Справа № 640/8952/21 Суддя (судді) першої інстанції: Келеберда В.І.
29 грудня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Василенка Я.М.,
Кузьменка В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 28 листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась ОСОБА_1 з позовом до Апарату Верховної Ради України, в якому просила суд:
визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 04.05.1999 по 26.11.2016;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 04.05.1999 по 26.11.2016;
зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 25.05.2020 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 15.06.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 01.11.2013 по день фактичного розрахунку, з 26.11.2016 по день фактичного розрахунку;
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2021 відкрито провадження у справі №640/8952/21 та ухвалено здійснювати розгляд справи одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначила про те, що відповідачем протиправно не виплачено компенсацію за невикористану відпустку при звільненні, оскільки така компенсація є частиною заробітної плати і належить до сум, що підлягають виплаті у день звільнення.
Відповідач у письмових запереченнях та відзиві на позов зазначив про незгоду із заявленими позовними вимогами мотивуючи тим, що Апарат ВРУ не має законних підстав для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України, оскільки повну відповідальність за здійснення розподілу фонду оплати праці своїх помічників-консультантів несуть народні депутати України.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року задоволено позов повністю.
Визнано протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо відмови у нарахуванні та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 04.05.1999 по 26.11.2016.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 04.05.1999 по 26.11.2016.
Зобов'язано Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 25.05.2020 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 15.06.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 01.11.2013 по день фактичного розрахунку, з 26.11.2016 по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05 червня 2024 року виправлено описку у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у справі № 640/8952/21.
У тексті рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року у справі № 640/8952/21, у вступній, описовій та резолютивній його частинах зазначено правильно прізвище позивача ОСОБА_1 , замість « ОСОБА_2 ».
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, Апарат Верховної Ради України подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2025 поновлено строк на звернення до суду з апеляційною скаргою, відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду в порядку письмового провадження.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2025 витребувано у Апарату Верховної Ради України докази та пояснення, якими підтверджується кількість днів передбаченої законом щорічної відпустки ОСОБА_1 за період роботи з 04.05.1999 по 26.11.2016 у розрізі за кожний календарниий рік, а також кількість невикористаних нею днів щорічної відпустки за вказаний період у розрізі за кожний календарний рік, у строк, до 28.11.2025. Оголошено по справі перерву до 03.12.2025. Продовжено строк розгляду апеляційної скарги.
Оскільки апелянтгом у встановлений судом строк не було отримано копію вказаної ухвали, 26.12.2025 до суду надано пояснення по справі.
Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Апарату Верховної Ради України не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 870 від 19.05.1999, ОСОБА_1 було зараховано з 04.05.1999 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень, присвоєно 7 ранг державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 200 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 04.05.1999 та заяви ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 698 від 21.04.2000, ОСОБА_1 було увільнено з 25.04.2000 від обов'язків помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.04.2000.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 1155 від 13.06.2000, ОСОБА_1 було зараховано з 01.06.2000 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень, встановлено заробітну плату в сумі 260 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 09.06.2000 та заяви ОСОБА_1 від 30.05.2000.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 856 від 07.05.2002, помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 14.05.2002, у тому числі і ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 1132 від 29.05.2002, ОСОБА_1 було зараховано з 15.05.2002 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень, встановлено заробітну плату в сумі 1020 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 15.05.2002 р. та заяви ОСОБА_1 від 15.05.2002.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №2063 від 08.07.2003, ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 15.07.2003 по 13.08.2003.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №2042 від 05.07.2004, ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 10.07.2004 по 08.08.2004.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №3513 від 08.07.2005, ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 18.07.2005 по 16.08.2005.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1340 від 19.05.2006, помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 25.05.2006, у тому числі і ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 1654 від 06.06.2006 ОСОБА_1 , було зараховано з 26.05.2006 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 26.04.2006 та заяви ОСОБА_1 від 16.05.2006.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 3639 від 16.06.2007, помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено достроково, увільнено із займаних посад 15.06.2007, у тому числі і ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 732 від 24.01.2008 ОСОБА_1 , було зараховано з 16.01.2008 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 600 грн. на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5. від 16.01.2008 та заяви ОСОБА_1 від 15.01.2008.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України 7466 від 18.07.2008, ОСОБА_1 перебувала у черговій щорічній основній з відпустці тривалістю 30 календарних днів з 28.07.2008 по 27.08.2008.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 3507 від 13.07.2009, ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 16.07.2009 по 14.08.2009.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №4108 від 07.07.2010, ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 12.07.2010 по 10.08.2010.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №3612 від 06.07.2011, ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 11.07.2011 по 09.08.2011.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №3023 від 05.07.2012, ОСОБА_1 перебувала у щорічній основній відпустці тривалістю 24 календарних дні з 16.07.2012 по 08.08.2012.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5205, помічників-консультантів народних депутатів України VI скликання, повноваження яких припинено, увільнено з займаних посад 12.12.2012 у зв'язку із закінченням строку трудового договору. У Розпорядженні також зазначено: провести виплату компенсації за невикористані дні та додаткові відпустки в межах наявної економії фонду оплати праці народного депутата України, зокрема, ОСОБА_1 станом на 12.12.2012 було використано 3 календарних дні основної щорічної відпустки.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 8581 від 14.10.2013, ОСОБА_1 було зараховано з 01.10.2013 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_6 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 3000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 01.10.2013 та заяви ОСОБА_1 від 30.09.2013.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради № 9323 від 19.11.2013, ОСОБА_1 було звільнено 01.11.2013 з посади помічника-консультанта одного депутата України ОСОБА_6 за власним бажанням, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_6 від 12.11.2013 та заяви ОСОБА_1 від 01.11.2013. У Розпорядженні зазначено: Відділу бухгалтерського обліку, фінансів, планування та контролю Управління справами ату Верховної Ради України провести виплату компенсації за 2,5 календарних днів невикористаної основної відпустки у межах фонду, встановленого народному депутату України ОСОБА_6 для оплати праці помічників-консультантів відповідно до статті 34 Закону України «Про статус народного депутата України».
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради 1692-к від 11.05.2016, ОСОБА_1 було зараховано з 27.05.2016 на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час її депутатських повноважень без поширення дії Закону України «Про державну службу», встановлено заробітну плату в сумі 2000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 20.05.2016 та заяви ОСОБА_1 від 27.05.2016.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради № 3500-к від 24.11.2016, ОСОБА_1 було звільнено 25.11.2016 з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 за угодою сторін, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 23.11.2016 та заяви ОСОБА_1 від 25.11.2016.
Відповідно до книги № 2 обліку руху трудових книжок і вкладишів до них помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання ОСОБА_1 отримала трудову книжку 04.01.2017.
Як зазначено у листі Управління справами Апарату Верховної Ради України №15/14-2021/152794 від 07.05.2021:
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України III скликання ОСОБА_3 . 25.04.2000 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 29,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за квітень 2000 наявна в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України VI скликання ОСОБА_3 . 25.05.2006 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 30 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за травень 2006 наявна в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України V скликання ОСОБА_3 . 15.06.2007 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 31,5 календарні днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія особового рахунку ОСОБА_1 за 2007 рік наявна в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України VI скликання ОСОБА_5 . 12.12.2012 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 3 календарні дні щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за грудень 2012 наявний в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України VII скликання ОСОБА_6 . 01.11.2013. ОСОБА_1 виплачена компенсація за 2,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за листопад 2013 наявна в матеріалах справи).
Наведене зумовило на звернення до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".
Судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що позивача на посаду помічника-консультанта народного депутата та звільняв із займаної посади Апарат Верховної Ради України.
Таким чином, на переконання суду першої інстанції, враховуючи, що позивача прийнято на посаду та звільнено з посади помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, позивач перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України.
Як виснував суд першої інстанції, виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, відноситься до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Як зазначив суд, посилання відповідача на те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України є необґрунтованими.
Суд також не прийняв до уваги посилання відповідача на відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Враховуючи викладене, суд дійшов до висновку, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації.
На переконання суду, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статті 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача про те, що позовні вимоги щодо виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 25.05.2020 по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 по день фактичного розрахунку, з 15.06.2007 по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 по день фактичного розрахунку, з 01.11.2013 по день фактичного розрахунку, з 26.11.2016 по день фактичного розрахунку, є майновими, оскільки позивачем не визначено розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки. Вказаний розмір не підлягає обчисленню і судом.
Натомість, апелянт вважає вказані висновки суду необґрунтованими та помилковими, оскільки:
- позивачка не була працівником Апарату Верховної Ради України, а перебувала у трудових відносинах із народними депутатами України, і всі виплати, які виникли з таких трудових правовідносин, в тому числі грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, здійснюються виключно з загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України, розмір якого щорічно встановлюється Верховною Радою України;
- суд не врахував виплату грошової компенсації 29,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки за 2000 рік, 30 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки за 2006 рік; 31,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки за 2007 рік; 3 календарні дні за 2012 рік; 3 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки за 2013 рік; що призвело до неправильного визначення кількості днів невикористаної позивачкою відпустки;
- судом першої інстанції не було визначено конкретний розмір грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки позивача, що фактично зробило неможливим правильне встановлення суми відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України, передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Згідно з частиною третьою статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про статус народного депутата України", затверджено Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затверджене постановою Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР (далі по тексту - Положення).
Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення, помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Відповідно до частини другої статті 2.2 Положення, на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно із статтями 3.1, 3.2 Положення, персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Відповідно до статті 4.1 Положення, розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За змістом частини першої та третьої статті 4.4 Положення, помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки".
Слід наголосити на тому, що за загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі, з огляду на що, суд першої інстанції доцільно зауважив, що до правовідносин у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню саме норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".
Так, згідно з частиною третьою статті 2 Закону України "Про відпустки", право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до положень частини першої, четвертої статті 24 Закону України "Про відпустки", у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Аналогічні положення містить також частина перша, четверта статті 83 Кодексу законів про працю України.
Статтею 3 Закону України "Про відпустки", передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.
У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Слід зауважити, що підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення з посади, при цьому, виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з роботи, є однією із основних державних соціальних гарантій, закріпленою на законодавчому рівні нормами Закону України "Про відпустки" та Кодексу законів про працю України та не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці.
Згідно з пунктом першим розділу І Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року №769 (далі по тексту - Положення №769), Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами першим та другим пункту 10 Положення № 769, передбачено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Судом першої інстанції було досліджено та встановлено, що позивача на посаду помічника-консультанта народного депутата та звільняв із займаної посади Апарат Верховної Ради України, а отже, позивач перебувала у трудових відносинах саме з Апаратом Верховної Ради України, а не з народними депутатами України Верховної Ради України, тому виплата грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади, відноситься саме до видатків Апарату Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України. Наведений висновок свідчить про помилковість доводів апелянта про те, що роботодавцем по відношенню до помічника-консультанта народного депутата України є народний депутат України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України. Також, колегія суддів вважає помилковим зазначення відсутність фонду оплати праці та бюджетних призначень на здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України, як на підставу для невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України, оскільки відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для не нарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції по суті спору про те, що невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки підлягають компенсації, при цьому, в даному випадку, визначення конкретної суми, що підлягає до виплати до задоволення не підлягає, оскільки спір стосується не розміру суми компенсації, а взагалі права позивача на її отримання. При цьому, з наданих на виконання вимог ухвали суду додаткових пояснень слідує, що у відповідача наявна інформація та первинні документи щодо кількості днів невикористаної позивачем відпустки та не компенсованих при звільнення з посади, що є дискрецією роботодавця щодо кількості днів компенсації та нарахування відповідних сум.
Колегією суддів враховується надана у додаткових поясненнях відповідача інформація про часткову компенсацію позивачу днів щорічної відпустки за спірні періоди, проте вказані періоди не були закриті у повному обсязі, з огляду на що, до нарахування та виплати підлягають саме дні, що не були компенсовані, що також лежить у площині дискреції відповідача.
Оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці помічників-консультантів народного депутата України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, тому суд дійшов висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексів законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення.
Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України, встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Частиною першою статті 94 Кодексу законів про працю України, передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Тож, компенсація за невикористану щорічну основну відпустку, відноситься до складової додаткової заробітної плати, виплату якої власник або уповноважений ним орган повинен здійснити в день звільнення працівника. Як було встановлено судом першої інстанції, позивачці у день звільнення підлягала компенсація за невикористані дні відпустки, проте всі невикористані дні відпустки не були компенсовані, що давало суду першої інстанції для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачці компенсації за невикористану відпустку в день її звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню, при цьому, Апарат Верховної Ради України, здійснює повноваження щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку самостійно. Тобто, відповідач має здійснити відповідні нарахування, провести їх виплату, а особа, якій здійснено такі виплати, у випадку не згоди із їх сумою (розрахунком) не обмежена в реалізації захисту свого порушеного права.
З вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції, про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують докази, досліджені та перевірені в суді першої інстанції та не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному рішенні.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.
Отже, при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всі вимоги законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 243, 244, 311, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Апарату Верховної Ради України - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 листопада 2022 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді Я.М. Василенко
В.В. Кузьменко