Дата документу 24.12.2025 Справа № 335/8542/25
Єдиний унікальний № 335/8542/25 Головуючий в 1 інст. ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/807/1035/25 Доповідач в 2 інст. ОСОБА_2
Категорія: ч. 2 ст. 121 КК України
24 грудня 2025 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Запорізького апеляційного суду в складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участі прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
захисника - адвоката ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши в апеляційному порядку у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Запорізького апеляційного суду кримінальне провадження за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Краматорська Донецької області, українець, громадянин України, має середню освіту, не працює, не одружений, малолітніх чи неповнолітніх дітей на утриманні не має, місця реєстрації не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 КК України раніше не судимий,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та йому призначено покарання у вигляді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили залишено у вигляді тримання під вартою.
Строк відбування покарання постановлено рахувати з моменту фактичного затримання - з 21 липня 2025 року.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбуття покарання строк попереднього ув'язнення з 21 липня 2025 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Стягнуто із ОСОБА_7 на користь держави 1782 грн. 80 коп. у рахунок відшкодування витрат на проведення експертизи.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України, -
Вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за наступних обставин.
21 липня 2025 року, в період часу з 16.30 години по 17.30 годину, ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного та наркотичного оп'яніння, діючи на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, під час конфлікту, маючи умисел на нанесення тілесних ушкоджень, перебуваючи на подвір'ї приватного будинку АДРЕСА_1 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, маючи умисел на нанесення тяжких тілесних ушкоджень, перебуваючи в безпосередній близькості від потерпілого ОСОБА_9 , та використовуючи предмет схожий на сокиру, що має ударно-ріжучі властивості, який взяв із загального коридору вказаного будинку та утримуючи його у правій руці, наніс один удар вказаним предметом в область лівої гомілки ноги потерпілого, чим спричинив останньому різане поранення лівої гомілки з ушкодженням крупних кровоносних судин, що призвело до масивної крововтрати, яке кваліфікується як тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння, що перебуває у прямому, причинному зв'язку з настанням смерті та від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер на місці.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 не погоджується з вироком суду.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що потерпілий першим напав на нього, розбив пляшку об його голову, погрожував, тому він був вимушений оборонятись, захищати своє життя та здоров'я.
Вважає свої дії самообороною, оскільки він взяв перше, що було під рукою, вдарив потерпілого по гомілці, намагаючись зупинити його дії.
Після цього він викликав швидку та поліцію, оскільки не бажав настання смерті потерпілого.
Крім того, суд не задовольнив його клопотання про повернення йому речових доказів, а саме мобільного телефону ZTE та сокири.
Просить вирок у частині призначеного покарання скасувати та призначити йому більш м'яке покарання у вигляді 4 років позбавлення волі.
Заслухавши доповідь судді по справі, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу без доповнень, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, зазначив, що обвинуваченому було роз'яснено положення ч. 3 ст. 349 КПК України, кваліфікація його дій є вірною, а призначене покарання обґрунтованим, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, провівши судові дебати та надавши обвинуваченому останнє слово, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст. 370, 374 КПК України та відповідно до ст. 337 КПК України в межах пред'явленого ОСОБА_7 обвинувачення, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, обґрунтовано прийшов до висновку щодо обсягу та доведеності його вини за ч. 2 ст. 121 КК України, виклавши їх у вироку.
Так, в суді першої інстанції обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, визнав у повному обсязі та повідомив, що обвинувачення йому зрозуміле, він добровільно визнає себе винуватим у повному обсязі, тиск на нього не чинився, виявив бажання надати суду показання.
Відповідно до наявного в матеріалах провадження технічного запису та журналу судового засідання від 25 вересня 2025 року, обвинувачений ОСОБА_7 у суді показав, що він дійсно вчинив інкриміновану йому крадіжку, повідомив конкретні обставини заподіяння потерпілому тяжкого тілесного ушкодження, підтвердив час, місце, спосіб вчинення кримінального правопорушення.
Враховуючи таку позицію обвинуваченого, суд першої інстанції у відповідності до ч. 3 ст. 349 КПК України обмежився його допитом та дослідженням матеріалів, що характеризують його особу, з чим обвинувачений, його захисник та прокурор були повністю згодні.
Проте, після постановлення обвинувального вироку та призначення обвинуваченому покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі з його реальним відбуванням, в апеляційній скарзі та в суді апеляційної інстанції сторона захисту виклала позицію, яка зводилась до того, що ОСОБА_7 був вимушений захищати своє життя та здоров'я, а його дії були самообороною від незаконних дій потерпілого ОСОБА_9 .
Апеляційним судом перевірено такі доводи обвинуваченого ОСОБА_7 , і враховуючи показання обвинуваченого, які без жодних сумнівів доводять, що ОСОБА_7 вчинив саме умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого, колегія суддів приходить до висновку, що така позиція є лише способом захисту від призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням, намаганням будь-яким чином уникнути або пом'якшити покарання за вчинення умисного тяжкого злочину.
У суді першої інстанції обвинувачений вину визнав у повному обсязі, самостійно надав логічні та послідовні пояснення з приводу обставин вчинення злочину, добровільно надавав конкретні відповіді на уточнюючі запитання суду, прокурора та захисника, підтверджував час, місце та спосіб вчинення злочину, а тому вказані показання жодним чином не виглядають надуманими та такими, що надані з метою обмовити себе, і сумнівів у їх правдивості у колегії суддів, так само, як і у суду першої інстанції, не викликають.
До того ж, зі змісту показань обвинуваченого вбачається, що він жодного разу не повідомляв про те, що він оборонявся від нападу потерпілого.
Разом з тим, обвинувачений ОСОБА_7 показав, що на дворі свого будинку вживав алкогольні напої разом з потерпілим, через деякий час між ними виник конфлікт, у ході якого потерпілий вдарив обвинуваченого пляшкою по голові, а обвинувачений «у відповідь» вдарив потерпілого сокирою по нозі.
На уточнюючі запитання суду та прокурора обвинувачений ОСОБА_7 пояснив, що конфлікт розпочався у дворі будинку, де вони разом з потерпілим сиділи за столом та вживали алкогольні напої, в ході конфлікту потерпілий вдарив його, на що обвинувачений пішов до будинку, взяв у ньому сокиру, потім повернувся у двір та вдарив потерпілого.
Погоджуючись з висновками суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що дослідженими судом доказами та обставинами, що ними підтверджуються, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за фактичних обставин, встановлених судом у вироку, є об'єктивно доведеною поза розумним сумнівом.
З технічного запису судового засідання від 25 вересня 2025 року також вбачається, що суд з'ясував у ОСОБА_7 та інших учасників судового провадження, що вони правильно розуміють зміст обставин, які ніким не оспорюються, немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснив позбавлення права оскарження цих обставин в апеляційному порядку.
Оскільки обвинувачений не оспорював фактичні обставини, суд на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України визнав недоцільним дослідження доказів щодо цих обставин, і з урахуванням ч. 2 ст. 394 КПК України, обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник позбавлені можливості оскаржувати їх в апеляційному порядку.
Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, яке на думку обвинуваченого є суворим і не відповідає вимогам закону, колегія суддів дійшла наступного.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що обвинувачений фактично порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов'язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями), зміст та суть яких викладено в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 51-1985км18 (єдиний унікальний номер 207/5011/14-к) та постанові Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 51-329км18 (єдиний унікальний номер 297/562/17), які враховуються колегією суддів під час перегляду вироку суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Як вбачається з мотивувальної частини вироку, суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання, виконав вимоги ст. 65 КК України, а саме: врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії тяжких злочинів; визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення за обставини, що пом'якшують покарання; визнав вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного та наркотичного сп'яніння за обставину, що обтяжує покарання; дав належну оцінку даним про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, постійного місця реєстрації не має, не працевлаштований, не одружений, неповнолітніх чи малолітніх дітей на утриманні не має, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з приводу того, що виправлення та перевиховання, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень обвинуваченим можливо лише з призначенням ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі, і підстави для пом'якшення розміру призначеного йому покарання відсутні.
Відповідно до положень ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Колегія суддів вважає, що розмір призначеного ОСОБА_7 покарання відповідає тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та даним про його особу, а також відповідає критерію справедливого покарання, відповідає вимогам ст. 65 КК України та його меті.
При цьому, як вбачається з вироку суду, за ч. 2 ст. 121 КК України ОСОБА_10 було призначене покарання в майже мінімальних межах санкції статті, що також не свідчить про несправедливість призначеного покарання через його суворість.
Як зазначено в постанові Верховного Суду від 1 листопада 2018 року у справі № 51-2776км18 (єдиний унікальний номер 524/5999/17), термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покаранням і тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
З огляду на наявність обставини, що обтяжує покарання, а також дані про особу обвинуваченого, у суду першої інстанції не було правових підстав для призначення ОСОБА_7 більш м'якого покарання, ніж у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі, яке, на переконання колегії суддів, не є явно несправедливим через суворість.
Також відсутні підстави для призначення ОСОБА_7 покарання на підставі ст. 69 КК України, оскільки обставини справи та дані про особу обвинуваченого не є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і впливають на пом'якшення покарання.
Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки судом першої інстанції в повній мірі встановлено та належним чином оцінено і враховано всі обставини, які за законом повинні бути врахованими при призначенні особі покарання.
Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги в частині вирішення питання щодо речових доказів, оскільки мобільний телефон ZTE оскаржуваним вироком вже був повернутий власнику, а сокира не підлягає поверненню у зв'язку з тим, що вона є знаряддям вчинення кримінального правопорушення та у відповідності до ст. 100 КПК України підлягає знищенню.
Істотних порушень органами досудового слідства чи судом норм кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено.
На підставі зазначеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 2 жовтня 2025 року у відношенні ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, залишити без змін.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту оголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана протягом трьох місяців з дня її оголошення безпосередньо до Верховного Суду, а засудженим, який утримується під вартою - в той самий строк з дня вручення йому копії ухвали.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4