Провадження № 11-кп/821/817/25 Справа № 697/1740/22 Категорія: ч.4 ст.185 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
25 грудня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Канівського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 на вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Ковалі, Канівського району, Черкаської області, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , громадянки України, неодруженої, з неповною середньою освітою, тимчасово непрацюючої, відноситься до категорії осіб, які мають ІІ групу інвалідності, раніше судимої 25.04.2024 Золотоніським міськрайонним судом Черкаської області за ч.2 ст.307 КК України до 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.09.2024 вирок змінено та пом'якшено покарання та остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з конфіскацією майна,-
визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України та призначено їй покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ч.4 ст.70 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за даним вироком та вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2024 зміненого ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.09.2024 шляхом призначення пом'якшеного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з конфіскацією майна, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді 5 (п'яти) років 1 (одного) місяця позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно з положеннями ч.4 ст.70 КК України, зараховано в строк остаточного призначеного покарання частково відбуте покарання за вироком Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області від 25.04.2024 зміненого ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.09.2024.
Строк відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Запобіжний захід обвинуваченій ОСОБА_8 до вступу вироку в законну силу не обирався.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта у розмірі 755,12 грн. (сімсот п'ятдесят п'ять гривень 12 копійок).
Вирішено долю речових доказів на підставі ст.100 КПК України.
Згідно вироку Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року ОСОБА_8 , 21.08.2022, перебуваючи на дитячому майданчику, що розташований по вул. Шевченка, в м. Каневі, Черкаської області, усвідомлюючи, що Законом України 24.02.2022 № 2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан та діє правовий режим воєнного стану, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету таємного викрадення чужого майна, з використанням реквізитів, які зазначені на викраденій нею раніше банківській картці «Ощадбанк» номер рахунку НОМЕР_1 , сім-карти оператора мобільного зв'язку «Київстар», що належить потерпілому ОСОБА_9 та за допомогою Інтернет-сайту «іРау.ua» шляхом вільного доступу, в умовах воєнного стану, повторно, таємно викрала грошові кошти з вказаного вище рахунку, відкритого на ім'я потерпілого в сумі 8500 грн., перерахувавши їх на банківський рахунок № НОМЕР_2 банківської карти «монобанк», що належить ОСОБА_10 , та яка перебувала у користуванні ОСОБА_8 , чим завдала потерпілому ОСОБА_9 майнової шкоди на вказану суму.
Своїми умисними діями ОСОБА_8 вчинила кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене в умовах воєнного стану.
Не заперечуючи доведеності вини обвинуваченої ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих їй кримінальних правопорушень прокурор Канівського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу на вирок від 10.10.2025 в якій просить вирок стосовно ОСОБА_8 за ч.4 ст.185 КК України скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Апеляційні вимоги мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про можливість звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.357 КК України на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України.
Зазначає, що ОСОБА_8 09.08.2023 було вчинено новий умисний тяжкий злочин, за який вироком Золотоніського міськрайонного суду від 25.04.2024 її засуджено за ч.2 ст.307 КК України до 6 років позбавлення волі, який ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.09.2024 було змінено шляхом пом'якшення покарання та остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
Апелянт зауважує, що у відповідності до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.307 КК України віднесено до тяжких злочинів. Відтак, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений п.2 ч.1 ст.49 КК України переривався та станом на 09.10.2025 не сплив. На думку апелянта, оскаржувана ухвала перешкодила суду першої інстанції ухвалити законний вирок від 10.09.2025 та дотриматися вимог матеріального й процесуального закону при його ухваленні та призначити покарання за ч.1 ст.357 КК України.
Вважає, що суд, припустившись помилки при прийнятті рішення щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч.1 ст.357 КК України, всупереч вимогам кримінального процесуального закону розглянув лише частину висунутого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.4 ст.185 КК України, тим самим допустивши неповноту судового розгляду.
Апелянт наголошує, що обвинувачення, висунуте ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні за ч.1 ст.357 КК України, судом не розглянуто в порядку, визначеному розділом IV КПК України, і не прийнято рішення щодо доведення чи недоведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, що є таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, та, як наслідок, при ухваленні вироку суд не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, а саме ч.1ст.357 КК України.
Також апелянт вважає, що при винесенні ухвали дійшов помилкових висновків про можливість звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за епізодом вчинення таємного викрадення мобільного телефону «Apple iPhone» 5s, 16 GВ (ч.4 ст.185 КК України) потерпілого ОСОБА_9 на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КК України.
Так, п.4-1 ч.1, ч.2 ст.284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається якщо втратив чинності закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Водночас указана норма закону не є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у розумінні ст.44 КК України, чого не було враховано судом першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, яка підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити, вивчивши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України та загальної засади змагальності кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Зі змісту ст.370 КПК України, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та умотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Однак, суд першої інстанції вказаних вимог закону не дотримався.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 09.10.2025 суд звільнив ОСОБА_8 на підставі п.2 ч.1 ст.49 КК України від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.357 КК України. Та на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КПК України звільнив обвинувачену ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, у зв'язку із втратою чинності закону, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Кримінальне провадження відносно ОСОБА_8 в частині правопорушень, передбачених за ч.4 ст.185 та ч.1 ст.357 КК України - закрив.
Як передбачено ч.1 ст.49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки:
1) два роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі;
2) три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі, чи у разі вчинення нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років;
3) п'ять років - у разі вчинення нетяжкого злочину, крім випадку, передбаченого у пункті 2цієї частини;
4) десять років - у разі вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.
В силу ч.3 ст.49 КК України, перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин, за винятком нетяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років.
Пунктом 2 ч.1 ст.49 КК України визначено, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до дня набрання вироком законної сили минуло три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст.49 КК України, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули певні строки давності і вона не ухилялася від слідства або суду та не вчинила нового злочину середньої тяжкості, тяжкого чи особливо тяжкого.
Умовою переривання строків давності законодавцем встановлено вчинення особою до закінчення зазначених строків хоча б одного нового злочину певної тяжкості. При цьому час, який минув з дня раніше вчиненого злочину до дня скоєння нового злочину втрачає своє юридичне значення. При перериванні перебігу давності обчислення строків як за раніше вчинений злочин, так і за вчинений новий злочин починається з дня вчинення саме нового злочину, причому окремо за кожний злочин. Для констатації переривання перебігу давності матеріалами кримінального провадження повинно бути доведено, що до закінчення строку давності за раніше вчинений злочин дана особа - суб'єкт цього злочину знову вчинила новий злочин, який кваліфіковано за певною статтею (частиною статті КК).
Встановлено, що ОСОБА_8 09.08.2023 було вчинено новий умисний тяжкий злочин, за який вироком Золотоніського міськрайонного суду від 25.04.2024 її засуджено за ч.2 ст.307 КК України до 6 років позбавлення волі, який ухвалою Черкаського апеляційного суду від 18.09.2024 було змінено шляхом пом'якшення покарання та остаточно призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
У відповідності до ст.12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.307 КК України віднесено до тяжких злочинів.
Відтак, строк давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначений п.2 ч.1 ст.49 КК України переривався та станом на 09.10.2025 не сплив.
Таким чином, з огляду на наведене, суд першої інстанції не мав законних підстав застосовувати положення ст.49 КК України.
Також, суд першої інстанції при винесенні ухвали дійшов помилкових висновків про можливість звільнення ОСОБА_8 від кримінальної відповідальності за епізодом вчинення таємного викрадення мобільного телефону «Apple iPhone» 5s, 16 GВ (ч.4 ст.185 КК України) потерпілого ОСОБА_9 на підставі п.4-1 ч.1 ст.284 КК України.
Пунктом 4-1 ч.1, ч.2 ст.284 КПК України визначено, що кримінальне провадження закривається якщо втратив чинності закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння. Водночас указана норма закону не є підставою для звільнення особи від кримінальної відповідальності у розумінні ст.44 КК України, чого не було враховано судом першої інстанції.
На думку колегії суддів винесення ухвали судом першої інстанції від 09.10.2025 перешкодило місцевому суду ухвалити законний вирок від 10.10.2025 та дотриматися вимог матеріального й процесуального закону при його ухваленні та призначити покарання за ч.1 ст.357 КК України.
Так, згідно зі ст.337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
Проте, суд, припустившись помилки при прийнятті рішення щодо наявності підстав для закриття кримінального провадження в частині обвинувачення за ч.1 ст.357 КК України, всупереч вимогам кримінального процесуального закону розглянув лише частину висунутого ОСОБА_8 обвинувачення за ч.4 ст.185 КК України, тим самим допустивши неповноту судового розгляду.
Таким чином, висунуте обвинувачення ОСОБА_8 у цьому кримінальному провадженні за ч.1 ст.357 КК України, судом не розглянуто в порядку, визначеному розділом IV КПК України, і не прийнято рішення щодо доведення чи недоведення її винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, що є таким порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення, та, як наслідок, при ухваленні вироку суд не застосував закон України про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню, а саме ч.1 ст.357 КК України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 407, п.п. 1, 3, 4 ч.1 ст.409 КПК України суд апеляційної інстанції вправі скасувати вирок суду першої інстанції і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Таким чином, судом першої інстанції були допущені такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які не дозволили постановити законне та обгрунтоване рішення, а тому ці порушення є істотними в розумінні ст.412 КПК України, у зв'язку з чим оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
При новому судовому розгляді, суду першої інстанції слід врахувати викладене в даній ухвалі та прийняти законне та обгрунтоване рішення, належним чином його мотивувавши.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 412, 413, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Канівського відділу Смілянської окружної прокуратури ОСОБА_7 задовольнити.
Вирок Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 10 жовтня 2025 року стосовно ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого в ч.4 ст.185 КК України скасувати та призначити новий судовий розгляд в суді першої інстанції в іншому складі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді