26 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 753/6882/22
Провадження: № 22-ц/824/11844/2025
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддів Верланова С. М., Нежури В. А.,
секретар Сакалош Б. В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу адвоката Білана Романа Олексійовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Колесника О. М.,
у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» до ОСОБА_1 , третя особа: ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група», про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою,
В червні 2022 року ПрАТ «СК «АРКС» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 17.09.2019 року між ПрАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту за №256470а9к3, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 . 31.01.2020 року близько 12-50 годин водій, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 по просп. Петра Григоренка, 23 в м. Києві, не був уважним до зміни дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та безпечної швидкості, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався попереду у транспортному потоці, в результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Отже, ОСОБА_1 порушив п.12.1; 13.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 28.02.2020 року ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення за ст.124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн. Власником автомобіля «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 є ОСОБА_2 . Автомобіль відповідача, ОСОБА_1 , був застрахований в ПрАТ «СК «Українська страхова група». Після ДТП страхувальник звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «АРКС» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, надавши всі необхідні документи. Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №ARX2540821 від 11.02.2020 року та умов договору страхування №256470а9к3 від 17.09.2019 року розмір страхового відшкодування склав 74 194 грн 32 коп, з яких 70 776 грн 32 коп було сплачено ПрАТ «СК «АРКС» за відновлювальний ремонт пошкодженного транспортного засобу згідно заяви страхувальника на СТО за платіжним дорученням №641424 від 12.02.2020 року, а 3 418 грн було враховано як взаємозалік в якості несплачених страхових платежів. Отже, до страхової компанії перейшло право вимоги на отримання від ОСОБА_1 компенсації матеріальної шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля, ОСОБА_2 . На момент скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ «СК «Українська страхова група» згідно полісу обов'язкового страхування №АО4206742. Даним полісом встановлено ліміт страхової відповідальності за пошкодження майна - 100 000 грн, франшиза - 0,00 грн. Після звернення ПрАТ «СК «АРКС» 01.04.2020 року до ПрАТ «СК«УСГ» з заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу 01.06.2020 року ПрАТ «СК «УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування ПрАТ «СК «АРКС» в розмірі 55 445 грн 77 коп, з урахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля - 46,20%. За таких обставин, ПрАТ «СК «АРКС» просило стягнути з відповідача частину страхового відшкодування в розмірі 18 748 грн 55 коп, що складає різницю між розміром сплаченого страхового відшкодування страхувальнику позивачем 74 194 грн 32 коп та розміром страхового відшкодування 55 445 грн 77 коп сплаченого страховиком ОСОБА_1 , ПрАТ «СК «УСГ» ПрАТ «СК «АРКС», а також 2 481 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року позов ПрАТ «СК «АРКС» задоволено.
Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПрАТ «СК «АРКС» 18 748 грн 55 коп в рахунок стягнення частини страхового відшкодування, 2 481 грн судового збору, а всього 21 229 грн 55 коп.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Білан Р. О. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просив скасувати та ухвалити нове про відмову в позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд не дослідив належним чином усі наявні в матеріалах справи докази та проігнорував висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи від 27.01.2025 року №19487/23-54. Зокрема, вважає, що позивач не надав жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував фактичний розмір завданої шкоди. Наданий ним рахунок СТО не може вважатися таким доказом, адже працівники сервісного центру не є судовими експертами, не володіють спеціальними повноваженнями щодо визначення причинно-наслідкового зв'язку між пошкодженнями, отриманими внаслідок ДТП, та переліком виконаних робіт. Крім того, рахунок не містить інформації щодо врахування фізичного зносу складників транспортного засобу та попередніх пошкоджень.
Водночас, вважає, що єдиним належним доказом розміру матеріального збитку відповідно до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України і Фонду державного майна №142/5/2092 від 24.11.2003 року, є висновок судового експерта. Цей висновок, складений з урахуванням фізичного зносу автомобіля та попередніх пошкоджень, визначив реальний розмір шкоди у сумі 58 439,74 грн. Суд першої інстанції зазначений висновок не дослідив і не надав йому належної правової оцінки, чим порушив вимоги ст. 76, 89, 102, 103 ЦПК України щодо оцінки доказів.
Крім того, страхова компанія відповідача вже здійснила виплату у розмірі 55 445,77 грн, що майже повністю покриває визначений експертом розмір матеріального збитку. Різниця становить лише 2 993,97 грн, і ця сума повинна визначатися не за рахунок страхувальника, а в межах страхового ліміту страховика, який у даному випадку складає 100 000 грн. Такий підхід відповідає вимогам ст. 1194 ЦК України та усталеній судовій практиці, зокрема позиції Верховного Суду України (постанова від 24.02.2016 р. у справі №6-1009цс15) та правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 р. у справі №755/18006/15-ц).
Отже, позивач не має права перекладати на відповідача те зобов'язання, яке відповідно до закону повністю покладається на страхову компанію. Неврахування зазначених норм матеріального та процесуального права призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 11 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ПрАТ «СК «АРКС» Бондар В. О. вважала необґрунтованими доводи апеляційної скарги, оскільки рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10.04.2025 року ухвалене на підставі всебічно досліджених та належних доказів, а також у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права. Позивач надав достатній комплекс документів, які прямо підтверджують як факт дорожньо-транспортної пригоди, так і реальний розмір понесених збитків: акт огляду транспортного засобу, фотоматеріали, рахунок ремонтної організації, ремонтну калькуляцію та платіжні документи, що підтверджують оплату відновлювального ремонту. Ці докази відповідають вимогам ст. 76-80 ЦПК України та повністю кореспондують практиці Верховного Суду щодо визначення розміру реальної шкоди.
При цьому, зауважує, що саме відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував причинно-наслідковий зв'язок між ДТП та пошкодженнями автомобіля Volkswagen Polo, зафіксованими НПУ, водночас як позивач подав повний пакет доказів, що відповідають вимогам закону, та довів реальність понесених витрат. Також, акцентує увагу на тому, що взаємовідносини між позивачем та страхувальником виникли на підставі договору добровільного страхування, умови якого передбачають визначення збитків відповідно до рахунку СТО та ремонтної калькуляції. Страхове відшкодування було виплачено позивачем у точній відповідності до договору, а страховик відповідача, ПАТ «СК «УСГ», виконав свої зобов'язання в межах обов'язкового страхування, сплативши суму, розраховану з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу. Це повністю відповідає ст. 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…».
Крім того, наголошує, що, відповідно до ст. 1194 ЦК України та усталеної судової практики Верховного Суду, якщо страхова виплата за полісом ОСЦПВ не покриває реального розміру шкоди, різниця підлягає стягненню з винної особи, тобто, з відповідача. Такий правовий висновок міститься в численних постановах ВС, що також цитуються у відзиві. Тому, вважає, що доводи скаржника про те, що зазначену різницю має сплатити страховик, суперечать як закону, так і судовій практиці.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 31.01.2020 року близько 12-50 годин водій, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 по просп. Петра Григоренка, 23 в м. Києві, не був уважним до зміни дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та безпечної швидкості, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , який рухався попереду у транспортному потоці, в результаті чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження. Отже, ОСОБА_1 порушив п.12.1; 13.1 ПДР України, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП.
Постановою судді Дарницького районного суду м. Києва Просалової О. М. від 28.02.2020 року ОСОБА_1 було визнано винуватим у вчиненні правопорушення за ст.124 КУпАП і накладено адміністративне стягнення в розмірі 340 грн. (а. с.12).
За змістом ч.6, ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже,винуватість ОСОБА_1 в даній ДТП встановлено судовим рішенням, описаним вище, яке набрало законної сили, тому цей факт не підлягає доказуванню при розгляді даної справи.
Автомобіль «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 , 2013 року випуску, червоного кольору, номер кузова НОМЕР_3 належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого 18.09.2018 року ТСЦ 8043 (а. с. 27).
Власником автомобіля «Toyota Land Cruiser», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 31.01.2020 року в момент вчинення ДТП, є ОСОБА_3 (а. с. 11).
17.09.2019 року між ПрАТ «СК «АРКС» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту за №256470а9к3, відповідно до умов якого було застраховано транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_1 (а. с.23-26).
11.03.2019 року між ПрАТ «СК «Українська страхова група» та ОСОБА_1 був укладений поліс обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АМ-009027657, за яким був застрахований автомобіль ТОЙОТА, д.н.з. НОМЕР_2 , ліміт за шкоду майну складав 100 000 грн, франшиза - 0,00 грн. (а. с. 28).
Після ДТП страхувальник ОСОБА_2 звернувся до ПрАТ «СК «АРКС» з повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку та заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу, надавши всі необхідні документи (а. с. 18).
Відповідно до розрахунку суми страхового відшкодування, страхового акту №ARX2540821 від 11.02.2020 року та умов договору страхування №256470а9к3 від 17.09.2019 року розмір страхового відшкодування склав 74 194 грн 32 коп. (а. с.14), з яких 70 776 грн 32 коп було сплачено ПрАТ «СК«АРКС» за відновлювальний ремонт пошкодженного транспортного засобу згідно заяви страхувальника на СТО ТОВ «Автосоюз» за платіжним дорученням №641424 від 12.02.2020 року (а.с. 10), а 3 418 грн було враховано як взаємозалік в якості несплачених страхових платежів. Така сума відновлювального ремонту була підтверджена рахунком технічного обслуговування №123042527 ТОВ «Автосоюз» від 7.02.2020 року.
Після звернення позивача 1.04.2020 року до ПрАТ «СК «УСГ» із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу (а. с. 29) 1.06.2020 року ПрАТ «СК«УСГ» здійснило виплату страхового відшкодування ПрАТ «СК «АРКС» в розмірі 55 445 грн 77 коп з урахування коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого автомобіля - 46,20% (а. с .30; 115)
Звертаючись до суду із вказаним позовом, ПрАТ «СК «АРКС» зазначало, що до страхової компаніїперейшло право вимоги на отримання від ОСОБА_1 компенсації матеріальної шкоди, завданої власнику застрахованого автомобіля ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи повністю підтверджено як факт скоєння ДТП з вини відповідача, так і реальний розмір завданих власнику транспортного засобу збитків. Суд установив, що винуватість ОСОБА_1 в порушенні Правил дорожнього руху та спричиненні ДТП була встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва, яка набрала законної сили, а тому відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України не потребувала додаткового доказування.
Суд також виходив із того, що позивачем, ПрАТ «СК «АРКС», було надано належні та допустимі докази, які підтверджують реальність понесених витрат на відновлювальний ремонт автомобіля Volkswagen Polo: акт огляду, фотоматеріали, рахунок за ремонт, калькуляцію та платіжне доручення про оплату ремонту. Ці докази у своїй сукупності дали змогу визначити фактичний розмір шкоди у сумі 74 194,32 грн, що повністю відповідає вимогам ст.22 ЦК України та умовам добровільного договору страхування, укладеного між позивачем та власником пошкодженого авто.
Суд першої інстанції також виходив із того, що ПрАТ «СК «УСГ» як страховик відповідача виконало свої зобов'язання за полісом ОСЦПВ у межах передбаченого законом, сплативши страхове відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу в сумі 55 445,77 грн. Такий розрахунок відповідає вимогам ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» та Методики товарознавчої експертизи і оцінки КТЗ, які передбачають врахування фізичного зносу при відшкодуванні шкоди за ОСЦПВ.
Оскільки фактичні витрати на ремонт автомобіля перевищили суму страхового відшкодування, суд застосував ст.1194 ЦК України, згідно з якою винна особа зобов'язана компенсувати різницю між реальним розміром шкоди та сумою страхової виплати. Встановивши, що така різниця становить 18 748,55 грн, суд дійшов висновку, що саме відповідач, як винуватець ДТП, повинен відшкодувати її позивачу.
Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).
Згідно зі статтею 999 ЦК України Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Особа, яка застрахувала свою відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (відшкодуванням) (стаття 1194 ЦК України).
Відповідно до статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів врегульовані Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»
У статті 9 Закону №1961-IV передбачено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV).
У зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки (стаття 29 Закону №1961-IV).
Відповідно до пункту 7.38 Методики значення коефіцієнту фізичного зносу приймається таким, що дорівнює 0 для нових складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує, зокрема, 5 років-для легкових КТЗ виробництва країн СНД, та 7 років-для інших легкових КТЗ.
У пункті 7.39 Методики визначено, що винятком стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.
Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту(пункт 12.1. статті 12 Закону №1961-IV).
Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування (пункт 36.6 статті 36 Закону №1961-IV).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц вказано, що: «68. Стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини.
69. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
70. Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.
72. Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
73. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
74. Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 липня 2020 року у справі № 910/4790/19, вказано, що: «у постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 з урахуванням викладених норм зазначено, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20).
У даній справі ПрАТ «СК «УСГ» виконало цей обов'язок, виплативши на користь позивача, ПрАТ «СК «АРКС», страхове відшкодування в розмірі 55 445,77 грн, розраховане відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» із застосуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу (46,20%) тобто, в повному обсязі у межах обов'язку страховика за полісом ОСЦПВ. Саме такий порядок передбачено законом та Методикою товарознавчої експертизи і оцінки КТЗ.
Разом із тим, відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду (п. 72 постанови від 04.07.2018 року), особа, відповідальність якої застрахована, може бути додатково зобов'язаною лише в тій частині, яка перевищує суму страхового відшкодування. Застосування цього підходу є ключовим для вирішення справи: оскільки загальна фактична шкода, визначена відповідно до страхового акту за договором добровільного страхування, склала 74 194,32 грн, а обов'язкова страхова виплата, 55 445,77 грн, різниця у 18 748,55 грн якраз і становить той обсяг збитків, який відповідно до ст.1194 ЦК України підлягає стягненню з винуватця ДТП, ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції правильно врахував, що покладення обов'язку з відшкодування цієї різниці на страховика суперечило б самій меті інституту ОСЦПВ, оскільки закон прямо передбачає врахування фізичного зносу при виплаті. Так само Велика Палата у своїй постанові зазначила, що навпаки, саме винуватець ДТП повинен відшкодовувати ту частину шкоди, яку за законом не покриває страховик.
Крім того, як слушно зазначено Верховним Судом у низці постанов (зокрема, від 06.07.2018 у справі №924/675/17), якщо відновлювальний ремонт здійснюється шляхом заміни пошкоджених деталей на нові, страховик ОСЦПВ відшкодовує лише їхню вартість з урахуванням зносу, а різниця покладається на винну особу.
Аналогічна ситуація і в даній справі, автомобіль Volkswagen Polo ремонтувався із застосуванням нових деталей, що підтверджується рахунком СТО та платіжними документами, і саме це зумовлює появу різниці між фактичними витратами та страховою виплатою.
Так само, як підкреслював Верховний Суд, тягар доказування покладається на сторони. Проте відповідачем не подано жодного доказу, який би спростовував ні факт ДТП, ні розмір фактичних витрат на ремонт, ні правомірність здійсненої страхової виплати, ні правильність розрахунку. Відповідач не надав жодних експертних висновків або документів, які б ставили під сумнів надані позивачем докази, не довів наявності підстав для звільнення його від відповідальності чи зменшення її обсягу.
Отже, судом першої інстанції правильно встановлено фактичні обставини та надано належну правову оцінку з урахуванням правових позицій Великої Палати Верховного Суду щодо суброгації, обов'язків страховика та винуватця ДТП, порядку врахування фізичного зносу і меж цивільної відповідальності.
Разом з тим, надаючи оцінку доводам апеляційної скарги та досліджуючи наявні у справі докази, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
З матеріалів справи убачається, що основним доводом апеляційної скарги відповідача є зауваження про те, що суд першої інстанції не дослідив належним чином усі докази та проігнорував висновок судової транспортно-товарознавчої експертизи від 27.01.2025 року № 19487/23-54.
Як убачається з ухвали Дарницького районного суду м. Києва від 04.05.2023 року, суд першої інстанції, діючи в межах ст. 103 ЦПК України, призначив у справі автотоварознавчу експертизу, поставивши перед експертом питання про визначення реальної вартості матеріального збитку, завданого власнику автомобіля Volkswagen Polo д.н.з. НОМЕР_1 , з урахуванням зносу транспортного засобу та наявних пошкоджень, які мали місце до ДТП (а. с 132 - 133).
Із висновку експерта КНІДСЕ Олега Ярмоленка убачається, що за ремонтною калькуляцією станом на дату ДТП (31.01.2020 року) загальна вартість відновлювального ремонту (Свр) автомобіля «Volkswagen Polo» становила 80 695,27 грн, в тому числі:
вартість складників (Сс) - 51 757,03 грн;
вартість робіт (Ср) - 13 675,00 грн;
вартість матеріалів (См) - 15 263,24 грн.
Із урахуванням вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24.11.2003 року, експерт розрахував коефіцієнт фізичного зносу Ез = 0,43; за результатами перерахунку вартості складників з урахуванням зносу (Cc' = 29 501,50 грн) вартість відновлювального ремонту з урахуванням фізичного зносу (Сврз) становить 58 439,74 грн.
У зв'язку з тим, що строк експлуатації КТЗ не перевищував 7 років, втрата товарної вартості (ВТВ) дорівнює 0, а отже матеріальний збиток з урахуванням зносу становить 58 439,74 грн.
З вищенаведеного висновку убачається, що експерт чітко відмежував два показники: фактичну (реальну) вартість відновлювального ремонту без урахування зносу - 80 695,27 грн та вартість матеріального збитку з урахуванням фізичного зносу - 58 439,74 грн.
За приписами ст. 1 Закону України «Про судову експертизу» та ст. 102 ЦПК України висновок експерта є спеціальним доказом, що ґрунтується на спеціальних знаннях та надається саме для з'ясування обставин, які неможливо встановити без таких знань. У справах цієї категорії - про відшкодування шкоди внаслідок ДТП - визначення вартості відновлювального ремонту, розміру матеріального збитку, коефіцієнта фізичного зносу тощо потребує спеціальних знань у галузі автотоварознавства, а тому висновок експерта є одним із ключових доказів, що підлягає обов'язковій оцінці судом.
Водночас ні ЦПК України, ні інше законодавство не встановлюють для висновку експерта наперед визначеної сили: суд зобов'язаний оцінювати його у сукупності з іншими доказами, мотивуючи прийняття або відхилення відповідного висновку (ст. 89 ЦПК України).
Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що суд першої інстанції не навів у мотивувальній частині рішення жодної оцінки висновку експерта, не зазначив, чи сприймає його висновки, у якій частині та з яких підстав, а в якій частині ні. Колегія суддів вважає, що такий підхід суперечить вимогам ст. 89 ЦПК України та принципу змагальності, закріпленому, зокрема, у ст. 12, 81 ЦПК України та ст. 129 Конституції України.
Водночас, колегія суддів не може погодитися з доводами апеляційної скарги про те, що неврахування судом висновку експерта свідчить про неправильність вирішення спору по суті. Адже, із самого змісту висновку експерта убачається, що визначений ним розмір матеріального збитку 58 439,74 грн розрахований з урахуванням фізичного зносу, тобто за тим самим методологічним підходом, який застосовує страховик за полісом ОСЦПВ. Цей показник має ключове значення для оцінки правомірності виплати, здійсненої ПрАТ «СК «УСГ» у розмірі 55 445,77 грн, але не обмежує розміру фактичних витрат на ремонт, які поніс страховик позивача за договором добровільного страхування.
Колегія суддів також зауважує, що саме експерт у своєму висновку підтвердив, що реальна вартість відновлювального ремонту без урахування зносу на дату ДТП становила 80 695,27 грн, що в свою чергу є більшою, ніж сума, фактично виплачена позивачем за договором добровільного страхування (74 194,32 грн). Отже, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 18 748,55 грн як різниці між виплаченим ним страхувальнику відшкодуванням (74 194,32 грн) та сумою, сплаченою страховиком відповідача (55 445,77 грн), не виходять за межі фактичної шкоди, встановленої експертизою, а, навпаки, є меншими за повну вартість ремонту.
Колегія суддів відмічає, що скаржник, посилаючись виключно на суму 58 439,74 грн, фактично ототожнює матеріальний збиток з урахуванням зносу для цілей ОСЦПВ з фактичними витратами на відновлення транспортного засобу, що є методологічно некоректним. Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…» прямо вимагає враховувати знос при визначенні страхового відшкодування за полісом ОСЦПВ, тоді як норми ст. 22, 1166, 1192 ЦК України виходять із принципу повного відшкодування реальних збитків, необхідних для відновлення речі до стану, який існував до ДТП.
Отже, посилання скаржника на те, що «різниця» між 58 439,74 грн та 55 445,77 грн має становити 2 993,97 грн і лише вона може бути предметом стягнення, ґрунтується на довільному вириванні з контексту одного фрагмента висновку експерта та ігноруванні його ж даних про реальну вартість ремонту 80 695,27 грн, а також фактичних виплат за договором добровільного страхування.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що після отримання висновку експерта позивач не змінював і не збільшував позовні вимоги, залишивши їх у первісному розмірі 18 748,55 грн. Відповідно до принципу диспозитивності та вимог ст. 13, 49, 264 ЦПК України суд не вправі виходити за межі заявлених позовних вимог. Отже, навіть за умови, що експертиза підтвердила більший обсяг реальних збитків, ніж той, який позивач фактично заявив до стягнення, суд пов'язаний ціною позову і не має права присуджувати більшу суму.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з тим, що суд першої інстанції не виконав обов'язку належної мотивації щодо оцінки висновку експерта, не пояснив, яку саме роль цей висновок відіграє у системі доказів, наскільки він узгоджується з іншими доказами, чому не змінює висновків суду щодо обґрунтованості позову в заявленому розмірі, а також не спростував детально доводи відповідача, побудовані на хибному трактуванні експертного розрахунку.
За наведених вище обставин, колегія суддів доходить висновку про те, що доводи апеляційної скарги про неправильне застосування висновку експерта та необхідність зменшення розміру стягнення до 2 993,97 грн є необґрунтованими та суперечать як змісту самого висновку, так і нормам матеріального права (ЦК України, Закон України «Про обов'язкове страхування…»), разом з тим, рішення суду першої інстанції ухвалене без належної мотивації щодо оцінки експертного висновку, що вимагає зміни мотивувальної частини судового рішення.
При цьому, колегія суддів також вважає необхідним відмітити про те, що доводи апеляційної скарги в тій частині, що обов'язок відшкодування шкоди повністю покладається на страхову компанію, а не на винуватця ДТП, є юридично необґрунтованим і суперечить як положенням закону, так і усталеній практиці Верховного Суду.
Передусім, скаржник виходить з помилкового припущення, що якщо страховик має ліміт відповідальності 100 000 грн, то він зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між фактичними збитками і проведеною виплатою. Такий підхід свідчить про нерозуміння самої природи ОСЦПВ та способу розрахунку виплат, передбаченого Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності…».
Згідно зі ст. 29 цього Закону, страховик покриває лише ті витрати, які розраховані з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу, і саме цей механізм був застосований у даних правовідносинах. Відповідно, ПрАТ «СК «УСГ» не просто «заплатило менше ніж могло», навпаки, страховик повністю виконав свій обов'язок в межах закону, виплативши 55 445,77 грн, тобто, повну суму, обчислену за правилами ОСЦПВ із урахуванням 46,20% зносу (розрахунок підтверджений матеріалами справи та Методикою).
Це означає, що у страховика не виник обов'язок сплачувати більше, незважаючи на те, що ліміт відповідальності становить 100 000 грн. Сам лише розмір ліміту не є підставою для збільшення виплати поза межами того, що передбачено законом.
Отже, доводи відповідача про те, що «різницю 2 993,97 грн має компенсувати страховик, бо сума страхового ліміту визначена у 100 000 грн» є помилковими та не ґрунтуються на законі, оскільки страховик виплачує не «скільки хоче потерпілий», а скільки передбачає закон, тобто,вартість ремонту з урахуванням зносу.
При цьому, колегія суддів роз'снює, що ліміт - це верхня межа, а не «гарантований мінімум» і не «автоматичний розмір» відшкодування, при цьому, обов'язок доплатити різницю між фактичними збитками та виплатою страховика покладається саме на винуватця ДТП, що прямо передбачено ст. 1194 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений й в постанові Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 04.07.2018 року у справі №755/18006/15-ц, в якій зазначено, що «страховик відповідає лише в межах суми страхового відшкодування, що визначається відповідно до закону та умов договору» та «якщо розмір шкоди є більшим - обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою».
Крім того, колегія суддів відмічає, що доводи апеляційної скарги про те, що рахунок СТО не може вважатися належним доказом, є безпідставними та ґрунтуються на помилковому зведенні відповідачем доказової бази позивача лише до одного документа. Адже, з матеріалів справи убачається, що позивач надав суду не лише рахунок ТОВ «Автосоюз», але й повний перелік документів, що підтверджують факт проведення відновлювального ремонту, його обсяг, характер робіт та реальні витрати, понесені на усунення пошкоджень, спричинених ДТП. Серед таких документів, що містяться в матеріалах справи та на які суд першої інстанції цілком правомірно поклався, є: акт огляду транспортного засобу, складений страховиком одразу після ДТП; страховий акт та розрахунок страхового відшкодування, що містить деталізовану калькуляцію обсягу пошкоджень;ремонтна калькуляція СТО, яка підтверджує перелік робіт, запасних частин та матеріалів, необхідних для відновлення автомобіля; рахунок СТО;платіжне доручення про оплату ремонту, тобто, документи, які підтверджують реальність понесених витрат.
Доводи скаржника про те, що працівники СТО не є судовими експертами, не має правового значення, адже позивач не намагався довести розмір збитків через експертний висновок, а підтвердив фактичні витрати, понесені при виконанні ремонту.
За таких обставин посилання скаржника на «неналежність» доказів не ґрунтується на законі та не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
З огляду на вищенаведене рішення апеляційного суду підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини у редакції цієї постанови.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність стягнення з відповідача 18 748,55 грн, однак належним чином не оцінив висновку експерта та доводів сторін. У зв'язку з цим рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Білана Романа Олексійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2025 року змінити, викласти його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді В. А. Нежура
С. М. Верланов