справа № 462/4776/25
30 грудня 2025 року м. Львів
Залізничний районний суд м. Львова в складі:
головуючої судді - ОСОБА_1
за участю секретаря судових засідань - ОСОБА_2 ,
за участі сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_3 ,
обвинуваченої - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові кримінальне провадження №12025141390000783 від 26.06.2025 року за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м.Львова, українки, громадянки України, яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше несудимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України,
встановив:
ОСОБА_4 , будучи особою з інвалідністю 2 групи з дитинства відповідно до заключення Залізничного ВТЕК м.Львова серії ВТЕ-4 №038082, маючи умисел на сприяння незаконному переправленню особи через державний кордон України та усвідомлюючи, що у її близького родича ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відсутні законні підстави для виїзду за межі території України в умовах дії правового режиму воєнного стану, введеного Законом України №2102-ІХ від 24.02.2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», із подальшими змінами та доповненнями, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 №57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», 30.06.2023, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_6 прибула у Добромильську міську раду Самбірського району Львівської області, що за адресою: Львівська область, Самбірський район, м.Добромиль, площа Ринок, 1, де здійснила з останнім укладення фіктивного шлюбу, відповідно до актового запису про шлюб №13 від 30.06.2023, що надало ОСОБА_6 право на безперешкодний перетин державного кордону України та виїзд за межі території України, чим сприяла незаконному виїзду близького родича ОСОБА_6 через державний кордон України шляхом надання засобів та усунення перешкод.
В подальшому, з метою сприяння незаконного виїзду близького родича через державний кордон України, 30.06.2023, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_6 прослідували до пішохідного переходу державного кордону України на пункті пропуску «Шегині», що адресою: Львівська область, Мостиський район, Шегині, М11, через який разом безперешкодно перейшли о 22:23 годин як пішоходи за межі державного кордону України, після чого остання повернулася на територію України 01.07.2023 о 03:00 годин, а ОСОБА_6 повернувся на територію України 24.08.2023 о 18:50 годин.
Крім цього, продовжуючи реалізацію злочинного плану, спрямованого на сприяння незаконного виїзду близького родича через державний кордон України, 17.04.2024, ОСОБА_4 разом із ОСОБА_6 прослідували до пункту пропуску «Шегині», що за адресою: Львівська область, Мостиський район, Шегині, М11, використовуючи транспортний засіб марки «Audi», д.н.з. НОМЕР_1 , який на праві власності належить ОСОБА_7 , за допомогою якого ОСОБА_4 разом із ОСОБА_6 перетнули державний кордон України о 01:38 годин, після чого ОСОБА_4 19.04.2024 о 11:28 годин повернулася на територію України через пішохідний перехід вищезгаданого пункту пропуску, а ОСОБА_6 на територію України по теперішній час не повернувся.
Дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч.1 ст. 332 КК України.
В судовому засіданні обвинувачена вину у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні визнала повністю. Пояснила, що укладений нею шлюб розірвано, раніше до кримінальної відповідальності вона не притягувалася, просить суворо не карати. Впевнена, що більше таких дій вчиняти не буде.
Відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України інші докази кримінального провадження судом не досліджувались. Суд визнав недоцільним дослідження інших доказів, оскільки обвинувачена в судовому засіданні не оспорювала факту вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України при вищезазначених обставинах, учасники судового провадження проти цього не заперечували.
Судом з'ясовано, чи правильно учасники судового провадження розуміють зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Таким чином, суд вважає доведеним факт сприяння у незаконному переправленні особи через державний кордон України шляхом надання засобів та усунення перешкод, тобто вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України.
Відповідно до загальних засад призначення покарання, визначених у ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
В той же час згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Вчинене ОСОБА_4 кримінальне правопорушення є нетяжким злочином.
Обтяжуючих вину обвинуваченої ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення обставин, передбачених ст. 67 КК України, суд не вбачає.
Обставинами, які пом'якшують вину обвинуваченої ОСОБА_4 та передбачені ст. 66 КК України, суд визнає щире каяття.
Дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, та обираючи покарання обвинуваченій ОСОБА_4 суд враховує характер та тяжкість вчиненого нею кримінального правопорушення, спосіб вчинення злочину і його мотиви, форму вини, обстановку вчинення злочину, запроваджений в Україні на час вчинення нею злочину режим воєнного стану та мобілізації, і вважає за необхідне призначити їй покарання в межах санкції ч.1 ст. 332 КК України у виді позбавлення волі.
Разом з тим, суд, враховуючи обставину, яка пом'якшує покарання, ту обставину, що обвинувачена раніше не судима, є особою з інвалідністю ІІ групи, вважає, що виправлення ОСОБА_4 можливе без реального відбування призначеного їй покарання, однак, в умовах здійснення обов'язкового контролю за подальшою її поведінкою, при звільненні обвинуваченої від відбування покарання з випробуванням та з покладенням на неї обов'язків, передбачених законом при застосуванні ст. 75 КК України.
Запобіжний захід судом обвинуваченій не обирався.
Цивільний позов в межах кримінального провадження не було заявлено.
Долю речових доказів слід вирішити в порядку ст. 100 КПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.
Керуючись ст.ст.368-371,373-374 КПК України, суд
ухвалив:
ОСОБА_4 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.332 КК України, та призначити їй покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням та встановити їй іспитовий строк на 2 (два) роки.
На підставі ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_4 :
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Іспитовий строк обчислювати відповідно до положень ст.165 КВК України з моменту проголошення вироку суду.
Скасувати арешт, накладений на оригінал свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , оригінал свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 , відповідно до ухвали слідчого судді Залізничного районного суду м.Львова від 26.06.2025 року.
Речові докази:
- мобільний телефон марки Iphone, IMEI: НОМЕР_4 , IMEI2: НОМЕР_5 - повернути власнику;
- мобільний телефон марки Iphone, IMEI: НОМЕР_6 , IMEI2: НОМЕР_7 - повернути власнику;
- копію паспорта громадянина України ОСОБА_4 , копію довідки з МСЕК, копію пенсійного посвідчення ОСОБА_4 , копію свідоцтва про народження ОСОБА_6 , копію паспорта громадянина України ОСОБА_6 , копію картки платника податків ОСОБА_6 , оригінал свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , оригінал свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 - залишити в матеріалах справи.
Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду, і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
З інших підстав на вирок може бути подано апеляцію до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.
Суддя: ОСОБА_1