Справа № 642/5161/24
Провадження № 1-кп/642/191/25
30 грудня 2025 року Холодногірський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
за участю секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
сторін кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6
захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8
обвинувачених ОСОБА_9 , ОСОБА_10
потерпілого ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024226260000300 від 09.08.2024, відносно:
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, із повною вищою освітою, не одруженого, маючого на утриманні батьків-пенсіонерів, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період «штаб-сержанту» 3-ї категорії групи персоналу ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця с. Велика Знам'янка Кам'янсько-Дністровського району Запорізької області, громадянина України, з повною вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні неповнолітню дитину, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, заступника начальника штабу в/ч НОМЕР_1 у військовому званні «капітан», раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 ,
які обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст. 28 ч.1 ст. 125 КК України, -
ОСОБА_10 , перебуваючого на посаді стрільця-помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_4 у військовому званні «солдат», разом з ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_4 у військовому званні «старший лейтенант», 08.08.2024 року приблизно о 10 годині 38 хвилин, під час спільного патрулювання, на автомобілі марки «Газель», білого кольору, побачили раніше незнайомого їм громадянина - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та зупинилися на узбіччі проїжджої частини для перевірки його військово-облікових документів.
ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 підійшли до ОСОБА_11 та, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості навпроти житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , де ОСОБА_10 запропонував тому пред'явити військово-облікові документи, що ОСОБА_11 і зробив, надавши військовий квиток для ознайомлення вказаним особам.
В ході спілкування, між ОСОБА_10 з одного боку, та ОСОБА_11 з іншого боку, почалась сварка, в ході якої ОСОБА_11 , на думку ОСОБА_10 , поводив себе зухвало, внаслідок чого у нього виникли неприязні відносини по відношенню до ОСОБА_11 .
Після чого, ОСОБА_10 , в той же день приблизно о 10 годині 40 хвилини, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись в положенні стоячи, на відстані приблизно одного метру, обличчям до потерпілого ОСОБА_11 , який в цей час стояв навпроти, наніс потерпілому один удар правою рукою в область правої вилиці, після чого тягав потерпілого ОСОБА_11 , схопивши за футболку, та штовхав того від себе, а також наніс ще один удар кулаком лівої руки в ділянку правої вилиці потерпілому.
Після цього ОСОБА_11 , намагаючись уникнути подальшого побиття, зміг відбігти від ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які побачивши, що їх дії були помічені сторонньою особою, залишили місце події.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_10 , потерпілому ОСОБА_11 , відповідно до висновку експерта № 09-1261/2024 від 19.08.2024, спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців на голові та щії, що за ступенем тяжкості є легкими тілесними ушкодженнями, як такі, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності та мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більш, як шість днів, згідно з п. п. 2.3.2 б), 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу МОЗ України № 6 від 17.01.1995.
Формулювання обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_9 і визнане судом недоведеним.
Відповідно до обвинувального акту (який складено прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_6 ), ОСОБА_9 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.28, ч.1 ст.125 КК України , а саме як умисне легке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб без попередньої змови, за наступних обставин.
Так, ОСОБА_9 , перебуваючи на посаді офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_4 у військовому званні «старший лейтенант», разом з ОСОБА_10 , перебуваючого на посаді стрільця-помічника гранатометника ІНФОРМАЦІЯ_4 у військовому званні «солдат», 08.08.2024 року приблизно о 10 годині 38 хвилин, під час спільного патрулювання, на автомобілі марки «Газель», білого кольору, побачили раніше незнайомого їм громадянина - ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та зупинилися на узбіччі проїжджої частини для перевірки його військово-облікових документів.
ОСОБА_10 разом з ОСОБА_9 підійшли до ОСОБА_11 і, перебуваючи на відкритій ділянці місцевості навпроти житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 , запропонували тому пред'явити військово-облікові документи, що ОСОБА_11 і зробив та надав військовий квиток для ознайомлення вказаним особам.
В ході спілкування, між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , з одного боку, та ОСОБА_11 з іншого боку, почалась сварка, в ході якої ОСОБА_11 , на думку ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , поводив себе зухвало, внаслідок чого у них виникли неприязні відносини по відношенню до ОСОБА_11 .
ОСОБА_9 , в той же день приблизно о 10 годині 40 хвилини, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись в положенні стоячи, на відстані приблизно одного метру, обличчям до потерпілого ОСОБА_11 , який в цей час стояв навпроти нього, наніс потерпілому один удар кулаком правої руки в область правої вилиці.
Після чого, ОСОБА_10 , в той же день приблизно о 10 годині 40 хвилини, на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин, маючи прямий умисел, який раптово виник в результаті протиправних дій ОСОБА_9 , спрямований на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись в положенні стоячи, на відстані приблизно одного метру, обличчям до потерпілого ОСОБА_11 , який в цей час стояв навпроти, діючи в групі з ОСОБА_9 без попередньої змови між собою, наніс потерпілому один удар правою рукою в область правої вилиці, після чого тягав потерпілого ОСОБА_11 , схопивши за футболку, та штовхав того від себе, а також наніс ще один удар кулаком лівої руки в ділянку правої вилиці потерпілому.
Після цього ОСОБА_11 , намагаючись уникнути подальшого побиття, зміг відбігти від ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які побачивши, що їх протиправні дії були помічені сторонніми особами, залишили місце вчинення проступку.
Внаслідок протиправних дій ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , потерпілому ОСОБА_11 , відповідно до висновку експерта № 09-1261/2024 від 19.08.2024, спричинено тілесні ушкодження у вигляді синців на голові та шиї, що за ступенем тяжкості є легкими тілесними ушкодженнями, як такі, що не спричинили короткочасного розладу здоров'я чи незначної стійкої втрати працездатності та мають незначні скороминущі наслідки тривалістю не більш, як шість днів, згідно з п. п. 2.3.2 б), 2.3.5 «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» Наказу МОЗ України № 6 від 17.01.1995.
Відповідно до положень статті 337 КПК України судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_10 та ОСОБА_9 проведено в межах висунутого обвинувачення за ч.1 ст. 28, ч.1 ст. 125 КК України відповідно до обвинувального акту, а саме як умисне легке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб без попередньої змови.
Суд, в ході судового розгляду, відповідно до частин 1, 2, 6 статті 22 КПК України, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створював необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Сторони кримінального провадження мали рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне провадження здійснювалося на засадах змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Дослідивши надані стороною обвинувачення докази, керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 17, 22, 23 КПК України щодо презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд приходить до висновку про визнання винним обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України та виправдування обвинуваченого ОСОБА_9 за висунутим йому обвинуваченням з наступних підстав.
Допитаний в судовому засіданні 02.12.2024 потерпілий ОСОБА_11 пояснив, що 28 грудня 2022 року він був призваний у ЗСУ за мобілізацією на особливий період, у 2023 році він потрапив у полон. Після звільнення з полону 27.06.2024 року він був звільнений з військової служби у запас на підставі положень статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із звільненням з полону. 08.08.2024 року приблизно о 10 годині 35 хвилин, він вийшов з місцевого транспорту, на зупинці, яка розташована навпроти житлового будинку за адресою: АДРЕСА_4 . Біля нього зупинився якийсь транспортний засіб, з якого вийшли два чоловіка у військовій формі, підійшли до нього, представилися працівниками ТЦК та СП, та попросили надати свої військово-облікові документи. Він надав свій військовий квиток для огляду , як пізніше він дізнався ОСОБА_10 . Вивчаючи наданий військовий квиток ОСОБА_10 запитав у нього «на якій підставі він гуляє», «чи є в нього поранення, чи він хворий». У відповідь він пояснив, що в нього у військовому квитку написано, що звільнений, так як був у полоні, та зауважив, «Ви читати вмієте? В школі вчились?» ОСОБА_10 сказав «чого ти такий борзий» та почав наближатись, скорочуючи дистанцію приблизно до 30 см., та здійснив замах головою у його сторону, намагаючись як він зрозумів завдати йому удар своєю головою в обличчя. Він відштовхнув ОСОБА_10 лівою рукою в область шиї, після чого останній став поводив себе агресивно, наніс йому один удар правою рукою в область правої вилиці, став тягнути, схопивши за футболку, та штовхати, а потім ще наніс йому один удар кулаком лівої руки в ділянку правої вилиці. Після чого до нього підбіг ОСОБА_9 , який весь час стоях поруч, та наніс йому один удар кулаком правої руки в область правої вилиці. Потім йому вдалось відбігти. Потім він дістав свій телефон і намагався зробити фото, ОСОБА_10 переслідував його та вимагав, щоб він видалив записи. Потім ОСОБА_9 побачив, що сторонній хлопець знімає події на свій мобільний телефон, сказав ОСОБА_10 щоб вони їхали. Вони сіли до автомобіля та поїхали з місця події, а він підійшов до хлопця, яки здійснював відеозйому на свій телефон, ортримав у нього копію цього відеофайлу, який потім розмістив в телеграм-каналі «Харков Life | Харків ». Внаслідок його побиття, його стан здоров'я погіршився, він не міг спати, оскільки події нагадали йому час перебування у полоні. Ним заявлений цивільний позов про стягнення з обох обвинувачених матеріальної шкоди в розмірі 7825 грн., яка складається з витрат, що були ним витрачені на придбання лікарських препаратів. Також він просить стягнути моральну шкоду з обвинувачених в розмірі 400 000 грн., яка виразилася в його психологічних стражданнях.
Допитаний в судовому засіданні 12.09.2025 обвинувачений ОСОБА_10 , свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав повністю, та пояснив, що він із ОСОБА_9 , проходили службу як представники ІНФОРМАЦІЯ_4 . 08.08.2024 року вранці вони заступила на службу та здійснювали оповіщення з метою перевірки військово-облікових документів у громадян та проведення мобілізаційних заходів. На службовому автомобілі вони їхали вулицею по приватному сектору, назву якої він не пам'ятає, коли побачили чоловіка неподалік зупинки громадського транспорту, який підходить під критерії військовозобов'язаного, котрий переходив перехрестя. Вони зупинились за перехрестям. Разом з ОСОБА_9 вони пішли до цього чоловіка, яким виявився ОСОБА_11 . Вони представились та він попросив надати йому військові документи. Бодікамер та планшетів у них з собою не було. ОСОБА_12 надав йому військовий квиток. Вони задавали йому питання, які пов'язані з їх роботою. Так, він спитав, чи списаний ОСОБА_12 з військової служби, та якщо так, то на якій підставі. На його питання ОСОБА_12 почав усміхатись, став в іронічній формі питати «Чи вчились вони в школі?» та «Чи вміють взагалі читати?». Відповідь ОСОБА_12 його образила, він зробив зауваження, з метою, щоб останній себе нормально поводив. ОСОБА_12 вони не хамили та не грубили. Однак ОСОБА_12 продовжував поводити себе агресивно. Після третього його зауваження ОСОБА_12 , останній зробив крок йому на зустріч та ударив його кулаком лівої руки у вилицю. В результаті удару він зробив крок назад і закрив очі на кілька секунд. Коли він відкрив очі то побачив, що ОСОБА_9 стояв обличчям до ОСОБА_12 та відштовхнув його. Після цього він також відштовхнув ОСОБА_12 в плече долонями, той втратив рівновагу та присів на землю. Потім вони сіли в автомобіль та поїхали. Після цієї події, він за медичною допомогою не звертався, та до правоохоронних органів теж. ОСОБА_12 він тілесних ушоджень не спричиняв, жодного удару він йому не наносив. Цивільний позов заявлений ОСОБА_12 не визнає повністю, вважає, що даний інцендент стався з вини ОСОБА_11 .
Допитаний в судовому засіданні 12.09.2025 обвинувачений ОСОБА_9 свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення не визнав повністю, та пояснив, що з 15 квітня 2024 року він служив у ІНФОРМАЦІЯ_4 . 08 серпня 2024 року, приблизно о 10 год. 40 хв. він разом із ОСОБА_10 та водієм на автомобілі марки «Газель» перебували на чергуванні по території Холодногірського району по оповіщенню з метою перевірки військово-облікових документів у громадян та проведення мобілізаційних заходів. Під час руху автомобіля вони побачили громадянина, що по віку відповідав ознакам військовозобов'язаного, зупинились неподалік нього та разом з ОСОБА_10 підійшли до чоловіка, яким в подальшому виявився ОСОБА_13 . Вони представились йому, ОСОБА_10 запитав у нього військово-облікові документи. ОСОБА_12 надав свій військовий квиток, який ОСОБА_14 почав переглядати, одночасно питаючи ОСОБА_12 , чи стоїть він на військовому обліку. ОСОБА_12 став ухмилятися, а потім відкрито посміхатися, сказавши при цьому щоб ми читали, запитавши «Що читати не вмієте?», все в документі написано, а потім почав говорити в їх сторону образливі слова. ОСОБА_14 зробив йому три зауваження та просив заспокоїтись. Після третього зауваження він побачв, як ОСОБА_12 зробив крок вперед та вдарив ОСОБА_14 кулаком своєї руки у вилицю. Тоді він своєю правою рукою відштовхнув ОСОБА_15 в область шиї з лівої сторони, розцінивши дії ОСОБА_12 як напад на військового. Після цього ОСОБА_12 став ще більш агресивним, почав штовхати в груди ОСОБА_14 , на що він просив ОСОБА_12 заспокоїтись, а ОСОБА_14 сказав, що їм слід їхати, тому що на зупинці, метрів в 20 від них він помітив хлопця віком 15-16 років, який знімав їх на камеру телефону. Він підняв з землі військовий квиток ОСОБА_12 , який знов кинув на землю до нього. Після цих обставин він ОСОБА_12 не бачив, пройшло менше тижня, його викликали до прокуратури, з приводу спричинення легких тілесних ушкоджень. Людину, яка їх знімала він не знає. Тілесні ушкодження він ОСОБА_12 не наносив, кулаком його не бив, а тільки відштовхнув його після того як останній наніс удар Кузнєцову лівою рукою удар в область обличчя. Ніякого наміру наносити тілесних ушкодження ОСОБА_11 він не мав. Цивільний позов заявлений ОСОБА_11 він не визнає у повному обсязі.
Окрім показань потерпілого ОСОБА_11 , на обґрунтування винуватості ОСОБА_10 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.28, ч.1 ст.125 КК України, сторона обвинувачення посилається на наступні письмові докази, які ретельно досліджені судом безпосередньо в судовому засіданні під час судового розгляду, а саме:
- заяву ОСОБА_11 від 08.08.2024 на ім'я начальника ГУНП в Харківській області про те, що до нього була застосовано фізична сила та побиття з боку співробітників ІНФОРМАЦІЯ_6 . (т. 1 а.с.186)
- рапорт помічника чергового ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_16 від 08.08.2024 про те, що 08.08.2024 отримано заяву та зареєстровано ЄО за № 10973 від 08.08.202, заявник - ОСОБА_11 , як: інші тілесні ушкодження. В результаті опрацювання вказаної інформації встановлено, що 08.08.2024 о 10 год. 42 хв. надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 08.08.2024 о 10 год. 42 хв., за адресою: АДРЕСА_4 побили та порвали футболку, 5 хв. тому намагались посадити в бусік, заявник колишній військовий-герой України. Прибувши на місце виклику було виявлено заявника ОСОБА_11 , який повідомив, що співробітники ТЦК вдарили його по обличчю та розірвали футболку. Від заявника було прийнято заяву та пояснення, від БШМД відмовився. (т. 1 а.с.187-188)
- протокол зняття інформації з електронних інформаційних систем в порядку ч. 2 ст. 264 КПК України від 10.08.2024 та ілюстративнйний матеріал до нього, відповідно до якого дізнавач провів пошук, виявлення і фіксацію (здобуття) відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов'язаний з подоланням системи логічного захисту, за результатом чого дізнавачем було виявлено публікацію в телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_7 » із відеофайлом з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », на якому зафіксовано конфлікт двох осіб у військовій формі та особи, вдягненої у шорти чорного кольору, футболку чорного кольору та капелюх чорного кольору, із жовтою сумкою на плечі.
В судовому засіданні був переглянутий відеофайл, виявлення та огляд якого зафіксовано у вищезазначеному протоколі. На відеозаписі зафіксовано вулицю у приватному секторі, на тротуарі якої спілкуються троє осіб. Було встановлено, як особа у чорній футболці лівою рукою штовхає особу у військовій формі без капелюха, та від якого робить один крок назад; після цього особа у військовій формі із капелюхом правою рукою б'є особу у чорній футболці у ліву частину щелепи чи шиї, та від якого зміщується у праву сторону. Після цього особа у чорній футболці та особа у військовій формі без капелу скриваються від камери за стовпом, що стоїть на передньому плані. Потім зображення дещо зміщується та на відеозаписі видно, як особа у військовій формі наносить особі у чорній футболці удар лівою рукою, внаслідок чого та відхитується вправо. Особа у військовій формі з капелюхом щось підіймає з землі, а в цей час особа у військовій формі без капелюха робить шаг до особи у чорній футболці, повертаючи її від себе, та відштовхує її. Далі камера на певний час відгортається від подій, а коли знов на них наводиться, то особи у військовій формі уходять у напрямку автомобіля, а особа у чорній футболці підіймає щось із землі.(т. 1 а.с. 189-194)
- постанову дізнавача сектору дізнання ВП № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_17 про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 10.08.2024, відповідно до якої, вилучену 10.08.2024 в ході проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем карту пам'яті Kingston micro sd canvas select plus 32 gb із цифровою копією відео файлу з назвою «IMG_2522.MP4», тривалістю відеозапису 25 секунд та розміром 9,7 мб. визнано речовим доказом в кримінальному провадженні № 12024226260000300 від 09.08.2024 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (т. 1 а.с. 195-196)
- протокол проведення слідчого експерименту від 12.08.2024 за участю потерпілого ОСОБА_11 , спеціаліста ОСОБА_18 , інших осіб - статиста ОСОБА_19 , у присутності понятих, згідно якого 12.08.2024 в період з 09 год. 45 хв. по 10 год. 30 хв. за адресою: м. Харків, вул. Дмитрівська, б. 14, потерпілий продемонстрував хронологію подій, які сталися 08.08.2024 року за адресою: м. Харків, вул. Курилівська, буд. 123 приблизно о 10 год. 38 хв., в ході яких потерпілому були нанесені легкі тілесні ушкодження, що зафіксовано та відображено на ілюстративному матеріалі, який доданий до даного протоколу (т. 1 а.с. 197-202)
- протокол огляду речей від 12.08.2024, в ході якого 12.08.2024 в період з 10 год. 45 хв. по 11 год. 20 хв. в присутності понятих, за участі потерпілого ОСОБА_11 , дізнавачем сектору дізнання відділу поліції № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харкківській області ОСОБА_17 було вставновлено, виявлено та в подальшому вилучено: футболку чорного кольору з маркуванням «ТЕХ», «М», з діркою 14 см на 12 см, яка належала потерпілому ОСОБА_11 та була добровільно надана останнім, зображення якої викладенні в фото-таблиці до протоколу огляду речей від 12.08.2024 (т. 1 а.с. 203-207)
- постанову дізнавача сектору дізнання ВП № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харківській області ОСОБА_17 про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 12.08.2024, відповідно до якої, вилучене 12.08.2024 в ході проведення огляду речей майно, а саме футболку чорного кольору з маркуванням «ТЕХ» «М» з діркою 4 см на 12 см, поміщену до сейф пакету № «WAP 1311546», визнано речовим доказом в кримінальному провадженні № 12024226260000300 від 09.08.2024 року за ознаками кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України (т. 1 а.с. 208-209)
- висновок лікаря судово-медичного експерта ОСОБА_18 відділу судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб КЗОЗ ХОБСМЕ № 09-1261/2024 від 19.08.2024, згідно якого встановлено, що у ОСОБА_11 мали місце тілесні ушкодження, а саме: синці на голові та шиї, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів за механізмом удар або удар-стиснення. Вищевказані тілесні ушкодження враховуючи їх морфологічні характеристики могли бути отримані за 1 добу до моменту огляду. Згідно наданої завіреної копії консультативного висновку лікаря-спеціаліста № 10/7904 від 08.08.2024 р. з КНП МКЛШНМД ХМР, у громадянина ОСОБА_11 , 1992 р.н., встановлено діагноз: «Садно задньої поверхні грудної клітки», однак, морфологічна характеристика вищевказаного садна (колір, розмір, форма, індивідуальні особливості) відсутня у наданій медичній документації, а тому достовірно судити про термін утворення даного ушкодження, а також про особливості поверхні, що ці ушкодження викликало не є можливим. Але, можливо припустити, що садно сформувалось від травматичної дії тупих твердих предметів за механізмом тертя-ковзання не пізніше дати звернення в лікувальний заклад, де й було встановлено. За ступенем тяжкості: Встановлені синці та садно на тілі ОСОБА_11 викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п.2.3.2 «б», п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень. Показання потерпілого ОСОБА_11 викладені у наданому протоколі проведення слідчого експерименту від 12.08.2024, в цілому не суперечать об'єктивним судово-медичним даним в частині терміну та механізму утворення встановлених у нього тілесних ушкоджень. Виходячи із вищевикладеного, синець на обличчі міг бути отриманий як мінімум від одного травматичного впливу «…наніс потерпілому удар правою рукою в область обличчя з правої сторони» та/або «…наніс удар кулаком лівої луки в ділянку правої щоки…» та/або «…кулаком правої руки в ділянку правої щоки…» Диференціювати від якого саме травматичного впливу утворився даний синець не є можливим. Зазначені ним факти травматизації «…1 удар кулаком правої руки в ділянку лівої ключиці та кулаком правої руки в ділянку грудної клітини праворуч, та лівою рукою у ділянку грудної клітини ліворуч…» не є можливим, так в даних анатомічних ділянках тіла ОСОБА_11 , 1992 р.н., не було встановлено наявність тілесних ушкоджень. Також, не виключена можливість отримання встановленого у ОСОБА_11 синця на задній поверхні шиї із переходом на задню поверхню тулубу від вказаного травматичного впливу «…на потерпілий зазначив, що хтось тягнув його за верхній одяг позаду…» (т. 1 а.с. 211-212)
- протокол пред'явлення особи для впізнання від 21.08.2024, складений за участю потерпілого ОСОБА_11 , у присутності двох понятих, в ході якого 21.08.2024 в період з 09 год. 00 хв. по 09 год. 20 хв. потерпілому ОСОБА_11 були пред'явлені фото чотирьох чоловіків, серед яких під № 4 (чотири) він впізнав особу, яка 08.08.2024 нанесла йому тілесні ушкодження. Відповідно до довідки до протоколу пред'явлення особи для впізнання, на фотознімку під № 4 зображено ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на решті фотознімках зображено сторонніх осіб (т. 1 а.с. 213-215)
- протокол пред'явлення особи для впізнання від 21.08.2024, складений за участю потерпілого ОСОБА_11 , у присутності двох понятих, в ході якого 21.08.2024 в період з 09 год. 22 хв. по 09 год. 45 хв. потерпілому ОСОБА_11 були пред'явлені фото чотирьох чоловіків, серед яких під № 2 (два) він впізнав особу, яка нанесла йому тілесні ушкодження. Відповідно до довідки до протоколу пред'явлення особи для впізнання, на фотознімку під № 2 зображено ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на решті фотознімках зображено сторонніх осіб (т. 1 а.с. 216-218)
- матеріали службового розслідування в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР №12024226260000300 від 09.08.2024 за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 , яким було підтверджено факт виникнення конфліктної ситуації між військовслужбовцями групи оповіщення, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , із громадянином ОСОБА_11 під час заходів оповіщення 08.08.2024. Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не зуміли правильно зреагувати на конфліктну ситуацію, чим порушили вимоги абзаців 2, 3, 8 статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України. Але статтею 22 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України передбачено, що військовослужбовці мають право застосувати спеціальні заходи, засоби фізичного впливу та зброю особисто або у складі підрозділу для захисту свого здоров'я і життя, а також здоров'я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими спробами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо. Службовим розслідуванням неможливо встановити ступень вини всіх учасників конфлікту, в зв'язку з чим, відповідно до його висновків було вирішено не притягувати до дисциплінарної відповідальності офіцера відділення офіцерів запасу і кадрів ІНФОРМАЦІЯ_4 старшого лейтенанта ОСОБА_9 та помічника гранатометника відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 солдата ОСОБА_10 до завершення кримінального провадження. (т.2, а.с.2-39)
Крім того, судом було досліджено докази надані захисником ОСОБА_9 , адвокатом Макаровою, а саме копія висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи (ХОБСМЕ ДОЗ ХОДА) ОСОБА_18 №470-2024 від 09.08.2024, згідно якого вбачається, що на підставі заяви ОСОБА_11 було проведено судово-медичне дослідження та у нього на момент огляду в правій виличній ділянці голови була припухлість м'яких тканин розміром 8.0 см в діаметрі, на тлі якого був синець багрово-червоного кольору, розміром 5.0 см. в діаметрі; аналогічного характеру був синець на задній поверхні шиї із переходом на задню поверхню тулубу, розмірами 8.0х3.5см. Інших тілесних ушкоджень не виявлено. На підставі даних огляду за заявою ОСОБА_11 , приходить до висновку, що у нього мали місце наступні тілесні ушкодження: синці на голові та шиї, які утворилися від травматичної дії тупих твердих предметів за механізмом удар або удар-стиснення, та враховуючи їх морфологічні характеристики могли бути отримані за 1 добу до моменту огляду. Встановленні ушкодження викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, і за цією ознакою відповідно до п.п.2.3.2 «б», п. 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень», затверджених наказом №6 МОЗ України від 17 січня 1995 року, відносяться до легких тілесних ушкоджень (т.1, а.с.235)
Окрім цього, судом також досліджено відеофайл із навою «IMG_2524.MP4» тривалістю 37 секунд, розміром 13,6 мб, наданий стороною захисту, який було виявлено та вилучено з відкритої публікації від 09.08.2024 в телеграм-каналі «Харков Life | Харків». На даному відеозаписі потерпілий ОСОБА_11 демонструє наявні у нього тілесні ушкодження, а також прінт-скрін публікації в телеграм-каналі «Харков Life | Харків» від 09.08.2024. (т.2, а.с.40)
В ході судового розгляду прокурор відмовився від допиту свідка сторони обвинувачення ОСОБА_20 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , яким здійснювався відеозапис на його мобільний телефон події від 08.08.2024 року, через його виїзд і перебування за межами України.
Захисник обвинуваченого ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_7 вважає недопустимими докази сторони обвинувачення, а саме: висновок експерта №09-1261/2024 від 19.08.2024; протокол огляду речей від 12.08.2024; постанову про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 12.08.2024. В обґрунтування захисник послалася на те, що відповідно до дослідної частини висновку експерта №09-1261/2024 від 19.08.2024 експертиза здійснювалась виключно на підставі трьох документів: завіреної копії «висновку фахівця з питань судово-медичної експертизи №470-2024 від 09.08.2024»; завіреної копії «консультативного висновку лікаря-спеціаліста №10/7904 від 08.08.2024»; протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілого від 12.08.2024. За результатом огляду фахівцем зроблено висновок, що у освідуваної особи ОСОБА_11 мають місце тілесні ушкодження, які враховуючи їх морфологічні характеристики могли бути отримані за 1 добу до моменту огляду. А отже, описані у висновку фахівця тілесні ушкодження не мають жодного доказового значення для даного кримінального провадження. Щодо протоколу огляду речей від 12.08.2024 та постанови про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 12.08.2024 послалася на те, що 12 серпня 2024 року відповідно до протоколу огляду речей дізнавачем ОСОБА_17 було оглянуто надану потерпілим 10 серпня 2024 р. (тобто через два дні після подій, що є предметом дослідження у межах даної справи) чорну футболку, що має пошкодження зі сторони спини. Разом з тим, на відеозаписі, який було оглянуто дізнавачем 10.08.2024 (протокол зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.08.2024) та визнано речовим доказом по справі, будь-які пошкодження одягу не зафіксовано. А отже надана потерпілим футболка не містить на собі будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд міг би встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для даного кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Крім цього, захисник обвинуваченого ОСОБА_10 - адвокат ОСОБА_8 просить також визнати недопустимими доказів, а саме: протокол зняття інформації з електронних інформаційних систем в порядку ч. 2 ст. 264 КПК України» від 10.08.2024; постанови про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 10.08.2024; протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024. Стосовно визнання недопустимим доказу протоколу зняття інформації з електронних інформаційних систем в порядку ч. 2 ст. 264 КПК України» від 10.08.2024 послався на те, що під чс дослідження відеофайлу з назвою «IMG_2522.MP4» в судовому засіданні потерпілий зазначив, що саме він наклав на відео звуковий ряд, в якому висловив своє бачення та ставлення до зафіксованої події. Таким чином, вважає недопустимим протокол процесуальної дії, в результаті якої дізнавачем було оглянуто та скопійовано відеозапис, який вочевидь має сліди редагування, а отже не може вважатись таким, що дозволяє встановити дійсні обставини, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Щодо постанови про визнання речовим доказом та приєднання речового доказу до кримінального провадження від 10.08.2024 зазначив, що даною постановою дізнавачем ОСОБА_17 було визнано речовим доказом та приєднано до кримінального провадження №12024226260000300 відеофайл з очевидними слідами редагування, що виключає можливість визнання його належним доказом по справі. В зв'язку з цим, вважає, що дана постанова також є недопустимим доказом. Протокол пре'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024 вважає недопустимим доказом з огляду на те, що 21 серпня 2024 р. дізнавачем ОСОБА_17 за участю потерпілого ОСОБА_11 було проведено слідчу дію - пред'явлення особи для впізнання за фотознімками, за результатом якої дізнавачем було складено відповідний протокол. Разом з тим у якості одного із фотознімків, що були використані дізнавачем як схожі до зображення ОСОБА_10 була фотокартка відомого американського актора Метта Деймона у ролі Ріллі з фільму «Ідентифікація Борна».Таким чином, фактично потерпілий мав вибір лише з трьох раніше невідомих йому зображень, що порушує вимоги ст. 228 КПК України.
Надаючи оцінку клопотанням сторони захисту про визнання недопустимими доказів, суд зазначає наступне.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що не будь-яке порушення вимог кримінального процесуального закону допущене органом досудового розслідування при збиранні доказів у кримінальному провадженні автоматично тягне за собою визнання цих доказів недопустимими. Вирішуючи питання про допустимість таких доказів суду насамперед необхідно з'ясувати чи є це порушення істотним та яким чином воно вплинуло на забезпечення і реалізації прав та свобод особи у кримінальному провадженні.
Визнання доказів недопустимими, з урахуванням положень ст. 87 КПК, відбувається із вказівкою у рішенні (вироці), наслідком порушення якого саме фундаментального права або свободи стало отримання цього доказу та хто саме зазнав такого порушення.
При цьому констатація такого порушення має бути із посиланням на конкретні норми Конституції та/або міжнародних договорів, якими гарантуються ці права і свободи та, за потреби, на практику відповідних органів, уповноважених тлумачити ці норми, і має обґрунтуватись в контексті істотності порушення в такій мірі, щоб зумовити визнання такого доказу недопустимим. За наявності процесуальних порушень порядку отримання доказів визнавати їх недопустимими слід лише тоді, коли вони: прямо та істотно порушують права і свободи людини; та/або надають підстави для сумніву у достовірності отриманих фактичних даних, які не видалося за можливе усунути в ході судового розгляду.
Наведене кореспондується і з висновком Великої Палати Верховного Суду в постанові від 31 серпня 2022 року (справа № 756/10060/17, провадження №13-3кс22).
В даній ситуації, оцінюючи обґрунтування захисників щодо недопустимості доказів обвинувачення, суд відхиляє доводи захисника ОСОБА_7 про неналежність висновку експерта №09-1261/2024 від 19.08.2024, враховуючи що дослідження проводилось з 13:25 08.08.2024 по 09.08.2024, а тому зазначені у висновку строки нанесення тілесних ушкоджень відповідають обставинам справи.
Також суд відхиляє доводи захисника ОСОБА_8 щодо недопустимості протоколу зняття інформації з електронних інформаційних систем в порядку ч. 2 ст. 264 КПК України від 10.08.2024 та доданого до нього відеофайлу, оскільки сам файл отриманий стороною обвинувачення із відкритих джерел в порядку, передбаченим чинним кримінальним законодавством України, а відеоряд не містить очевидних ознак коригування чи спотворення зображення.
Однак, судом приймаються доводи захисника ОСОБА_8 щодо недопустимості протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024, складеного за участю потерпілого ОСОБА_11 , за результатом якого ОСОБА_11 впізнав серед запропонованих фотографій осіб ОСОБА_10 , оскільки дана процесуальна дія була проведена із порушенням закону, а саме всупереч вимогам ч.7 статті 228 КПК України серед пред'явлених потерпілому зображень осіб була фотокартка відомого американського актора Метта Деймона у ролі Ріплі з фільму «Ідентифікація Борна», що порушує принципи проведення такої слідчої дії як пред'явлення до впізнання, оскільки фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімкми, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення.
Крім того суд звертає увагу, що обвинуваченй ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_8 не заперечували факт участі ОСОБА_10 в події, яка мала місце 08.08.2024 року з ОСОБА_11 .
Заслуговує на увагу доводи захисника ОСОБА_7 про недопустимість такого доказу сторони обвинувачення як протокол огляду речей від 12.08.2024, в ході якого 12.08.2024 в період з 10 год. 45 хв. по 11 год. 20 хв. в присутності понятих, за участі потерпілого ОСОБА_11 , дізнавачем сектору дізнання відділу поліції № 2 ХРУП № 3 ГУНП в Харкківській області ОСОБА_17 було встановлено, виявлено та в подальшому вилучено футболку чорного кольору з маркуванням «ТЕХ», «М», з діркою 14 см на 12 см, яка належала потерпілому ОСОБА_11 та була добровільно надана останнім, зображення якої викладенні в фото-таблиці до протоколу огляду речей від 12.08.2024, та постанови про визнання її речовим доказом та приєднання до кримінального провадження від 12.08.2024, оскільки ця футболка була надана потерпілим дізнавачу лише 10 серпня 2024 р. (тобто через два дні після подій, що є предметом дослідження у межах даної справи), що мала пошкодження зі сторони спини. Разом з тим, на відеозаписі, який було оглянуто дізнавачем 10.08.2024 (протокол зняття інформації з електронних інформаційних систем від 10.08.2024) та визнано речовим доказом по справі, будь-які пошкодження одягу не зафіксовано. А отже надана потерпілим футболка не містить на собі будь-яких фактичних даних, на підставі яких суд міг би встановити наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для даного кримінального провадження та підлягають доказуванню.оскільки
Суд, дослідивши надані документи, заслухавши показання та пояснення прокурора, потерпілого, обвинувачених, захисників, дійшов наступних висновків, виходячи з такого.
Відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно з ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Виходячи з пп.1, 2 ч.1 ст.7 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких, зокрема, відносяться верховенство права та законність, а згідно з ч.2 ст.9 КПК України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Згідно з ст.84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.85 КПК України належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Як передбачено ч.ч.1, 2 ст.86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Також, суд враховує рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20.10.2011 року (справа щодо офіційного тлумачення положення ч. 3 ст. 62 Конституції України), згідно з яким:
- даючи офіційне тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, Конституційний Суд України виходить з того, що обвинувачення особи у вчиненні злочину не може ґрунтуватися на доказах, одержаних у результаті порушення або обмеження її конституційних прав і свобод, крім випадків, у яких Основний Закон України допускає такі обмеження (п. 3.1);
- визнаватися допустимим і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі (п.3.2);
- аналіз положення частини третьої статті 62 Конституції України "обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом" дає підстави для висновку, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо (п.3.2);
Відповідно ч. 2 ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути особу до кримінальної відповідальності лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своєму рішенні, а згідно ч.2 ст.17 КПК ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Національне законодавство України повністю узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, що сформульована зокрема у п. 43 рішення від 14.02.2008 в справі «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine) (з відсиланням на п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом». При цьому розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом кримінального провадження, крім того, що інкримінований злочин вчинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.
Суд зазначає, що обвинувачення повинно довести "кожний факт", пов'язаний із злочином, щоб "не існувало жодної розумної підстави для сумнівів". Правило про тлумачення сумнівів на користь обвинувачених по суті означає, що одна з сумнівних обставин не може бути покладена в основу обвинувальних тез по справі, тобто воно висуває вимогу повної і безумовної доведеності обвинувачення. Ця вимога має на меті охорону законних інтересів обвинувачених і служить гарантією досягнення істини у справі.
Про це також йдеться у справі "Барбера, Мессеге І Хабардо проти Іспанії" від 06.12.1988 року (п.146), де Європейський Суд з прав людини встановив, що «принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного».
Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню зокрема подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, кримінальна відповідальність за ч. 1 ст. 125 КК України настає за тілесні ушкодження, які виявились в порушенні анатомічної цілісності тканини або в порушенні нормального функціонування тканини чи органів тіла людини, що є наслідком дії чи бездіяльності, спрямованих на їх заподіяння. З об'єктивної сторони, характеризується причинним зв'язком між вказаними діями та наслідками у вигляді тілесних ушкоджень.
Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки умисною виною.
Як встановлено в судовому засіданні, зокрема зазначеним висновком експерта № 09-1261/2024 від 19.08.2024, внаслідок дій обвинуваченого ОСОБА_9 потерпілому ОСОБА_11 08.08.2024 тілесних ушкоджень заподіяно не було з огляду на той факт, що на тілі ОСОБА_11 у місці дотику руки ОСОБА_9 відповідно до висновку експерта відсутні будь-які тілесні ушкодження.
Крім того з дослідженого відеофайлу із навою «IMG_2524.MP4» тривалістю 37 секунд, розміром 13,6 мб, який було виявлено та вилучено з відкритої публікації від 09.08.2024 в телеграм-каналі «Харков Life | Харків» на якому потерпілий ОСОБА_11 демонструє наявні у нього тілесні ушкодження, зокрема на відеозаписі, який був переглянутий в судовому засіданні не зафіксовано того, що ОСОБА_9 наносив потерпілому ОСОБА_11 , будь-які тілесні ушкодження.
Як вірогідно встановлено судом з переглянутого відеофайлу з місця події від 08.08.2024 року зафіксовано як на тротуарі вулиці спілкуються троє осіб. Було встановлено, як особа у чорній футболці ( ОСОБА_11 )лівою рукою штовхає особу у військовій формі без капелюха ( ОСОБА_10 ) , від якого робить один крок назад, після цього особа у військовій формі із капелюхом ( ОСОБА_9 ) правою рукою відштовхує особу у чорній футболці ( ОСОБА_11 ) у ліву частину шиї, а не праву вилицю, як про це зазначено в обвинувальному акті.
Таким чином, на думку суду, пред'явлене обвинувачення, показання потерпілого в судовому засіданні в сукупності з висновком експерта викликають сумніви в частині завдання обвинуваченим ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 08.08.2024 р., оскільки містять суттєві розбіжності та протиріччя в обставинах, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні. Показання потерпілого в судовому засіданні не можуть бути прийняті судом як прямий доказ вини обвинуваченого ОСОБА_9 , так як потерпілий є зацікавленою особою.
Як вірогідно було встановлено судом запис відеофайлу з місця події від 08.08.2024 року проводився не з початку самої події, а фіксувався вже після її розвитку , має фіксацію того, як ОСОБА_11 штовхає ОСОБА_10 , і лише після чого ОСОБА_9 втручається в цю подію, штовхаючи ОСОБА_11 .
Згідно статті 22 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України передбачено, що військовослужбовці мають право застосувати спеціальні заходи, засоби фізичного впливу та зборю особисто або у складі підрозділу для захисту свого здоров'я і життя, а також здоров'я і життя інших військовослужбовців і цивільних осіб від нападу, якщо іншими спробами й засобами захистити їх у даній ситуації неможливо.
Таким чином стороною обвинувачення, а також потерпілим не були спростовані доводи обвинуваченого ОСОБА_9 про нанесення потерпілим ОСОБА_11 першим удару ОСОБА_10 в обличчя та його поштовх, який ОСОБА_9 сприйняв як напад на військовослужбовця.
Оцінюючи надані стороною обвинувачення докази, які досліджені у судовому засіданні, суд дійшов переконання, що протокол зняття інформації з електронних інформаційних систем в порядку ч.2 ст.264 КПК України від 10.08.2024, в якому було виявлено публікацію в телеграм-каналі « ІНФОРМАЦІЯ_7 » із відеофайлом з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 », який відтворений у судовому засіданні, на якому зафіксовано конфлікт двох осіб у військовій формі та особи, вдягненої у шорти чорного кольору, футболку чорного кольору та капелюх чорного кольору, із жовтою сумкою на плечі, жодним чином не доводить, що кримінальне правопорушення відносно потерпілого ОСОБА_11 було вчинено обвинуваченим ОСОБА_9 з умислом на завдання останньому легких тілесних ушкоджень.
Статтею 368 КПК України встановлено, що суд ухвалюючи вирок, повинен вирішити низку питань, до яких зокрема, віднесені питання, чи містять діяння, у якому обвинувачується особа, склад кримінального правопорушення, чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.
Докази винуватості ОСОБА_9 , на які посилався прокурор в судовому засіданні, ретельно перевірені та належним чином оцінені з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності.
Викладені прокурором в обвинувальному акті обставини вчинення ОСОБА_9 кримінального правопорушення не відповідають фактичним обставинам, встановленим судом в ході судового розгляду. Так в обвинувальному акті зазначено, що ОСОБА_9 , маючий прямий умисел, спрямований на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 першим наніс останньому один удар кулаком правої руки в область правої вилиці, а лише після чого ОСОБА_10 також наніс потерпілому ОСОБА_11 удар кулаком став тягати його, схопивши за футболку, штовхати від себе, а потім ще наніс удар кулаком, тоді як з показань потерпілого ОСОБА_11 , даних в судовому засіданні, спочатку у нього виник конфлікт з ОСОБА_10 , який здійснив замах головою у його сторону, намагаючись як він зрозумів завдати йому удар своєю головою в обличчя, після чого він відштовхнув ОСОБА_10 рукою в область шиї, а лише після чого до нього підбіг ОСОБА_9 , та наніс йому один удар кулаком правої руки в область правої вилиці.
Саме в такій послідовності був відображений розвиток події між даними учасникам в публікації в телеграм-каналі «Харьков Life | Харків» в відеофайлі з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_8 ».
Оцінивши в сукупності вказані обставини та докази, які покладені в основу обвинувачення, суд дійшов висновку, що досудовим розслідуванням не встановлено та не здобуто, а державним обвинуваченням не представлено в ході судового розгляду жодного доказу в підтвердження того, що ОСОБА_9 , спільно з ОСОБА_10 , без попередньої змови між собою, умисно спричинив тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_11 , які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Дане обвинувачення побудоване на припущеннях.
Тому ОСОБА_9 не може бути притягнутий до кримінальної відповідальності.
Доводи прокурора про доведеність вини ОСОБА_9 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.28 ст.125 ч.1 КК України є помилковими та не підтверджуються жодними наданими доказами.
Інших доказів стороною обвинувачення не пред'явлено.
Відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст.225 цього Кодексу.
Таким чином, показання потерпілого ОСОБА_11 , суд не може покласти в основу обвинувального вироку, оскільки ними не підтверджується «поза розумним сумнівом», що саме внаслідок дій ОСОБА_9 , згідно формулювання обвинувачення, йому були заподіяні легкі тілесні ушкодження.
З огляду на вищенаведене, на думку суду, пред'явлене обвинувачення, показання потерпілого, викликають сумніви в частині заподіяння обвинуваченим ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень потерпілому, вчинене групою осіб без попередньої змови між собою, оскільки містять суттєві розбіжності та протиріччя в обставинах, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, тому суд не може покласти їх в основу обвинувального вироку,
Таким чином, ті обставини, які сторона обвинувачення вважала доведеними, жодними належними та допустимими доказами в судовому засіданні не підтверджені та спростовуються дослідженими матеріалами справи в їх сукупності. А тому ці обставини є лише припущенням обвинувачення і нічим об'єктивно не підтверджені та не свідчать про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Враховуючи наведене, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, дослідженими у процесі судового розгляду й оціненими судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом і оцінюючи кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності і взаємозв'язку, суд дійшов висновку про те, що винуватість обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення (проступку) не була доведена під час судового розгляду даного кримінального провадження, оскільки не надано належних, допустимих та достовірних доказів, які у своїй сукупності та взаємозв'язку були б достатніми для прийняття рішення про доведеність його вини.
Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
За встановлених фактичних обставин, виходячи із закріпленого в ст.62 Конституції України принципу презумпції невинуватості, враховуючи недоведеність в суді вчинення кримінального правопорушення (проступку) обвинуваченим та вичерпність можливостей збирання доказів, що є підставою для визнання обвинуваченого невинуватим, суд дійшов висновку про необхідність виправдати обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч.1 ст.28 ч.1 ст.125 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України - за недоведеністю вчиненого кримінального правопорушення обвинуваченим.
Кваліфікуючи дії обвинуваченого ОСОБА_10 , суд приходить до наступних висновків:
Прокурором дії обвинуваченого ОСОБА_10 кваліфіковано за ч. 1 ст. 28, , ч.1 ст.125 КК України - тобто в умисному легкому тілесному ушкодженні, вчинене групою осіб без попередньої змови.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що покликатися у формулі кваліфікації на форму співучасті, а саме на ст. 28 КК України, не потрібно про що зазначено у постанові від 10.12. 2024 року (справа № 163/2670/21) та постанові від 21.10.2025 року ( справа № 459/176/23 ).
Верховний Суд наголошував, що у формулі кримінально-правової кваліфікації вказуються, окрім інкримінованої особі статті Особливої частини кримінального закону, статті Загальної частини кримінального закону лише у випадках зазначення стадії вчинення кримінального правопорушення (готування або замах) або ж для вказівки на роль особи, крім ролі виконавця (організатор, підбурювач або пособник). Вказівка у формулі кримінально-правової кваліфікації на інші статті Загальної частини кримінального закону (у тому числі на форму співучасті) є зайвою.
Відповідно до вимог п.п. 1, 3 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Враховуючи вищевикладене, дії обвинуваченого ОСОБА_10 суд кваліфікує за ч. 1 ст.125 КК України, тобто як умисне легке тілесне ушкодження.
Обставини вчинення даного кримінального правопорушення (проступку) встановлені та підтвердженні матеріалами кримінального провадження.
Винуватість обвинуваченого доведена поза розумним сумнівом. Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Верховний Суд, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версії обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що факти, встановлені на підставі допустимих доказів для розумної і безсторонньої людини дають підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року у справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року у справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року у справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_10 , на думку суду, було дотримано.
Суд критично ставиться до показань обвинуваченого щодо невизнання винуватості та вважає, що даним необхідно дати критичну оцінку, розцінивши їх як обрану лінію та метод захисту та самозахисту, з метою уникнути кримінальної відповідальності за скоєне кримінальне правопорушення чи зменшити міру можливого покарання.
Суд критично відноситься до посилань обвинуваченого ОСОБА_10 , у яких заперечується наявність у останнього умислу на спричинення тілесних ушкоджень потерпілому повідомляючи при цьому, що у тій ситуації мало місце з його боку необхідна оборона від протиправних дій потерпілого ОСОБА_11 , і вважає надання цих показань, як спробу уникнути відповідальності.
Згідно ч.1 та ч.3 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту. Перевищення меж необхідної оборони тягне кримінальну відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 КК України.
З досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що ОСОБА_10 не перебував у стані необхідної оборони чи у стані перевищення її меж, а діяв умисно з метою протиправного заподіяння тілесного ушкодження потерпілому на ґрунті виниклого конфлікту.
Призначаючи покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 66 КК України, судом не встановлено.
Відповідно до ч. 1 ст.67 КК України обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого, суд не вбачає.
У відповідності до положень ст.ст. 50, 65 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003 року виходячи з того, що встановлення пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин має значення для правильного його призначення, судам необхідно всебічно досліджувати матеріали справи щодо наявності таких обставин і наводити у вироку мотиви прийнятого рішення. При цьому таке рішення має бути повністю самостійним і не ставить у залежність від наведених в обвинувальному висновку обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання. Суди, зокрема, можуть не визнати окремі з них такими, що пом'якшують чи обтяжують покарання, а також визнати такими обставинами ті, які не зазначено в обвинувальному висновку.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_10 покарання суд, згідно з вимогами ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України є кримінальним проступком; відсутність обставин, які пом'якшують, а також обтяжують покарання обвинуваченого; дані про особу обвинуваченого, який на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, є військовослужбовцем, не одружений, на утриманні малолітніх та неповнолітніх дітей не має, утримує батьків-пенсіонерів, раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та проживання, за місцем служби характеризується з позитивної сторони. Згідно наданої суду органом пробації досудової доповіді виправлення обвинуваченого без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, результати оцінки ризику вчинення ним повторного кримінального правопорушення, а також його імовірної небезпеки для суспільства свідчать про можливість виправлення особи без ізоляції від суспільства. З урахуванням вимог абзацу сімнадцятого статті 368 КПК України пропонують зазначену досудову доповідь з інформацією про соціально-психологічну характеристику прийняти до відома під час винесення рішення про міру кримінальної відповідальності у межах санкції статті інкримінованого кримінального правопорушення.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 року у справі №1-33/2004 покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного; покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Правова держава, вважаючи покарання передусім виправним та превентивним засобом, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи. Обмеження конституційних прав обвинуваченого повинно відповідати принципу пропорційності: інтереси забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки тощо можуть виправдати правові обмеження прав і свобод тільки в разі адекватності соціально обумовленим цілям.
Водночас, суд звертає увагу на те, що мета покарання, зокрема, виправлення засуджених та запобігання вчиненню ними нових кримінальних правопорушень, може бути досягнута лише тоді, коли кримінальне покарання буде для засудженого важким, але у той же час реальним щодо його виконання.
Разом з цим суд приймає до уваги той факт, що будь-яких щирих дій, спрямованих на примирення з потерпілим, щирого розкаяння обвинувачений не висловив, а свої вчинки намагався виправдати поведінкою потерпілого.
Також суд приймає до уваги й наслідки, які спричинило вчинене обвинуваченим ОСОБА_10 кримінальне правопорушення, оскільки під час вчинення протиправних дій обвинувачений перебував у військовій формі і був працівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки - органу, який відіграє одну з ключових ролей у забезпеченні обороноздатності держави та реалізації конституційного обов'язку громадян щодо захисту України.
Відповідно до ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.
З аналізу ст. 1 Закону України «Про оборону України» випливає, що забезпечення оборони держави ґрунтується на єдності політичного, економічного, соціального та морального потенціалу суспільства, а мобілізаційна готовність є складовою національної безпеки.
Працівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, до яких належав обвинувачений на момент вчинення ним кримінального правопорушення, покликані не лише виконувати організаційно-мобілізаційні завдання, а й формувати у громадян довіру до держави, дотримуючись принципів законності, гуманності та поваги до людини.
Натомість ОСОБА_10 , діючи всупереч цим принципам, застосував насильство до цивільної особи.
Своєю поведінкою обвинувачений підірвав довіру громадян до органів ТЦК та СП, які виконують завдання у сфері оборони держави.
Враховуючи вищевикладене, керуючись принципом гуманізму та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_10 покарання у виді штрафу у межах ч. 1 ст. 125 КК України, що буде необхідним та достатнім для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень і для досягнення мети покарання за ст. 50 КК України.
На переконання суду дане покарання, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) відповідно до практики ЄСПЛ та перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню.
Згідно з положенням п. 7 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити цивільний позов.
У справі, що розглядається, потерпілим ОСОБА_11 заявлено цивільний позов до обвинувачених ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Відповідно до ст. 128 КПК України, ст. 1177 ЦК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого. Шкода завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
У вказаному цивільному позові потерпілий просить стягнути з обвинувачених на його користь майнову шкоду у розмірі 7825 (сім тисяч вісімсот двадцять п'ять) грн., а також моральну шкоду у розмірі 400 000 (чотириста тисяч) грн., завдану внаслідок неправомірних дій цивільних відповідачів. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він був звільнений від проходження військової служби у зв'язку із звільненням з полону країни-агресорки, відповідно ст. 26 ч. 4 п. 2 підпункту «д» ЗУ «Про військовий обов'язок і військову службу». Внаслідок протиправних дій відповідачів його здоров'ю було спричинено значної шкоди. Так, за весь період намагання поновити свої порушені права життя позивача перенасичене негативними емоціями та психічними переживаннями. У зв'язку із вказаними обставинами та враховуючи погіршення загального стану здоров'я позивач вимушений був пройти медичне обстеження (електроенцефалографічне, реоєнцефралографічне, ехоенцефалоскопічне обстеження, MPT-обстеження головного мозку) та звернутися за консультацією до лікаря-психіатра, нейрохірурга, невролога. За результатами обстеження позивачу були призначені відповідні лікарські засоби. Також позивач вимушений був звернутися за психологічною допомогою до спеціаліста- психолога. Позивач посилався на висновок спеціаліста-психолога, згідно якого дії співробітників ТЦК та СП, які полягали в нанесенні легких тілесних ушкоджень, носили характер шокової травми (одноразова подія дуже високої, інтенсивності) та мали наслідки психічної травми, спричинили потерпілому страждання (моральну та фізичну шкоду).
На підтвердження вищевказаних обставин позивач надав: копію витягу з наказу №204 про звільнення з військової служби від 21.07.2024 року: копію протоколу МРТ-обстеження головного мозку від 11.08.2024р; копію елекгроенцефалографічного дослідження від 14.08.2024 року; копію реоєнцефралографічного, ехоенцефалоскопічного обстежень від 02.09.2024 року; копію консультативного висновку лікаря-психіатра, нейрохірурга, невролога від 03.09.2024 року; Копія рецепту лікаря-психіатра від 03.09.2024 року- на 1 арк.; копію консультативного висновку № 876762 лікаря-невролога від 04.09.2024 року - на 1 арк.; копія висновку спеціаліста-психолога від 19.08.2024 року - на 1 арк.; копія фіскального чеку № 551866 від 11.08.2024 року на суму 1620,00грн; копію фіскального чеку № 395339 від 05.09.2024 року на суму 6203,40 грн.
Обвинувачені ОСОБА_9 та ОСОБА_10 позов не визнали, заперечували проти його задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ч. 5 цієї статті цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставами цивільно-правової відповідальності є: протиправність поведінки (дія чи бездіяльність), причинний зв'язком між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою виною особи, яка заподіяла шкоду.
Як встановлено в судовому засіданні, протиправними діями ОСОБА_21 потерпілому ОСОБА_22 дійсно була завдана матеріальна шкода, яка полягає у понесенні потерпілим внаслідок отриманих ним легких тілесних ушкоджень витрат на проведення медичного обстеження у розмірі 1620,00 грн. та придбання лікарських препаратів на суму 6203,40грн., а всього на суму 7823,40 грн., що підтверджується фіскальними чеками № 551866 від 11.08.2024 року та № 395339 від 05.09.2024 року.
Отже, з урахуванням наданих доказів, цивільний позов в частині відшкодування матеріальної шкоди слід задовольнити частково, та стягнути з ОСОБА_21 на користь ОСОБА_22 матеріальну шкоду завдану кримінальним правопорушенням у розмірі 7823,40 грн.
Розглядаючи заявлений ОСОБА_11 цивільний позов у частині відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, суд виходить з такого.
Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно до ст. ст. 56, 62 Конституції України фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів.
Відповідно до ст.1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
За приписами ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Як роз'яснено в п. 31 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів» від 02 липня 2004 року №13, при вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди за позовом потерпілого суди повинні керуватися відповідними положеннями Цивільного кодексу України та роз'ясненнями, що містяться у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4.
Відповідно до пункту 9 цієї Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду по справі №752/17832/14-ц (провадження №14-538цс19), викладеної у постанові від 15.12.2020, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Суд зауважує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, завданих кримінальним правопорушенням. Суд погоджується з тим, що потерпілому дійсно спричинено моральну шкоду в результаті протиправних дій обвинуваченого ОСОБА_10 . Потерпілий зазнав значних больових та психоемоційних переживань, тривалого стресу, що негативно позначилося на його стані здоров'я, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними документами.
Суд також бере до уваги, що потерпілий перебував в полоні держави агресора, після звільнення з полону пройшло небагато часу, та ці обставини перебували у тісному взаємозв'язку, підсилювали соціальну та психологічну уразливість обвинуваченого.
Разом з тим, на переконання суду заявлена потерпілим до стягнення сума відшкодування моральної шкоди у розмірі 400 000, 00 грн. є надмірною, оскільки не узгоджується з принципом розумності, співмірності та справедливості.
Тому, виходячи з положень статей 23, 1167 ЦК України, засад розумності, виваженості та справедливості, з урахуванням всіх обставин справи, доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_10 , наслідків, що настали від вчиненого кримінального правопорушення, ступеню та характеру фізичних, душевних та психічних страждань потерпілого, суд вважає, що заявлені потерпілим ОСОБА_11 позовні вимоги до обвинуваченого ОСОБА_10 в частині стягнення моральної шкоди підлягають частковому задоволенню у розмірі 70000 (сімдесяти тисяч гривень)
Оскільки в частині заподіяння легких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_11 , тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.28, ч. 1 ст. 125 КК України, обвинувачений ОСОБА_9 підлягає виправданню за недоведеністю, то позовні вимоги до обвинуваченого ОСОБА_9 задоволенню не підлягають.
Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.
Процесуальні витрати на залучення експерта відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.2, 7, 9, 17, 84-86, 94, 99, 124, 128, 129, 240, 258, 373, 374, 376 КПК України, суд, -
ОСОБА_9 визнати невинуватим у пред'явленому йому обвинуваченні за ч.1 ст.28 ч. 1 ст. 125 КК України, та виправдати його на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю його провини у вчинені кримінального правопорушення.
ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що у грошовому виразі становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень. 00 коп.
Запобіжний захід у відношенні ОСОБА_10 по даному кримінальному провадженню не обирався.
Цивільний позов ОСОБА_23 задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_23 матеріальну шкоду в розмірі 7823 (сім тисяч вісімсот двадцять три) гривні 40 копійок та моральну шкоду в розмірі 700000 ( сімдесяти тисяч ) гривень 00 копійок.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
В задоволені цивільного позову ОСОБА_23 до ОСОБА_9 - відмовити.
Речові докази у справі: футболку чорного кольору з маркуванням «ТЕХ» «М» з діркою 4 см на 12 см., яка поміщена до сейф пакету № «WAR1311546» та зберігається в камері зберігання речових доказів ВП №2 ХРУП №3 ГУНП в Харківській області (квитанція № 3791 від 12.08.2024) повернути її власнику - ОСОБА_11 ; карту пам'яті Kingston micro sd canvas select plus 32 gb із цифровою копією відео файлу з назвою «IMG_2522.MP4», тривалістю відеозапису 25 секунд та розміром 9,7 мб., яка зберігається в матеріалах кримінального провадження - залишити зберігати в цих матеріалах.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя ОСОБА_1