29 грудня 2025 року м. Дніпросправа № 160/23836/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Добродняк І.Ю., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року (суддя Турова О.М.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 29.08.2023 №046150013260 щодо відмови у призначенні пільгової пенсії ОСОБА_1 з 22.08.2023;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 по Списку №1 період з 29.03.1999 по 01.08.1999 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №1451-1289 від 27.07.2023;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пільгову пенсію по Списку №1 відповідно до п. «а» ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 22.08.2023.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 22.08.2023 ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, на момент звернення вона досягла 47-річного віку, її загальний стаж роботи становив 52 роки 3 місяці 11 днів, з яких 24 роки 8 місяців 9 днів складав пільговий стаж за Списком №1, що дає позивачеві право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015р. № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ). Але за наслідками розгляду її заяви та доданих до неї документів ГУ ПФУ у м. Києві прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії у зв'язку із недосягненням ОСОБА_1 необхідного віку (50 років), визначеного положеннями п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017р. №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон №2148-VIII). Позивач вважає, що пенсійний орган при розгляді її заяви про призначення пенсії мав врахувати рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020р. у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до статті 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, що свідчить про помилковість висновку ГУ ПФУ у м. Києві про недосягнення нею необхідного віку для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №. Крім цього в спірному рішенні зазначено, що до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 не зараховано період роботи з 29.03.1999 по 01.08.1999 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №1451-1289 від 27.07.2023, оскільки наявна перерва між атестацією робочих місць. Але позивач вважає, що нею було дотримано всіх вимог, яких вимагає закон, для призначення їй пільгової пенсії за Списком №1, а саме серед інших документів нею надано відповідні уточнюючи довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», а також відповідні накази про атестацію її робочого місця, які органом пенсійного фонду безпідставно не прийнято до уваги та не вжито будь-яких дій спрямованих на витребування необхідних документів від установи та підприємства де працював позивач, з метою об'єктивного та повного з'ясування необхідних та спірних відомостей. З урахуванням зазначеного позивач вважає, що відповідач - ГУ ПФУ у м. Києві діяв не на підставі, не в межах та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, що, в свою чергу, призвело до прийняття ним необґрунтованого та протиправного рішення та зумовило звернення позивача до суду із цим позовом за захистом свого порушеного права. Враховуючи наведене спірне рішення є протиправним та належить до скасування, спірний період роботи підлягає зарахуванню до її пільгового стажу оскільки наявні усі необхідні для цього підтверджуючі документи.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.10.2023 у справі №160/23836/23 позовні вимоги задоволені частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в м. Києві від 29.08.2023 №046150013260 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №; зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 22.08.2023 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Зобов'язано ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу роботи за Списком №1 період її роботи з 29.03.1999 по 01.08.1999.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ГУ ПФУ у м. Києві, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржником зазначено, що відповідно до наданих позивачем документів її загальний страховий стаж становить 52 роки 3 місяці 11 днів, пільговий стаж за Списком №1 складає 24 роки 8 місяців 9 днів, до пільгового стажу не зараховано період роботи з 29.03.1999 по 01.08.1999 внаслідок наявної перерви між атестаціями робочого місця, на момент звернення з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 вік позивача становить 47 років, що свідчить про недосягнення нею визначеного законом віку про призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1- 50 рокі, і саме за цих підставі позивачу правомірно відмовлено в призначенні такої пенсії рішенням від 29.08.2023р. №046150013260
У відзиві на апеляційну скаргу позивачка просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась 22.08.2023 до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено структурний підрозділ органу, що призначає пенсію ГУ ПФУ у м. Київі, який уповноважений розглянути подану заяву ОСОБА_1 .
Розглянувши заяву та додані до неї документи ГУ ПФУ в м. Київі прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії від 29.08.2023 №046150013260 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 у зв'язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з ч.2 ст. 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становить 50 років, тоді як вік ОСОБА_1 лише 47 років, що є недостатнім.
Також у вищезазначеному рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить - 52 роки 3 місяці 11 днів, з яких 24 роки 8 місяців 9 днів - пільговий стаж роботи за Списком №1, при цьому, ОСОБА_1 відмовлено у зарахуванні до її пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 29.03.1999 по 01.08.1999 відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №1451-1289 від 27.07.2023, оскільки наявна перерва між атестаціями робочих місць.
Вважаючи вищезазначене рішення протиправним та безпідставним, позивач, з метою захисту своїх порушених прав, звернулася із цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
У розумінні абз. 22 ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.
Законом №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017.
Отже, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015р. та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003р. у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017р..
Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015р. №213-VIII.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 р. на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином з вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017р.
Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 49 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції , що у спірних відносинах
перевага у правозастосуванні надається найбільш сприятливому для заявника - позивача у справі закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020р..
При цьому колегія суддів вважає за доцільне акцентувати увагу на тому, що такий висновок відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.11.2021р. у зразковій справі №360/3611/20, оскільки у цьому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах та зазначив, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному, а таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», тому у цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020р у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19.02.2020р. у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Приймаючи до уваги вищенаведене та враховуючи, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 - 22.08.2023р., позивач - ОСОБА_1 , досягла 47 років, доводи відповідача про відсутність необхідного пенсійного віку на момент її звернення з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є безпідставними, що свідчить про необґрунтованість та протиправність прийнятого відповідачем у справі рішення від 29.08.2023р. №046150013260, яке є предметом оскарження у справі, та у свою чергу є підставо. для скасування такого рішення суб'єкта владних повноважень.
Під час розгляду цієї справи встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії та доданих до неї документів ГУ ПФУ в м. Києві враховано ОСОБА_1 страховий стаж - 52 роки 3 місяці 11 днів, з яких 24 роки 8 місяців 9 днів - пільговий стаж роботи за Списком №1, що у розумінні приписів пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020., є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, водночас рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 29.08.2023р. №046150013260 відмовлено у зарахуванні позивачу до пільгового стажу роботи за Списком №1 періоду роботи з 29.03.1999р. по 01.08.1999р. відповідно до довідки ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» №1451-1289 від 27.07.2023р., з огляду на наявну перерву між атестаціями робочих місць, за цей період.
Статтею 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991р. № 1788-ХІІ передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявності трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року (далі Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом для призначення пенсії на пільгових умовах є трудова книжка, а надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки або відсутності у ній необхідних записів, які визначають право на пенсійне забезпечення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 року у справі №234/13910/17 та від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17.
Відповідно до пункту 3 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005р. № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за № 1451/11731 (далі - Порядок № 383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи.
До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992р.та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992р..
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637.
Сукупний аналіз вищенаведених норм дає можливість зробити висновок про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а у разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З наданої суду ксерокопії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 11.04.1994, а також трудової книжки серії НОМЕР_2 від 07.12.2004, позивач - ОСОБА_1 працювала в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Кріворіжсталь» та з 01.05.1998р. переведена апаратником виробництва малотоннажної продукції 4 розрядку цеху улавлювання (розпорядження №39 від 18.05.1998), а в подальшому 01.01.2000 у зв'язку зі зміною у штатному розкладі переведена апаратником виробництва малотоннажної продукції 4 розрядку цеху управління (розпорядження №75 від 13.07.2000), отже у спірний період з 29.03.1999 по 01.08.1999 позивач працювала на посаді «аппартником виробництва малотоннажної продукції 4 розрядку» в Криворізькому державному гірничо-металургійному комбінаті «Кріворіжсталь».
Відповідно до уточнюючої довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг», №1451-1289 від 27.07.2023 ОСОБА_1 працювала, зокрема, в цеху уловлювання, виробництво: коксохімічне виробництво у період з 01.05.1998р. по 15.01.2003 - апаратником виробництва малотоннажних продуктів, зайнятим у виробництві продуктів з наявністю у повітрі робочої зони шкідливих речовин 1 або 2 класу небезпеки, а також канцерогенів, що передбачено Списком №l розділом IV, підрозділом 2а, позицією 1040200а-10065, згідно зі Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162.
Також у вищезазначеній довідці зазначено, що атестацію робочих підтверджено: наказом №189 від 29.03.1994, розпорядженням №393 від 02.08.1999, наказом №417 від 20.03.2000, наказом №300 від 18.04.2005, наказом №349 від 02.04.2010, наказом №347 від 30.03.2015, наказом №315 від 30.03.2020.
ГУ ПФУ у м. Києві, в якості підстави для відмови у зарахуванні до пільгового стажу за Списком №1 спірного періоду роботи позивача з 29.03.1999 по 01.08.1999 зазначено, що наявна перерва між атестаціями робочих місць, оскільки відповідно до наказу №189 від 29.03.1994, 5-ти річна дія якого закінчується 29.03.1999, водночас наступна атестація була проведена лише 02.08.1999, що підтверджується Наказом №393 від 02.08.1999, а отже існує перерва між атестацією робочого місяця з 29.03.1999р. по 01.08.1999, але судом встановлено, та підтверджено наявними належними доказами що у міжатестаційний період з 29.03.1999 по 01.08.1999р. ОСОБА_1 працювала у в цеху уловлювання, виробництво: коксохімічне виробництво апаратником виробництва малотоннажних продуктів, зайнятим у виробництві продуктів з наявністю у повітрі робочої зони шкідливих речовин 1 або 2 класу небезпеки, а також канцерогенів, що передбачено Списком №l розділом IV, підрозділом 2а, позицією 1040200а-10065, згідно зі Списками, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162, при цьому цю посаду позивач обіймала, як до закінчення попередньої атестації (проведеної згідно з наказом від наказом №189 від 29.03.1994), так і після проведення наступної (згідно з розпорядженням №393 від 02.08.1999), а саме в оспорюваний період, тоді як відповідачем під час розгляду цієї справи судом не спростовано ті обставини, що жодних змін в організації роботи за робочим місцем позивача, змін у назві професії, колі службових обов'язків з моменту попередньої атестації до повторних атестацій (у межатестаційний період) не відбувалось.
При цьому колегія суддів критично ставиться до означеної позиції ГУ ПФУ у м. Києві оскільки на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці з огляду на те, що обов'язок щодо проведення атестації робочих місць, яка проводиться згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01.8.1992р. №422 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41, законодавцем покладено на керівників підприємств, і непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник..
Вищенаведений висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а.
При цьому колегія суддів вважає за недохідне акцентувати увагу на тому, що правова позиція щодо необхідності включення до пільгового стажу періоду роботи на посадах, що надають право на призначення пенсії на пільгових умовах, у випадках порушення термінів проведення чергової атестації підприємством-роботодавцем неодноразово висвітлювалась Верховним Судом, а саме у постановах від 16.09.2021р. у справі №21-307а14, від 21.02.2018р. у справі №352/547/16-а (К/9901/20098/18) та від 03.05.2018 у справі № 352/1840/14-а (К/9901/5403/18).
Отже з урахуванням вищенаведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність не зарахування ГУ ПФУ у м. Києві до пільгового стажу позивача за Списком №1 періоду роботи ОСОБА_1 з 29.03.1999 по 01.08.1999 з причини не проведення атестації робочих місць.
Відтак колегія суддів вважає, що прийняте відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії, що ґрунтується на недосягненні необхідного віку для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та не зарахуванні (невизнанні) частини наявного у позивача пільгового стажу, є протиправним та підлягає скасуванню.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя І.Ю. Добродняк
суддя А.В. Суховаров