Апеляційне провадження № 22-ц/824/18807/2025
Справа № 753/21278/25
Іменем України
29 грудня 2025 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Борисової О.В., Фінагеєва В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Дарницького районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Маркєлової В.М. в м. Київ 22 жовтня 2025 року про передачу справи на розгляд до іншого суду у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей та стягнення аліментів,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
В жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, просив визначити місце проживання неповнолітніх дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій сумі в розмірі 20000 грн. щомісячно до досягнення дітьми повноліття.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року справу № 753/21278/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітніх дітей передано за підсудністю для розгляду до Печерського районного суду м. Києва, прийнято позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів до розгляду та відкрито провадження у справі.
Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість ухвали, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що згідно з положеннями ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. У випадках, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом може бути визначено за угодою сторін.
Посилалася на п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно якої іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Пояснювала, що вона разом зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з березня 2022 року постійно проживали в Республіці Словенія, де отримали тимчасовий захист.
Посилалася на ст. 16 Закону України «Про міжнародне приватне право», згідно з якою особистим законом біженця вважається право держави, у якій він має місце перебування.
Зазначала, що позивач ОСОБА_3 в липні 2025 року без відома і згоди матері таємно викрав дітей та повернув їх до України, після чого звернувся до суду з позовом про визначення місця їх проживання, однак ОСОБА_1 залишилась проживати в Республіці Словенія, де має тимчасовий захист і працює. Позивач, будучи обізнаним з цими обставинами, навмисно не повідомив про це суд, сподіваючись на те, що повістки будуть надсилатися судом за місцем реєстрації, не будуть отримані і відповідачу не буде відомо про розгляд справи. Крім того, розгляд справи на території України значно ускладнить участь ОСОБА_1 в судових засіданнях та позбавить можливості здійснювати належний захист своїх інтересів.
Вказувала, що суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не з'ясував місцезнаходження відповідача, не з'ясував, чи підсудний даний спір суду України.
Від позивача ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, притягнути сторону до відповідальності за зловживання процесуальними правами шляхом накладення штрафу.
Вказував, що адвокат відповідача ОСОБА_2 вводить суд в оману щодо необізнаності відповідача щодо факту подання позову до Дарницького районного суду м. Києва та щодо факту відсутності у останньої електронного кабінету в системі Електронний суд, оскільки примірник позову із додатками до нього отримано ОСОБА_1 в зареєстрований електронний кабінет в системі Електронний суд.
Крім того, ОСОБА_1 приймала участь у розгляді справи № 754/470/24 в Печерському районному суді, в який направлено позов у межах справи № 753/21278/25 для об'єднання та сумісного розгляду, що є належним та допустимим доказом наявності у неї електронного кабінету.
Вказував, що сам факт подання апеляційної скарги є доказом обізнаності ОСОБА_1 та її адвоката щодо факту звернення ОСОБА_3 з позовом до суду в рамках справи № 753/21278/25.
Щодо питань застосування до відносин між сторонами положень Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначав, що дане питання є предметом судового розгляду справи по суті і не може слугувати підставою для оскарження ухвали про роз'єднання позовних вимог від 25 жовтня 2025 року по справі № 753/21278/25.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду віднесена до п. 9 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Із матеріалів справи вбачається, що в жовтні 2025 року ОСОБА_3 звернувся до Дарницького районного суду м. Києва із даним позовом, посилаючись на те, що 10 грудня 2018 року уклав з відповідачем ОСОБА_1 шлюб, зареєстрований відділом РАЦС Печерського РУЮ у м. Києві за актовим записом 1627, станом на 25 вересня 2025 року шлюб розірвано. У сторін в шлюбі народилося двоє неповнолітніх дітей, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з якими ОСОБА_1 проживала у АДРЕСА_1 , оскільки внаслідок повномасштабного вторгнення рф на територію України вимушена була використати тимчасовий захист Республіки Словенія. Виїзд за кордон здійснено 14 березня 2022 року. Востаннє ОСОБА_1 разом з дітьми 08 листопада 2023 року перетнула державний кордон України з Угорщиною в пункті пропуску Лужанка Берегівського району Закарпатської області, після чого діти жодного разу не бачила батька, оскільки ОСОБА_1 перешкоджала їх спілкуванню. Внаслідок умисного перешкоджання з боку матері дітям у спілкуванні з батьком, неналежного виконання матір'ю своїх обов'язків по вихованню дітей, діти попросили батька відвезти їх додому та виразили бажання проживати з ним. За таких умов діти добровільно покинули місце проживання матері та переїхали до батька, з яким з 20 липня 2025 року та станом на 02 жовтня 2025 року постійно проживають у АДРЕСА_2 , де вони і зареєстровані.
Наводив підстави щодо визначення місця проживання дітей разом із батьком, вказував, що оскільки відповідач проживає у АДРЕСА_1 , не має доходу на території України, натомість працює на території Євросоюзу, у позивача виникає право на вимогу аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей у твердій грошовій сумі, еквівалентній 200 євро, тобто 10000 грн. на кожну дитину щомісяця.
В подальшому ОСОБА_6 звернувся до суду з клопотанням, у якому просив направити справу № 753/21278/25 до Печерського районного суду м. Києва в частині вирішення позовних вимог про визначення місця проживання дітей (а. с. 50).
Згідно витягів з реєстру територіальної громади, неповнолітні ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою АДРЕСА_2 з 26 травня 2021 року за заявою законного представника ОСОБА_3 (а. с. 23 - 24).
Згідно відповіді з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_3 з 31 травня 2017 року зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 (а. с. 49), ОСОБА_1 - за адресою АДРЕСА_3 з 11 листопада 2010 року (а. с. 47).
У позові адресою відповідача ОСОБА_1 позивачем зазначено Республіку Словенія, смт. Ілірська Бістриця, вул. Стрітарьєва, 13.
Наведене підтверджується матеріалами справи.
Крім того, до апеляційної скарги відповідачем ОСОБА_1 надано нові докази, ідентифіковані нею у переліку додатків до апеляційної скарги як документи, що підтверджують отримання тимчасового захисту в Словенії.
Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд враховує, що ухвала Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року щодо передачі справи на розгляд до іншого суду постановлена до відкриття провадження в справі та за відсутності учасників справи, а отже відповідач була позбавлена можливості надати власні докази.
Досліджуючи надані відповідачем докази, апеляційним судом встановлено, що фактично ОСОБА_1 надала копії документів, складених у Словацькій Республіці двома іноземними мовами без перекладу на українську мову, оформлені на дітей та на ОСОБА_1 , з терміном дії для дітей до 04 березня 2025 року, для ОСОБА_1 - до 04 березня 2026 року.
Передаючи справу в частині визначення місця проживання неповнолітніх дітей за підсудністю для розгляду до Печерського районного суду м. Києва за місцем реєстрації відповідача ОСОБА_1 ухвалою від 22 жовтня 2025 року, суд першої інстанції керувався ст. 31 ЦПК України та виходив із того, що відповідач значиться зареєстрованою за адресою, що відноситься до Печерського району м. Києва, а оскільки до позовних вимог про визначення місця неповнолітніх дітей правила виключної та альтернативної підсудності застосуванню не підлягають, розгляд справи за цією вимогою не належить до територіальної підсудності Дарницького районного суду м. Києва, в той час як позовна заява в частині вимоги про стягнення аліментів підсудна Дарницькому районному суду м. Києва.
Апеляційний суд не може погодитися з даними висновками, виходячи із наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Разом із тим, статтею 28 ЦПК України передбачена підсудність справ за вибором позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 28 ЦПК України позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Разом із тим, до позовів про визначення місця проживання неповнолітніх дітей правила альтернативної підсудності застосуванню не підлягають, а тому такі позови розглядаються за правилами загальної підсудності.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд враховує таке.
Згідно ч. 1 ст. 188 ЦПК України в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Частинами 6, 7 ст. 188 ЦПК України передбачено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Про об'єднання справ в одне провадження, роз'єднання позовних вимог, про відмову в об'єднанні справ в одне провадження, роз'єднанні позовних вимог суд постановляє ухвалу.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 260 ЦПК України ухвала, що викладається окремим документом, складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням висновків суду.
Всупереч наведених вимог закону, в резолютивній частині рішення відсутні відповідні висновки суду першої інстанції, який у мотивувальній частині ухвали прийняв рішення про необхідність роз'єднання позовних вимог.
Крім того, у постановах Верховного Суду від 05 серпня 2021 року в справі № 199/6042/19 (провадження № 61-11658свп20), від 20 червня 2024 року в справі № 199/6029/19 (провадження № 61-13440св23) вказано про те, що згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України заява повертається у випадках, коли порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, у яких є підстави для застосування положень статті 188 цього Кодексу). Відповідно до частини шостої статті 188 ЦПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання цивільного судочинства.
Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз'єднання позовних вимог.
Зміст наведених норм свідчить, що порушення правил об'єднання позовних вимог, у разі якщо суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи не роз'єднає позовні вимоги, є підставою для повернення позовної заяви на підставі пункту 2 частини четвертої статті 185 ЦПК України.
При цьому роз'єднання позовних вимог можливе лише в тому випадку, якщо кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в тому суді, який роз'єднав позовні вимоги.
Такий же висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2019 року в справі № 9901/458/19.
Всупереч наведених положень ч. 7 ст. 188 ЦПК України суд першої інстанції, дійшовши висновку про роз'єднання позовних вимог, не з'ясував, чи кожна з виділених вимог може бути предметом розгляду в Дарницькому районному суді м. Києва, та направив справу в частині позовних вимог про визначення місця неповнолітніх дітей для розгляду до іншого суду за підсудністю.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи про те, що розгляд справи на території України значно ускладнить участь ОСОБА_1 в судових засіданнях та позбавить можливості здійснювати належний захист своїх інтересів, і що суд, постановляючи оскаржувану ухвалу, не з'ясував місцезнаходження відповідача, не з'ясував, чи підсудний даний спір суду України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, коли хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Права та обов'язки батьків і дітей, крім випадків, передбачених статтями 67, 67-1, 67-4 цього Закону, визначаються особистим законом дитини або правом, яке має тісний зв'язок із відповідними відносинами і якщо воно є більш сприятливим для дитини (стаття 66 Закону України «Про міжнародне приватне право»).
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Відповідно до ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадку, якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні.
Апеляційний суд враховує, що в матеріалах справи наявні докази реєстрації місця проживання як відповідача в Україні, доказів зняття з реєстрації за цією адресою в передбаченому законом порядку відповідачем не надано.
Також відповідачем не надано доказів, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Крім того, відповідно до ч. 10 ст. 28 ЦПК України позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред'являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що розгляд справи на території України значно ускладнить участь ОСОБА_1 в судових засіданнях та позбавить можливості здійснювати належний захист своїх інтересів, апеляційний суд звертає увагу, що позивач не позбавлена можливості брати участь в судовому процесі через представника, як нею і зроблено при поданні цієї апеляційної скарги, а також шляхом участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Доводи апеляційної скарги, що позивач не повідомив суд про проживання ОСОБА_1 в Республіці Словенія, сподіваючись на те, що повістки будуть надсилатися судом за місцем реєстрації, не будуть отримані і відповідачу не буде відомо про розгляд справи, спростовуються змістом позовної заяви, у якій місцем проживання ОСОБА_1 зазначено АДРЕСА_1 .
Втім, помилковість окремих доводів апеляційної скарги не впливає на її обґрунтованість в цілому, оскільки за наслідками апеляційного перегляду доводи відповідача про допущення судом першої інстанції порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, знайшли своє підтвердження і апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Ураховуючи викладене, судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і відповідно до частини 1 статті 379 ЦПК України є підставою для скасування ухвали суду і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
За таких обставин апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена із порушенням норм процесуального права.
Керуючись ст. 7, 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити.
Ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 22 жовтня 2025 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: Кашперська Т.Ц.
Борисова О.В.
Фінагеєв В.О.