Провадження № 22-ц/803/11018/25 Справа № 203/2440/25 Суддя у 1-й інстанції - Авраменко А.М. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
24 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №203/2440/25 за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнка Сергія Вікторовича на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року, ухвалене у складі судді Авраменко А.М., -
Позивач МТСБУ звернувся до Індустріального районного суду м.Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з вини відповідача, який керував автомобілем «ВАЗ» д.н.з. НОМЕР_1 , 23 грудня 2017 року о 17 годині 00 хвилин в м.Дніпро на вул.Дніпросталівська, внаслідок якої було смертельно травмовано пішохода ОСОБА_2 .
За таких обставин, оскільки у загиблого залишилось на той час троє неповнолітніх дітей, а цивільно-правова відповідальність відповідача на момент ДТП застрахована не була, позивачем на виконання своїх зобов'язань, визначених законом, на підставі наказів від 15 лютого 2019 року та від 22 квітня 2019 року було виплачено регламентну виплату в загальному розмірі 153 600 гривень, з яких 115 200 гривень - частка відшкодування шкоди пов'язаної із втратою годувальника на трьох дітей загиблого, а решта 38 400 гривень - відшкодування витрат на поховання.
Посилаючись на своє право пред'явлення регресної вимоги до відповідача, а також на безрезультатність спроби вирішити спір в позасудовому порядку, позивач просив суд стягнути з відповідача означену суму регламентної виплати, а також покласти на відповідача судові витрати по справі.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року позов МТСБУ до ОСОБА_1 про стягнення в порядку регресу суми виплаченого страхового відшкодування задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь МТС БУ в порядку регресу розмір здійсненої регламентної виплати в сумі 153 600 гривень. В порядку розподілу судових витрат по справі стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 3028 гривень.
Не погодившись із зазначеним рішення, представник ОСОБА_1 - адвокат Андрієнко С.В. подав апеляційну скаргу, в якій вважає його незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінку діям позивача, який виплатив кошти без належного обґрунтування.
Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної уваги тому факту, що потерпіла ОСОБА_3 не перебувала у шлюбі з ОСОБА_4 .
При зверненні до страхової компанії ОСОБА_3 не надала жодних належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_4 , який загинув внаслідок ДТП, будь-яким чином утримував своїх дітей, надавав будь-яку грошову допомогу чи будь-яку іншу допомогу дітям.
Також ОСОБА_3 не надала жодних належних та допустимих доказів того, що саме вона понесла витрати на виготовлення та встановлення пам'ятника.
Надані ОСОБА_3 докази не є належними доказами понесених нею витрат, а страховою компанією було проведено виплати на їх відшкодування без перевірки доказів на підтвердження цих витрат.
Вказує, що у кримінальному провадженні, яке було порушено за фактом загибелі ОСОБА_4 , потерпілим було визнано ОСОБА_5 , який є рідним братом загиблого, і саме останній отримав від відповідача ОСОБА_1 грошові кошти в рахунок відшкодування витрат на поховання та встановлення пам'ятника.
ОСОБА_3 потерпілою кримінальній справі не визнавалась, тому вважає, що позивач не надав обґрунтованих та належних доказів на підтвердження позовних вимог, а суд першої інстанції не надав цьому факту належної правової оцінки.
У зв'язку з чим просить апеляційну скаргу задовольнити, судове рішення скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Представник позивача скориставшись своїм правом подав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апеляційної скарги.
Зазначає, що виплати в зв'язку з втратою годувальника регулюються Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Цивільним кодексом України.
Згідно п.27.1 ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку зі смертю потерпілого, страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до п.27.2 та п.27.1 ст.27 Закону, МТСБУ здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. У разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання.
Вказує, що ОСОБА_3 було надано докази, що підтверджують родинні відносини дітей з загиблим та їх право на утримання (свідоцтва про народження ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (доньок загиблого) та ОСОБА_8 (сина загиблого)). Отже, твердження відповідача про ненадання належних та допустимих доказів та відсутність обґрунтування МТСБУ регламентної виплати в частині відшкодування шкоди, пов'язаної зі втратою годувальника є хибними та безпідставними.
Згідно п.27.4. ст.27 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик (МТСБУ) здійснює відшкодування особі, яка здійснила витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, за умови надання страховику (МТСБУ) документів, що підтверджують такі витрати
Позивачем до позовної заяви було долучено наступні докази витрат на поховання (вартість пам'ятника, оформлення пам'ятника): копія договору на надання послуг від 31 січня 2019 року, копія товарного чеку від 31 січня 2019 року, копія замовлення до договору на надання послуг від 31 січня 2019 року переліком матеріалів та послуг, що містять наступні обов'язкові реквізити: назва суб'єкта господарювання (ФОП ОСОБА_9 ), ідентифікаційний код, адреса, перелік товарів та послуг, ціна за одиницю та загальна сума, дата надання послуги, підпис ФОП ОСОБА_9 .
Зауважує, що МТСБУ виконало покладений на нього Законом обов'язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної з вини власника транспортного засобу, який не застрахував свою цивільноправову відповідальність.
Оскільки, відповідачем не було застраховано свою цивільно-правову відповідальність, як того вимагає Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», то і відшкодування завданих збитків він повинен нести в повному об'ємі, відповідно до діючого законодавства.
У зв'язку з чим вважає рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року по справі №161/20626/24 законним, об'єктивним та обґрунтованим.
Відповідач та його представник в судовому засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач в судове засідання апеляційного суду не з'явився про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, надав заяву в якій просив розгляд справи проводити без його участі.
Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасника справи, який не з'явився в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, відповідача та його представника, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Судом встановлено, що 23 грудня 2017 року близько 17 години 00 хвилин сталася ДТП. Відповідач у вказаний день та час, керуючи автомобілем «ВАЗ-21099» д.н.з. НОМЕР_1 , який належить йому на праві власності згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 від 24 травня 2011 року, рухався в Індустріальному районі м.Дніпра по вул.Дніпросталівській, з боку вул.Журналістів у напрямку вул.Олександра Оцупа. В процесі руху відповідач, в районі електроопори №Р-13 по вул.Дніпросталівській м.Дніпра, проявляючи крайню неуважність до дорожньої обстановки, допустивши злочинну недбалість та не виконавши покладені на нього обов'язки, як на водія, грубо порушуючи п.12.4 Правил дорожнього руху, згідно до якого «У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше ніж 60 км/год», слідуючи зі швидкістю, не менш ніж 84,4...88,2 км/год, в крайній правій смузі для руху, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров'я громадян, будучи неуважним до дорожньої обстановки та її змінам, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, при виявлені небезпеки для руху у вигляді пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перетинав проїжджу частину зліва направо за напрямком руху його автомобіля, не зупинив керований ним транспортній засіб та допустив у крайній правій смузі для руху, на відстані близько 3 м від правого краю проїжджої частини, наїзд на пішохода ОСОБА_2 передньою частиною керованого ним автомобіля «ВАЗ-21099» д.н.з. НОМЕР_1 , спричинивши останньому смертельну травму. Своїми діями відповідач грубо порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 2.3 (6), 12.3, 12.4 та 12.9 (б) Правил дорожнього руху України.
Викладені фактичні обставини ДТП, а також вина відповідача в її скоєнні встановлені вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 04 лютого 2025 року по справі №202/8196/18 (провадження №1-кп/202/17/2025), яким відповідача було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України. Оскільки даний вирок суду набрав законної сили 07 березня 2025 року, викладені в ньому фактичні обставини ДТП та спричинення шкоди, а також вина відповідача у її спричиненні відповідно до ст.82 ч.6 ЦПК України є преюдиційно встановленими та не підлягають доказуванню.
Як вбачається з копії довідки з централізованої бази даних МТСБУ, станом на 23 грудня 2017 року автомобіль «ВАЗ-21099» д.н.з. НОМЕР_1 не був забезпеченим транспортним засобом, і відповідно договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким вказаний автомобіль значиться як забезпечений транспортний засіб, а відповідач як страхувальник чи особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на момент ДТП був відсутній (не укладався).
Факт смерті потерпілого - пішохода ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , внаслідок вищевказаної ДТП підтверджується також копією лікарського свідоцтва про смерть №2578 від 24 грудня 2017 року та копією свідоцтва про смерть серія НОМЕР_3 від 29 грудня 2017 року, згідно яких смерть настала ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Після смерті у ОСОБА_2 залишилось троє його неповнолітніх/малолітніх (на момент смерті потерпілого) дітей - дочка ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , син ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та дочка ОСОБА_7 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження.
Судом встановлено, що витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника померлому ОСОБА_2 були оплачені його колишньою дружиною ОСОБА_3 в загальній вартості 47247 гривень, що підтверджується копіями свідоцтв про одруження, про зміну імені, копією рішення суду про розірвання шлюбу, копією товарного чеку, копією розрахунку та вартості замовлення, копією договору про надання послуг.
19 січня 2018 року, 05 лютого 2018 року та ІНФОРМАЦІЯ_5 колишня дружина померлого та матір його дітей - ОСОБА_3 , а також старша з дочок померлого - ОСОБА_6 звернулись до позивача із заявами про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) задля відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам'ятника, а також задля отримання виплати через втрату годувальника. Викладене підтверджується копіями заяв.
18 лютого 2019 року та 23 квітня 2019 року позивачем відповідними платіжними дорученнями №912352, №912351, №937469 на підставі розрахунків відшкодування шкоди, пов'язаних із втратою годувальника та витратами на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, наказів №1491 від 15 лютого 2019 року, 22 квітня 2019 року, довідок №1 від 11 лютого 2019 року, 15 квітня 2019 року шляхом безготівкового розрахунку виплачено ОСОБА_6 38400 гривень (відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника) та ОСОБА_3 , як законному представнику двох інших дітей померлого, 76800 гривень (відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника - на двох дітей - сина ОСОБА_8 , дочку ОСОБА_7 ) та 38400 гривень (витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника). Дані обставини підтверджуються копіями вказаних платіжних інструкцій, розрахунків, довідок, наказів.
11 та 25 лютого 2025 року позивачем на адресу відповідача направлено лист та письмову претензію з вимогою про необхідність відшкодування позивачу сплачених ним вищевказаних регламентних виплат в порядку регресу, однак матеріали справи не містять доказів повної або часткової виплати відповідачем на користь позивача відповідних коштів. Копії листа, претензії та поштової документації наявні в матеріалах справи.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, врегульовані нормами ЦК України, Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про деякі питання здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 09 липня 2010 року №566 (далі - Розпорядження), Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», Закону України «Про поховання та похоронну справу».
Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини завдавача шкоди.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи, може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона.
Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Як вбачається з матеріалів справи, витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника померлому ОСОБА_2 були оплачені його колишньою дружиною ОСОБА_3 в загальній вартості 47 247 гривень, що підтверджується копіями товарного чеку, розрахунку та вартості замовлення, копією договору про надання послуг.
19 січня 2018 року, 05 лютого 2018 року та ІНФОРМАЦІЯ_5 колишня дружина померлого та матір його дітей - ОСОБА_3 , а також старша з дочок померлого - ОСОБА_6 звернулись до позивача із заявами про виплату страхового відшкодування (регламентної виплати) задля відшкодування витрат на поховання та встановлення надгробного пам'ятника, а також задля отримання виплати через втрату годувальника. Викладене підтверджується копіями заяв.
15 квітня 2019 року шляхом безготівкового розрахунку виплачено ОСОБА_6 38 400 гривень (відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника) та ОСОБА_3 , як законному представнику двох інших дітей померлого, 76 800 гривень (відшкодування шкоди, пов'язаної із втратою годувальника - на двох дітей - сина ОСОБА_8 , дочку ОСОБА_7 ) та 38 400 гривень (витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника).
На підтвердження здійснення страхових виплат позивачем надано відповідні платіжні доручення №912352, №912351, №937469 на підставі розрахунків відшкодування шкоди, пов'язаних із втратою годувальника та витратами на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника, накази №1491 від 15 лютого 2019 року, 22 квітня 2019 року, довідку №1 від 11 лютого 2019 року.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем доведено в суді, з наданням належних та допустимих доказів, право на звернення до суду з регресним позовом до ОСОБА_1 та доведено належними та допустимими доказами, які є достатніми та достовірними у розумінні ст.ст.77-80 ЦПК України, для підтвердження суми регламентної виплати, яка виплачена відповідно до вимог закону і відповідачем не спростована.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав оцінку діям позивача, який виплатив кошти без належного обґрунтування, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються доказами, які містяться в матеріалах справи.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, зводяться до переоцінки доказів та не є підставою для скасування законного і обґрунтованого рішення суду.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційної скарги без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Андрієнка Сергія Вікторовича - залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 04 серпня 2025 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 29.12.2025р.
Головуючий суддя О.В.Агєєв