Справа № 685/969/25
Провадження № 2/685/533/25
29 грудня 2025 року селище Теофіполь
Теофіпольський районний суд Хмельницької області у складі:
головуючої судді Турчин-Кукаріної І.В., за участю секретаря судового засідання Медун В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ІКЮО в ЄДРПОУ: 37356833; місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,
До Теофіпольського районного суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ціною позову 12 150,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - ТОВ «Споживчий центр») як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальницею з використанням електронного цифрового підпису позичальниці, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора Е222, надісланого на номер мобільного телефону відповідачки, укладено Кредитний договір (оферти) № 09.10.2024-100000717, за умовами якого кредитодавець надав позичальниці кредит у національній валюті на умовах, визначених кредитним договором, у безготівковій формі в сумі 4500,00 грн на строк кредитування 124 дні з фіксованою незмінною процентною ставкою «Стандарт» в розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом, зазначених у графіку платежів, фіксованою незмінною процентною ставкою «Економ» в розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт», комісією за надання кредиту в розмірі 9% від суми кредиту, що становить 405,00 грн, комісією за обслуговування кредитної заборгованості - 405,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, яка сплачується згідно графіку платежів, а позичальниця зобов'язалася повернути кредит, сплативши комісію та проценти за користування ним.
Позивач ТОВ «Споживчий центр» зазначив, що зі своєї сторони умови договору виконав повністю, надав позичальниці кредитні кошти, проте відповідачка свої зобов'язання не виконала, на день звернення з позовом строк повернення грошових коштів за договором наступив, але відповідачка грошові кошти не повернула, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 у розмірі 12 150,00 грн, з яких: 4500,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 4185,00 грн становить заборгованість за нарахованими процентами, 1215,00 грн становить заборгованість за комісією, 2250,00 грн становить заборгованість за неустойкою.
Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області Турчин-Кукаріної І.В. від 21.10.2025 позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» залишено без руху та надано строк на усунення недоліків заяви.
03.11.2025 представник позивача ТОВ «Споживчий центр» Кузьменко М.В. у строки, встановлені судом, подав заяву про усунення недоліків, зазначених в ухвалі Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 21.10.2025, до якої долучено картку субконто за договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та позичальницею ОСОБА_1 .
Окрім цього, при поданні позовної заяви представник позивача Кузьменко М.В. подав до суду клопотання про витребування доказів та просив витребувати від АТ «Банк Кредит Дніпро» інформацію: 1) чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_2 на ім?я ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); 2) про рух коштів по банківському рахунку № НОМЕР_2 за 09.10.2024.
Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 04.11.2025 провадження у справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам строк для подання заяв по суті справи, клопотання представника позивача задоволено, витребувано від АТ «Банк Кредит Дніпро» відповідні відомості.
Відзиву на позовну заяву від відповідачки, клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, інших клопотань чи заяв по суті справи від сторін до суду не надійшло. Надіслана відповідачці копія ухвали про відкриття провадження у справі повернулась на адресу суду 24.11.2025 з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». На підставі положень п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, відповідачка вважається належним чином повідомленою про розгляд справи судом.
Із урахуванням поданої у позовній заяві заяви позивача про розгляд справи у відсутності сторони позивача, суд вважає за можливе розглянути справу 29.12.2025 за наявними матеріалами на підставі поданих сторонами доказів.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Із урахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог, позицій сторін та їх представників, викладених у заявах по суті справи, наявних у матеріалах справи, суд доходить висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами, що виник з відносин договору кредиту.
При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів, зазначених у позові, суд, оглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши правову позицію сторін, висловлену у наявних у справі заявах по суті справи (у позові), виходячи із змісту спірних правовідносин, встановив такі фактичні обставини справи.
09.10.2024 між ТОВ «Споживчий центр» як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальницею з використанням електронного цифрового підпису позичальниці, відтвореним шляхом використання позичальницею одноразового ідентифікатора Е222, укладено Кредитний договір (оферту) № 09.10.2024-100000717, за умовами п. 3.1. якого кредитодавець зобов'язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, комісію. Кредит надається на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов'язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (п. 3.2.).
Відповідно до заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника, обрання ним конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем (далі - заявка), яка є невід'ємною частиною зазначеного договору, сума кредиту становить 4500,00 грн, строк, на який надається кредит - 124 дні з дати його надання, дата повернення кредиту - 09.02.2025, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом (з 09.10.2024 по 08.11.2024, з 09.11.2024 по 09.12.2024), фіксована незмінна процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (з 10.12.2024 по 09.01.2025, з 10.01.2025 по 09.02.2025), комісія за надання кредиту становить 405,00 грн, комісія за обслуговування кредитної заборгованості становить 405,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом.
Відповідно до п. 2.1. Договору, електронний кредитний договір, частиною якого є дана пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), укладається кредитодавцем та позичальником у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Як вбачається із п. 2.3. Договору кредитодавець розміщує на власному вебсайті пропозицію укласти електронний договір (оферту). Позичальник, який має намір укласти електронний кредитний договір, ідентифікується (реєструється) в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, отриманим позичальником в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті. Позичальник в особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця обирає умови, на яких бажає укласти електронний кредитний договір. У випадку погодження кредитодавця на обрані позичальником умови кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті кредитодавця направляє позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання позичальником. Також для підписання позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті. Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку. Примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.
За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов'язкові реквізити документа.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
З матеріалів справи вбачається, що без ознайомлення з Пропозицією про укладення кредитного договору (офертою), подальше укладення електронних договорів кредиту на сайті є неможливим. Даний висновок відповідає змісту постанови Верховного Суду від 07.04.2021 у справі №623/2936/19. Аналогічна правова позиція сформована у цілому ряді постанов Верховного Суду. Так у постанові від 16.12.2020 у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Такі ж висновки щодо правомірності укладання сторонами кредитного договору в електронній формі та його відповідність вимогам закону, в тому числі Закону України «Про електронну комерцію», містять постанови Верховного Суду від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19 та від 10.06.2021 у справі № 234/7159/20.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про належне укладення Кредитного договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 між кредитодавцем ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 як позичальницею з використанням електронних цифрових підписів його контрагентів.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до умов укладеного 09.10.2024 між ТОВ «Споживчий центр» як кредитодавцем та ОСОБА_1 як позичальницею Кредитного договору № 09.10.2024-100000717, кредитодавець надав кредит позичальниці у розмірі та на умовах, встановлених договором, відповідно до заявки, сформованої на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальниці, обрання нею конкретних умов та їх схвалення кредитодавцем, яка є невід'ємною частиною зазначеного договору, сума кредиту становить 4500,00 грн, строк, на який надається кредит - 124 дні з дати його надання, дата повернення кредиту - 09.02.2025, процентна ставка - фіксована незмінна процентна ставка «Стандарт» у розмірі 1% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом перших 2 чергових періодів користування кредитом (з 09.10.2024 по 08.11.2024, з 09.11.2024 по 09.12.2024), фіксована незмінна процентна ставка «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (з 10.12.2024 по 09.01.2025, з 10.01.2025 по 09.02.2025), а позичальниця зобов'язалася повернути кредит до 09.02.2025 та сплатити проценти і комісію.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. До відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 Глави 71 ЦК України (позика), якщо інше не встановлено § 2 Глави 71 ЦК України (кредит) і не випливає із суті кредитного договору.
На вимогу ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як вбачається із листа сервісу онлайн платежів iPay.ua за вих. № 256-3009 від 30.09.2025, відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «Споживчий Центр», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 09.10.2024 о 11:07:08 на суму 4500,00 грн, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua 532859926, призначення платежу: видача за договором кредиту № 09.10.2024-100000717.
Зазначений факт також підтверджено витребуваною судом випискою руху коштів за рахунком клієнта ОСОБА_1 за 09.10.2024, з якої вбачається, що 09.10.2024 на картку відповідачки ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 4500,00 грн.
Відтак, матеріалами справи підтверджено, що ТОВ «Споживчий центр» зобов'язання перед ОСОБА_1 , взяті на себе за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, виконав у повному обсязі, грошові кошти у сумі 4500,00 грн було передано відповідачці у власність шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки, зазначений відповідачкою у заявці, сформованій на сайті кредитодавця після ідентифікації позичальника.
За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Разом з тим, на день звернення до суду ТОВ «Споживчий центр» з цим позовом строк дії договору минув, як стверджує позивач, позичальниця у встановлений у договорі строк позичені грошові кошти кредитодавцеві не повернула, проценти за користування кредитом не сплатила. У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка свої зобов'язання перед кредитодавцем, взяті на себе за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 виконала повністю або частково.
Оскільки докази виконання позичальницею ОСОБА_1 взятих на себе за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 обов'язків з повернення позичених грошових коштів та процентів у матеріалах справи відсутні, суд вважає невиконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 встановленим фактом.
Як вбачається із долученої позивачем ТОВ «Споживчий центр» картки субконто за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, сума заборгованості позичальниці перед кредитодавцем становить 9900,00 грн.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості позичальниці ОСОБА_1 за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, долученої позивачем, сума загальної заборгованості позичальниці перед кредитодавцем становить 12 150,00 грн, з яких основний борг 4500,00 грн, проценти 4185,00 грн, комісія за надання кредиту 405,00 грн, комісія за обслуговування 810,00 грн, неустойка 2250,00 грн.
Стосовно суми заявленого до стягнення основного зобов'язання (тіла кредиту) в розмірі 4500,00 грн суд виходить із відсутності у справі доказів виконання позичальницею її обов'язків щодо повернення позичених коштів, відтак, зазначені грошові кошти підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача.
На підставі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На підставі положень ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Перевіряючи правильність розрахунку заявленої до стягнення суми заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 4185,00 грн, враховуючи положення пунктів 1-7 договору, а саме: застосувавши до договору процентну ставку «Стандарт» у розмірі 1% від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом перших двох чергових періодів користування кредитом (62 дні - з 09.10.2024 по 09.12.2024), процентну ставку «Економ» у розмірі 0,5% за один день користування кредитом протягом чергових періодів, наступних за черговими періодами, в яких застосовується процентна ставка «Стандарт» (62 дні - з 10.12.2024 по 09.02.2025), суд здійснив відповідні перерахунки за формулою: сума процентів за користування позикою = 4500/100х1х62 + 4500/100х0,5х62 = 2790 + 1395 = 4185,00 грн.
Відтак, розмір нарахованих процентів за користування кредитом в межах строку дії Кредитного договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 становить 4185,00 грн.
Відповідачка не спростувала правильності здійсненого позивачем розрахунку заборгованості за процентами.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині вимог до відповідача, які виникли на підставі договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, в заявленому розмірі.
При вирішенні спору також враховано, що відповідно до п. 8 заявки, яка є невід'ємною частиною Кредитного договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, до загальних витрат позичальника за кредитом відноситься комісія, пов'язана з наданням кредиту, в розмірі 405,00 грн, яка нараховується кредитором та обліковується в день видачі кредиту за ставкою 9% від суми кредиту.
Щодо стягнення з відповідачки заборгованості за комісією за обслуговування кредиту в розмірі 810,00 грн суд зазначає таке.
Як вбачається із заявки кредитного договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, підписаної відповідачкою ОСОБА_1 , умовами п. 9 заявки встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості - 405,00 грн у кожному з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом. Комісія за обслуговування нараховується Кредитором та обліковується в перший день кожного з 2 чергових періодів, наступних за першим черговим періодом, сплачується згідно Графіку платежів.
Комісія за обслуговування встановлюється (економічна сутність) за організацію та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях. забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, інші послуги, які прямо не вказані в даному пункті, однак, надання яких забезпечено Кредитодавцем та пов?язане з обслуговуванням кредитної заборгованості. До Комісії за обслуговування кредитної заборгованості не включено послуги, які Кредитодавець зобов?язаний надавати Позичальнику безоплатно відповідно до чинного законодавства, зокрема, за надання один раз на місяць на вимогу споживача інформації про споживчий кредит.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Відповідно до ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит до загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат споживача, включають проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо можливості встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
За змістом частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
З урахуванням зазначеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
У постанові Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 202/5330/19 вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 755/11636/21, від 08.02.2023 у справі № 168/349/20 та інших.
Наведені висновки в подальшому також підтримані й у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06.11.2023 у справі № 204/224/21, згідно якої якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Як вбачається з п. 9 заявки кредитного договору № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, підписаної відповідачкою ОСОБА_1 , у ньому наведено перелік послуг, за які встановлено комісію, однак позивачем не долучено доказів, які підтверджують отримання ОСОБА_1 послуг із організації та забезпечення надання інформаційної підтримки позичальника по телефону, в особистому кабінеті та на відділеннях, забезпечення надання можливості робити платежі онлайн на відділеннях, забезпечення надання можливості відновлення забутого паролю для входу в особистий кабінет як віддалено, так і на відділеннях, забезпечення інформування про дати сплати чергового платежу, консультаційні послуги, або інших послуг, надання яких забезпечувалося кредитодавцем.
Відтак, оскільки ОСОБА_1 було встановлено комісію за послуги кредитодавця, однак позивач не надав доказів отримання відповідачкою таких послуг, положення кредитного договору щодо обов'язку позичальниці сплачувати плату за обслуговування кредиту у двох чергових періодах є нікчемними.
Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції викладеній в Постанові від 13.07.2022 Великої Палати Верховного Суду у справі № 496/3134/19.
Принципи добросовісності, розумності та справедливості є фундаментальними засадами цивільного законодавства та основами зобов'язання (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, ч. 3 ст. 509 ЦК України), спрямованими, зокрема, на реалізацію правовладдя та встановлення меж поведінки у цивільних відносинах. Добросовісність у діях їхнього учасника означає прагнення сумлінно використовувати цивільні права і сумлінно виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями, бездіяльністю шкоди правам та інтересам інших осіб.
З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов'язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за комісією у розмірі 810,00 грн є такими, що не відповідають принципам справедливості та добросовісності, а відтак в цій частині позову слід відмовити.
Щодо стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за неустойкою в розмірі 1500,00 грн суд зазначає таке.
24.02.2022 Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє і дотепер.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Оскільки прострочення відповідачкою ОСОБА_1 виконання грошового зобов'язання зі сплати кредиту виникло у період дії в Україні воєнного стану, то з відповідачки не підлягає стягненню заборгованість за неустойкою, відтак, в цій частині позов не підлягає задоволенню.
За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов'язанні. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов'язання боржника виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми позичених коштів в будь-який час.
На підставі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Враховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні, оціненими кожен по окремості, а також у сукупності та взаємозв'язку, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального права, з дотриманням вимог процесуального права, суд дійшов висновку про те, що майнові права позивача підлягають захисту в судовому порядку, позов підлягає частковому задоволенню, а порушене право відновленню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за Кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024, укладеним між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 у розмірі 9090,00 грн, з яких: 4500,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 4185,00 грн становить заборгованість за нарахованими процентами, 405,00 грн становить заборгованість за комісією.
Щодо питання про розподіл судових витрат, яке підлягає вирішенню відповідно ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення, то на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1812,31 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (9090,00 / 12 150,00 х 2422,40 = 1812,31 грн).
На підставі наведеного та керуючись статтями 41, 55 Конституції України, статтями 15, 16, 205, 207, 525-530, 610, 626, 628, 629, 638, 639, 1054-1056-1 Цивільного кодексу України, статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-84, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 09.10.2024-100000717 від 09.10.2024 у розмірі 9090 (дев'ять тисяч дев'яносто) гривень 00 копійок, з яких: 4500 (чотири тисячі п'ятсот) гривень 00 копійок становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 4185 (чотири тисячі сто вісімдесят п'ять) гривень 00 копійок становить заборгованість за нарахованими процентами, 405 (чотириста п'ять) гривень 00 копійок становить заборгованість за комісією.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 1812 (одна тисяча вісімсот дванадцять) гривень 31 копійка.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (ІКЮО в ЄДРПОУ: 37356833; місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032).
Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Повне рішення суду складено 29.12.2025.
Головуюча суддя Турчин-Кукаріна І.В.