Справа № 484/5431/25
Провадження № 2/484/2357/25
Рішення
іменем України
30.12.2025 року м. Первомайськ
Первомайський міськрайонний суд Миколаївської області у складі:
головуючого - судді Максютенко О.А.
секретар судового засідання - Завірюха В.Ю.
за участі сторін: позивача ОСОБА_1 , його представника адвоката Левицької І.С, представника третьої особи органу опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області Янковської М.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Первомайська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Левицька І.С., до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області, ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав
встановив
у вересні неповнолітній ОСОБА_1 звернувся з позовом до своєї матері ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.
В обґрунтування позову зазначав, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 27.01.2021 року шлюб між його батьками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було розірвано.
Фактично батьки в 2020 році розлучились та припинили будь-яке спілкування.
Після розірвання шлюбу він залишився проживати з батьком за адресою АДРЕСА_1 .
У 2022 році його мати ОСОБА_2 виїхала до Республіки Польща, де і знаходиться на даний час. Протягом трьох років мати з ним не спілкується, та не надає будь-якої допомоги.
На даний час він знаходиться на повному утриманні та забезпеченні батька.
Батько ОСОБА_3 самостійно доглядає за ним, займається його вихованням, навчанням, бере активну участь у його житті. Мати не цікавиться його життям та станом здоров'я не спілкується ним.
Посилаючись на викладене, просив позбавити його матір ОСОБА_2 батьківських прав щодо нього.
14.10.2025 року ухвалою суду у справі відкрито провадження, справу призначено до підготовчого судового засідання, витребувано висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських праві відповідача ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітнього сина, позивача по справі.
31.10.2025 року на адресу суду направлено висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Первомайської міської ради Миколаївської області про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 по відношенню до її неповнолітнього сина ОСОБА_1
10.11.2025 року на адресу суду надійшов лист доставлений Новою поштою від відправника ОСОБА_4 м.Первомайськ Миколаївської області відділення НП №2, з заявою від ОСОБА_2 , де вона просить справу слухати у її відсутність, з'являтись до суду немає бажання, перебуває за кордоном. Проти позбавлення її батьківських прав не заперечує.
13.11.2025 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання, справу призначено до судового розгляду.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позов підтримав та просив його задовольнити, з матір'ю не спілкується, вона не цікавиться його життям та здоров'ям. Проживає з батьком. Має на матір обіду за те, що вона з ним не спілкується через це і просить позбавити її батьківських прав.
Представник позивача адвокат Левицька І.С. в судовому засіданні позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити, суду повідомила, що 23.09.2025 року Первомайським міськрайонним судом Миколаївської області винесено судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання позивача.
Представник третьої особи органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала висновок про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_1 .
Третя особа ОСОБА_3 до суду надав заяву про слухання справи у його відсутність, проти задоволення позову не заперечує.
Суд розглядав справу у відсутність відповідача, відповідно до ст. 223 ЦПК України.
Заслухавши позивача, його представника адвоката Левицьку І.С, представника органу опіки та піклування, свідків: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які суду показали, що ОСОБА_2 їх сусідка, яка проживає за кордоном, вони більше трьох років її не бачили, та їм відомо, що вихованням та утримання неповнолітнього ОСОБА_1 замається лише його батько ОСОБА_3 , дослідивши письмові матеріали справи, судом вважає, що позов не підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_1 . Згідно його свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 від 26 січня 2010 року, його батьками є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
27.01.2021 року рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області №484/4509/20 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який було зареєстровано 21 серпня 2009 року.
Судовим наказом Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області справа 2-н/484/699/25 від 23.09.2025 року з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 стягнуто аліменти на його утримання в розмірі 1/4 з усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до довідки про склад сім'ї від 10.07.2025 року ОСОБА_1 проживає три роки разом з батьком ОСОБА_3 .
Відповідно до характеристики від 16.06.2025 року з Первомайського ліцею «Престиж» учень 9-го класу ОСОБА_1 , за період навчання зарекомендував себе не дуже старанним учнем. Домашні завдання виконує несистематично і частково, ображає однокласників, перебував на внутрішньо шкільному обліку. До відвідування школи ставиться зухвало, неодноразово пропускав заняття без поважних причин, часто запізнюється на заняття.
Крім того, в інтересах захисту прав та законних інтересів неповнолітнього ОСОБА_1 , судом використано інформацію з Єдиного державного реєстру судових рішень (ЄДРСР) з якої вбачається, що 01.12.2025 року (справа 484/6358/25) ОСОБА_3 був притягнутим до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, за невиконання батьківських обов'язків відносного свого неповнолітнього сина ОСОБА_1 , який з 23.09.2025 року по 24.10.2025 рік не відвідував навчальні заняття в школі без поважних причин.
Судом досліджено висновок Органу опіки та піклування Первомайської міської ради Миколаївської області від 31.10.2025 року №8042/3.1-2526 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_7 . Вказаний висновок фактично містить відомості викладені в позовній заяві, викладена інформація не перевірена. Відсутні відомості, про те що працівники служби у справах дітей будь-яким чином зв'язувались з відповідачкою ОСОБА_2 , з'ясовували дійсні причини не спілкування з сином, висновок містить лише посилання на те, що ОСОБА_2 зверталась з заявою до адвоката позивача, де не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав.
Крім того, висновок не містить оцінки інформації, що стосується негативної характеристики ОСОБА_1 зі школи, його пропусків школи з 23.09.2025 року по 24.10.2025 року.
Відсутня інформація, що було проведено бесіду з неповнолітнім ОСОБА_1 та з'ясовано дійсні причини звернення його до суду з позовом про позбавлення його матері батьківських прав.
За такого, з даним висновком суд не погоджується.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі - Закон).
Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).
Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.
Суд враховує, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку.
Таких доказів суду не надано, покази свідків, суд не сприймає як належні докази не виконання ОСОБА_2 батьківських обов'язків, оскільки вони спростовуються письмовими матеріалами справи.
Сам по собі факт, що мати не спілкуються з дитиною, забезпечуює її матеріально, не бере участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.
Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суд зважує на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Крім того, у даній справі встановлено, що позивач, як неповнолітній син має образу на матір - внутрішній глибокий конфлікт, через відсутність спілкування.
Позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Проаналізувавши викладене, суд дійшов висновку, про відсутність достатніх підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з матір'ю сімейних відносин не буде відповідати інтересам дитини.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв'язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла будь-яке насильство стосовно нього, навпаки встановлено, що саме батько ОСОБА_3 , з яким проживає позивач, притягувався до адміністративної відповідальності за невиконання батьківських обов'язків.
Крім того, матеріали справи не містять даних про те, що за весь час окремого проживання сина від матері, до останньої застосовувались заходи впливу та попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків судом не встановлено.
Суд, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, встановлених обставин цієї справи та з огляду на відсутність свідомого нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов'язками, дійшов висновку про відмову в позові.
Керуючись ст. ст. 2, 10-13, 200, 258, 259, 265, 268 ЦПК України, суд
ухвалив
в задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: