Справа № 761/38036/23 Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/4873/2025 Суддя - доповідач - ОСОБА_2
Ухвала
Іменем України
26 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року,-
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
захисника ОСОБА_6 ,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року продовжено тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою строком на 60 днів, тобто до 01.09.2025 року включно, без визначення розміру застави.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 суд першої інстанції врахував, що обвинувачення ОСОБА_7 за ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 111-1, ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст. 111-2, ч.3 ст.27, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 258-3, ч.3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.1 ст. 114-1 КК України досить серйозне і потребує ретельного дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення та на даний час тільки оголошений обвинувальний акт та судом розпочато допит декількох свідків та вважав, що існують обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, які виправдовують тримання ОСОБА_7 під вартою суттєво не зменшилися, а саме ризик переховування від суду та незаконного впливу на свідків, оскільки ОСОБА_7 в умовах воєнного стану обвинувачується у низці злочинів, серед яких особливо тяжкі, проти основ національної безпеки України та проти громадської безпеки, зокрема санкцією ч.1 ст. 258-3 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої. При цьому, судом встановлено, що факт про наявність у обвинуваченого ОСОБА_7 громадянства рф та значної кількості активів на території держави-агресора підтверджується наданими прокурором документами. Також у відповідності до ст.178 КПК України судом враховано, що ОСОБА_7 пред'явлено 28.04.2025 підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення.
На думку суду застосування щодо обвинуваченого іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, на даний час не забезпечить як запобігання встановленим судом ризикам, так і виконанню завдань кримінального провадження, визначених ст.2 КПК України.
З урахуванням вищенаведеного, а також, того, що судовий розгляд вищевказаного обвинувачення у злочинах щодо проти основ національної безпеки України та проти громадської безпеки триває в умовах воєнного стану, обумовленого збройною агресією РФ проти України, з врахуванням особи обвинуваченого та високого ступеню встановлених щодо нього ризиків, з метою забезпечення належної процесуальної поведінки та виконання завдань кримінального провадження, на підставі ч.4 ст.183 КПК України суд не визначав розмір застави щодо обвинуваченого ОСОБА_7 .
Не погоджуючись з рішенням суду, захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04.07.2025 та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що колегією суддів залишено поза увагою відсутність обґрунтування сторони обвинувачення стосовно наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України; не звернув увагу суд на відсутність підстав, які зумовлюють довготривалість застосування саме запобіжного заходу тримання під вартою, не враховано обставини, передбачені ст. 178 КПК України та не надано належну оцінку в їх сукупності, а також суд дійшов хибного висновку про недостатність підстав для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо ризику переховуватися від суду, то апелянт вказує, що дійсно обвинувачений в силу віку звільняється від проходження військової служби у період воєнного стану, проте, твердження прокурора щодо права та можливості ОСОБА_7 залишити країну та виїхати за кордон можуть бути виключені не лише шляхом застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Так, захисник вказує, що на даний час в країні значно посилився контроль за переміщенням громадян на території України та контроль державного кордону України. Разом з тим, наявність комендантської години, чисельна кількість блокпостів та патрулів з числа правоохоронних органів та військових, в тому числі і на кордоні з тимчасово-непідконтрольними державі територіями унеможливлює переховування обвинуваченого в разі обрання йому запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Також апелянт вказує, що ОСОБА_7 фактично було позбавлено будь-якої фінансової спроможності, що дасть можливість переховуватись від суду. При цьому, наявність матеріальних ресурсів стороною обвинувачення доведено не було, а у попередніх прийнятих рішеннях суду по цій справі встановлено, що матеріали кримінального провадження не містять даних про наявність в обвинуваченого соціальних зв'язків такої міцності, які можуть запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду.
З приводу ризику впливу на свідків та іншого обвинуваченого, то апелянт зазначає, що судом вкотре не враховано позитивних характеристик обвинуваченого, які не можуть свідчити про жорсткий характер обвинуваченого, щоб він міг здійснювати такий вплив, а окрім того, відсутні підстави для тиску на іншого обвинуваченого, оскільки він остаточні пояснення вже надав, і на підставі них укладена угода про визнання винуватості. Окрім того, захисник вказує, що стороною обвинувачення виокремлено факт, який судом залишено поза увагою, про те, що справа знаходиться на стадії допиту свідків сторони обвинувачення, при цьому дії прокурора спрямовані на затягування розгляду справи в цій частині. Це проявляється у тому, що прокурор надав до суду клопотання про допит свідків, на наступне судове засідання вони не прийшли, на інше теж, потім відбулась їх зміна, про яку стороні захисту стало відомо лише у судовому засіданні. Тобто, фактично прокурор вказує на наявність ризику, визначеного п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме, незаконний вплив на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, в той же час, свідки сторони обвинувачення все ще не допитані. З огляду на це, на думку апелянта, прокурором не доведено, а судом належним чином не встановлено наявність ризику, що полягає у впливі підзахисного на свідків у даному кримінальному провадженні.
Також апелянт вказує, що ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України апріорі не повинен братися до уваги суду, оскільки вручення 28 квітня 2025 року повідомлення про підозру ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 209, ч. 5 ст. 191 КК України, у іншому кримінальному провадженні є незаконним.
Крім того, апелянт зазначає, що суд вкотре не звернув увагу на відсутність підстав, що зумовлюють довготривалість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Так, суд не навів мотивів та аргументів з приводу необхідності такого продовження, тим самим, оминув Основний закон та практику ЄСПЛ, дійшов висновку про задоволення клопотання прокурора, внаслідок чого порушив право ОСОБА_7 на свободу. Водночас, як зазначає апелянт, ОСОБА_7 третій рік перебуває під вартою, а тому продовжений запобіжний захід з урахуванням його тривалості виходить за межі розумного строку.
Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою позитивні характеристики, неодноразові нагороди та подяки, сімейний стан, вік ОСОБА_7 .
Апелянт також вказує, що обвинувачений 86-річний чоловік, який має низку хронічних захворювань та існує реальна загроза життю та існуванню ОСОБА_7 , тримання під вартою з усіма хворобами, які наразі з кожним днем ускладнюються, здійснюється непоправний негативний вплив на здоров'я ОСОБА_7 .
Поряд з іншим, апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції дійшов хибного висновку про недостатність застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу для запобігання ризикам у кримінальному провадженні та необхідність продовження найсуворішого запобіжного заходу. Суд вкотре не враховує відсутність з боку сторони обвинувачення переконливих доводів та беззастережних доказів недостатності застосування більш м'яких видів запобіжних заходів.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_9 належним чином повідомлялися про день та час апеляційного розгляду, разом з тим, адвокат ОСОБА_9 в судове засідання не з'явився та причини неявки не повідомив. При цьому, від захисника ОСОБА_6 надійшла заява про проведення розгляду його апеляційної скарги без участі обвинуваченого ОСОБА_7 у зв'язку з тим, що він 19 грудня 2025 року був прооперований та наразі потребує реабілітації.
Заслухавши в судовому засіданні позицію захисника ОСОБА_6 , який не заперечував проти проведення апеляційного розгляду як у відсутність інших захисників, так і у відсутність його підзахисного та зазначив, що подана ним до суду заява про розгляд апеляційної скарги у відсутність ОСОБА_7 повністю з обвинуваченим узгоджена, заслухавши позицію прокурора, яка також не заперечувала проти проведення апеляційного розгляду у відсутність обвинуваченого та інших захисників, колегія суддів ухвалила проводити апеляційний розгляд у відсутність обвинуваченого, зважаючи на подану до суду заяву та у відсутність інших захисників, зважаючи на те, що захист інтересів ОСОБА_7 представляє професійний адвокат ОСОБА_6 .
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника, який просив задовольнити апеляційну скаргу з підстав наведених у ній, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення апеляційної скарги, посилаючись на законність та обґрунтованість ухвали суду та на те, що строк дії оскаржуваної ухвали вже закінчився, і ОСОБА_7 , наразі, тримається під вартою на підставі іншої ухвали суду, вивчивши надані судом першої інстанції матеріали провадження, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду першої інстанції, в провадженні Солом'янського районного суду м. Києва перебуває кримінальне провадженнявнесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023000000000773 від 31.07.2023 щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ч.4 ст. 111-1, ч.3 ст.27, ч.2 ст.28, ст. 111-2, ч.3 ст. 27, ч.2 ст. 28, ч.1 ст. 258-3, ч.3 ст. 27, ч.2 ст.28, ч.1 ст. 114-1 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави.
Розглядаючи питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так само як і про його продовження, суд першої інстанції, для прийняття законного й обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики ЄСПЛ, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Відповідно до вимог ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд повинен врахувати обставини, передбачені ст. 178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали, судом першої інстанції при розгляді питання доцільності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано та враховано всі обставини, за яких таке продовження можливе.
Так, судом першої інстанції були заслухані пояснення прокурора, обвинуваченого та його захисників для з'ясування обставин, що мають значення при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
При розгляді питання про продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини, які мають значення при вирішенні даного питання та правильно встановив, що продовжують існувати обґрунтовані ризики, передбачені п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які на даний час виключають можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, то на переконання колегії суддів, вони є безпідставними, з огляду на наступне.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
З врахуванням характеру висунутого ОСОБА_7 обвинувачення у вчиненні сукупності кримінальних правопорушень різного ступеню тяжкості, у тому числі, тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушеннях, серед яких злочини проти основ національної безпеки України та громадської безпеки, що в контексті повномасштабної збройної агресії рф свідчить про надзвичайно високий рівень суспільної небезпеки таких дій, тяжкість покарання, що йому загрожує у разі визнання винуватим в інкримінованих кримінальних правопорушеннях, а також враховуючи всі наявні в матеріалах провадження дані про особу обвинуваченого, встановлений судом першої інстанції факт наявності у ОСОБА_7 громадянства рф та значної кількості активів на території держави-агресора, наявність повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_7 під загрозою можливого застосування покарання, зокрема санкцією ч.1 ст. 258-3 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, з метою уникнення кримінальної відповідальностіможе переховуватися від суду, такий ризик не зменшився і виправдовує подальше його тримання під вартою.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також зважає на практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте, таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Посилання в апеляційній скарзізахисника на наявність комендантської години, наявність блокпостів та патрулів з числа правоохоронних органів та військових, в тому числі і на кордоні з тимчасово-непідконтрольними державі територіями, як на підставу відсутності ризику переховування від суду, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки дані обставини не виключають можливості ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні злочинів проти основ національної безпеки України та громадської безпеки, має громадянство іншої держави та активи на території держави-агресора, переховуватись від суду.
Доводи захисника про позбавлення ОСОБА_7 рішенням суду усіх його статків, на думку колегії суддів, лише свідчать про відсутність у ОСОБА_7 стримуючих факторів майнового характеру на території України, відповідно, не спростовують наявності ризику переховування від суду.
Що стосується посилань захисника на позитивні характеристики, неодноразові нагороди та подяки, сімейний стан, вік обвинуваченого, то колегія суддів зауважує, що дані обставини,зважаючи на обсяг обвинувачення, не є достатніми стримуючими факторами, які б в сукупності з усіма врахованими судом першої інстанції обставинами, зменшували встановлені в ході судового розгляду провадження ризики, передбачені ст. 177 КПК України
Те, що обвинувачений є літньою людиною само по собі не може мінімізувати встановлені на даний час у кримінальному провадженні ризики та, з огляду на підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК України, на даному етапі провадження не може бутипідставою для застосування до нього іншого запобіжного заходу.
Щодо стану здоров'я обвинуваченого, то жодних належних доказів, щодо неможливості перебування ОСОБА_7 за станом здоров'я в умовах слідчого ізолятораапеляційна скарга захисника та долучені до неї матеріали не містить, не надано таких відомостей і безпосередньо під час апеляційного розгляду. Також, не було встановлено і судом першої інстанції в провадженні якого знаходиться дане кримінальне провадження, того, що ОСОБА_7 має такий стан здоров'я, який унеможливлює його перебування під варто.
Твердження захисника про те, що вручення 28.04.2025 ОСОБА_7 підозри у іншому кримінальному провадженні не повинно братись до уваги судом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки врахування наявності повідомлення про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення прямо передбачено п.10 ч.1 ст. 178 КПК України. При цьому, посилання захисника на незаконність цієї підозри, колегія суддів до уваги не бере, так як це не є предметом даного апеляційного розгляду, і згідно вимог КПК України оцінювати її законність не входить до повноважень колегії суддів.
Що стосується ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме можливості обвинуваченого ОСОБА_7 впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, то на переконання колегії суддів, з урахуванням обставин кримінальних правопорушень, які інкриміновані обвинуваченому, на даному етапі провадження, яке наразі триває, докази сторони обвинувачення досліджуються, існують достатні підстави вважати, що обвинувачений може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними пояснень.
Посилання захисника на те, що розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку із неявкою свідків сторони обвинувачення, жодним чином не спростовує наявність ризику, передбаченого п. 3 ч.1 ст. 177 КПК України. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами, здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об'єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження, а тому враховуючи, що дане кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду і докази у повному обсязі ще не досліджені, в тому числі і не допитані свідки, показання яких суд сприймає безпосередньо, з урахуваннямобставин кримінального провадження та особи обвинуваченого, існує велика ймовірність того, що останній, з метою мінімізації негативних наслідків для себе, може впливати на свідків у разі зміни йому запобіжного заходу на інший не пов'язаний з триманням під вартою.
Щодо доводів захисника про відсутність ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст. 177 КПК України, то колегією суддів вони не перевіряється, оскільки такий ризик, згідно із оскаржуваною ухвалою не було встановлено судом першої інстанції.
Доводи захисника про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою не можуть бути єдиною підставою для скасування йому запобіжного заходу, оскільки в даному випадку тримання під вартою не виходить за межі розумного строку.
Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції об'єктивно встановлено існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою, оскільки прокурором доведено продовження існування ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, які на час розгляду питання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою жодним чином не зменшились і в сукупності з даними про особу обвинуваченого підтверджують на даному етапі провадження, потребу в подальшому триманні під вартою. З огляду на викладене, підстав вважати, що інший, менш суворий запобіжний захід, може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, колегія суддів не вбачає. Таким чином, доводи апеляційної скарги захисника про відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також твердження апелянта про те, що прокурором не доведено існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними.
Відтак, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
Будь - яких істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегія суддів, не вбачає.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що саме запобіжний захід у виді тримання під вартою, має забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у даному кримінальному провадженні.
Керуючись ст.ст. 376, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 липня 2025 року, якою продовжено тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою строком на 60 днів, тобто до 01.09.2025 року включно, без визначення розміру застави - без змін.
Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________ _____________ _____________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4