжя у відносинах між собою користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу в шлюб, перебування в шлюбі та щодо його розірвання.
Окрім цього, пунктом 126 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Фернандес Мартінес проти Іспанії» (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року встановлено: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
Проживання дитини разом із батьками є водночас її правом, а обов'язком батьків є утримання дитини.
Згідно зі ст. 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Волевиявлення сторін по справі щодо участі у вихованні їхнього спільного сина ОСОБА_3 викладене та підтверджується нотаріально завіреним договором між батьками про утримання та визначення місця проживання дитини з батьком.
Відповідно до даного договору, місцем проживання малолітнього сина ОСОБА_3 є місце проживання його батька ОСОБА_1 .
Також факт самостійного утримання та виховання батьком сина підтверджується письмовими показами свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .
Відповідно до характеризуючих даних ОСОБА_1 має стабільний дохід, до кримінальної відповідальності не притягувався.
Відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04.09.2024 року ( справа № 753/16535/22) - аналіз практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
У своїй Постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.04.2025 вказав , що колегія суддів вважає, що в умовах дії режиму воєнного стану факт самостійного виховання батьком (або іншою особою) дитини може існувати і без наявного спору про право через обставини, в силу яких обсяг прав матері (батька) обмежується або припиняється.
Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив порядок установлення факту самостійного виховання та утримання дитини виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.
Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьоюстатті 5 СК України передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
Суд - це фактично останній інструмент, який підлягає використанню при вирішенні сімейних спорів, коли спір неможливо вирішити іншим шляхом.
При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров'я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19). Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини (стаття 12 Конвенції про права дитини,стаття 171 СК України,стаття 14 Закону України «Про охорону дитинства»).
Статтею 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року, у всіх діях відносно дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно із ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини.
Відповідно дост. 157 Сімейного Кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
У статті 112 СК України зазначено, що суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Беручи до уваги вищевикладене, суд вважає, що збереження сім'ї неможливе, оскільки їхня сім'я розпалася остаточно, на даний час шлюб носить формальний характер.
Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що збереження сім'ї між сторонами неможливе, та зокрема суперечить правам та інтересам позивача, відсутність спору між сторонами, щодо визначення місця проживання та порядку утримання їх спільної дитини, та те, що відповідачка позов визнала, суд вважає, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.
Крім того, суд зауважує, що жодних прав та обов'язків матері та дитини, не обмежено та не порушено.
Керуючись ст.ст. 104 ч.2, 105 ч.3, 110, 112, 114, ч.2 160, 161, 180-183 СК України, ст.ст.4-6,76-81,95, 247,258-259,263-265, 354-355 ЦПК України, суд,-
Прийняти відмову позивача ОСОБА_6 від позову до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
Провадження у справі у частині позовної вимоги про стягнення аліментів - закрити.
Позовну вимогу про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.
Встановити факт самостійного виховання та утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітнього сина - ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Чернівецького районного
суду міста Чернівців Стоцька Л. А.