Ухвала
Іменем України
26 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 639/1234/25
провадження № 61-15387ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області Баєвої Галини, треті особи - Національне агентство України з питань державної служби, Державна казначейська служба України про визнання незаконним рішення про відмову у наданні субсидії на ЖКП та зобов'язання вчинити певні дії,
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, у якому просила відкрити провадження у справі за позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди пенсіонеру, інваліду ОСОБА_1 нанесеної корупційними порушеннями з ознаками кримінальних правопорушень за статтями 364, 365-2, пункту 4 статті 382 КК України під час знаходження на посаді державного службовця на виконанні функцій держави в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області Баєвою Г.;
визнати незаконним рішення про відмову у призначенні субсидії від 22 листопада 2024 року, наданого разом із супровідним листом від 27 грудня 2024 року за підписом Баєвої Г. з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 1995 року № 848, яка створила колізію права з більш пізніми нормативними актами і була застосована протиправно з урахуванням положень статті 8 Конституції України, Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2020 року № 2297-VI, від 26 грудня 2008 року № 758-0-2-08-19;
зобов'язати Державну казначейську службу України відшкодувати їй матеріальну шкоду, нанесену державним службовцем Баєвою Г. постановленням незаконного рішення про відмову у призначенні субсидії на оплату ЖКП на 2024-2025 рр., нарахованої у розмірі до сплати за ЖКП не більше 10 % від отриманого пенсіонером доходу, в сумі 200 000,00 грн за рахунок державного бюджету подальшим регресом суми нанесеної матеріальної і моральної шкоди 200 000,00 грн із вини особи державного службовця Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області Баєвої Г. у розмірі, що дорівнює її двом місячним зарплатам.
Жовтневий районний суд м. Харкова ухвалою від 27 лютого 2025 року цивільну справу № 639/1234/25 передав для розгляду до Дзержинського районного суду м. Харкова за підсудністю.
Харківський апеляційний суд постановою від 29 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року - без змін.
Верховний Суд ухвалою від 03 червня 2025 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року у цій справі.
Шевченківський районний суд м. Харкова Ухвалою від 29 травня 2025 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України. Роз'яснив позивачу, що вона не позбавлена права із цими вимогами звернутися із позовною заявою за правилами Кодексу адміністративного судочинства до Харківського окружного адміністративного суду.
Харківський апеляційний суд постановою від 29 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року - без змін.
07 грудня 2025 року ОСОБА_1 засобами електронного зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
Щодо оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції.
Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо є постанова про залишення касаційної скарги цієї особи без задоволення або ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на це саме судове рішення.
Ураховуючи те, що вже є ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою цієї особи на ці самі судові рішення, відсутні правові підстави для повторного розгляду поданої касаційної скарги в цій частині.
Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі, не є підставою для повторного розгляду касаційної скарги в цій частині, оскільки не змінюють призначення імперативної норми процесуального права, викладеної у пункті 3 частини другої статті 394 ЦПК України.
Щодо оскарженняухвали Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року та постанови Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року за наслідками перегляду ухвали суду першої інстанції.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-третє, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією із сторін є, як правило, фізична особа.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають, зокрема, з цивільних та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У частині першій статті 1 ЦК України указано, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Разом з тим за приписами частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом та розгляду справи в судах першої й апеляційної інстанцій, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій (пункт 2 частини першої статті 4 КАС України).
Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб'єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб з суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядку судового провадження.
Частиною п'ятою статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 645/212/18 та постанові Верховного Суду від 07 листопада 2023 року у справі № 240/5632/23.
Аналіз змісту статті 19 ЦПК України та статті 19 КАС України дає підстави для висновку, що під час вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер спірних правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово формувала позиції, відповідно до яких юрисдикція судового спору визначається за предметом спору, тобто за змістом та дійсним характером спірних правовідносин.
Так, публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 805/4505/16-а).
Натомість, приватно-правові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватно-правовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватно-правових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15).
Судами встановлено, що предметом спору є визнання незаконним рішення ГУ ПФУ в Харківській області щодо відмови у призначенні житлової субсидії на сплату комунальних послуг. Вимога про відшкодування матеріальної та моральної шкоди пов'язана з неправомірними діями відповідача.
Відповідачем у справі є орган державної влади - суб'єкт владних повноважень, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства.
Тобто між сторонами виник публічно-правовий спір, пов'язаний зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, тому цей спір належить до юрисдикції адміністративних судів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що вимога, яку позивач заявила до ГУ ПФУ в Харківській області, носить характер публічно-правового спору з суб'єктом владних повноважень та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Верховний Суд погоджується із відповідними висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вони відповідають нормам чинного законодавства, якими регулюються спірні правовідносини та усталеній судовій практиці.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів, правильне застосування судами норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у скарзі доводи зводяться до власного тлумачення норм права і незгоди з висновками судів щодо встановлених обставин справи.
У частині четвертій статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі не є процесуальним рішенням, яким закінчено розгляд справи.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження в цій частині необхідно відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а оскаржувані судові рішення є законними, постановлені з додержанням норм права, підстави для їх скасування відсутні.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року.
Керуючись пунктом 3 частини другої статті 394 та частини четвертої статті 394 ЦПК України,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Жовтневого районного суду м. Харкова від 27 лютого 2025 року, ухвалу Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 травня 2025 року, постанову Харківського апеляційного суду від 29 квітня 2025 року та постанову Харківського апеляційного суду від 29 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області Баєвої Галини, треті особи - Національне агентство України з питань державної служби, Державна казначейська служба України про визнання незаконним рішення про відмову у наданні субсидії на ЖКП та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов