Житомирський апеляційний суд
Справа №296/497/25 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.
Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.
29 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т.М.,
суддів Шевчук А.М., Григорусь Н.Й.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/497/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Шкирі В.М. в м. Житомирі,
У січні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №3849762 від 20.08.2021 у розмірі 36 520,00 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6000 грн.
В обґрунтування позову зазначало, що 20.08.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №3849762, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику грошові кошти в розмірі 8000 грн., а відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Вказує, що ТОВ «Мілоан» свої зобов'язання за договором виконало, надавши відповідачу кредит в сумі 8000 грн. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов'язки перед позивачем не виконав, порушив умови кредитного договору. Зазначає, що станом на дату звернення до суду з позовною заявою заборгованість відповідача за кредитним договором становить 36 520,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн., заборгованість за відсотками - 27 000 грн., заборгованість за комісійними винагородами - 1520 грн. Вказує, що 11.11.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» було укладено договір відступлення прав вимоги №12Т, відповідно до умов якого ТОВ «Діджи Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №3849762 від 20.08.2021. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі, а також стягнути витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2025 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» заборгованість за кредитним договором №3849762 від 20.08.2021 в сумі 12 520,00 грн з яких: - 8000 грн заборгованість за кредитом; - 3000 грн заборгованість за відсотками за користування кредитом з 20.08.2021 по 04.09.2021 включно; - 1520 грн заборгованість за одноразовою комісією за надання кредиту. В задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» судовий збір в сумі 830,46 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2025 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
05 грудня 2025 року на адресу суду від ТОВ «Діджи Фінанс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вважає, що суд першої інстанції правомірно відмовив у застосуванні строків позовної давності. Зазначає, що починаючи з березня 2020 року строк позовної давності продовжився на строк дії карантину, який тривав до 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року, а починаючи з 24 лютого 2022 року строк позовної давності продовжився на строк дії в Україні воєнного стану і тривав до 04.09.2025. Отже, строк позовної давності за договором про споживчий кредит №3849762 від 20.08.2021 не сплинув, оскільки його перебіг був призупинений на період дії карантину та воєнного стану. Відповідно до Закону України №4434-IX перебіг позовної давності відновлено з 04.09.2025, тобто саме з цієї дати продовжується (а не завершується) її відлік. Таким чином, трирічний строк позовної давності за вказаним договором почав обчислюватися 04.09.2025, і закінчиться лише після спливу трирічного періоду - тобто 04.09.2028, якщо не буде інших підстав для його переривання чи зупинення. Звертає увагу на те, що жодних обґрунтувань та доводів того, що рішення суду першої інстанції було винесене з порушенням норм матеріального чи процесуального права відповідачем надано не було. В апеляційній скарзі не заперечується факт виникнення правовідносин з ТОВ «Мілоан» за договором про надання фінансового кредиту №3849762від 20.08.2021, факт отримання та неповернення кредитних коштів, а отже дані обставини не підлягають доказуванню в розумінні частини першої статті 82 ЦПК України. Також просить стягнути з ОСОБА_1 витрати на оплату професійної правничої допомоги, понесені в суді апеляційної інстанції у розмірі 4 000 грн за складання відзиву на апеляційну скаргу.
Рішення суду першої інстанції переглядається лише в частині задоволених позовних вимог, а тому в іншій частині не переглядається судом апеляційної інстанції на предмет законності та обґрунтованості.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 20 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір, за умовами якого ТОВ «Мілоан» зобов'язалося надати відповідачу грошові кошти (фінансовий кредит) у сумі 8 000 грн., а той, у свою чергу, зобов'язався повернути кредит і сплатити проценти за користування кредитом (пункти 1.1, 1.2 кредитного договору).
Кредитний договір укладений сторонами дистанційно шляхом пропозиції ОСОБА_1 укласти цей договір (анкета-заява №3849762) і прийняття пропозиції ТОВ «Мілоан». ОСОБА_1 підписав кредитний договір електронним підписом (одноразовим ідентифікатором).
Пунктами 1.3, 1.4 кредитного договору встановлено, що кредит надається строком на 15 днів з 20 серпня 2021 року; термін (дата) повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом (дата платежу) - 04 вересня 2021 року.
Загальні витрати позичальника за кредитом, що включають загальну суму зборів, платежів та інших витрат позичальника, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту, включаючи проценти за користування кредитом та комісії (без врахування суми (тіла) кредиту) складають 4520,00 грн в грошовому виразі та 5 409 714,00% річних у процентному значенні і включає в себе складові, визначенні у п. п. 1.5.1 - 1.5.2 договору. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника, що складається з суми загального розміру кредиту та загальних витрат позичальника за кредитом складає 12 520,00 грн (п. 1.5 договору)
Комісія за надання кредиту 1520,00 грн., яка нараховується за ставкою 19,00 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.п.1.5.1 договору).
Проценти за користування кредитом: 3000,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п. 1.5.2 договору).
Стандартна (базова) процента ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п. 1.6 договору).
Відповідно до п.2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.
Згідно п. 2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п. 1.5.1 - 1.5.2 договору, в термін (дату) вказаних в п. 1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний у п.1.3. договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п. 1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору.
Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (п. 2.2.2 договору).
Умовами п. 2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п. 1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. договору.
Відповідно до п. 2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в пункті 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових стандартних (базових) умовах, наступним чином: пролонгація на пільгових умовах (п. 2.3.1.1 договору) та пролонгація на стандартних (базових) умовах (п. 2.3.1.2 договору).
Пунктом 2.3.1.1 договору передбачено пролонгацію на пільгових умовах. Так позичальник має вчинити дії передбачені розділом 6 Правил, у т.ч сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту та певну частку заборгованості.
Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту) (п. 2.3.1.2 договору).
Позивачем також долучено паспорт споживчого кредиту №3849762, у якому викладено інформацію про тип кредиту, валюту кредиту, суму, строк кредитування, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту, порядок повернення кредиту.
Відповідно до платіжного доручення №54241345 від 20.08.2021 на карту НОМЕР_1 ОСОБА_1 30.08.2021 перераховано грошові кошти в розмірі 8000 грн. Призначення платежу: кошти згідно договору 3849762.
11 листопада 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладено договір відступлення прав вимоги №12Т, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги, у тому числі за кредитним договором №3849762 від 20.08.2021.
Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №12Т від 11.11.2021 та акту прийому-передачі реєстру прав вимоги за договором відступлення прав вимоги №12Т від 11.11.2021, ТОВ «Діджи Фінанс» з 11.11.2021 набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором №3849762 від 20.08.2021 в сумі 36 520 грн., з яких: - сума заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; - сума заборгованості за відсотками - 27 000 грн.; сума заборгованості за комісією - 1520 грн.
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №3849762 слідує, що у ОСОБА_1 рахується заборгованість в сумі 36 520,00 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 8000,00 грн., заборгованість за відсотками - 27 000 грн., заборгованість за комісійними винагородами - 1520 грн.
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що доказів сплати відповідачем 8000,00 кредиту матеріали справи не містять, а отже ТОВ «Мілоан» має право на стягнення з відповідача 8000,00 грн кредиту за договором №3849762 від 20.08.2021. Умовами кредитного договору від 20.08.2021 №3849762 передбачено користування кредитом строком на 15 днів з 20.08.2021 під 2,5% за кожен день користування кредитом, що становитиме 3000,00 грн. Нарахування відсотків з 05.09.2021 по 03.11.2021 не відповідає умовам договору, оскільки ОСОБА_1 не вчинив дій щодо пролонгації строку кредитування. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що ТОВ «Мілоан» має право на стягнення з відповідача лише 3000,00 грн відсотків за користування кредитом. Також суд першої інстанції дійшов висновку, що встановлення в договорі комісії за видачу кредиту в сумі 1520,00 грн є правомірною та підлягає стягненню з відповідача.
Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Встановлено, що 20 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №3849762.
Вказаний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором.
На підтвердження позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс» надало суду копію зазначеного вище договору №3849762 від 20.08.2021.
Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №3849762 від 20.08.2021.
Крім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про споживчий кредит №3849762 від 20.08.2021. Зазначений договір недійсним не визнано.
При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.
Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Тобто належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором.
На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом.
В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість у сумі 36 520,00 грн., з яких: 8 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 27 000 грн - заборгованість за відсотками та 1520 грн - заборгованість за комісійними винагородами.
Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №3849762 вбачається, що ОСОБА_1 було надано кредит у сумі 8 000 грн., останній погашення кредиту не здійснював.
Таким чином заборгованість по тілу кредиту складає 8 000 грн.
Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останнього на користь ТОВ «Діджи Фінанс».
Доказів того, що на картку НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 8 000 грн відповідачем не надано.
Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «Діджи Фінанс» не є банківською установою. Тобто, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості надати відповідні банківські дані/інформацію на підтвердження своїх доводів, маючи при цьому безперешкодний та повний доступ до таких.
Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання ОСОБА_1 грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов'язання останній не виконав, у передбачені в договорі строки грошові кошти не повернув, у зв'язку з чим виникла заборгованість.
Отже, позовні вимоги ТОВ «Українські фінансові операції» про стягнення заборгованості за тілом кредиту є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі.
Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Діджи Фінанс» просило стягнути заборгованість за відсотками в сумі 27 000 грн та заборгованості за комісією в розмірі 1520 грн.
Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 8 000 грн.
Згідно п. 1.3. договору кредит надається строком на 15 днів з 20 серпня 2021 року.
Відповідно до п. 1.4. договору термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 04 вересня 2021 року.
Відповідно до п. 1.5.2. договору проценти за користування кредитом: 3000 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача 3000 грн відсотків за користування кредитом.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення заборгованості за комісійними винагородами у розмірі 1520 грн є також правомірним, оскільки така плата передбачена п. 1.5.1 кредитного договору.
У свою чергу, відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед позивачем, не довів відсутність заборгованості.
Таким чином, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Щодо доводів апеляційної скарги про пропуск строку позовної давності.
Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У ч. 1 ст. 261 ЦК України зазначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» визначено, що з 12 березня 2020 року до 03 квітня 2020 року на усій території України установлено карантин.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-IX від 30 березня 2020 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Тобто строки, передбачені статтею 257 ЦК України (загальна позовна давність) продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року відмінено з 24 год 00 хв 30 червня 2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
З даним позовом ТОВ «Діджи Фінанс» звернулося 19 січня 2025 року.
При цьому, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії.
24 лютого 2022 року у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану у подальшому неодноразово продовжувався і діяв на момент звернення до суду із даним позовом.
Законом України №4434-ІХ «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року виключено п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України відповідно до якого в період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений ЦК України, зупиняється на строк дії такого стану.
Колегія суддів, враховуючи факт продовження загального строку позовної давності визначеного статтею 257 ЦК України, внаслідок введення карантину (п. 12 Перехідних положень ЦК України), а згодом воєнного стану (п. 19 Перехідних положень ЦК України) вважає, що загальний строк позовної давності в три роки по вимозі про стягнення заборгованості продовжено та позивачем не пропущено при зверненні до суду із даним позовом.
Таким чином, доводи апеляційної скарги у вказаній частині є необґрунтованими та безпідставними.
Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про часткове задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Щодо рішення суду в частині стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає, що на підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» надано: акт №3849762 від 30.12.2024, детальний опис робіт (наданих послуг), згідно якого загальний розмір витрат на правову допомогу складає 6000 грн., копію договору №42649746 про надання правової допомоги від 01.11.2024, копію додаткової угоди №3849762 від 30.12.2024, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6585/10 від 26.04.2018.
Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 6 000 грн підтверджений належними та допустимими доказами.
Разом з тим, стягуючи на користь ТОВ «Діджи Фінанс» понесені витрати на правову допомогу, судом першої інстанції не враховано, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Також, судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не враховано критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру.
Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.
Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у детальному описі робіт (наданих послуг) та акті на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 30.12.2024, а також засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу з 6000 грн до 2000 грн.
Щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу заявлену у відзиві на апеляційну скаргу.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, правова (правнича) допомога ТОВ «Діджи Фінанс» в суді апеляційної інстанції надавалася адвокатом Стародуб І.В. на підставі договору про надання правової допомоги №42649746 від 01.11.2024.
На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді апеляційної інстанції ТОВ «Діджи Фінанс» надано: копію детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Стародуб І.В. необхідних для надання правничої (правової) допомоги, з якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 4000 грн., з яких - аналіз чинного законодавства та судової практики на предмет виявлення змін і доповнень, аналіз наявних кредитних та платіжних документів - 0,5 год/500 грн.; - правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій щодо захисту інтересів ТОВ «Діджи Фінанс» - 0,5 год/500 грн.; - складання відзиву на апеляційну скаргу - 3 год/3000 грн.; копію акту про підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги адвокатом від 04.12.2025, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №6585/10 від 26.04.2018.
Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 4 000 грн підтверджений належними та допустимими доказами.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у детальному описі робіт (наданих послуг) та акті на підтвердження факту надання правничої (правової) допомоги від 04.12.2025, а також засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про стягнення на користь ТОВ «Діджи Фінанс» з ОСОБА_1 2000 грн судових витрат на правничу (правову) допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
За наведених вище обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши їх розмір з 6000 грн до 2000 грн.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково лише в частині судових витрат, то відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл судових витрат не здійснюється.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 19 травня 2025 року змінити в частині стягнутих з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» витрат на професійну правничу допомогу, шляхом їх зменшення з 6000 грн до 2000 грн., а в решті залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» 2000 грн витрат на професійну правничу допомогу надану в суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді