29 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 420/4892/25
адміністративне провадження № К/990/52830/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗТ», підприємства з іноземними інвестиціями «ВАЙТЕРРА Україна» про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надміру сплаченого податку на доходи,
Приватне товариство з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просило:
- визнати протиправними та скасувати рішення Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі великими платниками податків:
від 15 жовтня 2024 року №2386/6/34-00-04-02-02 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у загальному розмірі 9 734 597,63 грн;
від 16 жовтня 2024 року №2394/6/34-00-04-01-01 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 5 178 674,12 грн;
від 16 жовтня 2024 року №2395/6/34-00-04-01-01 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 5 044 876,71 грн;
від 16 жовтня 2024 року №2396/6/34-00-04-01-01 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 5 340 047,06 грн;
від 16 жовтня 2024 року №2397/6/34-00-04-01-01 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 5 143 506,35 грн;
від 16 жовтня 2024 року №2398/6/34-00-04-01-01 про відмову у поверненні суми надміру сплаченого податку з доходів нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 5 145 895,06 грн;
- стягнути з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України в м. Києві на користь приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» суми надміру сплаченого податку на доходи нерезидента із джерелом їх походження в Україні у загальному розмірі 25 852 999,30 грн шляхом перерахування на банківський рахунок підприємства з іноземними інвестиціями «ВАЙТЕРРА Україна»;
- стягнути з Державного бюджету через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області на користь приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» суми надміру сплаченого податку на доходи нерезидента із джерелом їх походження з України у розмірі 9 734 597,63 грн шляхом перерахування на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗТ».
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року позовну заяву задоволено частково. Суд визнав протиправною відмову Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків у поверненні Приватному товариству з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» сум надміру сплаченого податку з доходів нерезидента, які були оформлені листами від 15 жовтня 2024 року № 2386/6/34-00-04-02-02, а також від 16 жовтня 2024 року №2394/6/34-00-04-01-01, № 2395/6/34-00-04-01-01, № 2396/6/34-00-04-01-01, № 2397/6/34-00-04-01-01 та №2398/6/34-00-04-01-01.
Зобов'язав Південне міжрегіональне управління ДПС згідно зі статтею 103 Податкового кодексу України прийняти рішення про повернення надміру сплаченого податку, перерахувавши кошти на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗТ» (із направленням висновку до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області): за заявами від 13 вересня 2024 року на загальну суму 4 836 516,02 грн та за заявами від 23 вересня 2024 року на загальну суму 4 898 081,61 грн.
Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків зобов'язано прийняти рішення про повернення податку для перерахування на банківський рахунок Підприємства з іноземними інвестиціями «ВАЙТЕРРА Україна» (із направленням висновку до Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області): за заявами від 20 вересня 2024 року на суму 5 145 895,06 грн та 5 143 506,35 грн, а також за заявами від 23 вересня 2024 року на суми 5 044 876,71 грн, 5 178 674,12 грн та 5 340 047,06 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Додатковим рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року заяву представника позивача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу - задоволено частково.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 129 370,00 (сто двадцять дев'ять тисяч триста сімдесят) гривень. У стягненні решти судових витрат відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 червня 2025 року та додаткове рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 червня 2025 року залишено без змін.
30 вересня 2025 року до П'ятого апеляційного адміністративного суду надійшла заява позивача про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути з Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 104 040 гривень.
Визначена позивачем сума обрахована за подання відзивів на апеляційні скарги та відповіді на відзив Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві.
6 жовтня 2025 року від Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків надійшла заява, в якій відповідач просив зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, заявлену до стягнення в сумі 79 050,00 грн до 20 000,00 грн; відмовити позивачу у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, заявлену до стягнення в сумі 24 990,00 грн.
Додатковою постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на користь Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20 000,00 (двадцять тисяч) гривень. У стягненні решти судових витрат - відмовлено.
16 грудня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, у якій скаржник просить скасувати додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року в частині задоволених вимог та прийняти постанову, якою відмовити Приватному товариству з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» в задоволені заяви у повному обсязі.
За наслідками перевірки повторно поданої касаційної скарги на предмет відповідності вимогам, передбаченим статтями 328-330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддею-доповідачем встановлено, що у касаційній скарзі так і не викладені належним чином передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень та комп'ютерної програми «Діловодство спеціалізованого суду», заявник раніше вже реалізовував своє право на касаційне оскарження оскаржуваного судового рішення у цій справі. Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2025 року вже надавалися вичерпні, детальні роз'яснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати в частині визначення підстав, проте касаційна скарга була повернута скаржнику як така, що не містила підстав касаційного оскарження. Натомість, ці роз'яснення так і не були враховані скаржником при повторному зверненні.
Повторно подана касаційна скарга так і не усуває недоліків, на які було вказано Верховним Судом, додаткових переконливих обґрунтувань не містить. В решті її зміст дублює зміст тієї, яку вже було повернуто Судом.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Попередньою ухвалою Суд акцентував увагу касатора на невиконанні приписів процесуального закону та вимог Суду, що, однак не мало дієвих наслідків. Зазначене свідчить про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які надавалися йому Верховним Судом щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині визначення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Враховуючи вказане, недоцільним є повторне роз'яснення скаржникові, чому такі доводи є недостатніми для відкриття касаційного провадження.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом (пункти шостий, сьомий частини п'ятої цієї статті).
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо належного оформлення касаційної скарги.
Згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на те, що системний аналіз наведених норм законодавства свідчить, що заходи процесуального примусу вживаються судом у чітко визначених КАС України випадках і мають на меті спонукати певних осіб до дотримання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов'язків, припинення зловживання правами та/або запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.
При цьому, перелік дій, які підпадають під ознаки зловживання процесуальними правами, закріплений нормою частини другої статті 45 КАС України, проте, за будь-яких умов, визнання певних дій зловживанням процесуальними правами здійснює виключно суд, керуючись власним розсудом та виходячи з конкретних обставин справи.
Суд наголошує, що особа, зацікавлена у поданні касаційної скарги, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, використовувати у повному обсязі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України .
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на додаткову постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Приватного товариства з обмеженою відповідальністю «РЕНЕСКО Б.В.» до Південного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків, Головного управління Державної казначейської служби України в м. Києві, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, за участю третіх осіб: Товариства з обмеженою відповідальністю «ІЗТ», підприємства з іноземними інвестиціями «ВАЙТЕРРА Україна» про визнання протиправними та скасування рішень, стягнення надміру сплаченого податку на доходи повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська