Провадження № 11-кп/803/3598/25 Справа № 180/573/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
27 листопада 2025 року м. Кривий Ріг
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої у кримінальному провадженні № 12022041330000025 ОСОБА_8 , на ухвалу Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 06.11.2025 року, якою відносно обвинуваченої
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Марганця Дніпропетровської області, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1
продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 03 січня 2026 року включно,-
Короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини
В провадженні Нікопольського районного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням 3 осіб, зокрема ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 187 КК України.
15.04.2022 року ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області відносно обвинуваченої ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04.12.2023 р. змінено застосований до обвинуваченої ОСОБА_8 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з застосуванням електронних засобів контролю.
16.01.2024 року ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області відносно обвинуваченої ОСОБА_8 застосовано привід.
15.02.2024 року ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області обвинувачену ОСОБА_8 оголошено у розшук.
Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10.07.2024 року до обвинуваченої ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Ухвалою Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 06.11.2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_8 до 03 січня 2026 року включно з визначенням розміру застави у розмірі 100 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 302 800 грн. 00 коп.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , вказує, що вважає ухвалу необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню. Наголошує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики, передбаченні ст. 177 КПК України, продовжують існувати. Просить ухвалу скасувати та обрати обвинуваченій більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.
Прокурор заперечувала проти задоволення апеляційної скарги.
Мотиви суду
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши виділені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно статті 29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до вимог ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїй практиці підкреслював основоположний характер гарантій прав людини, що містяться в статті 5 Конвенції, оскільки вони призначені для зведення до мінімуму ризику свавілля та гарантування верховенства права.
Метою статті 5 Конвенції є захист особи від свавільного арешту і тримання під вартою, захист публічного порядку, який вимагає забезпечення покарання осіб, що вчинили злочин.
Згідно ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Положеннями частин 1 - 3 ст. 331 КПК України встановлено, що під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Розглядаючи 06.11.2025 року під час судового розгляду кримінального провадження клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 , суд дійшов висновку про доцільність продовження цього запобіжного заходу, обґрунтувавши його у судовому рішенні. При цьому суд врахував те, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрювалася, а наразі обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що в обґрунтування прийнятого рішення щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченої, суд зазначив, що обвинуваченій доцільно продовжити дію обраного щодо неї запобіжного заходу, оскільки на час розгляду клопотання прокурора не відпали підстави вважати, що існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які були підставою для обрання запобіжного заходу, а саме ризики переховуватися від суду, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою в інкримінованому їй кримінальному правопорушенні (зокрема позбавлення волі на строк до 12 років), який підтверджується тим, що обвинувачена раніше перебувала під домашнім арештом, проте не виконувала покладені на неї обов'язки та переховувалася від суду.
Продовжує існувати ризик незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, враховуючи те, що обвинувачена особисто знайома зі свідками, а також зможе чинити тиск на потерпілу.
Існує ризик вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити вчиняти дане кримінальне правопорушення, оскільки обвинувачена раніше неодноразово притягувалася до кримінальної відповідальності, у тому числі за вчинення корисливих злочинів, схильна до вчинення корисливих злочинів з метою отримання коштів для існування.
За таких обставин, обвинувачена безумовно може використати звільнення з-під варти як шанс втекти від слідства та суду, щоб в такий спосіб уникнути кримінальної відповідальності, або продовжити свою злочинну діяльність.
На думку колегії суддів, обраний та продовжений щодо обвинуваченої запобіжний захід у виді тримання під вартою відповідає особі обвинуваченої, характеру та тяжкості кримінального правопорушення, що їй інкримінується, не дає можливості перешкоджати інтересам правосуддя, а також відповідає практиці Європейського суду з прав людини та менш суворий запобіжний захід не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченої.
Конституційний Суд України у рішенні від 27.10.1999 р. № 7рп зазначив, що кримінальну відповідальність слід розглядати як особливий правовий інститут, у межах якого здійснюється реагування держави на вчинений злочин. Кримінальна відповідальність передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної. Підставою кримінальної відповідальності є наявність у діяннях особи складу злочину, передбаченого кримінальним законом. Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що вчинила злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду.
У зв'язку з наведеним вище, позиція сторони захисту щодо зміни ОСОБА_8 запобіжного заходу не є виключною чи обов'язковою обставиною, оскільки це суперечить принципу реагування держави на вчинений злочин.
Крім того, висновок суду першої інстанції щодо законності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який, посилаючись на практику застосування ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у рішеннях Кудла проти Польщі та МакКей проти Сполученого Королівства констатував, що основною метою ст. 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Проте, безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Доводи апеляційної скарги про те що обвинувачена має міцні соціальні зв'язки, а саме: має сина, з яким проживає за місцем реєстрації не впливають на законність оскаржуваного рішення, оскільки ці обставин існували і на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченою моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити обвинуваченій у разі звільнення з-під варти, запобігти існуючим ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Відносно доводів захисника щодо ненадання обвинуваченій медичної допомоги суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
ЄСПЛ підкреслив, що медична допомога, яка надається в установах виконання покарань, має відповідати рівню допомоги, яку органи державної влади зобов'язалися надавати для всього населення. Проте це не означає, що кожному затриманому має гарантуватися медичне лікування на тому самому рівні, що й у найкращих медичних закладах поза межами установ виконання покарань.
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Як передбачено статтею 49 Основного Закону кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Наказом Міністерства юстиції України, Міністерства охорони здоров'я України від 14.06.2019 р. № 1769/5 затверджено Правила внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України.
Пунктами 1, 2, 3 частини 1 розділу Х зазначених Правил передбачено, що відповідно до статті 11 Закону України «Про попереднє ув'язнення» медичне обслуговування, а також лікувально-профілактична і протиепідемічна робота в СІЗО організовуються і проводяться відповідно до законодавства про охорону здоров'я. Для цього на території СІЗО функціонує медична частина.
Медична частина забезпечує надання первинної лікувально-профілактичної допомоги ув'язненим і засудженим, яка включає консультацію медичного працівника, діагностику і лікування захворювань, травм та отруєнь, профілактичні заходи, направлення хворого ув'язненого чи засудженого для надання спеціалізованої та високоспеціалізованої допомоги. Основними завданнями медичної частини є, зокрема: організація і проведення медичних оглядів, обстежень, здійснення диспансерного нагляду.
Пунктом 3 частини 2 Правил визначено, що у СІЗО здійснюються медичний контроль за станом здоров'я ув'язнених і засуджених шляхом проведення медичних оглядів та обстежень, виявлення осіб, які потребують лікування та постійного медичного нагляду, проведення щодо них лікувально-оздоровчих заходів з метою збереження здоров'я і працездатності, амбулаторне і стаціонарне лікування відповідно до системи стандартів у сфері охорони здоров'я, клінічних протоколів надання медичної допомоги в порядку, передбаченому законодавством.
Таким чином, ОСОБА_8 має передбачене Законом право на отримання належної медичної допомоги в умовах слідчого ізолятору, оскільки доказів невиконання наведених вище приписів Закону до суду апеляційної інстанції не надано.
Колегія суддів зазначає, що судом враховані обставини, на які посилається сторона захисту, ОСОБА_8 визначено розмір застави. Враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, колегія суддів вважає, що визначений розмір застави є пропорційним та не є надмірним.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченої будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що на даний час достатніми та належними підставами застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у цьому кримінальному провадженні є ризики, передбачені ст. 177 КПК України, які наразі не зменшилися.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_8 і виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційні вимоги задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , яка діє в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 , залишити без задоволення.
Ухвалу Нікопольського районного суду Дніпропетровської області від 06.11.2025 року, якою відносно обвинуваченої ОСОБА_8 продовжено дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, до 03 січня 2026 року включно залишити без змін.
Судді: