Справа № 463/5559/25
Провадження № 2/466/3155/25
29 грудня 2025 року м.Львів
Шевченківський районний суд м. Львова
у складі: головуючого-судді Білінської Г.Б.
при секретарі Ханас С.О.
за участю представника позивача Шмотолоха О.П., Кулик А.Я.
представника відповідачів ОСОБА_1
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно збережених коштів,-
05.08.2025 року з Личаківського районного суду м.Львова на адресу Шевченківського районного суду м.Львова за підсудністю надійшла позовна заява Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про стягнення безпідставно збережених коштів.
Позовні вимоги обґрунтовують тим, що відповідачі є замовниками будівництва об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 », однак не виконали свого зобов'язання взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до місцевого бюджету коштів на підставі Прикінцевих та перехідних положеннях Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та на підставі ст. 1212 ЦК України позивач просить суд стягнути безпідставно збережені кошти з відповідачів на користь Львівської міської ради: суму пайового внеску в розмірі 892 049,02 грн.; інфляційні втрати в розмірі 493 580,55 грн. (за період з 20.12.2021 по 21.05.2025 року); 3% річних в розмірі 91 502,23 грн. (за період з 20.12.2021 по 21.05.2025 року). Загальна сума яку позивач просить стягнути з відповідачів становить 1 477 131,80 грн.
Вказує, що відповідачі з 30 квітня 2020 року по грудень 2021 року здійснювали будівництво об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на вул. Пилипа Орлика у м. Львові», однак не виконали обов'язку звернутися до позивача як органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо будівництва, не подали документи щодо підтвердження вартості будівництва даного об'єкта, його техніко-економічних показників та не сплатили у місцевий бюджет пайову участь (кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту) до прийняття об'єкта в експлуатацію. Прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов'язання. Тому такі кошти підлягають до відшкодування в порядку статті 1212 Цивільного кодексу України. Розрахунок розміру пайової участі позивачнм проведено з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на час прийняття об'єкта в експлуатацію.
18.02.2025 року від представника відповідачів надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи позов зазначають, що на їхню думку, після виключення з 01.01.2020 року статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та з урахуванням перехідних положень Закону №132-ІХ, обов'язок зі сплати пайової участі остаточно припинився з 01.01.2021 року, а між сторонами договір про пайову участь укладений не був.
Відповідачі вказують, що під час оформлення Акта готовності об'єкта до експлуатації та видачі Сертифіката про прийняття об'єкта в експлуатацію уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю було прямо зазначено підставу звільнення від сплати пайової участі з посиланням на Закон №132-ІХ, що, на їх переконання, свідчить про перевірку та підтвердження відсутності такого обов'язку.
Оскільки Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові є виконавчим органом Львівської міської ради, відповідачі вважають, що виданий сертифікат є офіційним рішенням суб'єкта владних повноважень, на яке вони добросовісно покладалися. У зв'язку з цим відповідачі стверджують, що на момент введення об'єкта в експлуатацію вони не знали і не могли знати про наявність обов'язку зі сплати пайової участі, а отримання сертифіката створило у них правомірні очікування щодо повного виконання всіх зобов'язань, пов'язаних з будівництвом.
Також зазначають, що задоволення позову призведе до непропорційного та неправомірного втручання у їх право мирного володіння майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції та статтею 321 ЦК України.
На їх думку, видача уповноваженим органом сертифіката про прийняття об'єкта в експлуатацію, в якому прямо зазначено підстави звільнення від сплати пайової участі, сформувала у відповідачів правомірні очікування щодо відсутності відповідного грошового обов'язку. Такі очікування є складовою майнового права та підлягають правовому захисту.
Відповідачі також посилаються на принцип належного урядування та добросовісності, зазначаючи, що позивач, достовірно знаючи про введення об'єкта в експлуатацію та відсутність сплати пайової участі, тривалий час не вчиняв жодних дій для визначення або стягнення відповідних сум, чим створив у відповідачів обґрунтоване переконання у відсутності майнових претензій.
У зв'язку з цим відповідачі вважають, що звернення позивача з позовом після тривалого періоду бездіяльності є проявом суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) та порушує справедливий баланс між публічними інтересами та інтересами відповідачів, а отже є несумісним із вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Крім того, відповідачі наголошують, що уповноваженим органом державного архітектурно-будівельного контролю було видано сертифікат про прийняття об'єкта в експлуатацію, в якому прямо зазначено підставу звільнення від сплати пайової участі з посиланням на Закон № 132-ІХ, що, на їх переконання, виключає відсутність правової підстави для збереження коштів, як необхідної умови застосування статті 1212 ЦК України.
Відповідачі заперечують проти розрахунку пайового внеску, наданого позивачем та наголошують, що при визначенні суми пайового внеску необхідно враховувати Показник опосередкованої вартості спорудження житла для Львівської області станом на 01.04.2020 року (12 889 грн за 1 кв.м.) та загальну площу квартир об'єкта будівництва (2 905,39 кв.м.). При цьому Відповідачі з врахуванням фактичних обставин справи порушують питання про зменшення нарахованих інфляційних втрат та 3% річних до 10% від нарахованої суми.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Львова від 22 жовтня 2025 закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні представники позивача позов підтримали з підстав, вказаних в позові.
Представник відповідача заперечував проти позову з підстав, зазначених у відзиві за позовну заяву.
Судом встановлено, що 16 серпня 2019 року рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №782 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об'єкта будівництва на будівництво гр. гр. ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 », затверджено містобудівні умови та обмеження на будівництво громадянами ОСОБА_5 , ОСОБА_3 і ОСОБА_4 об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 ».
У відповідності до містобудівних умов та обмежень будівництво передбачалось на земельній ділянці площею 0,1500 га із кадастровим номером: 4610137500:08:001:0788, із цільовим призначенням - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури.
Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові 30.04.2020 видала замовникам: дозвіл №ЛВ 112201210805 на виконання будівельних робіт.
Після завершення будівельних робіт в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва зареєстровано Акт готовності Об'єкта будівництва до експлуатації (реєстраційний номер: АС01:9706-6924-4606-1704 (а.с. ) (надалі Акт готовності об'єкта до експлуатації від 16.12.2021). Згідно з цим Актом початок робіт: квітень 2020 року; закінчення робіт вересень 2021 року, загальна площа квартир у будинку складає 2905,39 м2.
В п. 12 Акта готовності об'єкта до експлуатації від 16.12.2021 року, у графі - «для замовників, які до сплати пайової участі не залучаються, зазначається підстава для звільнення», зазначено: Пункт 13 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 року, не сплачується.
У подальшому, в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 17.12.2021 зареєстровано Сертифікат №ЛВ 122211217996, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації (надалі Сертифікат готовності), щодо об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на АДРЕСА_1 ». Сертифікат готовності видано Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на підставі Акта готовності до експлуатації від 16.12.2021.
В розділі «пайова участь» Сертифіката готовності, у відомостях про підстави для звільнення від сплати пайової участі, зазначено: «Пункт 13 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 року».
Департамент економічного розвитку Львівської міської ради у листі №4-2301-27606 від 21.05.2025 зазначив, що, згідно із Сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів №ЛВ 122211217996 від 17.12.2021 об'єкт прийнято в експлуатацію. Відповідачі не звертались до департаменту економічного розвитку Львівської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо Об'єкта будівництва та не подавали документи, що підтверджують вартість його будівництва, техніко-економічні показники об'єкта.
Питання пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до 01.01.2020 регулювалися статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно з якою замовник, що мав намір стосовно забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний був взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту шляхом перерахування коштів до відповідного місцевого бюджету на підставі договору про пайову участь, укладеного ним із відповідним органом місцевого самоврядування.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-ІХ (далі Закон № 132-ІХ) з 01.01.2020 виключено статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 132-ІХ встановлено, що договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання. Протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:
1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):
для нежитлових будівель та споруд 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта;
для житлових будинків 2 відсотки вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;
3) замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва;
4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію.
Ухвалою Львівської міської ради від 26.12.2019 № 6098 «Про порядок поступлення коштів для створення і розвитку інфраструктури м. Львова протягом 2020 року» визначено, що замовники будівництва на земельній ділянці у місті Львові перераховують до міського бюджету кошти для створення розвитку інфраструктури міста Львова […] для житлових будинків 2 % вартості будівництва об'єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.
Отже, рішенням Львівської міської ради не встановлено іншого розміру пайової участі для будівництва житлових будинків, ніж це передбачено Законом № 132-ІХ.
Верховним Судом у постанові від 04.04.2024 у справі №923/1306/21 наведено такі висновки:
«Обов'язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва виникає:
- для об'єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;
- для об'єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва».
Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв'язку та не є взаємодоповнюючими (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 20.02.2024 у справі № 910/20216/21).
Враховуючи, що у цій справі будівництво об'єкта розпочато у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах у постановах від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 та від 23.05.2024 у справі № 915/149/23.
У постановах від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 та від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23 Верховний Суд зазначив, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва на виконання вимог пп. 3 абз. 2 п. 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №132-IX та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.
Суд, застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, погоджується з доводами позивача, що у разі, якщо замовником будівництва не буде дотримано передбаченого Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію належним та ефективним способом захисту є звернення з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Верховний Суд у постанові від 17.04.2025 у справі №911/65/24 наголосив, що відповідність (обґрунтованість) розрахованого розміру (величини) пайової участі має істотне значення для розгляду та вирішення спору щодо сплати пайової участі.
Не зважаючи на правильність доводів позовної заяви щодо невиконання відповідачами свого обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, Суд не погоджується з заявленим позивачем розрахунком пайової участі, який підлягає стягненню з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України.
Пункт 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлює, що замовник будівництва зобов'язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об'єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об'єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об'єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2024 у справі №910/20216/21 зробив висновок, що обов'язок замовника будівництва звернутися до уповноваженого органу з заявою про визначення розміру пайової участі, який повинен бути виконаний протягом 10 робочих днів з початку будівництва, не є тотожним обов'язку сплатити такий пайовий внесок, який повинен бути виконаний до введення об'єкта в експлуатацію.
Наведене дозволяє зробити висновок, що законодавець та Верховний Суд розмежовує часові рамки здійснення розрахунку пайової участі та її перерахування до місцевого бюджету.
Суд зазначає, що зобов'язання зі сплати пайової участі у створенні та розвитку соціально-транспортної та інженерної інфраструктури підлягає виконанню до введення об'єкта в експлуатацію, тобто на будь-якому етапі будівництва, однак в тому розмірі, який визначається на етапі початку будівництва.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України)
Порушенням є такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке. Порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушеного права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Тому, позивач звертається до суду за захистом свого права, яке у нього виникло в силу закону або в силу договору, однак яке було порушене відповідачем.
У спірних правовідносинах у органу місцевого самоврядування виникло право вимагати у замовників будівництва сплати пайової участі на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», однак в тому обсязі, в якому воно б існувало за відсутності порушень зі сторони замовників будівництва. Пайова участь саме у тому розмірі, який підлягав розрахунку станом на дату початку будівництва і який замовники не сплатили до введення об'єкта в експлуатацію, вважається таким, що збережений замовниками будівництва без достатньої правової підстави.
Також в контексті наведеного варто зазначити, що розмір пайової участі замовника будівництва, який порушив своє зобов'язання, не може бути більшим, ніж розмір пайової участі замовника будівництва, який виконав вимоги п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні» та сплатив пайову участь до введення об'єкта будівництва в експлуатацію, оскільки такий підхід ставить замовників будівництва в нерівні умови, що не передбачено ні положеннями цивільного законодавства, ні профільного закону. Відповідальність замовника будівництва саме за невиконання своїх зобов'язань щодо вчасної сплати пайової участі встановлюється спеціальними нормами цивільного законодавства, зокрема ст. 625 ЦК України, що можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Якщо відповідно до правового регулювання, що мало місце у 2020 році, у якому розпочато будівництво відповідного об'єкта, відповідачі, як замовники будівництва повинні були у строк, розмірі та в порядку, визначеному пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення вищезгаданого Закону, сплатити пайову участь і цей обов'язок, у разі його невиконання у 2020 році, зберігається до прийняття цього об'єкта в експлуатацію. Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 16.10.2023 року в справі № 140/5484/21.
Суд переконаний, що якщо зобов'язання зі сплати пайової участі виникло на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо регулювання інвестиційної діяльності в Україні», то його розмір залишається незмінним чи то при сплаті до введення об'єкта в експлуатацію, чи то в порядку ст. 1212 ЦК України.
Враховуючи наведене, Суд погоджується з доводами відповідачів, що при розрахунку пайової участі застосуванню підлягає опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, що існувала станом на дату початку будівництва, а саме на квітень 2020 року.
Одночасно неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови (постанова Верховного Суду від 11.02.2025 року у справі №910/19061/21).
З урахуванням наведеного Суд доходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Відтак, при розрахунку пайової участі будинку об'єкта будівництва, будівництво якого розпочалося у квітні 2020 року, слід застосовувати показник опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01 квітня 2020, затверджений наказом Міністерства розвитку громад та територій України №151 від 26.06.2020 року, розмір якої становить 12889,00 грн.
З урахуванням наведеного Суд здійснює перерахунок розмір пайової участі, згідно з яким:
Розмір пайової участі у зв'язку з будівництвом замовником об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на вул. Пилипа Орлика у м. Львові» становить - 748 951,43 грн (12 889.00 грн * 2 905,39 кв. м * 0,02).
Позивачем також заявлялися вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Верховний Суд у постанові від 10.04.2018 у справі №910/10156/17 сформував правову позицію, що послідовно застосовується судами, згідно з якою за змістом статей 625, 1212 ЦК України положення статті 625 ЦК України поширюють свою дію на всі види грошових зобов'язань, а тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема, щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.
Оскільки судом встановлено наявність правових підстав для стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у зв'язку з несплатою пайової участі на підставі ст. 1212 ЦК України, то Суд погоджується з доводами позивача, що до спірних правовідносин також підлягає застосуванню ст. 625 ЦК України.
Однак, враховуючи той факт, що Суд дійшов висновку про необхідність перерахунку та встановив до стягнення іншу суму основної заборгованості (безпідставно збережених коштів), ніж та яка була заявлена у позовній заяві, то з урахуванням правової природи підлягають перерахунку також і інфляційні втрати та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України.
Враховуючи наведене Суд приходить до таких висновку, що у зв'язку з несплатою відповідачами пайової участі за будівництво об'єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими нежитловими приміщеннями та паркінгом на вул. Пилипа Орлика у м. Львові» з відповідачів підлягають стягненню:
- інфляційні втрати у розмірі 429 526,69 грн та 3% річних у розмірі 76 824,00 грн, що нараховано за заявлений позивачем період з 20.12.2021 по 21.05.2025.
Одночасно Суд вважає, що наявні підстави для задоволення клопотання відповідачів про зменшення інфляційних втрат та 3% річних з таких міркувань.
В п. 8.38. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України суд наділений правом зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
У наведеній постанові Верховний Суд критерії для застосування вищенаведених законодавчих норм Верховний Суд узагальнює, зазначаючи: «…з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».
У постанові від 29.06.2023 у справі №922/977/22 та у постанові від 05.11.2024 у справі №902/43/24 Верховний Суд наявність або відсутність підстав для зменшення інфляційних втрат та 3% річних розглядає через призму їх співвідношення з основною сумою заборгованості та ризиків породження тяжкого фінансового становища відповідача.
Одночасно Суд бере до уваги, що при вирішенні питання щодо зменшення розміру інфляційних втрат та трьох відсотків річних необхідно оцінювати не лише їх арифметичне співвідношення з основною сумою заборгованості, а й причини виникнення прострочення виконання грошового зобов'язання, поведінку сторін у спірних правовідносинах та дотримання ними принципів добросовісності і розумності.
З установлених судом обставин убачається, що відповідачі протягом усього спірного періоду діяли, виходячи з правомірних очікувань щодо відсутності обов'язку зі сплати пайової участі, які виникли у зв'язку з прийняттям та видачею уповноваженим органом Сертифіката про прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію, в якому було зазначено підстави звільнення від сплати пайового внеску. Вказаний Сертифікат є чинним та не скасованим у встановленому законом порядку, а тому відповідачі мали обґрунтовані підстави покладатися на його правомірність і відповідно розпоряджатися власними грошовими коштами.
При цьому позивач, будучи обізнаним про введення об'єкта в експлуатацію та про відсутність сплати пайового внеску, протягом понад трьох років не вчиняв жодних дій, спрямованих на визначення його розміру та стягнення, не звертався до відповідачів із відповідними вимогами та фактично своєю поведінкою підтверджував відсутність майнових претензій. Така тривала поведінка позивача об'єктивно формувала у відповідачів переконання щодо відсутності порушення прав позивача та виключала усвідомлення необхідності виконання відповідного грошового зобов'язання.
За правовими позиціями Верховного Суду, зокрема викладеними у постанові від 16.02.2022 у справі №914/1954/20, суди мають враховувати принцип добросовісності - стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тож принцип добросовісності та доктрина заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) не допускають ситуацій, коли сторона, тривалий час утримуючись від реалізації свого права, а згодом різко змінюючи свою поведінку, отримує вигоду за рахунок іншої сторони, яка розумно покладалася на попередню поведінку. У даному випадку покладення на відповідачів негативних фінансових наслідків у вигляді значних сум інфляційних втрат та трьох відсотків річних є прямим наслідком бездіяльності позивача та не відповідає засадам чесної ділової практики.
Крім того, суд враховує підходи, сформульовані у практиці Європейського суду з прав людини та Великої Палати Верховного Суду щодо принципу належного урядування, відповідно до якого ризик помилок, недбалості або несвоєчасних дій органів публічної влади не може перекладатися на приватних осіб, а держава не повинна отримувати вигоду з власної протиправної поведінки чи бездіяльності. За обставин цієї справи саме дії та бездіяльність виконавчих органів позивача зумовили виникнення спірної ситуації та нарахування за значний період інфляційних втрат і трьох відсотків річних.
Суд також бере до уваги, що загальний розмір інфляційних втрат та трьох відсотків річних у сумі 506 350,69 грн становить 67,61 % від суми основного зобов'язання (суми пайового внеску), що за конкретних обставин справи є очевидно неспівмірним та таким, що не відповідає компенсаційній правовій природі цих нарахувань. Їх стягнення у повному обсязі фактично призвело б до ситуації, за якої наслідки прострочення виконання зобов'язання є більш обтяжливими для боржника, ніж своєчасне виконання, що суперечить принципам справедливості, розумності та пропорційності.
З огляду на викладене, враховуючи причини виникнення прострочення, поведінку сторін, тривалу бездіяльність позивача, наявність у відповідачів правомірних очікувань та істотну неспівмірність розміру інфляційних втрат і трьох відсотків річних із сумою основного зобов'язання, суд доходить висновку про наявність підстав для їх зменшення.
Також Суд враховує пояснення відповідачів, що обмежувальні заходи, пов'язані з пандемією Ковід-19 та введенням воєнного стану на території України, також негативно позначилися на фінансовому становищі відповідачів.
Підсумовуючи, Суд задовольняє клопотання відповідача про зменшення 3% річних та інфляційних втрат та з урахуванням їх зменшення визначає остаточний їх розмір, що підлягає стягненню відповідачів:інфляційні втрати у розмірі - 42 952,67 грн (429 526,69 *0,10); 3% річних у розмірі - 7 682,40 грн ( 76 824,00 *0,10).
Поряд із цим, суд звертає увагу на те, що позивач покладає на відповідачів указаний обов'язок солідарно.
У статті 540 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.
Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
Тлумачення статей 540 та 541 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що при існуванні множинності осіб у зобов'язанні виникають часткові зобов'язання. Тому стягувач у частковому зобов'язанні має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати свій обов'язок у рівній частці. Натомість солідарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених договором або законом, зокрема, у разі неподільності предмета зобов'язання.
У пункті 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 у справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) зазначено, що солідарне зобов'язання виникає лише у випадках, встановлених договором або законом. Тобто солідарні зобов'язання виникають лише у випадках, передбачених договором чи актом чинного законодавства (див. наприклад постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (провадження №14-81цс18), від 20.06.2018 у справі №308/3162/15-ц, від 12.09.2018 у справі №569/96/17, від 23.01.2019 у справі №712/21651/12 (провадження №14-526цс18)).
Отже, зважаючи, що Закон не встановлює солідарної відповідальності відповідачів, а Судом не встановлено наявності між ними укладеного договору про спільну участь у будівництві, який би передбачав такий обов'язок, підстав для покладення на них солідарного обов'язку зі сплати пайової участі у цій справі немає.
Оскільки на підставі Закону у цій справі виникло зобов'язання із множинністю осіб, то таке зобов'язання є частковим і, за відсутності розподілу їх часток у будівництві, кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці.
Подібну правову позицію щодо необхідності розподілу відповідальності між відповідачами у рівних частках або пропорційно їхній участі у зобов'язанні (за відсутності солідарного обов'язку) у разі заявлення позову про солідарне стягнення викладено у постановах Верховного Суду від 25.11.2020 у справі №344/434/16-ц та від 12.04.2023 у справі №524/5680/19.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
Частина судового збору, яка підлягає стягненню з відповідачів становить - 9 596,43 грн ( 17 725,58 * 54,14%).
На підставі наведеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 141, 258-259, 263-265, 274, 279, 354, ЦПК України, суд,-
Позов Львівської міської ради до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення безпідставно збережених коштів - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Львівської міської ради: 249 650,48 (двісті сорок дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 48 коп - безпідставно збережених коштів пайової участі, 14 317,56 (чотирнадцять тисяч триста сімнадцять) гривень 56 коп - інфляційних втрат, 2 560,80 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) гривень грн 80 коп - 3 % річних та 3 198,81 (три тисячі сто дев'яносто вісім) гривень 81 коп відшкодування витрат на оплату судового збору.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Львівської міської ради: 249 650,48 (двісті сорок дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 48 коп - безпідставно збережених коштів пайової участі, 14 317,56 (чотирнадцять тисяч триста сімнадцять) гривень 56 коп - інфляційних втрат,
2 560,80 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) гривень грн 80 коп - 3 % річних та 3 198,81 (три тисячі сто дев'яносто вісім) гривень 81 коп відшкодування витрат на оплату судового збору.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь Львівської міської ради: 249 650,48 (двісті сорок дев'ять тисяч шістсот п'ятдесят) гривень 48 коп - безпідставно збережених коштів пайової участі, 14 317,56 (чотирнадцять тисяч триста сімнадцять) гривень 56 коп - інфляційних втрат, 2 560,80 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) гривень грн 80 коп - 3 % річних та 3 198,81 (три тисячі сто дев'яносто вісім) гривень 81 коп відшкодування витрат на оплату судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Позивач: Львівська міська рада: код ЄДРПОУ: м.Львів, пл..Ринок, 1, 79008;
Відповідач: ОСОБА_2 :, РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_3 ;
Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_4 .
Суддя Г. Б. Білінська