Справа № 756/1620/25
Провадження № 2/756/2446/25
19 листопада 2025 року місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді - Ткач М. М.,
за участю секретаря судового засідання - Тагієва Р.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на спадкове майно,
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Міхо К.В. звернувся до Оболонського районного суду міста Києва у порядку цивільного судочинства із позовом до ОСОБА_2 , про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на спадкове майно.
В обґрунтування заявлених вимог зазначається, що 16.08.2018 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за № 1858. Відповідно до умов договору позики, ОСОБА_3 прийняв від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 1 280 000 грн. та зобов'язався їх повернути в строк не пізніше 16.08.2022, проте свої зобов'язання останній не виконав, про що свідчить наявність у ОСОБА_1 оригіналу договору позики, який не містить даних про повернення коштів. ОСОБА_3 помер в січні 2024 року (точна дата смерті не встановлена), у зв'язку із чим приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Сибігою С.Е. було заведено спадкову справу. Як відомо позивачу, спадкоємцем майна померлого ОСОБА_3 є відповідач ОСОБА_2 24.07.2024 на адресу приватного нотаріуса було направлено заяву-претензію, в якій позивач просила довести до відома всіх спадкоємців ОСОБА_3 вимоги як кредитора спадкодавця, повідомити про склад спадщини та про коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та осіб, які отримали свідоцтва про право на спадщину. Нотаріусом було надано відповідь від 11.09.2024, згідно з якою нотаріус повідомила про те, що вказана заява приєднана до спадкової справи, на адресу проживання спадкоємця, який подав заяву про прийняття спадщини, направлено вимогу, а також, що спадкоємцю доведені вимоги ст. 1282 ЦК України. Проте, нотаріусом на підставі Законів України «Про захист персональних даних», «Про нотаріат» було відмовлено у наданні інформації щодо кола спадкоємців, які прийняли спадщину, які отримали свідоцтва про право на спадщину, відомості щодо складу спадкового майна тощо. На адресу відповідача також було направлено відповідну вимогу про задоволення вимог кредитора спадкодавця, проте, відповідь ОСОБА_2 не надав. Таким чином, позивач вважає, що відповідач відмовився від сплати одноразового платежу у відповідності до вимог ст. 1282 ЦК України. Спадковим майном, яке відомо позивачу та яке належало на день смерті ОСОБА_3 і яке успадкував відповідач, є 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , вартість якої згідно довідки про оціночну вартість об'єкта оцінки складає 4 030 191,09 грн. (1/2 частина квартири - 2 015 095,54 грн.). Оскільки відповідач відмовився від задоволення вимоги одноразовим платежем, то позивач вправі вибрати інший спосіб захисту, передбачений законом, в тому числі звернення стягнення на майно, яке було передано спадкоємцю у натурі. Враховуючи викладене, просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики в розмірі 1 280 000,00 грн. шляхом звернення стягнення на спадкове майно, а саме на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 11.02.2025 було відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання. Витребувано у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер приблизно у січні 2024 року.
17.03.2025 на адресу суду від Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. надійшла належним чином засвідчена копія спадкової справи, заведена нотаріусом до майна померлого приблизно у січні 2024 року ОСОБА_3 .
Протокольною ухвалою Оболонського районного суду міста Києва від 21.05.2025 підготовче провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на спадкове майно, закрито та призначено справу до розгляду по суті.
10.10.2025 до суду через систему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Олійника Є.В. надійшли пояснення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні позову. Серед іншого, зазначається, відповідач не отримував вимогу про задоволення вимог кредитора спадкодавця. Також, матеріали справи не містять відомостей про коло спадкоємців, про наявність спадкового майна, його склад, місцезнаходження та вартість, хто зі спадкоємців яку конкретно спадщину прийняв, а також про обсяг одержаного в спадщину майна, його вартість та розмір часток спадкоємців у спадковому майні. До того ж, позивач не надав жодних доказів того, що відповідач прийняв спадщину. Проте, навіть у випадку прийняття спадщини, відповідно до ч. 1 ст. 1281 ЦК України, спадкоємці відповідають за зобов'язаннями спадкодавця лише в межах вартості отриманого спадкового майна. Будь-яких розрахунків вартості спадкового майна, в частині належній спадкоємцю позивачем не надано. Проведено лише оцінку загальної вартості квартири, спадкоємцем якої є також ОСОБА_2 . Крім того, позивачем не надано належних доказів існування і дійсності боргу, що підлягає стягненню.
Позивач та його представник у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялися. При цьому, представником позивача було подано заяву, у якій заявлені позовні вимоги просив задовольнити, справу розглянути за відсутності сторони позивача. Крім того, надав оригінал договору позики від 16.08.2018.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись. При цьому, представником відповідача подано до суду заяву, у якій просив розглянути справу за його відсутності, з урахуванням поданих пояснень.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дійшов до наступного висновку.
Відповідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки можуть виникати із договорів та інших правочинів, чи безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що 16.08.2018 між ОСОБА_1 (позикодавець) та ОСОБА_3 (позичальник) було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кударенко В.М., зареєстрований в реєстрі за №1858.
Відповідно до п.1 Договору, позикодавець передав, а позичальник прийняв у борг для особистих потреб гроші у сумі 1 280 000,00 грн. Передачу грошей було здійснено до підписання цього договору.
Згідно із п. 2 договору позики, зазначену позику позичальник зобов'язується повернути позикодавцю готівкою, в строк не пізніше 16.08.2022. Позичальник має право повернути зазначену суму в цілому або частинами і раніше зазначеного в договорі строку, в чому Позикодавець не вправі чинити Позичальнику перешкод. Повернення позиченої суми грошей повинно проходити у м. Києві за місцем, призначеним Позикодавцем. При поверненні боргу в повному обсязі Позикодавець віддає Позичальнику оригінал цього договору. При частковому поверненні основної суми боргу на оригіналі цього договору позики Сторони підписують відповідні відмітки про повернення конкретних сум.
Наявність на руках у позикодавця належного йому оригіналу цього договору позики після настання терміну повернення грошей свідчитиме про порушення позичальником свого зобов'язання і є підставою для звернення стягнення (п.3 договору позики).
Оригінал вищезазначеного Договору позики від 16.08.2018 наданий представником позивача до матеріалів справи.
Станом на дату звернення до суду з позовом позивачу не повернуто отримані в борг грошові кошти.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 і ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Крім того, положення умов договору мають відповідати засадам цивільного законодавства, зокрема, зазначеним у статті 3 ЦК України.
Разом з тим за частиною третьою статті 509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, так і дати її отримання.
Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.
Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов'язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов'язку. У контексті презумпції належності виконання обов'язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов'язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов'язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов'язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов'язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов'язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов'язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов'язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов'язку».
За своїми правовими характеристиками договір позики є реальною, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана в оригіналі розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою забезпечення правильного застосування ст.ст. 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Суд виходить із того, що письмова форма договору позики внаслідок її реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й факту передачі грошової суми позичальнику.
Слід зазначити, що у даному випадку власноручне підписання ОСОБА_3 договору позики від 16.08.2018 підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання ОСОБА_3 від ОСОБА_1 обумовленої у договорі позики грошової суми.
Оригінал зазначеного договору позики, наданий позивачем до матеріалів справи. Наявність оригіналу договору у позивача свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане і позика не повернута.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 02.09.2020 року (справа № 569/24347/18), від 26.09.2018 року (справа №483/1953/16-ц), від 31.10.2018 року (справа №707/2606/16-ц).
Відповідно до ч.ч.1,3 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
За нормами ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору і одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як визначено статтею 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, на підставі досліджених доказів суд прийшов до переконання про доведеність факту не виконання ОСОБА_3 зобов'язань з повернення грошових коштів у розмірі 1280000,00 грн.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 20.05.2024, ОСОБА_3 помер приблизно у січні 2024 року.
24.05.2024 ОСОБА_2 подав до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. заяву про прийняття всієї спадщини після смерті свого дядька ОСОБА_3 , на підставі якої було заведено спадкову справу №01/2024.
24.07.2024 ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибіги С.Е. із заявою-претензією, в якій, зокрема, повідомила про невиконання ОСОБА_3 своїх зобов'язань за договором позики, у зв'язку з чим заборгованість ОСОБА_3 становить 1280000,00 грн. Враховуючи викладене, просила долучити заяву до відповідної спадкової справи, довести до відома всіх спадкоємців ОСОБА_3 вимоги як кредитора спадкодавця, повідомити про склад спадщини ОСОБА_4 та коло спадкоємців, які прийняли спадщину після смерті ОСОБА_3 та осіб, які отримали свідоцтво про право на спадщину.
11.09.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. направлено на адресу ОСОБА_2 повідомлення, в якому, серед іншого, зазначається про надходження заяви-претензії кредитора ОСОБА_5 . Роз'яснено обов'язок задоволення вимоги кредитора спадкоємцем шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцем та кредитором інше не встановлено.
Того ж дня, 11.09.2024 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сибігою С.Е. скеровано на адресу ОСОБА_1 лист, в якому останню повідомлено, що нотаріусом надіслано на адресу проживання спадкоємця, який подав заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , щодо отриманої заяви-претензії кредитора згідно Договір позики, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , померлим приблизно у січні 2024 року, та посвідченого Кударенко В.М., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 16.08.2018 за N? 1858, за яким померлий на день смерті мав заборгованість, яка наразі складає суму - 1 280 000 гривень. Спадкоємцю доведено вимоги статті 1282 Цивільного кодексу України, щодо якої спадкоємець зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Якщо спадкоємців декілька, кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто. у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємець зобов'язаний задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцем та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцю у натурі.
З матеріалів спадкової справи №1/2024, яка заведена після смерті ОСОБА_3 , убачається, що інші особи, крім ОСОБА_2 , із заявою про прийняття спадщини не зверталися.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 на праві власності належить ? частина квартири за номером АДРЕСА_1 на підставі договору про поділ майна, придбаного як спільна сумісна власність подружжя від 11.03.2011, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є.
Відповідно до довідки про оціночну вартість об?єкта нерухомості від 21.01.2025, оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_2 , становить 4 030 191,09 грн, відтак вартість частки ОСОБА_3 становить 2 015 095, 54 грн.
Відповідно до ст. 608 ЦК України зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
У ст. 1218 ЦК передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.
Таким чином, зі смертю позичальника зобов'язання щодо повернення позики включаються до складу спадщини, строки пред'явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються ст.ст. 1281 та 1282 ЦК.
Частиною 2статті 1261 ЦК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині (частина перша стаття 1282 ЦК України).
Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини та оформлення спадщини.
Відповідно до ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Разом з тим відповідно до ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Частиною 1 ст. 1297 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов'язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).
Аналогічна позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 02.10.2019 по справі № 636/2726/16, в якій суд робить висновок про наступне: "Згідно з частиною першою статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України). Хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця такого свідоцтва не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора".
Згідно із статтею 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) вказано, що «задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов'язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 98)). Не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункт 109))».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року у справі № 552/4892/19, на яку є посилання в касаційній скарзі, викладено висновок, що «спадкоємець, приймаючи спадщину, реалізує свій майновий інтерес щодо набуття у власність спадкового майна, при цьому у нього виникає обов'язок погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого у спадщину майна. У свою чергу кредитор, укладаючи договори кредитування, може бути упевненим у погашенні заборгованості у разі смерті позичальника за рахунок спадкового майна, яке приймають у спадщину спадкоємці боржника. Такий принцип регулювання спірних правовідносин ґрунтується на засадах розумності, пропорційності і справедливості та виключає можливість необґрунтованого покладення на спадкоємців боржника обовязку погасити борг у розмірі більшому, ніж вартість набутого ними майна, що призведе до безпідставного погіршення їх майнового стану у зв'язку з виконанням зобов'язання, стороною якого вони не є і згоди на укладення якого не надавали».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 липня 2021 року у справі № 202/7691/17 зазначено, що «правовідносини, що виникли між позикодавцем і позичальником (який помер), після його смерті трансформуються у зобов'язальні правовідносини, що виникли між позикодавцем та спадкоємцями позичальника і вирішуються у порядку, передбаченому положеннями статті 1282 ЦК України. При вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 15 липня 2020 року у справі № 645/1566/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 2609/30529/12».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 615/473/20 зазначено, що «ураховуючи предмет спору у зазначеній справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що «при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Враховуючи принцип змагальності цивільного процесу, який був закріплений у статті 60 ЦПК України 2004 року на час розгляду справи, та передбачав, що кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна. Тому висновки судів про відмову в позові з тих підстав, що позивачем не надано доказів, які підтверджують яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна, суперечать вимогам процесуального закону, оскільки суди безпідставно поклали обов'язок доказування наведених обставин на сторону позивача».
Тобто, спадкоємець, який прийняв спадщину та набув у власність спадкове майно, зобов'язаний погасити заборгованість спадкодавця, проте виключно у межах вартості отриманого ним у спадщину майна.
Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника встановлює необхідні для цього обставини: чи пред'явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у встановлені строки; коло спадкоємців, які прийняли спадщину; дійсний розмір вимог кредитора; частки спадкоємців у спадщині; обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця.
До обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника.
Якщо спадкоємець (спадкоємці) заперечує проти вимог кредитора спадкодавця щодо меж його відповідальності за зобов'язаннями спадкодавця, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець, оскільки, з огляду на характер спірних правовідносин, кредитор не завжди може визначити яке саме майно одержано спадкоємцями у спадщину та яка вартість цього майна. Тому не допускається відмова в позові з тих підстав, що позивачем не надано відповідних доказів. В такій ситуації, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця.
Згідно зі статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину..
Як вбачається з матеріалів, відповідач ОСОБА_2 є єдиним спадкоємцем за законом після померлого ОСОБА_3 та в установлений законом строк прийняв спадщину, про що повідомив письмово приватного нотаріуса приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сибігу С.Е. При цьому, відсутність у ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його права на цю спадщину.
Також судом встановлено, що вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємця боржника пред'явлено у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України.
Окрім того, суд звертає увагу, що оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна, обов'язок доведення обсягу спадкового майна та його вартості покладається на спадкоємця, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц (провадження № 61-44960св18) та постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 317/4108/18.
Саме суд при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника визначає межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця, зокрема встановлює і вартість спадкового майна. З урахуванням предмету спору у цій справі, до обов'язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов'язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов'язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов'язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна.
Відповідач ОСОБА_2 , заперечуючи проти позовних вимог, не довів, що розмір заборгованості, заявленої до стягнення, перевищує вартість майна, входить до складу спадщини після смерті ОСОБА_3 .
Відповідно до позиції викладеної в Ухвалі КЦС ВС від 19.01.2022 у справі № 523/2357/20 системне тлумачення статті 16 та частини другої статті 1282 ЦК України дозволяє зробити висновок, що: по-перше, норма частини другої статті 1282 ЦК України є спеціальною у площині захисту прав кредиторів спадкодавця у межах спадкових правовідносин, в якій передбачено належний спосіб захисту прав кредиторів спадкодавця; по-друге, до відносин між кредитором і спадкоємцями боржника не повинні застосовуватися норми закону, які врегульовують загальні наслідки невиконання стороною договірних зобов'язань, зокрема примусове виконання обов'язку в натурі (пред'явлення в судовому порядку вимоги про стягнення коштів). Аналіз частини другої статті 1282 ЦК України свідчить, що задоволення вимоги кредитора до спадкоємців боржника шляхом одноразового платежу, тобто шляхом сплати грошових коштів, можливе лише в позасудовому порядку. Судовий спосіб захисту порушеного права кредитора, у разі відмови спадкоємців від одноразового платежу, полягає у пред'явленні до спадкоємців позову про звернення стягнення на спадкове майно.
Ураховуючи вищевикладене, беручи до уваги викладені обставини,суд вважає, що оскільки позивач звернувся з претензією до єдиного спадкоємця померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , шляхом подачі заяви до приватного нотаріуса, дотримавшись приписів статті 1281 ЦК України щодо строків пред'явлення відповідної вимоги, заборгованість за договором позики спадкоємцем позичальника погашена не була, після смерті ОСОБА_3 , наявне спадкове майно, вартість якого перевищує суму заборгованості, а тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За вимогами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з ст. 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, N 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Інші доводи сторін не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору.
Керуючись статтями 2-5, 12-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення боргу шляхом звернення стягнення на спадкове майно - задовольнити.
Звернути стягнення на спадкове майно, а саме 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_2 , що належали спадкодавцю ОСОБА_3 , який помер приблизно у січні 2024 року, в межах вимог кредитора ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на суму 1 280 000 (один мільйон двісті вісімдесят тисяч) гривень 00 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати зі сплати судового збору у розмірі 12800 (дванадцять тисяч вісімсот) гривень 00 копійок.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення суду складено 26.12.2025.
Відомості про сторін:
1. Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 );
2. Відповідач: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ).
Суддя М. М. Ткач