29 грудня 2025 року місто Київ
справа № 754/4397/25
провадження №22-ц/824/18783/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ОСОБА_2
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року, ухвалене у складі судді Сенюти В.О.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання дітей,-
У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на утримання дітей.
В обґрунтування заяви зазначала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06.09.2008, який відповідно до рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11.06.2024 розірвано. У період шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Діти проживають із позивачкою. З моменту припинення сімейних відносин відповідач ухиляється від свого обов'язку утримувати дітей. Позивачка не взмозі самостійно забезпечити дітей всім необхідним, натомість батько дітей є здоровим та працездатним, а відтак може сплачувати аліменти. Враховуючи те, що між сторонами відсутня домовленість щодо участі відповідача в утриманні дітей, позивачка просить стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання двох дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 10000 грн. на кожну дитину з моменту подачі позову до суду і до досягнення повноліття дітей.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 22.07.2025 позовну ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти у розмірі по 2000 грн. на кожну дитину щомісячно, але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з наступною індексацією відповідно до закону, починаючи з 25 березня 2025 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду позивачка ОСОБА_1 3 вересня 2025 року подала апеляційну скаргу, в якій просила оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, судом не повно з'ясовані обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до акту МСЕК серії 10 ААА № 768568 від 02.12.2011 ОСОБА_1 довічно присвоєна третя група інвалідності з дитинства внаслідок двобічної сенсоневральної глухоти. Зазначає, що для утримання дітей необхідні значні кошти (витрати на харчування, одяг, репетиторство). Не погоджується із сумою аліментів визначених судом першої інстанції, оскільки цієї суми недостатньо. До апеляційної скарги додає медичні документи неповнолітніх дітей, які до суду першої інстанції надані не були.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 11 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 грудня 2025 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що у період з 06.09.2008 по 11.06.2024 сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі. Відповідно до копій свідоцтв про народження, у період шлюбу народилося двоє дітей: ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 , батьками яких є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 . Між сторонами відсутня домовленість щодо утримання дітей.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що заявлена у позові сума аліментів є необґрунтованою. Позивачем не наведено підстав повного задоволення позову та стягнення з відповідача аліментів саме в розмірі 10 000 грн. щомісячно на кожну дитину, зокрема, не зазначено доказів матеріальної можливості відповідача сплачувати аліменти в зазначеному розмірі.
Суду не надано доказів на підтвердження необхідності саме вказаного розміру аліментів для забезпечення належного розвитку та належного рівня життя дітей, виходячи з рівного обов'язку батьків брати участь в їх матеріальному утриманні.
Зокрема, відповідачем також не надано до суду доказів неможливості сплати аліментів, не надано доказів перебування на його утриманні інших дітей, батьків, тощо.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до ч. ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до чч.1, 2 ст. 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу).
Згідно з ч. 2 с. 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (ст. 181 СК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст.13 ЦПК України).
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ст. ст. 77, 81 ЦПК України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».
Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.
Як на підставу своїх позовних вимог, позивачка ОСОБА_1 посилалась на те, що малолітні діти сторін проживають із матір'ю. З моменту припинення сімейних відносин відповідач ухиляється від свого обов'язку утримувати дітей. Позивачка не в змозі самостійно забезпечити дітей всім необхідним, натомість батько дітей є здоровим та працездатним, а відтак може сплачувати аліменти. Також вказувала на відсутність домовленостей між батьками щодо утримання дітей.
Проте, як правильно встановив у своєму рішенні суд першої інстанції, такі вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи тільки частково.
Аліменти - це обов'язок утримання у визначених законом випадках одним членом сім'ї іншого. Право на отримання аліментів мають неповнолітні діти.
Так дійсно, у позивачки є право на стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей, народжених у шлюбі, які не досягли повноліття.
Як встановлено судом, сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 23.04.2009 та серії НОМЕР_2 від 24.04.2013).
Відповідно до ч. 1 ст. 184 СК України суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
При цьому, ч. 2 ст 182 СК України визначено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму з 1 січня 2025 року для дiтей вiком до 6 рокiв становить - 2563 грн, а для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 грн.
Отже, станом на 2025 рік мінімальний гарантований аліментів для дітей віком від 6 до 18 років становить: 1598 грн (50% від 3196 грн), а мінімальний рекомендований - 3196 грн.
Відповідно до ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
При визначені розміру аліментів, суд першої інстанції діяв з урахуванням відомостей наданих сторонами. Зокрема у матеріалах справи відсутні докази, надані ОСОБА_1 на підтвердження заявленої суми аліментів (щодо наявності у відповідача доходів, майна та іншої можливості на сплату аліментів у розмірі 10000 грн. на кожну дитину). Також нею не доведено сам розмір заявлених аліментів, як і не надано будь - яких доказів понесених витрат на утримання дітей в межах заявленої суми.
У поясненнях на позов відповідач зазначає, що він не заперечує проти стягнення з нього аліментів на утримання дійте, проте він є інвалідом третьої групи та отримує пенсію по інвалідності у розмірі 33936,63 грн. (з березня 3774,63 грн.) та пенсію по втраті годувальника 2361 грн. На підтвердження надає виписку по банківській картці, за період з 01.2024 по 08.05.2025 з якої вбачається, що відповідачу дійсно надходять вказані пенсійні виплати.
Інших доказів, які б підтверджували більший дохід чи наявність майна, або іншого доходу в ОСОБА_3 матеріали справи не містять.
У відповідності до ч.7 ст.81 ЦПК України суд позбавлений можливості самостійно збирати докази.
Підстав для звільнення відповідача від обов'язку утримувати дітей, передбачених ст.188 СК України, судом не встановлено.
Оскільки позивачкою не доведено обґрунтованість стягнення з відповідача по 10 000 грн. на місяць аліментів на кожну дитину, а з наявної у матеріалах справи банківської виписки, середній дохід відповідача складає 5754,63 грн., відсутності доказів щодо наявності інших доходів у відповідача, а також наявності у нього майна чи іншої можливості отримувати дохід, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру аліментів в розмірі 2000 грн. на кожну дитину.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
За змістом ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, що відповідно до ст.375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки рішення суду не підлягає скасуванню, підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна
Судді: Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус