23 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 686/34042/24
провадження № 61-12669св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів:Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
треті особи: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 вересня 2025 року у складі колегії суддів: П'єнти І.В., Корніюк А.П., Талалай О.І.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки і піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради, Заслучненська сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, про позбавлення батьківських прав та стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.
В обґрунтування позову посилалась на те, що в період спільного проживання з відповідачем у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З 2017 року сторони спільно не проживають, водночас їх спільний син проживає з позивачкою. Відповідач самоусунувся від виховання сина, коли останньому було півтора роки, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, навчання, підготовку до самостійного життя.
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 листопада 2018 року з ОСОБА_3 на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання сина у розмірі частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 10 серпня 2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Однак, відповідач рішення суду не виконує та допустив виникнення значної заборгованості зі сплати аліментів.
На думку позивачки, умисне ухилення від виховання та утримання сина, злісне невиконання рішення суду про стягнення аліментів свідчить про свідоме нехтування ОСОБА_3 своїми батьківськими обов'язками.
Розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на березень 2024 року становив 137 539,56 грн, а за період з 01 березня 2024 року по 01 листопада 2024 року склав 14 382,00 грн.
Враховуючи розмір заборгованості зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) і кількість днів прострочення платежу в період з 01 березня 2024 року по 01 листопада 2024 року, розмір пені (за розрахунками позивачки) становить 18 696,60 грн.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд:
позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів в розмірі 18 696,60 грн за період з 01 березня 2024 року по 01 листопада 2024 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2025 рокупозов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав щодо малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку від суми несплачених аліментів в сумі 18 696,60 грн за період з 01 березня 2024 року по 01 листопада 2024 року.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 211,20 грн та на користь держави судовий збір в сумі 1 211,20 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків відносно свого сина, не займається його вихованням та утриманням, а позбавлення батьківських прав відповідатиме інтересам дитини. Суд також вважав обґрунтованими позовні вимоги в частині стягнення неустойки (пені) у зв'язку з простроченням відповідачем сплати аліментів, врахувавши відсутність належних доказів на спростування його вини у такому простроченні.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_5 звернувся до суду з апеляційною скаргою.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 15 вересня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана його представником ОСОБА_5 , задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав та в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судового збору в розмірі 1 211,20 грн скасовано та у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2025 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення неустойки (пені) змінено та зменшено розмір неустойки (пені) до 5 000,00 грн.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь держави судового збору в розмірі 1 211,20 грн скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким компенсовано судовий збір в сумі 712,52 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині позбавлення батьківських прав та відмовляючи у задоволенні позову в цій частині, апеляційний суд виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом (виключною мірою), необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено, а належних та допустимих доказів свідомого (винного) ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків позивачка не надала.
При цьому апеляційний суд не прийняв до уваги висновки органів опіки та піклування, вказавши на те, що вони є недостатньо обґрунтованим та мають рекомендаційний характер, не містять посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
Змінюючи рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 22 квітня 2025 року в частині вирішення вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції правильно вважав, що у період з березня 2024 року до листопада 2024 року ОСОБА_3 не виконував належним чином судове рішення про стягнення аліментів на дитину, внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 14 382,00 грн. Вказана заборгованість за аліментами виникла з вини відповідача, а тому ОСОБА_1 має право на стягнення з нього неустойки (пені). Разом із цим, місцевий суд не врахував, що ОСОБА_3 страждає на хронічне психічне захворювання, періодично перебуває на лікуванні, є особою з інвалідністю ІІ групи, не працює та отримує незначну соціальну допомогу.У зв'язку із цим, апеляційний суд вважав за можливе зменшити розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів до 5 000,00 грн.
У зв'язку звказаним суд апеляційної інстанції також дійшов висновку про зміну розподілусудових витрат.
Узагальнені доводи касаційної скарги
09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 вересня 2025 року.
В касаційній скарзі заявниця просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом попередньої інстанції оскаржуване судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, а також без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
13 листопада 2025 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність та обґрунтованість.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
27 жовтня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою № К-03-10008 від 07 березня 2024 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду від 20 листопада 2018 року у справі № 686/18370/18 з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини всіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 10 серпня 2018 року і до його повноліття.
21 лютого 2019 року Хмельницьким міськрайонним судом видано виконавчий лист у вказаній справі.
18 червня 2019 року державним виконавцем Красилівського районного відділу ДВС ГТУЮ у Хмельницькій області Гостинським П. В. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 за зазначеним виконавчим листом.
Листом Красилівського районного відділу ДВС Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький) від 12 лютого 2020 року ОСОБА_3 повідомлено про внесення його відомостей до реєстру боржників.
Згідно з довідками КЗЗСО «Ліцей № 4 імені Павла Жука Хмельницької міської ради» від 18 січня 2024 року № 28/01-30, від 27 листопада 2024 року № 690/01-30, ОСОБА_6 навчається у КЗЗСО «Ліцей №4 імені Павла Жука Хмельницької міської ради», мати дитини систематично спілкується з педагогами, які навчають сина, цікавиться шкільним життям, успіхами та потребами дитини, приводить та забирає з ліцею, відвідує батьківські збори, перебуває у складі батьківського комітету, оплачує харчування та додаткові освітні послуги. Батько дитини жодного разу навчальний заклад не відвідував, не цікавився у вчителів успіхами дитини.
Відповідно до довідки ТОВ «Сімейний освітній центр» від 22 січня 2024 року № 01/2024, ОСОБА_6 відвідував курси «Англійська мова для дошкільнят». Батько дитини жодного разу не відвідував навчальні заняття, дитиною не цікавився.
Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_7 № 1 від 09 січня 2024 року ОСОБА_6 навчається в Академії розвитку інтелекту «Smartum» на курсі «Ментальна арифметика», вартість послуг за місяць навчання 1 200 грн.
Згідно з довідками ГО «Спортивний клуб «Проскурів», ОСОБА_6 відвідує спортивну школу «Проскурів», секція дзюдо. Батько жодного разу спортивну секцію не відвідував.
Також ОСОБА_8 є учнем Школи робототехніки та програмування «Робокод», дитина регулярно відвідує заняття, має гарні успіхи у навчанні, мати дитини систематично спілкується з педагогами, оплачує навчання. Батько дитини жодного разу заклад не відвідував.
Заборгованість зі сплати аліментів відповідача за виконавчим листом № 686/18370/18 від 21 лютого 2019 року станом на 29 листопада 2024 року становить 83 474,06 грн, що підтверджується довідкою відділу ДВС у Хмельницькому районі від 29 листопада 2024 року № 68123/15.14/44/2.
Згідно з висновками Органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 11 квітня 2025 року № 957/01-31 та виконавчого комітету Заслучненської сільської ради Хмельницького району від 18 квітня 2025 року № 43-09/2025, орган опіки та піклування вважав за доцільне позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2023 року у справі № 677/1458/21 до ОСОБА_3 застосовувались заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу із звичайним наглядом.
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 лютого 2024 року у справі № 689/392/24 продовжено заходи медичного характеру щодо ОСОБА_3 із звичайним наглядом на 6 місяців.
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 29 вересня 2024 року у справі № 689/737/24 змінено примусові заходи медичного характеру щодо ОСОБА_3 з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом на надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.
Згідно з ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 14 листопада 2024 року у справі № 677/1458/21, продовжено ОСОБА_3 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання строком на 6 місяців.
Ухвалою Красилівського районного суду Хмельницької області від 12 червня 2025 року у справі № 677/1458/21, продовжено ОСОБА_3 примусовий захід медичного характеру у виді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання строком на 6 місяців.
Згідно з висновком лікарської комісії щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу № 79 від 14 лютого 2025 року, ОСОБА_3 за рівнем обмеження життєдіяльності - обмеження здатності до орієнтації, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати свою поведінку, потребує постійного стороннього догляду.
Згідно з довідкою про отримання (неотримання) допомоги № 129 від 24 лютого 2025 року, за період з 01 серпня 2024 року по 31 січня 2025 року щомісячний розмір отриманої ОСОБА_3 державної соціальної допомоги становить 2 361,00 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова апеляційного суду відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства (частина третя статті 155 СК України).
У відповідності до положень статей 150, 157 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Верховний Суд з огляду на положення статті 166 СК України неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частина шоста статті 19 СК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача(див. постановуВерховного Суду від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18).
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, прийнявши до уваги, що позивачкою не надано достатніх, належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав, свідоме нехтування нимсвоїми батьківськими обов'язками щодо неповнолітнього сина, а також те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.
При цьому суд апеляційної інстанції правильно прийняв до уваги, що батько заперечував проти позбавлення його батьківських прав відносно сина, тобто не втративінтересу до дитини та зацікавлений у прийнятті участі в житті сина.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновками Органу опіки та піклування від 11 квітня 2025 року № 957/01-31 та від 18 квітня 2025 року № 43-09/2025, правильно зазначивши, що такі висновки є недостатньо обґрунтованими та мають рекомендаційний характер, не містять посилань на виключні обставини, які могли б бути підставою для позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 .
Щодо позовних вимог про стягнення неустойки (пені)
Вирішуючи позов в частині вимог про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зменшення розміру неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів до 5 000,00 грн.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Неустойка (пеня) - це спосіб забезпечення виконання зобов'язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов'язку сплатити аліменти.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц (провадження № 14-616цс18), відступила від висновків Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше прийнятих постановах від 02 листопада 2016 року у справі № 6-1554цс16, від 16 березня 2016 року у справі № 6-2589цс15, від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1477цс15 та від 16 березня 2016 року у справі № 6-300цс16, і дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %. За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів (частина друга статті 196 СК України).
Установивши, що ОСОБА_3 не оспорює як розмір нарахованої державним виконавцем заборгованості по аліментам, так і розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, здійснений судом першої інстанції, але страждає на хронічне психічне захворювання, перебуває періодично на лікуванні, є особою з інвалідністю ІІ групи, не працює та отримує незначну соціальну допомогу, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розмір неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, який стягнуто з відповідача, підлягає зменшенню до 5 000,00 грн.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального
і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Хмельницького апеляційного суду від 15 вересня 2025 рокузалишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов