Справа № 320/28718/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В.
29 грудня 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Комісії з розгляду відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення,-
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у оформленні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (на особливий період), оформленого повідомленням № 586 від 05.05.2025, та протокол Комісії з розгляду відстрочок ІНФОРМАЦІЯ_1 № 0505-2025, на підставі якого було оформлено повідомлення № 586 від 05.05.2025 та зобов'язати Комісію з розгляду відстрочок ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення, яким надати ОСОБА_1 відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 перевірити перебування військовозобов'язаного ОСОБА_1 на військовому обліку, родинні зв'язки військовозобов'язаного та його матері, яку відповідно до законодавства зобов'язаний утримувати військовозобов'язаний або за якою здійснює постійний догляд, наявність інших осіб, місце проживання яких задекларовано/зареєстровано за адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання військовозобов'язаного або особи, яка перебуває на утриманні або потребує постійного догляду, з використанням відомостей Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, Державного реєстру актів цивільного стану громадян, інших інформаційних систем, реєстрів та баз даних, у тому числі шляхом інформаційного обміну.
В подальшому позивачем до Київського окружного адміністративного суду було подано заяву про забезпечення позову, в якій заявник просить забезпечити позов шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_2 вчиняти дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що у заяві про забезпечення позову не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на очевидну небезпеку заподіянню шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також не наведено жодних доказів на підтвердження того, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та винести нове рішення, яким задовольнити заяву по забезпечення адміністративного позову. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що незабезпечення позову до завершення розгляду судом адміністративного позову по суті, може унеможливити виконання рішення суду в цій справі, у разі ухвалення його на користь позивача, та ефективний захист та поновлення його порушених прав та законних інтересів, за захистом яких він звернувся до суду.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню.
Згідно зі ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 є військовозобов'язаним і перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується інформацією в Військово-обліковому документі №131020231320252600619.
Позивач не переховується від ІНФОРМАЦІЯ_7 , пройшов медичний огляд ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_1 , мав тричі поспіль оформлену відстрочку від призову під час мобілізації за п. 13 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
01.05.2025 позивач, маючи право на відстрочку від призову під час мобілізації, оскільки його матір ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , має 1 групу інвалідності та потребує стороннього постійного догляду, який здійснює її син ОСОБА_1 , звернувся повторно до Комісії з розгляду відстрочок від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_2 .
29.05.2025 у зв'язку з тим, що тривалий час відстрочка від призову не з'явилась в застосунку Резерв+, позивач вирішив звернутися до відповідача з метою отримання результату розгляду заяви на відстрочку від призову.
29.05.2025 позивач від відповідача отримав повідомлення №856 від 05.05.2025, у якому було вказано, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , протоколом від 05.05.2025 № 0505-25 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та повідомила, що ОСОБА_1 підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах.
Причина відмови: заявнику відмовлено у відстрочці від мобілізації, оскільки встановлено наявність інших осіб, які є не військовозобов'язаними та відповідно до закону зобов'язані утримувати особу з інвалідністю, а також заявник не підтвердив факт неможливості здійснення такою особою утримання особи з інвалідністю, як того вимагає пункт 13 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Позивачу не відомо кого з інших осіб виявив відповідач, що стало підставою для відмову у оформленні відстрочки від призову.
Позивач заявляє, що у його матері народилось двоє дітей: він і його сестра. Його рідна сестра померла в 2014 році (копія свідоцтва надається і також була долучена до заяви на оформлення відстрочки), батько позивача - чоловік матері також помер і тому позивач є єдиним сином і також особою 1 лінії споріднення, який утримує та здійснює догляд за своєю хворою матір'ю.
Вище вказану відмову в наданні відстрочки позивач вважає незаконною, такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому оскаржує її до адміністративного суду шляхом звернення з позовною заявою в цій справі.
Крім того, саме з 29.05.2025 у позивача в застосунку Резерв + з'явилась червона стрічка і інформація, що він перебуває в розшуку ТЦК та СП.
А також надійшла повістка від ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій визначено явитися до ІНФОРМАЦІЯ_1 на 11.06.2025.
Позивач пройшов військово-лікарську комісію 08.11.2024, яка є чинною на момент звернення останнього з заявою про забезпечення позову.
Наступним етапом має бути вручення повістки щодо призову його на військову службу під час мобілізації та відправлення до місць проходження військової служби.
Тому позивач вважає, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до його мобілізації і як наслідок змінить статус з військовозобов'язаного на військовослужбовця, що в свою чергу унеможливить реалізацію його права на відстрочку, а також виконання рішення суду й визнання процедури мобілізації незаконною.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Положеннями ст. 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Ухвалу про забезпечення позову постановляє суд першої інстанції, а якщо розпочато апеляційне провадження, то таку ухвалу може постановити суд апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини першої та частиною другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Відтак, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, або захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, суд може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії індивідуального акта.
При вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі. Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням позивача.
Із вищенаведеного випливає, що, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.
Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Міністрів Ради Європи від 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акту може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами. І якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акту. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Подібні висновки були висловлені Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та в подальшому підтримані у постановах від 01.06.2022 у справі №580/5656/21, від 18.05.2023 у справі №500/4200/22, від 21.02.2024 у справі №420/11311/23.
Отже, забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій, рішень суб'єкта владних повноважень, що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.
Також, Рекомендаціями № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах передбачено, що у випадку, коли у провадженні суду знаходиться позов проти адміністративного акту, і цей суд ще не виніс стосовно нього свого рішення, заявник може вимагати від цього суду або від іншого компетентного судового органу вжити заходів тимчасового захисту стосовно цього адміністративного акта. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Заходи тимчасового захисту, про вжиття яких розпорядився правоможний суд, можуть мати форму повного або часткового призупинення виконання адміністративного акта, повного або часткового відновлення ситуації, яка існувала на момент прийняття цього адміністративного акта або після його прийняття, а також покладення судом, згідно з його повноваженнями, відповідного обов'язку на адміністративний орган влади.
Рекомендація закликає держави члени дотримуватись у своєму праві та практиці принципів, які застосовуються до тимчасового судового захисту стосовно адміністративних актів.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову є, зокрема, протиправність дій та бездіяльність відповідачів, щодо не надання позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
В заяві про забезпечення позову заявник просив заборонити ІНФОРМАЦІЯ_9 вчиняти дії, спрямовані на мобілізацію та призов на військову службу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
При цьому, на підтвердження наявності реальної небезпеки неможливості подальшого відновлення своїх прав у випадку задоволення позову, позивач надав відповідні докази, зокрема, повістку ІНФОРМАЦІЯ_10 від 01.06.2025 №3719093, якою ОСОБА_1 приписано з'явитися 11.06.2025 о 09:00 год. до ІНФОРМАЦІЯ_10 для уточнення даних.
Також, заявник подав інформацію з Резерв +, відповідно до якої позивач з 30.05.2025 перебуває у розшуку ТЦК.
Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги характер спірних правовідносин, зміст заяви позивача про забезпечення позову та предмет позову, колегія суддів дійшла висновку, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком лише відтермінування мобілізації позивача, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас, невжиття таких заходів може спричинити для позивача негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв'язку з чим захист прав, свобод та інтересів позивача за захистом яких він звернувся до суду, буде істотно ускладнений.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 160/2592/23, згідно з якими процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулась, а визнання процедури протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
В контексті цього, варто зазначити, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожному гарантується ефективний засіб юридичного захисту у разі порушення його прав.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах M.S.S. v. Belgium and Greece, § 290; Conka v. Belgium, § 75) неодноразово наголошено: засіб захисту має бути не лише формально доступним, але і ефективним за наслідками, тобто спроможним попередити або усунути порушення прав, а не лише констатувати його після того, як шкода вже настала.
Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, запропоновані позивачем заходи забезпечення позову є співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Застосовуючи заходи забезпечення позову судом не розглядається питання правомірності заявлених позовних вимог і наявності обставин, як підстав для задоволення позову. У даному випадку судом встановлюється саме існування спору між сторонами та обрано адекватні заходи забезпечення позову, які будуть діяти до моменту вступу в законну силу судового рішення у справі.
Наведені обставини свідчать про наявність підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_9 , вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відносно ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням в даній адміністративній справі.
З урахуванням вищевикладеного та встановлених судом фактичних обставин, колегія суддів дійшла висновку, що для належного захисту прав позивача, його заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Згідно з ч.3 ст.156 КАС України особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.
В силу п.4 ч.2 ст.149 КАС України невиконання ухвали про забезпечення позову може бути підставою для постановлення ухвали про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено при неповному з'ясуванні обставин справи та з помилковим застосуванням норм процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, заява позивача про забезпечення позову задоволенню.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Заборонити ІНФОРМАЦІЯ_6 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) вчиняти дії щодо призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відносно ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), ІНФОРМАЦІЯ_5 до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №320/28718/25.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 29.12.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова