05 грудня 2025 року
м. Київ
провадження № 33/824/5273/2025
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Євграфової Є. П.,
при секретарі Гайдаєнко В. С.,
за участі ОСОБА_1 та його захисника Дзюби Д. В.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Дзюби Дар'ї Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 ,
на постанову Дарницького районного суду міста Києва у складі судді Рудюк О. Ю.
від 09 жовтня 2025 року,
у справі №753/18968/25 Дарницького районного суду міста Києва
про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП
громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого: АДРЕСА_1
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу, в розмірі в однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що складає 17 000 грн в дохід держави з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 605 грн 80 коп.
На дану постанову 16.10.2025 захисник Дзюба Д. В., в інтересах ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та закрити провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Апеляційна скарга мотивована тим, що вина водія не доведена поза розумним сумнівом, дії поліцейських мали ознаки провокації та психологічного тиску, а відеозапис є неповним. Крім того, захисник наголошує на тому, що водій спочатку погодився пройти огляд, однак був введений в оману працівниками поліції щодо наявності у нього «права» на відмову, що суперечить обов'язкам водія. Наголошує, що відеозапис є переривчастим, змонтованим і не відображає повної картини подій, зокрема, моменту психологічного тиску. Окремим доказом відсутності ознак сп'яніння захист вважає той факт, що поліцейські дозволили «нетверезому» водію перепаркувати авто, а згодом - поїхати додому за кермом. Апелянт також звертає увагу на порушення процедури огляду на місці, оскільки інспектори проводили непередбачені законом «тести» (світили ліхтарем, змушували плювати), замість негайного направлення до медзакладу. Захист вважає, що суд першої інстанції підійшов до розгляду формально, проігнорувавши пояснення водія та не надавши оцінки суперечливим діям поліції.
В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його захисник Дзюба Д. В. підтримали подану апеляційну скаргу з підстав та доводів, викладених в ній.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та доводи апеляційної скарги, дослідивши відеозапис події, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника апеляційний суд приходить до наступних висновків.
За змістом протоколу серії ЕПР1 № 432451 від 24 серпня 2025 року про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 24 серпня 2025 року о 00 год. 25 хв. керував автомобілем BMW X5 д.н.з. НОМЕР_1 в м. Києві по вул. Привокзальна, 3, з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: блідність шкіри обличчя, порушення координації рухів, зіниці очей погано реагують на світло. Від проходження огляду на стан сп'яніння, у встановленому законом порядку, у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України за, що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Визнаючи винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, районний суд виходив з доведеності вини останнього у порушенні ним вимог пункту 2.5 ПДР України, що підтверджується матеріалами даної справи про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
Склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з об'єктивної сторони може виражатися, зокрема, у відмові особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан сп'яніння. Суб'єктивна сторона даного правопорушення характеризується наявністю прямого умислу - особа повинна усвідомлювати протиправність своєї поведінки (відмови) та бажати діяти саме таким чином.
Однак, детальний аналіз матеріалів справи та відеозапису свідчить про те, що волевиявлення ОСОБА_1 на відмову від огляду не було вільним та усвідомленим, а сформувалося внаслідок суперечливих дій працівників поліції, що ввели водія в оману.
Як вбачається з відеозапису, ОСОБА_1 спочатку погодився пройти огляд у закладі охорони здоров'я та добровільно сів до службового автомобіля поліції. Проте, під час руху до медичного закладу, працівники поліції ініціювали з водієм розмову, в ході якої неодноразово наголошували на тому, що проходження огляду - це нібито право водія, від якого він «має право відмовитись», і що вони «не можуть його тягнути за руку» (о 00 год 32 хв).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що згідно з п. 2.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ № 1306, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану сп'яніння. Ця норма встановлює імперативний обов'язок, а не диспозитивне право.
Тлумачення поліцейськими вимог ПДР як «права на відмову» створило колізію у свідомості водія між його обов'язками, визначеними законом, та роз'ясненнями представника влади, обов'язковість вимог якого гарантована ст. 62 Закону України «Про Національну поліцію». Коли поліцейський, який є уособленням влади, стверджує, що особа «має право відмовитися», пересічний громадянин сприймає це як легітимну альтернативу поведінки, яка не тягне за собою негативних наслідків, або ж як пораду, спрямовану на допомогу особі.
Дії поліцейських, які після отримання згоди водія їхати до лікаря, починають переконувати його у можливості відмовитися, фактично є підбурюванням (провокацією) до вчинення адміністративного правопорушення.
Апеляційний суд враховує сталу практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Тейшейра де Кастро проти Португалії» (Teixeira de Castro v. Portugal) від 09.06.1998, де зазначено, що суспільний інтерес (навіть у боротьбі з такими явищами як наркоторгівля чи керування у стані сп'яніння) не може виправдати використання доказів, отриманих в результаті підбурювання з боку поліції. Коли дії правоохоронців спрямовані на те, щоб схилити особу до правопорушення, якого б вона не вчинила без їхнього втручання, це порушує право на справедливий суд (ст. 6 Конвенції).
У даній справі відеозапис підтверджує, що ОСОБА_1 мав намір пройти огляд, сів у авто поліції, і лише активні «роз'яснення» поліцейських під час руху спровокували зміну його рішення. Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 відмовився б від огляду без цього психологічного впливу, суд приходить до висновку про наявність провокації правопорушення.
Таким чином, відмова ОСОБА_1 була отримана внаслідок введення його в оману щодо змісту його прав та обов'язків. Це виключає наявність в його діях суб'єктивної сторони правопорушення - умислу на ухилення від виконання законної вимоги поліцейського, оскільки сама вимога була нівельована роз'ясненням про «право на відмову».
Окрім того, суд апеляційної інстанції враховує той факт, що після оформлення адміністративних матеріалів працівники поліції не відсторонили ОСОБА_1 від керування транспортним засобом, дозволили йому перепаркувати автомобіль, а згодом - поїхати додому за кермом.
Відповідно до ст. 266 КУпАП, у разі наявності підстав вважати, що водій перебуває у стані сп'яніння, поліцейський зобов'язаний відсторонити його від керування транспортним засобом. Невиконання поліцейськими цього обов'язку та допуск ОСОБА_1 до керування (перепаркування та подальший рух) свідчить про те, що самі інспектори фактично не вбачали у водія ознак сп'яніння, які б перешкоджали безпечному керуванню. Така поведінка правоохоронців вказує на формальний підхід до складання протоколу та ставить під сумнів наявність об'єктивних підстав для направлення водія на огляд взагалі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» (рішення ЄСПЛ у справі «Кобець проти України») вимагає, щоб сукупність доказів виключала будь-яке інше розумне пояснення події, окрім того, що особа є винною.
У даній справі, з огляду на провокативну поведінку поліцейських, маніпулювання поняттями «право» та «обов'язок», а також факт допуску водія до керування після складання протоколу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вина ОСОБА_1 не доведена поза розумним сумнівом. Суд першої інстанції не надав належної оцінки вказаним суперечностям та неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.
Враховуючи викладене, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Керуючись ст. 294 КУпАП апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника Дзюби Дар'ї Володимирівни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 09 жовтня 2025 року скасувати.
Провадження у справі закрити на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 , складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Постанова апеляційного суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Є. П. Євграфова