26 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 450/2883/24
провадження № 61-5829св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Ситнік О. М.,
Фаловської І. М.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап Оксана Романівна, на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Шеремети Н. О.,
Ванівського О. М., Цяцяка Р. П., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Шаравара Оксана Романівна, ОСОБА_1 , про витребування майна із чужого незаконного володіння,
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача приватний нотаріус Львівського районного нотаріального округу Шаравара О. Р., ОСОБА_1 , в якому просила витребувати із чужого незаконного володіння відповідача на її користь земельні ділянки: кадастровий номер 4623686600:02:001:1393, загальною площею 0,07 га, та кадастровий номер 4623686600:02:001:1394, загальною площею 0,139 га.
Також, у червні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до суду з заявою про забезпечення позову, яка мотивована тим, що у державного виконавця на примусовому виконанні перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-1316/122/11, виданого 29 лютого 2016 року Пустомитівським районним судом Львівської області, про стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю
«ОТП Факторинг Україна» суми заборгованості за кредитним договором
від 10 липня 2008 року № СM-SME606/001/2008 у розмірі 101 764,08 доларів США, що еквівалентно 2 141 953,46 грн; 5 241,12 доларів США, що еквівалентно 110 316,29 грн; 1 070 976,73 грн пені за несвоєчасне повернення суми кредиту та 1 820 грн судових витрат, а всього 3 325 066,48 грн.
У межах вказаного виконавчого провадження 09 лютого 2017 року відбулися електронні торги щодо реалізації земельної ділянки, загальною площею
0,2089 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0059, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район, с. Мелечковичі, переможцем яких визнано ОСОБА_3 .
У березні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання недійсним протоколу проведення зазначених електронних торгів.
Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21 березня 2017 року у справі № 465/1660/17 заяву ОСОБА_2 задоволено, забезпечено позов шляхом накладення арешту на земельну ділянку, загальною площею 0,2089 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:0059, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, що знаходиться за адресою: Львівська область, Пустомитівський район,
с. Мелечковичі. Заборонено Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції
у Львівській області та іншим особам, зокрема нотаріусу вчиняти дії, пов'язані з оформленням результатів електронних торгів та протоколом проведення електронних торгів, сформованого 09 лютого 2017 року, про придбання ОСОБА_3 лоту № 193478, а саме вищевказаної земельної ділянки.
Разом з тим, незважаючи на наявність вищевказаного судового рішення
про забезпечення позову, 31 березня 2017 року приватним
нотаріусом Пустомитівського районного нотаріального округу
Шараварою О. Р. зареєстровано право власності на спірну земельну ділянку
за ОСОБА_3 .
У подальшому ОСОБА_3 здійснив поділ спірної земельної ділянки на дві окремі земельні ділянки, а саме: загальною площею 0,07 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1393, з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); загальною площею 0,139 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1394 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).
Оскільки предметом позову у цій справі є витребування вищезазначених земельних ділянок із чужого незаконного володіння відповідача, то відчуження останнім цих земельних ділянок на користь інших осіб значно утруднить або унеможливить виконання судового рішення у разі задоволення позову.
Єдиним ефективним способом запобіганню відчуження відповідачем спірних земельних ділянок є накладення заборони їх відчуження, проте у випадку невжиття такого заходу забезпечення позову вказане нерухоме майно може перейти у власність третіх осіб, унаслідок чого у майбутньому позивачка буде вимушена ініціювати додаткові судові спори з цими особами.
Заборона відчуження спірних земельних ділянок не позбавляє відповідача права користування ними на час розгляду справи, а отже, такий захід забезпечення позову є пропорційним втручанням у право власності відповідача.
З врахуванням викладеного ОСОБА_2 просила суд:
- заборонити відчуження земельної ділянки, загальною площею 0,07 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1393, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 ;
- заборонити відчуження земельної ділянки, загальною площею 0,1393 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1394, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 червня
2024 року у складі судді Добош Н. Б. у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вжиття заходів забезпечення позову відмовлено.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що підставою для забезпечення позову є те, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду. При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову.
Отже, суд першої інстанції, проаналізувавши заяву позивача, встановив, що вона не містить достатнього обґрунтування для вжиття відповідних заходів забезпечення позову. Саме по собі пред'явлення позовних вимог, не є правовою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 20 травня 2025 року клопотання представника ОСОБА_1 - Цап О. Р., задоволено. Залучено ОСОБА_1 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача у цій справі.
Постановою Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 27 червня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про задоволення заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову.
Заборонено відчуження земельної ділянки, загальною площею 0,7000 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1393, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .
Заборонено відчуження земельної ділянки, загальною площею 0,1393 га, кадастровий номер 4623686600:02:001:1394, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3 .
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що предметом позову є витребування земельних ділянок, які утворені унаслідок поділу однієї спірної земельної ділянки, право власності на яку зареєстровано за відповідачем всупереч обтяженням, накладеним ухвалою суду у порядку забезпечення позову. Таким чином, існує реальна загроза вчинення відповідачем дій, які призведуть до неможливості, чи укладення виконання рішення суду при його ухваленні на користь позивача.
Отже, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони відчуження спірних земельних ділянок, оскільки невжиття таких заходів забезпечення позову може призвести до поділу цих земельних ділянок чи подальшого їх відчуження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У травні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року, просить постанову апеляційного суду скасувати й залишити у силі ухвалу суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2025 рокупоновлено ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р., строк на касаційне оскарження постанови Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року. Відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р., на постанову Львівського апеляційного суду
від 29 листопада 2024 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
У липні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник вказує на неврахування судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 554/1893/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18.
Касаційна скарга мотивована тим, що з 27 серпня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі. 10 липня 2019 року ОСОБА_3 зареєстрував право власності на спірні земельні ділянки, тобто вони набуті ним за час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Унаслідок вказаних обставин спірні земельні ділянки є спільним сумісним майном подружжя.
Отже, апеляційним судом при задоволенні заяви про забезпечення позову було вирішено питання про права ОСОБА_1 .
Апеляційний суд помилково задовольнив заяву про забезпечення позову, оскільки ОСОБА_2 не обґрунтовано необхідність заборони відчуження земельних ділянок. ОСОБА_2 неодноразово зверталася до суду з різними позовними заявами щодо спірних земельних ділянок, проте їй було відмовлено в їх задоволенні.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2024 року ОСОБА_2 - в інтересах якої діє адвокат Галінкін В. Ф. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просила касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р., залишити без задоволення, оскаржувану постанову - без змін.
У липні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р., подала відповідь на відзив, в якому підтримав доводи касаційної скарги.
У жовтні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап О. Р., подала клопотання про долучення документів до матеріалів справи, разом з тим таке клопотання підлягає залишенню без розгляду, оскільки згідно з вимогами статті 400 ЦПК України Верховний Суд перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, що виключає можливість вирішення питання про долучення відповідних документів на стадії перегляду справи у суді касаційної інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі № 623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі № 761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі № 361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача,
в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За пунктом 3 частини першої статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У частині першій статті 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки викладені Верховним Судом у постановах від 11 серпня 2022 року у справі № 522/1514/21, від 21 лютого 2024 року у справі
№ 201/9686/23, від 01 травня 2024 року у справі № 638/6777/23, від 17 червня 2024 року у справі № 644/1482/22.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року у справі № 914/1570/20 зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, на яку посилався заявник у касаційній скарзі, вказано, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 дійшла висновку про те, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 лютого
2024 року у справі № 201/9686/23.
Отже, заходи забезпечення позову у вигляді заборони відчуження
спірних земельних ділянок, право власності на які зареєстровано
за ОСОБА_3 , є видом забезпечення позову, передбаченим
статтею 150 ЦПК України, та відповідає предмету позову і, водночас, вжиття таких заходів не зумовлює фактичного вирішення спору по суті, а спрямоване лише на збереження існуючого становища до завершення розгляду справи.
Верховний Суд зазначає, що при вирішенні питання про забезпечення позову апеляційний суд у межах вимог ЦПК України здійснив належну оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності і обґрунтованості заявлених вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги.
Отже, апеляційний суд обґрунтовано визнав за можливе задовольнити заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову шляхом заборони відчуження земельних ділянок, оскільки в провадженні суду перебуває цивільна справа, в якій між сторонами виник спір щодо витребування земельних ділянок, які утворені унаслідок поділу ОСОБА_3 однієї спірної земельної ділянки, право власності на яку зареєстровано за відповідачем всупереч обтяженням, накладеним ухвалою суду у порядку забезпечення позову, тобто ці обставини свідчать про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, які є співмірними із заявленими вимогами.
Крім того, зазначений спосіб забезпечення позову не перешкоджає ОСОБА_3 володіти і користуватися вказаним майном, а лише обмежує частково у розпорядженні ним щодо відчуження будь-яким способом іншим особам.
Спір між сторонами в досудовому порядку не вирішено, крім того, є вірогідність того, що спірне майно може бути відчужено на користь третіх осіб. Заборона на відчуження спірного майна є видом забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, метою якого є запобігання можливості уникнення стороною виконання покладеного на неї зобов'язання. Невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унаслідок чого такі земельні ділянки будуть відчужені іншим особам, які не залучені до участі у цій справі. Такі обставини призведуть до виникнення нових спорів.
Верховний Суд наголошує, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача. Таке тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб здійснюється в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Такі висновки узгоджуються з постановою Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/1040/18.
З огляду на наведене, повно та всебічно дослідивши обставини справи щодо застосування у цій справі заходів забезпечення позову, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши спір між сторонами справи щодо спірного майна, а також існування підстав для забезпечення позову, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність забезпечення позову у цій справі шляхом заборони відчуження земельних ділянок.
Дійсна мета звернення ОСОБА_2 до суду із заявою про забезпечення позову також підтверджується тим, що судом не встановлено, а відповідачем не доведено, що таке звернення заявника спрямоване на зловживання ним своїми правами. Вказані висновки спростовують доводи заявника у касаційній скарзі про те, що дії ОСОБА_2 направлені на затягування розгляду справи та обмеження прав відповідача.
За встановлених обставин, висновки судів не суперечать узагальненим висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року
у справі № 554/1893/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, на які посилалася заявниця
як на підставу касаційного оскарження.
Отже, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, зводяться до переоцінки вказаних обставин.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду
від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваній постанові апеляційного суду, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд керується тим, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися, висновки апеляційного суду є законними та обґрунтованими, тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Цап Оксана Романівна, залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного суду від 29 листопада 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. М. Ігнатенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська