П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
29 грудня 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/25479/25
Головуючий в 1 інстанції: Бутенко А.В.
Дата і місце ухвалення: 08.10.2025р., м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Бойка А.В.,
суддів : Єщенка О.В.,
Шевчук О.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
В липні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) стосовно несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 ;
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) сплатити на користь ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 03.07.2025р. по 17.07.2025р. включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо своєчасного остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Стягнуто з НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2025р. по 17.07.2025р. в сумі 11898,64 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 08.10.2025р., з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
В своїй скарзі апелянт зазначає, що служба у Держприкордонслужбі є державною службою особливого характеру, а не являється працею за трудовим договором. Нормативно-правовими актами, якими затверджено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, не передбачені підстави для нарахування та виплати середнього заробітку військовослужбовцям Держприкордонслужби за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку. А відтак, судом першої інстанції необґрунтовано застосовано до спірних правовідносин положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Також, апелянт посилається на те, що виплата індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для проведення виплати середнього заробітку в розумінні переліку підстав, визначеного у Порядку №100. Поняття «заробітна плата (грошове забезпечення)» та «середній заробіток за час затримки» не є тотожними.
Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що враховуючи правомірність звільнення позивача та відсутність його поновлення на посаді, своєчасність виплати грошового забезпечення, доводи позивача в частині виплати середнього заробітку за час затримки виплати індексації грошового забезпечення є безпідставними.
Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у НОМЕР_1 прикордонному загоні (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України.
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №492-ОС від 25 червня 2025 року позивача звільнено з військової служби у відставку згідно з підпунктом «б» (за станом здоров'я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Наказом начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №516-ОС від 02.07.2025р. позивача виключено із списків особового складу загону та знято з усіх видів забезпечення з 01.07.2025р.
Відповідно до архівної відомості за період з січня 2025 року по липень 2025 року, позивачу у липні нараховано грошове забезпечення у розмірі 170946,27 грн.
04.07.2025р. позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 із заявою про виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Військова частина НОМЕР_2 у листі від 13.07.2025р. повідомила, що виплата буде здійснена у найближчий час після надходження бюджетних асигнувань згідно плану асигнувань загального фонду бюджету на 2025 рік військової частини НОМЕР_2 .
10.07.2025р. позивачу на рахунок зараховано заробітну плату у розмірі 170946,27 грн. (грошове забезпечення)
17.07.2025р. позивачу на рахунок зараховано заробітну плату у розмірі 43715,35 грн. (компенсація за речове майно).
Тобто, фактичним днем остаточного розрахунку з позивачем при звільненні є 17.07.2025р.
Стверджуючи, що військова частина НОМЕР_2 допустила порушення строків розрахунку при звільненні, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду про нарахування та виплату на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, визнав обґрунтованими доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні. За висновками суду, на підставі ст.117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за затримку повного розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто за період з 01.07.2025р. по 17.07.2025р.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Спір у цій справі виник у зв'язку із виплатою на користь позивача (військовослужбовця) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Відповідно до приписів абзацу 1 статті 3 Кодексу законів про працю України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно із статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020р. у справі №816/1640/17, від 16.07.2020р. у справі №400/2884/18.
Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України.
Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у вказаній постанові зазначено, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Після постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, викладена в ній позиція (зокрема, щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).
Згідно статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу передбачена відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні
Зокрема, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Як вже зазначалось вище та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 з 01.07.2025р., однак розрахунок при звільненні з ним проведено відповідачем 17.07.2025р.
Отже, відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України. У період з 01.07.2025р. по 17.07.2025р. має місце затримка розрахунку при звільненні, виплата середнього заробітку за яку чинною редакцією статті 117 КЗпП України обмежена шістьма місяцями.
Апелянт не заперечує в поданій ним скарзі здійснених судом розрахунків суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 за затримку розрахунку при звільненні.
У відповідній частині рішення суду першої інстанції позивачем не оскаржено.
Апелянт стверджує, що порушення строків виплати індексації грошового забезпечення не є правовою підставою для стягнення на користь позивача середнього заробітку за нормами ст.ст.116, 177 КЗпП України.
Колегія суддів не приймає до уваги такі посилання апелянта, оскільки у спірних правовідносинах не мало місця порушення строків виплати індексації грошового забезпечення, про що свідчить наявна в матеріалах справи архівна відомість за період з січня 2025 року по липень 2025 року.
На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст. ст. 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач: А.В. Бойко
Суддя: О.В. Єщенко
Суддя: О.А. Шевчук